Як Японія переймається кібербезпекою

У столиці Китаю 3 вересня відбудеться масштабний військовий парад на честь 80-ї річниці перемоги у так званій Війні опору китайського народу японській агресії та у Світовій антифашистській війні. Звичних для європейців дат, пов’язаних із перемогою над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні, китайці не відзначають. Натомість для них святом є перемога над мілітаристською Японією, яка капітулювала 2 вересня 1945 року.

Очікується, що на святкування до Пекіна прибуде президент Росії — найкращий друг китайського народу. Путін і Сі Цзіньпін не дивитимуться в історичне дзеркало, де можна побачити мільйони загиблих і закатованих власних та іноземних громадян. У їхніх підручниках з історії, написаних в умовах жорсткої цензури, вбивали тільки японці.

В Японії питання історичної пам’яті ставлять зовсім в іншому контексті. «Володар неба» (імператор. — С.К.) Нарухіто здійснює цілу низку заходів для відзначення 80-ї річниці закінчення Другої світової війни. Зокрема він відвідує деякі місця, де відбувалися найкривавіші битви та бомбардування, включно з Іводзімою, Окінавою та Хірошімою. Це частина його зусиль зі спокути та збереження пам’яті про трагедію війни, яку вели в ім’я його діда, імператора Хірохіто.

Наразі він збирається з візитом до Монголії. Незадовго до закінчення бойових дій 1945 року СРСР розірвав угоду про нейтралітет із Японією, оголосив їй війну, захопив у Манчжурії близько 575 тисяч японських військовополонених, яких вивезли до Сибіру. Приблизно 14 тисяч були доставлені до Монголії, яка воювала на боці СРСР. Близько 1700 із них там загинули. Їх пам’ять і збирається вшанувати Нарухіто.

«Оскільки ми відзначаємо 80-ту річницю закінчення війни цього року, ми ніколи не повинні забувати біль і горе людей, — сказав Нарухіто. — Я вважаю, що важливо не забувати тих, хто загинув, поглиблювати розуміння минулого воєнного часу й плекати миролюбне серце». Імператор Японії неодноразово наголошував на важливості усвідомлення трагедії війни молодшим поколінням, особисто докладаючи зусиль для сприяння миру.

Сьогодні про мир у Східній Азії згадують дедалі менше, й найчастіше — з ностальгією. Руйнування системи міжнародної безпеки, яка ґрунтувалася на домовленостях та інституціях, створених після Другої світової війни для запобігання новим конфліктам, сталося, всупереч історичному досвіду, внаслідок дій тих самих держав-переможців, які колись її створювали.

Ревізіонізм Росії й Китаю, як і поступове самоусунення США від традиційної ролі ключового гравця системи стримувань і противаг, уже не можна пояснити виключно ресентиментом. Істерія, що супроводжує будь-які згадки про Другу світову, чи то в Європі, чи в Азії, слугує інструментом націоналістичної пропаганди, а не примирення, виключає визнання власних злочинів, які кояться просто зараз, і створює ілюзію, що переможець колись залишається переможцем назавжди.

Насправді протягом 80 повоєнних років саме Японія, а не СРСР-Росія, пережила катарсис і стала чи не наймиролюбнішою нацією у світі. Натомість Росія, котра, як ми знаємо, продовжила шлях агресії, взяла в новітній історії нову висоту на сходах, що ведуть униз.

Одна з ілюзій, із якою має попрощатися світ, — це те, що альянси й угоди є вічними. Для Японії таке усвідомлення означає, що гарантії безпеки США більше не є безумовними. Саме тому ще 2023 року було де-факто скасовано обмеження в 1% ВВП витрат на оборону (де-юре воно зникло ще 1987 року, але його дотримувались) і поставлено мету вийти на 2% до 2027 року. Поясненням такого рішення стало вторгнення Росії в Україну, а також приклад країн НАТО, які почали орієнтуватися на ті самі 2%.

Населення Японії підтримало Україну, проте рішення про збільшення витрат на оборону сприйняло настільки негативно, що уряд пообіцяв виконати це завдання без підвищення податків. Сьогодні США досягли домовленості в межах НАТО про збільшення витрат на оборону до 5%.

Зрештою з’ясувалося, що аналогічну вимогу може бути висунуто й до Японії. І це при тому, що Японія вже покриває до 80% витрат на утримання військових баз США, здійснює масштабні закупівлі сучасної американської зброї (тільки 1000 «Томагавків» чого варті) й залишається одним із найбільших інвесторів у економіку США.

Усвідомлення того факту, що Японія має більше розраховувати на власні сили, ніж на допомогу США, з’явилося не зараз. У відповідь на загрозу з боку Північної Кореї ще 1999, а згодом 2015 року було ухвалено законодавчі рішення про надання Силам самооборони ширшого мандату для захисту Японії від зовнішніх загроз.

Пізніше, 16 грудня 2022 року, адміністрація Кішіди затвердила три нові стратегічні документи: Стратегію національної безпеки, Стратегію національної оборони та Програму нарощування оборони, які стали історичним зрушенням у оборонній політиці країни.

Японський уряд почав розглядати реалістичну стратегію національної оборони, засновану на реальній можливості військової агресії. Це можна вважати поворотним моментом в оборонній політиці Японії після Другої світової війни, коли принцип пацифізму мав абсолютний пріоритет. Причина — агресія Росії, а також значна активізація силових дій Китаю у Східній Азії.

Нинішній прем’єр-міністр Японії Шіґеру Ішіба до того, як очолити уряд, був відомий ідеєю створення в Індо-Тихоокеанському регіоні повноцінного оборонного союзу на кшталт НАТО. Думка Росії стосовно цього нікого не цікавила, а от Китай висловився категорично проти — жодних військових союзів поблизу Піднебесної, до яких КНР не входитиме.

Після обрання главою уряду Японії пан Ішіба не порушував цього питання, вочевидь, не бажаючи дратувати найбільшого торговельного партнера й одну з ключових сил в Азії. Проте нині, з огляду на стрімке й непередбачуване нарощування стратегічної співпраці між РФ і КНДР, а також очевидні агресивні дії КНР проти Філіппін і Тайваню, Японія буде змушена шукати відповіді на безпекові виклики.

Один із таких викликів стосується сфери кібербезпеки. Нещодавно було оприлюднено дані досліджень у цій сфері, проведених японськими й американськими компаніями, та з’ясовано, що основну роль у сфері кіберзлочинності, яка є нормою для КНДР, відіграє Росія. Здебільшого це стосується хакерських атак, проникнення в цифрові гаманці, розповсюдження дезінформації.

Для ефективного реагування на атаки, які були частково успішними та призвели до виплати хакерам значних сум в обмін на розблокування комп’ютерних мереж, парламент Японії ухвалив закон, який дозволяє упереджувальні кібератаки в разі появи відповідної загрози. Урядові структури кібербезпеки отримали право моніторити обмін даних між операторами ключової інфраструктури, а також приватними компаніями у сфері енергетики, транспорту тощо. Компанії, своєю чергою, зобов’язуються інформувати урядові структури в разі потенційних атак.

Також створюється незалежна експертна група, яка аналізуватиме загрози й ухвалюватиме рішення щодо упереджувальних атак і контратак на «ворожі» сервери. Повністю система запрацює до 2027 року, а наразі уряд має сформулювати довгострокову стратегію кібербезпеки. Її частиною стане перехід від звичайного криптографічного захисту внутрішніх комунікацій до пост-квантових систем захисту, які мають протистояти навіть кібератакам із квантових комп’ютерів. Планується підготувати 50 тисяч фахівців у сфері кібербезпеки на національному рівні до 2030 року.

Під час слухань у Конгресі США у березні ц.р., коли обговорювали кандидатуру Елбріджа Колбі на посаду заступника глави Пентагону (це той самий Колбі, який нещодавно ініціював припинення допомоги Україні), він заявив, що Японія має збільшити витрати на оборону до 3%, а Тайвань — до 10%. У відповідь прем’єр-міністр Ішіба зазначив: «Японія сама визначатиме свої оборонні витрати.

Це не повинно залежати від вказівок інших країн». Ця позиція залишається незмінною й сьогодні, незважаючи на подальший тиск із боку США, хоч і не публічний. Особливо проблематичним є збільшення витрат на оборону за фактичного провалу переговорів стосовно тарифів і вимог Трампа, щоб Японія закуповувала американські автомобілі, наче можна силою примусити споживачів купувати неекономічні та величезні «Шевроле» й «Доджі», які просто неможливо буде використовувати через різницю в стандартах, не кажучи вже про ліве-праве кермо.

Щоб уникнути публічних дискусій про збільшення витрат на оборону напередодні виборів до верхньої палати парламенту в липні ц.р., глава уряду Японії навіть не поїхав на саміт НАТО, де під тиском США було ухвалено рішення про збільшення витрат до 5%. Водночас для посилення кіберзахисту Японія нарешті приєдналася до платформи НАТО з обміну інформацією про шкідливе програмне забезпечення, що існує з 2013 року.

Тільки 2024 року на Японію здійснювалось у середньому 9520 атак на день, із яких 95% відбувалися з-за кордону — з Китаю, Росії та Північної Кореї. Тобто наразі не йдеться про жодне припинення співпраці Японії з Північноатлантичним альянсом.

Просто у складній економічній ситуації Японія обирає діяти обережно й непублічно, зважаючи на зростання напруги навколо Тайваню та Південно-Китайського моря з одного боку й посилення невизначеності щодо дій США у разі конфлікту — з іншого. Але чітке усвідомлення, що у світі Трампа треба бути Ізраїлем, аби сподіватися на військову підтримку, міцніє не тільки в Європі, а й в Азії.

Питання, яке при цьому залишається відкритим, — чи це є найпрямішим шляхом до посилення міжнародної безпеки.

Автор: Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України

Джерело: ZN.ua