Адвокатура vs силовики: законодавчий крок до змагальності

2025 рік став для адвокатури України часом безпрецедентних викликів, сколихнувши юридичну спільноту низкою резонансних процесуальних дій стосовно адвокатів. Не вдаючись до оцінки обґрунтованості цих випадків, що є виключною компетенцією суду, неможливо не помітити тривожну тенденцію: кримінальне провадження все частіше використовується як інструмент тиску на сторону захисту у відповідь на її активну професійну діяльність.

Така практика є особливо небезпечною, адже незалежність адвокатури – це ключова передумова для існування справедливого судочинства та реалізації фундаментального принципу змагальності сторін, і вона не може бути лише формально задекларована в законі, а повинна мати реальні, дієві механізми захисту. 

Важливо розуміти, що ці гарантії передусім необхідні не самим адвокатам, а їхнім клієнтам, до яких, як свідчить історія, може потрапити кожен, незалежно від службового рангу чи політичної партії. Адже принцип змагальності залишатиметься фікцією, а система правосуддя – неефективною, доки сторона захисту більш вразлива до тиску, особливо з боку її процесуальних опонентів.

На жаль, сьогодні ця асиметрія систем захисту та обвинувачення є відчутною проблемою. Практика ініціювання необґрунтованих кримінальних проваджень проти адвокатів стала поширеним інструментом тиску як відповідь на їхню професійну діяльність. Такі дії, що часто є формою зловживання з боку правоохоронних органів, не лише підривають авторитет та незалежність адвокатури, а шкідливі для самої держави. Вони створюють «охолоджуючий ефект», змушуючи адвокатів окремих адвокатів діяти з острахом, чи навіть уникати певних клієнтів, нівелюючи гарантоване Конституцією України право особи на правничу допомогу. 

Саме тому, реєстрацію у Верховній Раді України законопроекту № 13453 від 07.07.2025 року «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та деяких інших законів України щодо посилення гарантій адвокатської діяльності» можна розглядати як очікувану відповідь на ці виклики. Його мета – не створення імунітету чи особливого привілею для адвокатури, а запровадження реальних, дієвих механізмів правового захисту. Це є фундаментальним кроком для переосмислення ролі професії в сучасних реаліях та визначення подальших змін у статусі адвокатури, що є необхідною умовою для розбудови правової держави.

Ключовий механізм: Згода ВРП як «інституційний фільтр»

Ключова новела законопроекту полягає у встановленні особливого порядку для найбільш чутливих процесуальних дій стосовно адвоката – затримання або обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку, які пропонується робити лише за згодою Вищої ради правосуддя.

Імплементація цього запобіжника передбачає комплексний підхід через синхронізовані зміни до трьох ключових законів: Кримінального процесуального кодексу, Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону «Про Вищу раду правосуддя». 

Надання цих повноважень саме ВРП є концептуальним рішенням, адже ВРП – це незалежний конституційний орган державної влади, метою діяльності якого є зокрема додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Таким чином, цей орган пропонується наділити повноваженнями виступати в ролі «інституційного фільтра».

Важливість запропонованих змін полягає в тому, що розгляд питання про затримання адвоката виводиться на рівень колегіального органу, до складу якого, відповідно до статті 5 Закону «Про ВРП», входять представники всієї правничої спільноти: десятьох обирає з'їзд суддів, по двоє – Президент, Верховна Рада, з'їзд адвокатів, всеукраїнська конференція прокурорів та з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів, а Голова Верховного Суду є членом ВРП за посадою. Така структура перетворює ВРП на унікальний репрезентативний орган, де жодна з дотичних до судочинства та судоустрою професійних груп не має абсолютної більшості, що гарантує збалансований та неупереджений підхід, вільний від вузьких корпоративних інтересів, та має на меті унеможливити безпідставне переслідування.

І хоча для більшої захищеності професії, автори законопроекту могли би піти далі, передавши дану функцію органам адвокатського самоврядування. Але навіть існуюча редакція законопроекту є революційним кроком до посилення незалежності адвокатури, а збалансованість відформованого складу ВРП запобігатиме будь-яким звинуваченням у заангажованості пропонованого механізму гарантій.

Запобіжники від зловживань

Розуміючи, що ідея посилення гарантій адвокатів в принципі, а особливо в такий  рішучий спосіб викликатиме супротив та критику, особливо з боку правоохоронців (цілком природня реакція), як аргумент в дискусії на користь його прийняття варто звернути увагу на пропоновані авторами запобіжники можливих зловживань:

1. Роль ВРП. Сам по собі вибір органу є важливою гарантією. Як показують сучасні реалії, – гарантія у виді надання згоди на тимчасове обмеження свободи  адвоката особою з лімітованого переліку ТОП прокурорів не є ефективним, оскільки це представники сторони обвинувачення. Натомість  ВРП представляє усіх стейкхолдерів системи судочинства, є незалежним та рівновіддаленим до кожного з них, і що важливо –  є незалежним одночасно від адвокатів чи прокурорів та суддів. 

2. Відсутність абсолютного імунітету. Гарантія не поширюється на випадки затримання адвоката під час або відразу ж після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (in flagrante delicto). Це унеможливлює уникнення відповідальності за очевидні злочини.

3. Функція фільтра, а не заборони. Законопроект не забороняє розслідування проти адвокатів. Він лише встановлює, що для застосування найсуворіших заходів примусу сторона обвинувачення має надати ВРП вмотивоване подання, що містить конкретні факти і докази. Це змушуватиме правоохоронні органи готувати бездоганну доказову базу, яка  як правило є вкрай дефектною у сфабрикованих кейсах з метою процесуального тиску.

Таким чином, законопроект не створює абсолютного імунітету, а запропонований механізм є виваженим та збалансованим підходом, який захищає від зловживань, але не від відповідальності. 

Відновлення процесуального балансу: Адвокат vs. Держава

Чи є запропонований механізм винятковим привілеєм для адвокатів? Однозначно ні. Це захист для їхніх клієнтів, якими потенційно може стати будь-який громадянин. Його мета – не створення імунітету, а відновлення процесуального балансу, без якого фундаментальний принцип змагальності, закріплений у процесуальних кодексах України, залишається лише формальною декларацією.

Слід визнати, що на сьогодні спостерігається значна асиметрія можливостей: з одного боку сторона обвинувачення, представлена потужним репресивним апаратом, яка володіє всіма інструментами примусу, тоді як з іншого – сторона захисту в особі адвоката, що діє на захист інтересів клієнта, таких симетричних гарантій позбавлена. Коли захисника можна легко вивести з процесу або залякати загрозою затримання, змагальність перетворюється на її імітацію, а право на захист стає ілюзорним. Для забезпечення справжньої змагальності ця асиметрія має бути збалансована відповідними процесуальними гарантіями для сторони захисту.

При цьому варто наголосити, що ідея надання адвокату особливого процесуального статусу не є новою для українського законодавства. Чинна редакція статті 481 КПК України вже передбачає, що повідомити адвокату про підозру може виключно Генеральний прокурор, його заступник або керівник обласної прокуратури.

Таким чином, законодавець вже визнав, що професійна діяльність адвоката потребує додаткових гарантій від безпідставного переслідування на початковому етапі. Запропонований законопроект логічно продовжує та поглиблює цей підхід. Якщо держава вже захищає адвоката від необґрунтованої підозри, то тим більше вона має захистити його від необґрунтованого затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи арешту – найбільш суворих заходів процесуального примусу.

Цей підхід повністю відповідає загальній логіці побудови системи правосуддя, де для ключових учасників передбачені схожі запобіжники. Зокрема, ідентичний механізм отримання згоди ВРП на затримання, утримання під вартою чи арешт вже діє щодо суддів (стаття 482 КПК України). 

Водночас саме для представників сторони обвинувачення вже існують значні гарантії, що захищають їх від необґрунтованого тиску: 1) Спеціальний порядок повідомлення про підозру прокурорам, слідчим, детективам, що здійснюється виключно прокурорами найвищого рівня (ст. 481 КПК України); 2) Спеціалізований 

Автори: 

Олег Маліневський, керуючий партнер EQUITY, віцепрезидент ААУ, голова Комітету ААУ з судової практики, Доктор філософії в галузі права (PhD), адвокат; 

Денис Туз, молодший юрист EQUITY.