Повернення призову в Європі: які країни нарощують армію для війни з Росією

На тлі відродження загрози з боку Росії, європейські країни активно переглядають свої оборонні стратегії та готуються до безпрецедентного нарощування військових можливостей. Серед змін вирізняються значні інвестиції у військове спорядження, що обчислюються сотнями мільярдів доларів, а також кардинальні зміни у підходах до комплектування армій, де все більшу роль відіграють військовослужбовці, що працюють неповний робочий день, призовники та резервісти. Про це повімляє «Главком» з посиланням на Bloomberg.

Як зазначає видання, десятиліття скорочень оборонних бюджетів та зосередження на менших, професійних арміях, тепер поступаються місцем прагненню до масовості та готовності до конфлікту високої інтенсивності з Росією.

Франція: Масштабне розширення резервних сил як основа оборони

Франція, усвідомлюючи зміни в геополітичному ландшафті та потенційне зменшення військових зобов'язань Сполучених Штатів щодо захисту європейських союзників, робить ставку на значне розширення своїх резервних сил. Уряд країни планує протягом наступного десятиліття більш ніж удвічі збільшити кількість резервістів, довівши їхню чисельність до 105 тис осіб. Це амбітне завдання має на меті забезпечити співвідношення «один резервіст на кожних двох діючих військовослужбовців», що значно підвищить загальну мобілізаційну готовність країни. Такі резервісти, незважаючи на свою основну цивільну зайнятість, регулярно проходять спеціалізовану підготовку та підтримують високий рівень військової кваліфікації, що дозволяє їм інтегруватися в армійські підрозділи та виконувати широкий спектр завдань у разі потреби.

Дефіцит особового складу: Загальноєвропейська проблема та різні підходи до її вирішення

Попри значні інвестиції у сучасну військову техніку, європейські армії стикаються із серйозним і системним дефіцитом особового складу. Ця проблема є наслідком складного поєднання факторів: несприятливі демографічні зміни, які зменшують кількість молодих людей, придатних до військової служби; економічні чинники, що роблять військову кар'єру менш привабливою порівняно з приватним сектором; та довгострокові зміни у суспільному ставленні до військової служби.

У відповідь на ці виклики, уряди країн по всій Європі вдаються до різноманітних стратегій. Деякі країни підвищують заробітну плату військовослужбовцям, інші намагаються викликати сильне почуття кризи чи патріотичного обов'язку через інформаційні кампанії. Деякі держави навіть відновили або продовжили термін призову на військову службу.

• Німеччина, яка має одну з найбільших економік Європи, розглядає можливість додати ще 100 тис солдатів дійсної служби до своєї армії, щоб відповідати новим викликам безпеки.
• Польща демонструє прагнення до нарощування військової міці, плануючи збільшити свої збройні сили з 208 тис до 230 тис осіб вже цього року, а в подальшому – до 300 тис професійних солдатів та додаткових 150 тис резервістів.
• Нідерланди ставлять амбітну мету: більш ніж подвоїти чисельність свого військового особового складу з 70 тис до 200 тис осіб, включаючи резервістів, до 2030 року.
• Литва, яка відчуває безпосередню близькість до російського кордону, відновила військову службу у 2015 році та значно збільшила оборонний бюджет. Країна прагне до 2030 року мати 18 тис штатних військовослужбовців, підкріплених активним резервом у 50 тис осіб.

Мотивація та виклики: Уроки країн Балтії та Північної Європи

Незаконна анексія Криму Росією у 2014 році стала тривожним дзвінком для багатьох європейців, особливо для тих країн, які мають спільні кордони з Росією або історичний досвід російського домінування. Це спонукало громадян активно долучатися до оборони своїх країн, розуміючи, що свобода не є даністю. Мотивація долучатися до військових структур чи добровольчих формувань у цих країнах базується на глибокому розумінні ризиків та прагненні захистити свою національну ідентичність та суверенітет.

У Данії розширюють призовну систему, і що є знаковою зміною, вперше жінки незабаром будуть зобов'язані реєструватися для потенційного призову на військову службу. Це рішення відображає не лише зростаючі потреби в особовому складі, а й прагнення до рівності та інклюзивності у збройних силах, де вимоги до чоловіків та жінок мають бути однаковими. Проте, попри позитивні зміни, залишаються культурні бар'єри та проблеми, з якими стикаються жінки в армії, наприклад, адаптація спорядження до жіночого тіла чи подолання застарілих стереотипів. Хоча армія активно працює над їх подоланням, це свідчить про необхідність комплексного підходу до модернізації військової культури.

Роль резервістів та фінансові стимули: Гнучке рішення для сучасних армій

Резервні сили пропонують рішення для армій, які мають труднощі з набором достатньої кількості професійних військовослужбовців. Резервісти можуть виконувати широкий спектр ролей – від базових піхотних завдань до спеціалізованих функцій у сфері логістики, медицини, кібербезпеки та інженерії. Цей підхід дозволяє арміям залучати кваліфікованих фахівців, чиї навички можуть бути надзвичайно цінними, але за які військові навряд чи сплачували б конкурентні ставки на постійній основі.

Фінансові стимули також відіграють важливу роль у залученні до резерву. Новобранці отримують щоденну оплату, а також бонуси, що робить резерв привабливим варіантом для тих, хто шукає додатковий дохід або можливість розвинути нові навички без необхідності повністю змінювати свою цивільну кар'єру. Уряди також укладають угоди з державними та приватними роботодавцями, дозволяючи резервістам служити без втрати заробітної плати на основній роботі.

Хоча військова служба пропонує переваги, такі як розвиток навичок, гарантії роботи, житло та можливості для пригод, патріотизм не завжди є єдиним або основним мотиватором. Дослідження показують, що для багатьох людей фактори, пов'язані з особистим розвитком та професійними можливостями, часто переважають над суто патріотичними міркуваннями.

Політика та суспільство: Пошук балансу між обов'язком та свободою

Відновлення обов'язкової військової служби у багатьох випадках є більше політичним, аніж суто військовим рішенням. Ззовні національна служба виглядає як просте, універсальне рішення, яке часто приваблює консервативні політичні голоси, що бачать у ній не лише цінність для оборони, а й можливість прищепити населенню почуття національності, патріотизму та дисципліни. У сучасному політичному середовищі, що характеризується розколом та недовірою до влади, обов'язкова військова служба може обіцяти відчуття універсальної ідентичності, солідарності та соціальної стійкості.

Однак існують серйозні сумніви щодо справжньої цінності короткостроково підготовлених призовників у сучасній війні. Експерти зазначають, що для підготовки ефективного піхотинця потрібен значний час, і швидкі курси навчання можуть зробити таких солдатів «по суті нікчемними з бойової точки зору».

Системи, подібні до шведської, яка відновила вибірковий призов для обох статей, намагаються збалансувати потребу в наборі персоналу з очікуваннями сучасного суспільства. В Швеції, де лише невелика частина 18-річних проходить службу, призов розглядається не як обов'язок, а як «виняткова можливість» для обраних. Такий підхід робить службу більш прийнятною та конкурентоспроможною. Проте, якщо когорта призовників стане занадто великою, цей наратив про ексклюзивність може втратити свою силу.