Новий рівень дронового терору: що можуть реактивні "шахеди", які починає застосовувати РФ

Восени на нас чекають нові виклики…

Ще не остигли в пам'яті масовані атаки дронами: 17 червня було 440 дронів (близько 350 було збито або погашено), 4 липня — 539 дронів (близько 480 збито чи погашено) — це були переважно Shahed-136 та дрони-обманки.

Але на виході в агресора — нова модифікація Shahed-238 ("Герань-3"), що розвиває швидкість до 600 км/год (!). Новий дрон за швидкістю втричі перевищує швидкість гвинтових аналогів.

Перше підтверджене бойове застосування зафіксовано при ударі по Києву — у 2025 році, хоча підозри про тестові запуски з'являлися ще у січні 2024 року.

Перехід від гвинтових до реактивних дронів кардинально змінює тактичне рівняння: українські мобільні групи ППО, що ефективно збивають повільні Shahed-136 з кулеметів та ПЗРК, виявляються практично безсилими проти цілей, що летять на швидкості винищувача часів Другої світової війни.

Це змушує Україну використовувати дорогі ракети систем Patriot та IRIS-T вартістю від $430,000 до $3-$4 мільйонів проти дронів ціною $150,000.

Технічні характеристики "Герані-3":

• російський дрон "Герань-3" є локалізованою копією іранського Shahed-238 з турбореактивним двигуном Tolou-10/13 — неліцензійною іранською копією чеського PBS TJ100;
• максимальна швидкість — 550-600 км/год при крейсерській швидкості близько 520 км/год (що робить перехоплення традиційними засобами ППО вкрай скрутним);
• при пікіруванні на ціль швидкість може досягати 700 км/год;
• дальність польоту зберігається на рівні 2,500 кілометрів — практична стеля 9,144 метра виводить дрон за межі ефективної дальності більшості мобільних засобів ППО, включаючи ПЗРК та зенітні установки малого калібру;
• бойова частина варіюється від стандартних 40-50 кг до важкого варіанта 90 кг.

Росія розгорнула виробництво трьох модифікацій системи наведення:

1. Базова версія використовує інерційну навігаційну систему з корекцією GPS/ГЛОНАСС та комерційні компоненти західного виробництва, замасковані під китайські аналоги.
2. Друга модифікація оснащена електронно-оптичною головкою самонаведення для ураження теплових цілей.
3. Третя, найнебезпечніша версія, має пасивну радіолокаційну головку самонаведення для придушення систем ППО.

Особливе занепокоєння викликають повідомлення української розвідки про інтеграцію терміналів Starlink у збитих дронах, що потенційно дозволяє вести відеотрансляцію та коригувати польотне завдання у реальному часі.

Виробнича база сконцентрована у Татарстані. Основне виробництво розгорнуте в особливій економічній зоні "Алабуга" в Єлабузі, Республіка Татарстан, приблизно за 1,200 км від кордону з Україною.

Виробництво реактивних варіантів все ще залишається вкрай обмеженим – десятки одиниць на місяць проти 70 гвинтових дронів на день. Ключовим вузьким місцем є постачання турбореактивних двигунів з Ірану, де виробничі потужності також обмежені.

Росія використовує реактивні дрони селективно для ураження особливо важливих цілей, які потребують швидкого подолання ППО. На відміну від масованих атак гвинтовими Shahed-136/"Герань-2", де за ніч запускається 400-500 і більше апаратів, реактивні варіанти застосовуються точково.

Триразова перевага у швидкості кардинально скорочує час реакції української ППО. Якщо гвинтовий дрон летить від кордону до Києва близько 2 годин, реактивний долає цю відстань за 40 хвилин. Це робить неефективними традиційні методи перехоплення мобільними групами з кулеметами та практично виключає можливість перехоплення вертольотами Мі-8 та Мі-24, які успішно застосовуються проти повільних цілей.

Реактивні дрони інтегруються в комплексні удари спільно з крилатими та балістичними ракетами для навантаження систем ППО. Типова тактика включає запуск дронів-пасток "Гербера" без бойової частини для виявлення позицій ППО, потім удар реактивними дронами по виявлених цілях та фінальну хвилю зі звичайних Shahed для ураження незахищених об'єктів.

З добрих новин:

• турбореактивні двигуни створюють значно більшу теплову сигнатуру, роблячи дрони уразливими для інфрачервоних систем наведення;
• акустична сигнатура реактивного двигуна також помітніша, що дозволяє українській мережі з 10,000 акустичних сенсорів виявляти їх на більшій дальності.

Українська ППО демонструє високу ефективність проти реактивних цілей лише за наявності сучасних систем.

Але є нюанс.

Німецькі комплекси IRIS-T показують близьку до 100% ефективність перехоплення, але вартість однієї ракети $430,000 робить їх застосування проти дронів ціною $150,000 економічно недоцільним. Системи Patriot ще дорожчі — $3-$4 мільйони за ракету.

Що робити?

1. Продовжувати розгортати мережі акустичних датчиків для оперативного виявлення місцезнаходження реактивного дрона, визначення траєкторії руху.
2. З реактивними дронами може цілком справлятися ще радянський ЗРК "Стрела-10" (у 90-ті роки саме їх вивчали на військовій кафедрі). Але скільки ракет у нас лишилось, не знаю. Виробництво комплексів та ракет було в Росії. Чи можемо робити аналоги? – питання.
3. Електронна війна залишається ефективною проти GPS-наведення – система "Покрова" успішно збиває з курсу дрони, змушуючи їх падати в Білорусі та Румунії. Але проти дронів з інерційним наведенням чи оптичними системами самонаведення ефективність РЕБ різко знижується.
4. Використовувати лазери. В Україні було представлено лазерний комплекс "Тризуб". Нібито протестовано збиття цілей на відстані 5 тис. метрів. ТТХ не знайшов, але пишуть, що збиває цілі, що швидко рухаються, на відстані до 3 км і засліплює до 10 км. Вартість пострілу – кілька доларів. Вартість однієї установки (за аналогами) – до $5 млн.
5. Повернути в Україну частину з 20 тис. ракет ("земля-повітря"), які Трамп передав на Ближній Схід. Йшлося, радше за все, про APKWS (Advanced Precision Kill Weapon System) з лазерно-напрямними 70-мм ракетами, призначеними для боротьби з дронами. Їхні технічні характеристики включають лазерне наведення, швидкість до 1000 м/с і боєголовку 4,5 кг, що робить їх придатними для перехоплення дронів. Вартість однієї ракети, за оцінками, становить близько $35,000.
6. Використовувати реактивну авіацію. Але тут питання економічної доцільності. Середня вартість збивання одного "шахеда" з МіГ-29 з Р-73 буде приблизно $150,000, а з F-16 з AIM-9 Sidewinder — $38,000. Якщо F-16 використовують AIM-120 AMRAAM, вартість може становити від $400,000 до $1 мільйона, що робить такий підхід нераціональним (хоча, якщо порівнювати з вартістю можливих руйнувань, сенс є).
7. Використовувати класичні ПЗРК: Stinger (вартість пострілу $30 000, діапазон до 4,8 км, інфрачервоне наведення, підходить для цілей, що низько летять), Starstreak ($15 000, діапазон до 7 км, лазерне наведення, висока швидкість, ефективний проти маневрених цілей), Igla ($15 000, діапазон до 5 км, інфрачервоне наведення, ефективний проти дронів з тепловим слідом), RBS-70 ($75 000, діапазон до 8 км, лазерне наведення, висока точність).
8. Розширювати лінійку дронів-перехоплювачів, створюючи реактивні моделі. Наприклад, ми вже маємо реактивні ударні дрони "Ад" і "Паляниця". Їхня швидкість досягає 700 км на годину. Але їхня вартість надто висока — $200 тис. ("Ад") — $1 млн ("Паляниця") за одиницю. Хоча вартість "Ад" близька до вартості "Герані-3".

Тож. Росіяни, найімовірніше, будуть нарощувати виробництво реактивних дронів. Якими тероризуватимуть Україну восени.

Ключові цілі – військові об'єкти, штаби, аеродроми, виробництво військової техніки, енергетичні об'єкти, логістичні об'єкти. Буде важко.

Отже, готуватися треба вже на сьогодні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело