Що буде тепер, коли Трамп “ополчився” на Путіна? Аналіз CNN

Президент США Дональд Трамп, схоже, засвоїв урок, який болісно прийняли всі його попередники у ХХІ столітті: ви не можете перезавантажити відносини Вашингтона з Владіміром Путіним. Шлях Трампа від захоплення російським диктатором до критики на його адресу став “мелодрамою” персоналізованої геополітики. Але те, що станеться далі, значно важливіше, пише CNN.

“Прозріння” Трампа відкриває нові можливості для України, критиків Путіна в Конгресі та американських союзників. Але воно також пов'язане з ризиком — насамперед, випробуванням на силу волі між лідерами, які контролюють два найбільші ядерні арсенали у світі.

Трамп традиційно намагається підвищити ставки у відносинах з іноземними союзниками й ворогами за допомогою своєї риторики й тарифів. Але зараз він зіткнувся з безжальним супротивником, який підвищує ставки не за допомогою слів, а за допомогою людських життів, про що свідчить посилення ударів російських безпілотників по Україні — чіткий сигнал для Білого дому.

Трамп настільки схильний до угод, що варто замислитися, як довго триватиме його ворожість до свого колишнього “друга” в Кремлі. І хоча президент США говорить про допомогу Україні в захисті від російських обстрілів, важко уявити, що трансформація його поведінки розшириться до масштабів, які б відповідали десяткам мільярдів доларів військової та фінансової допомоги, яку Конгрес США схвалив Києву за часів адміністрації Джо Байдена. У четвер, 10 липня, Трамп заявив, що домовився з НАТО про відправку Києву зброї через Альянс, який і оплатить озброєння “на сто відсотків”. 

Здається, Трамп досягнув поворотного моменту. Він перейшов від незбагненних звинувачень на адресу жертви війни — України, до критики на адресу агресора — Росії. Питання полягає в тому, як це змінить політику США щодо підтримки Києва, а також стосовно війни РФ проти України й відносин з Москвою.

Путін проігнорував усі “вмовляння” Трампа

Слова Трампа про те, що він ситий по горло заявами Путіна, цього тижня стали разючим поворотом, хоча й характерним для мінливості Трампа. Ніхто не намагався переконати Путіна припинити війну проти України більше, ніж Трамп. Також він роками вихваляв розум і силу російського диктатора.

Але навіть коли Трамп ополчився на президента України Володимира Зеленського після повернення до Білого, в тому числі під час сумнозвісної суперечки в Овальному кабінеті, Путін відкинув усі “щедрі умови” президента США стосовно припинення вогню та укладення мирної угоди.

Мотиви Путіна — важливий фактор. З погляду Заходу, російський диктатор сам зробив грубу політичну помилку. Він міг би укласти за підтримки США мирну угоду, яка, як побоювалися європейські союзники України, винагородила б агресію РФ, закріпила б територіальні здобутки російського вторгнення і зафіксувала б те, що Київ ніколи не матиме шляху до вступу в НАТО.

Але накладати західну логіку на розрахунки Путіна завжди було помилкою. Це стало одним з чинників того, що адміністрація колишнього президента США Барака Обами неправильно зрозуміла Путіна напередодні анексії Криму в 2014 році.

Путін чітко продемонстрував ще до вторгнення, що розглядає війну проти України як виправлення, на його думку, “історичної кривди” — як стосовно давніх претензій Росії до України, так і стосовно його ширших претензій, що сягають корінням у падіння Берлінської стіни, за яким він з жахом спостерігав перебуваючи на той час на службі в КДБ. Путін постійно говорить про “першопричини” війни. Це словосполучення є “шифром” для низки російських претензій, які включають існування демократичного уряду в Києві. Також він стверджує, що Росії нібито загрожує розширення НАТО після холодної війни, а ще заявляє про бажання виведення військ Альянсу з країн, які колись перебували в орбіті Радянського Союзу, як Польща і Румунія.

З цієї точки зору, Путін, можливо, ніколи не збирався закінчувати війну, і розрахунки Трампа та його помічників на те, що російського диктатора можна переконати піти на “угоду”, виявилися помилковими. Попри масштабні втрати російської армії війна може стати для Путіна екзистенціально важливою для його політичного виживання.

Багато американських та європейських аналітиків роками намагалися донести це до Трампа. У певному сенсі приголомшливо, що Трампу знадобилося так багато часу, аби дійти до відповідного висновку. Цього тижня президент США сказав, що Путін “весь час дуже люб'язний”, але, як виявляється, це “безглуздо”.

Цього разу розчарування Трампа в Путіні виглядає справжнім. Але президент США за останні місяці вже неодноразово критикував російського диктатора, і при цьому не вдавався до жодних дій.

Втім, якщо Трамп нарешті дійшов висновку, що йому не вдасться вмовити Путіна погодитися на мирні переговори, то чи буде він готовий спробувати примусити главу Кремля до них?

"Я думаю, Трамп зрозумів це зараз. Він повинен чинити більший тиск на Росію, якщо хоче укласти мирну угоду.”, - сказав аналітик Ради з міжнародних відносин Чарльз Купчан. 

Такий тиск може включати збільшення поставок американської зброї в Україну, поки європейські держави, які побоюються, що Трамп може “відмовитися” від Києва, також обіцяють збільшити свою допомогу. Різниця, якщо Вашингтон буде справді відданий справі, величезна — це мало б підірвати впевненість Путіна в тому, що він може “перечекати”, доки Захід втомиться підтримувати Україну, і Москва таким чином виграє війну.

Білий дім також міг би підтримати двопартійний законопроєкт Конгресу про запровадження нових жорстких санкцій проти Росії, який включає й обмеження проти Китаю та Індії — основних покупців російської нафти.

На що звернути увагу, поки Трамп обмірковує нову стратегію щодо України

Останніми днями президент США говорив про загибель українців і про мужність українських військових. Але готовність підтримувати Україну в довгостроковій перспективі може залежати від того, чи Трамп просто розлютився на Путіна, бо той не дозволив йому стати миротворцем і отримати Нобелівську премію, або ж президент США займає стратегічну позицію щодо самої війни.

Почасти здавалося, що Трамп розглядає війну РФ проти України як непотрібну перешкоду на шляху до поліпшення відносин між США і Росією. 

"Ладнати з Росією — це добре. Я думаю, що міг би мати дуже хороші відносини з Росією і з президентом Путіним, і якщо це станеться, це буде чудово”, — казав Трамп у квітні. 

Враховуючи трансакціоналізм Трампа, деякі аналітики припускають, що якщо його надії на мирну угоду не виправдаються, він може просто “відокремити” війну та спробувати домовитися з Росією з інших питань — особливо в економіці та бізнесі. Це дозволило б Путіну продовжувати війну проти України без втручання США.

Можливо, Трамп саме і мав на увазі перед нещодавнім самітом G7 у Канаді, коли поскаржився на те, що Путіна не запросили. Утім, така часткова відлига не вимагала б від Трампа змиритися з тим, що він, схоже, вважає особистою образою з боку російського диктатора. І хоча такий сценарій дозволив би Росії позбутися статусу вигнанця і частково повернутися у світову політику, неясно, чи зможе це все вплинути на вкорінені погляди Путіна.

Наступні кроки Росії теж можуть вплинути на стратегію Трампа. Зустріч держсекретаря США Марко Рубіо і міністра закордонних справ РФ Сєргєя Лаврова в Малайзії в четвер дала певні ознаки того, що надії США на залучення Росії до мирних переговорів “не вмерли”. Рубіо заявив, що висловив “розчарування і зневіру Трампа”, а також те, що Росія запропонувала “новий підхід”.

Чи вважає Путін, що зайшов занадто далеко і повинен повернути Трампа на свій бік, можливо, вручивши президенту США якусь символічну “перемогу”? Або ж це просто класична спроба РФ затягувати переговори, поки її війська продовжують війну?

Одне з питань, на яке варто звернути увагу, — чи змінить критика Трампа на адресу Путіна його підхід до дипломатії загалом. Президент США довго вихвалявся, що його “чудові відносини” з російським диктатором і лідером Китаю Сі Цзіньпіном принесуть Штатам перемоги, яких не міг здобути жоден інший глава Білого дому. Але, як і у випадку з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином, спроби Трампа вести переговори з КНДР не принесли багато результатів. 

Геополітичне тло війни РФ проти України також змінилося за останні тижні. Нещодавні удари Трампа по Ірану, можливо, не знищили ядерні об'єкти Ісламської Республіки, як він стверджує. Але вони стали демонстрацією американської військової могутності та успіхом для президента США, який прийняв рішення про здійснення такої операції. Попри всі загрози демократії, Конституції та верховенству права в Сполучених Штатах, Трамп утвердився як найвпливовіший лідер у світі, чиї щоденні кроки спричиняють шокові хвилі по всьому світу. Чи може це змінити динаміку відносин між Трампом і Путіним? Чи розглядає тепер президент США російського диктатора не стільки як сильного лідера, якого слід возвеличувати, скільки як лідера слабшої держави?

Ризики зростають із загостренням напруженості у відносинах між США і Росією

Одним із найбільших ризиків періоду напруженості між Білим домом і Кремлем може стати те, що Трамп і Путін застрягнуть у циклі ескалації — потенційно для того, щоб захистити величезну довіру, яку обидва вклали в ці відносини.

Немає жодних ознак того, що Трамп хоче вступити в конфлікт з Путіним. Частина його радикальних прихильників відчувають ідеологічну синергію з російським диктатором. Тим часом інша фракція Республіканської партії Трампа хоче відвернутися від Європи, щоб спрямувати військові ресурси США на протистояння з Китаєм.

Ніщо в поведінці Путіна не вказує на те, що він хоче протистояння з Трампом або США загалом. Але російський диктатор часто вдавався до погроз ядерною зброєю під час війни проти України, очевидно, щоб налякати Захід. Неодноразово висловлювана Трампом критика катастрофічних наслідків будь-якого ядерного конфлікту означає, що це карта, яку російський диктатор може розіграти, якщо напруженість дійсно зросте.

Зрештою, Трамп може повернутися до стратегічного припущення, яке вже давно переслідує політику США щодо України: “Справа в тому, що Україна, яка не є членом НАТО, буде вразливою до військового домінування Росії, що б ми не робили”. Це була не чергова україноскептична цитата Трампа. Це були слова його заклятого “ворога” — Обами, в інтерв'ю The Atlantic у 2016 році. Але, щонайменше, сварка Трампа з Путіним може слугувати одній меті — розвіяти нерозуміння президентом США справжньої природи російського диктатора.

Чи дійсно до Трампа дійшло, що Путін не збирається “добросовісно” вести мирні переговори та припиняти війну проти України, та чи дійсно “дружба” Трампа з російським диктатором закінчилася? Як пише Politico, це залишається під питанням — із Трампом ніколи не знаєш напевно. І саме в цьому частина проблеми. Путін цілком може зробити висновок, як робив і раніше, що гучні заяви Трампа можна просто перечекати.