Майбутнє армії на паузі

Із початком великої війни в Україні з’явився Закон «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності». Довго простоював, і лише торік нагорі заворушились і розпочали програму «Захист України», під яку освоїли 1,74 млрд грн. Суму поділили і про програму забули. Війна на марші, а військово-патріотичне виховання молоді так і залишається під питанням.

Запізніла реакція

Думати про те, як «перепрошити» підростаюче покоління на новий військово-патріотичний лад, почали лише на третій рік війни. Створення осередків, які вчитимуть боротися за країну, стартували тільки восени 2024-го. На матеріальну базу дали 1,64 млрд грн, натомість на підготовку тренерів — 100 млн. Не питайте, чому ту ж такмед викладають вчителі біології, яких трохи «прокачали» в обласних післядипломних інститутах. Загалом військово-патріотичній науці відвели лише кілька годин на місяць.

За словами директора Саратського ліцею (м. Сарата Одеської обл.) Романа Ковшика, їм таки вдалося створити три класи: основи нацбезпеки, управління й планування, ще один — такмед і клас БпЛА. Забезпечення плюс-мінус, але працює все під зав’язку — в осередок з’їжджаються п’ять закладів місцевої громади. Тісно. Попри все, на місцях радіють нововведенню.

«Раніше все на пальцях роз’яснювали чи максимум на проєкторі. А сьогодні все практичне. Масогабаритні макети зброї, стрільба з повітряних гвинтівок, навчання володіння автоматами й пістолетами, макети вибухонебезпечних предметів, манекени серцево-легеневої реанімації, дрони... Саме завдяки практичності молодь почала цікавитися професією військового», — каже Роман Ковшик.

Директор державного ліцею №23 імені Володимира Великого Наталія Головіхіна вважає, що цього замало. Формувати характер молодого покоління варто постійно, а не один день на місяць.

«На загальнодержавному рівні бракує системності та практичного змісту у військово-патріотичному вихованні. Ці виклики долає кожен заклад, як може. Потрібні чітка структура підготовки, щоденна дисципліна, виховання прикладом офіцерів. Це робота нон-стоп через особисте наставництво, активну участь у цьому офіцерів і ветеранів», — каже Наталія Головіхіна.

Офіцерсько-ветеранський викладацький склад — це «крайня необхідність», якщо говорити про військово-патріотичне виховання. Запит знизу є давно. Але тільки зараз нагорі почали реагувати. Міністерство у справах ветеранів України затвердило методичку, як залучати ветеранів ЗСУ на посади тренерів «Захисту України». При цьому додаткових коштів на це не передбачили.

Хто зупиняє реформу?

Склалося враження, що ці 1,74 млрд грн — разова акція. Вже під час підготовки держбюджету-2025 про «Захист України» забули. І сьогодні про нього не згадують.

Експерт у сфері безпекових освітніх проєктів Андрій Вентов занепокоєний екстреним гальмуванням військово-патріотичної роботи. Війна ж не закінчилася. Постійно з’являються нові виклики, нова зброя, тактики, загрози.

«Поки всі розібралися, що саме треба для «Захисту України», то і програма закінчилася. При цьому особисто я переконаний, що приблизно 50% закупівель були неякісними і неефективними. Так, бачив, приміром, поставлені осередкам китайські турнікети, які за тиждень навчань рвалися. Або, наприклад, манекени серцево-легеневої реанімації. Замість технологічних, які мають звуковий та електронний контроль, купувалися силіконові й навіть надувні. На цьому «желатині» неможливо навчитися реанімаційної практики. Втім, важливо було не зупинятися. Бо лише після року проб і помилок в осередках почали розуміти, що їм потрібно», — пояснює Андрій Вентов.

Є ще один провал. Це так званий типовий перелік обладнання, який прописали нагорі під «Захист України». «У переліку чимало пунктів — це викинуті на вітер кошти. Наприклад, прилад ВПХР (військовий прилад хімічної розвідки). Оскільки чітких критеріїв, яким саме він має бути, немає, я бачив, як купувався радянський мотлох 60-х років минулого століття. Водночас у списку немає тепловізора, далекоміра, лазерних чи каліматорних прицілів, засобів військового зв’язку, елементів маскування, GPS-приладів», — каже Андрій Вентов.

Усіх коштів торік не освоїли. Цьогоріч осередки докуповують обладнання за тим самим типовим переліком.

Низи рухають, верхи гальмують

Військово-патріотичний підйом молоді самоприскорюється. Лакмусовий папірець — усеукраїнська військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»). Її популярність постійно зростає, попри те, що вона не отримує від держави нічого. «Джура» — це військово-спортивні, туристські та інші види змагань, які проводяться вже 16 років. Лише 2015-го її включили до Стратегії національно-патріотичного виховання молоді. І буквально на днях Верховна Рада постановою №13309 визнала «Джуру» важливим заходом військово-патріотичного виховання молоді, пріоритетним засобом громадянської освіти відповідно до ціннісних орієнтирів. Народні депутати дали вказівку уряду включити гру до освітнього процесу і... знайти бюджетне фінансування на наступний рік.

В осередках «Захисту України» одностайно вважають, що ситуація з військово-патріотичною роботою сама по собі розвивається швидше, ніж на неї реагують нагорі. Керівник відділу освіти Білогородської громади, що на Київщині Світлана Рибак каже, що осередкам треба ще більше наближатися до реального життя, а теорію молоде покоління здатне ловити на льоту.

«Потрібна максимальна практичність. Бракує справжніх полігонних занять, моделювання бойових ситуацій. Потрібні досвідчені ветерани, які ділилися б своїм безцінним досвідом. Також більше уваги новим технологіям, новим видам озброєння, кібербезпеці. Необхідно навчати особливостей гібридних загроз, як протидіяти інформаційним війнам, пропаганді», — каже Світлана Рибак.

Наталія Головіхіна натомість вважає, що для військово-патріотичного виховання в цілому по країні бракує системного бачення майбутнього.

«Діти не знають, якою Україна буде після війни. Про це не пишуть, не знімають кіно, не розповідають. Ненависть до ворога не може бути єдиною мотивацією. Лише любов до рідної землі робить захисника незламним. Ми прививаємо це розуміння щоденно і бачимо результат: наші випускники — зазвичай добровольці у лавах ЗСУ», — каже Наталія Головіхіна.

Попри те, що програму військово-патріотичного виховання хтось ставить на паузу, ситуація з оновленням свідомості у підростаючого покоління поліпшується, кажуть фахівці. Стара ментальна модель «я нікому нічого не винен» уже не така міцна.

Тренери «Захисту України» в дечому одностайні. Наприклад, у тому, що військово-патріотичного виховання потребує не лише молодь. Я перевірив це на собі, пройшовши «тестовий» вишкіл у 3-й ОШБР, а згодом і навчання з керування й інжинірингу FPV-дронів. Окрім практичних військових навичок, «Трійка» добре прокачала теоретично про глибокі історичні причини нинішньої війни і про мілітарну ідентичність українців, яка є концепційною зброєю, що нищить ворогів у зародку.

Тож військово-патріотичне (пере)виховання потрібне не лише підростаючому поколінню. А оскільки війна — не лише стрілянина, а широке поле діяльності, кожен має знайти свою точку дотику.