Що цікавого подивитися у Київській області? Десять ідей для екскурсії вихідного дня

Київщина пропонує безліч цікавих місць, що ідеально підходять для подорожей вихідного дня. Тепла погода та довгі літні дні створюють ідеальні умови для дослідження мальовничих куточків Київської області. «Главком» пропонує кілька цікавих ідей для відпочинку. Обирайте локацію і відправляйтеся у маленьку мандрівку Київщиною.

1. Костел-усипальниця Підгорських в Антонові

Село Антонів розташоване у Сквирській міській громаді Білоцерківського району. За останніми даними, у селі живе 840 осіб.

Історична дата утворення Антонова невідома. Припускають, що в княжу добу на місці села стояло місто Розволожжя, яке було значним населеним пунктом. Залишки земляних ровів цього поселення були помітними навіть у ХІХ столітті. Підтверджують подібну версію і сучасні археологічні дослідження. Розволожжя зруйнували під час монгольської навали. Пізніше на його місці стояло село із такою ж назвою.

Під сучасною назвою відоме з 1471 року. Антонівська сотня у складі Паволоцького полку існувала з 1651 року. У польські часи Антонів був містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії, Антонів став селом. Тривалий час Антонів належав родині Вишневецьких. Із 1765 року ним володіли Замойські, а згодом Михайловські. А з кінця XVIII століття і до 1917 року село належало родині Підгірських. 

Каплиця-усипальниця Підгорських у селі Антонів збудована у 1810 році. Це цікава класична та ампірна пам'ятка, яка має статус щойно виявленої пам'ятки архітектури місцевого значення. Каплиця-усипальниця не діє, використовується не за призначенням.

Каплиця має риси класицизму та ампіру. По периметру фасад оздоблений колонами, на фасаді є прикраси у вигляді рослинних орнаментів. Має незвичайну пірамідальну форму – над квадратною будівлею був зведений ступінчастий звід, який завершувався обеліском у вигляді зрізаної піраміди.

 Від розкішної антонівської садиби Підгірських, крім костьолу та занедбаного парку нічого не залишилось. Але у селі є ще дві пам’ятки – водяні млини, зведені Підгірськими на річці Березанка. Одна із цих господарських споруд ще й досі виглядає ефектно.

Розташування: Село Антонів розташоване у 128 км від Києва.

Як дістатися? Із Києва трасою Е95 на власному авто можна дістатися приблизно за 2 години.

2. Садиба Штамма в Бучі   

Садиба Штамма, відома також як Замок Штамма, розташована в Бучі, є унікальним зразком дачної архітектури початку XX століття. Ця колишня дача Євгена Штамма, радника правління та інженера шляхів сполучення Києво-Ковельської лінії Південно-Західної залізниці, вражає своєю історією та архітектурним стилем.

Історія створення 

Подібні розкішні дачі почали з'являтися в дачних селищах, таких як Ірпінь, Буча, Ворзель, Немішаєве, після заснування залізничної лінії, на якій працював Штамм, у 1903-1908 роках. Близько 1909 року Євген Львович придбав на хуторі Ястремщина (поблизу Бучі) ділянку площею понад 19 гектарів. Тут він збудував головний будинок у вигляді замку в неороманському стилі, площею 676 квадратних метрів, а також п'ять менших споруд. Крім того, він розбив на території мальовничий парк.

Архітектурні особливості 

Чоловий фасад цього псевдозамку фланковано круглими вежами, які декоровані отворами у вигляді бійниць. Вежі увінчують шатрові завершення, а під бійницями пролягає аркатурний фриз. Площини стін прикрашає складний цегляний декор, що додає будівлі особливого шарму та величі.

Благодійність та зміна власників 

На хуторі Євген Штамм не лише відпочивав, насолоджуючись бучанською природою, але й активно займався благодійністю. В одній із будівель він організував школу для сільських дітей, демонструючи свою соціальну відповідальність.

Проте, садиба пережила чимало буремних подій. Після приходу до влади більшовиків її націоналізували, перетворивши на дитячий будинок. Після Другої світової війни вона функціонувала як дитячий будинок № 5 відділу охорони здоров’я. У 1982 році в садибних будинках провели капітальний ремонт і передали їх дитячому санаторію «Дружний», де лікувалися діти з психоневрологічними захворюваннями. На жаль, санаторій проіснував до пожежі 2004 року, після якої садиба поступово занепадає.

Сучасний статус 

У 2019 році Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації Наказом № 67 внесло садибу Штамма до переліку щойновиявлених пам’яток культурної спадщини, що підкреслює її історичну та культурну цінність.

Адреса: місто Буча, Києво-Мироцька вулиця, 133.

Як дістатись? Дістатись до садиби не так уже й просто: доведеться пройтися мінімум 30 хвилин, якщо ви користуєтесь громадським транспортом. Якщо їдете з Києва – маршрут 381 від метро «Академмістечко» до зупинки на вулиці Богдана Хмельницького.

3. Храм Покрови Пресвятої Богородиці в Пархомівці

У мальовничому селі Пархомівка, стоїть справжній архітектурний шедевр – Храм Покрови Пресвятої Богородиці. Зведений на початку XX століття на честь поміщика Віктора Голубєва його синами, цей величний храм, розрахований на дві тисячі прихожан, вражає своїми масштабами та незвичною архітектурою, поєднуючи давньоруські, східні та модернові мотиви.

Історія створення та «неканонічний» модерн

Будівництво храму, що тривало з 1903 по 1906 рік, стало результатом унікального творчого тандему. Сини Віктора Голубєва, Віктор і Лев, а також їхній друг, архітектор Володимир Покровський, товаришували з видатним художником Миколою Реріхом. Саме Реріх, натхненний східною філософією та оздобленням храмів Київської Русі, створив 13 ескізів мозаїк для оформлення церкви. З них дві – «Спас Нерукотворний» та «Покров Богоматері» – були реалізовані знаменитим майстром мозаїк Володимиром Фроловим, який використовував візантійську техніку, створюючи мозаїки з крупної нешліфованої смальти.

Проте, оригінальність храму не одразу знайшла визнання. Через свій модерновий стиль, який не відповідав тогочасним православним канонам, а також загадкові неканонічні знаки та розписи, викладені цеглинами, Церква довгий час не могла отримати освячення. Лише у серпні 1907 року, через рік після завершення будівництва, Синод нарешті прийняв «дивну» церкву, і вона була освячена, зібравши майже 4 тисячі мешканців.

Загадкові символи та візантійські традиції

Храм у Пархомівці вражає не лише мозаїками Реріха. Його зовнішнє та внутрішнє оздоблення приховує безліч загадкових знаків. На дзвіниці висотою 50 метрів можна побачити змію, вогонь, молоток, плоскогубці, цвяхи, драбину, зірку, півня, голуба.

На стінах церкви – незвичні хрести та християнські символи. Ці цегляні візерунки, орнаменти та кладка є традиційною рисою візантійських храмів, що притаманна й церквам часів Київської Русі, як-от Спасо-Преображенський Собор у Чернігові.

Доля мозаїк Реріха та порятунок храму

Дивом збережені мозаїки Реріха пережили непрості часи. «Спас Нерукотворний», попри те, що по ньому стріляли і кидали камінням, не був зруйнований остаточно. Мозаїка «Покров Богоматері», яка зображує відому легенду про порятунок Константинополя, також витримала влучання куль та пожежі. За однією з версій, ця легенда пов'язана з Україною, адже ворожим військом був князь Аскольд, який після побаченого дива прийняв християнство.

Після приходу радянської влади храм, як і тисячі інших, був перетворений на клуб, а згодом використовувався для зберігання добрив та посівного матеріалу. Лише наприкінці 1970-х років занедбаний храм був визнаний пам'яткою архітектури.

Саме мозаїки Реріха відіграли ключову роль у порятунку храму. У 1987 році, коли син Миколи Реріха, Святослав, приїхав до СРСР, ентузіасти з Пархомівки показали йому світлини церкви. Святослав Реріх розповів про це Михайлу та Раїсі Горбачовим, після чого Раїса Горбачова взяла реставрацію храму під особистий контроль з метою створення Музею М. Реріха. Найкращі українські реставратори почали відновлення мозаїк, огорожі, хрестів та покрівлі. Однак, роботи припинилися, оскільки Святослав Реріх так і не приїхав до Пархомівки.

З 1992 року Церква Покрови Пресвятої Богородиці є діючим храмом Православної Церкви України. Вона залишається одним з небагатьох місць у світі, де збереглися мозаїки за ескізами Миколи Реріха. Цей храм – не просто пам'ятка архітектури, а живий свідок історії, що поєднує в собі мистецтво, віру та унікальну долю.

Розташування: Пархомівка знаходиться лише в 120 км від Києва, в 30 км від Білої Церкви, в 12 км від Володарки. Від траси Е95 (Київ-Одеса) – 20 км.

Як дістатися: З Києва треба їхати у напрямку Білої Церкви. Дорога на власному авто займе близько двох годин. Якщо подорожувати громадським транспортом, спочатку треба доїхати до Білої Церкви. Від вулиці Куценка, 1-а (Автовокзал в Білій Церкві) регулярно відправляються маршрутні таксі в напрямку с. Пархомівка.

4. Етнографічний музей «Хутір Савки»

У селі Нові Петрівці, всього за 10 кілометрів від міста, розташований етнографічний музей «Хутір Савки».  Його історія почалася у 2003 році, коли киянин Леонід Шилов заснував цей сімейний проєкт. Названий на честь діда Савки, музей мав на меті зберегти пам'ять про працьовитого предка та цінні для родини речі.

Комплекс включає дві автентичні хати. Перша, 1786 року побудови, стоїть на своєму первісному місці. Вона була відреставрована і відкрита для відвідувачів у 2004 році. Навколо хати відтворили типові господарські будівлі: кузню, клуню, льох, криницю, вулики. Друга хата, 1854 року, була перевезена з Житомирщини у 2008 році. Її розібрали та ретельно відтворили на новому місці, відтворюючи колишній панський будинок.

У музеї зібрано велику колекцію старовинних предметів побуту, одягу та знарядь праці з Полісся. Серед них – викрутки, сокири, граблі, коси, молоти, ступи, ваги, діжки, глиняний посуд. Також представлені ткацький і столярний верстаки, гончарний круг, прядка, жорна. Особливі експонати включають ваги 1795 року, сокиру кам'яного віку та трипільське зерно, що пролежало у землі тисячоліттями. В хаті можна побачити старовинні колиски, ікони, вишиті рушники, скрині з приданим, книги та дитячі іграшки. Комора, якій 155 років, досі використовується і зберігає унікальні речі, як-от жлукто (старовинна пральна машина) та діжки для зберігання сала.

«Хутір Савки» відрізняється інтерактивністю: усі експонати діючі, їх можна торкатися та випробовувати. Відвідувачі можуть побачити, як працює кузня, спробувати молотити борошно на жорнах, прясти нитки з льону, навчитися точити косу чи місити глину. Тут проводяться майстер-класи з гончарства, витинанки, соломоплетіння. Автентичність хутора приваблює навіть українських кінематографістів для зйомок історичних фільмів.

Гостей зустрічають за українською традицією: в національних костюмах, з хлібом-сіллю. Екскурсії супроводжуються розповідями, легендами та прислів'ями. Після екскурсії можна скуштувати українські страви, приготовані за старовинними рецептами у печі та глиняному посуді. 

Розташування: Знаходиться музей у селі Нові Петрівці, що у шести кілометрів від Києва

Як дістатися:, якщо їхати по Мінському проспекту (власним автомобілем або на маршрутному таксі №795 від метро «Героїв Дніпра» чи від площі Тараса Шевченка), дістатися до Нових Петрівців можна за 30 хвилин.

5. Печера Геонавт

Багато хто навіть не підозрює щодо того, що в Київській області, окрім Лаври, є ще одна унікальна і досить велика природна печера під назвою «Геонавт». Протяжність її становить близько 60 метрів. Цікаво, що вона має природне походження. Численні ходи утворилися внаслідок впливу води. Перші враження від локації гарантовано будуть позитивними, і Вам однозначно захочеться побувати всередині. 

Природне творіння складається з двох залів. Перший має досить великі розміри і два тунелі, переміщатися якими вийде досить вільно. Далі, пройшовши до правого відгалуження, вдасться дістатися до невеликої зали, де рухатися вдасться тільки навпочіпки.

Якщо попрямувати ліворуч, тунель виведе Вас до вершини печери, для чого знадобитися проповзти близько 20 метрів вибоїстими «стежками». Варто враховувати, що туристи зі щільною статурою тут можуть просто застрягти. У кожному тунелі є місця, де, за бажання, можна розвернутися, що знімає деякий дискомфорт. Незважаючи на те, що це є екстремальним відпочинком, він відносно безпечний.

Місце викликає чималий інтерес і в спелеологів. На стінах «кімнат» є барельєфи, походження деяких з яких достеменно не відоме. Багато відвідувачів залишають тут свої автографи і художні етюди. Особливо цікавим видасться вирізаний на поверхні фасад монастиря, біля якого виконано дві колони. Вельми реалістично виглядає і «обличчя» інопланетянина.

Вийти з печери найпростіше через другий вхід, бо, в іншому разі, доведеться здійснити не найлегший шлях назад, потім не простий стрибок і підтягування на руках. Тут практично неможливо заблукати і загубитися. Деякі туристи примудряються в «Геонавті» навіть заночувати. Краси цьому місцю надають околиці яру, які набувають особливої краси в осінню пору року. 

Розташування: Печера розташована в Київській області, неподалік від села Ходосівка. Простягається вона на 60 м, а ще має два тунелі, одним з яких можна вийти до головної зали. 

Як дістатися: Для тих, хто обирає громадський транспорт, найбільш зручний варіант – це маршрутка №738, яка вирушає від станції метро «Либідська» та прямує до Ходосівки.

Доїхавши до села, потрібно знайти котеджне містечко «Золоті Ворота», що буде орієнтиром на маршруті. Далі слід пройти через шлагбаум, знайти лаз у паркані та спуститися стежкою в яр. Вхід у печеру розташований на висоті близько п’яти метрів над землею, тому дістатися до нього можна лише піднявшись на кілька кам’яних уступів.

Зверніть увагу: проходи досить вузькі, тож мандрівникам з клаустрофобією доведеться зачекати зовні. Ще довго треба буде підійматися вгору, тож це дозвілля більше сподобається людям з гарною фізичною підготовкою. 

6. Дендрологічний парк «Софіївка» 

Дендрологічний парк «Софіївка» є пам’ятником коханню, викарбованим в природі. Польський граф Станіслав Потоцький замовив цей витвір ландшафтного мистецтва для своєї дружини – Софії Вітте, яка була родом з Греції. Місцевість мала нагадувати жінці про її Батьківщину. Так. В Умані з’явилося одне з найпопулярніших місць, куди закохані їздять з Києва на вихідні.

Відсутність строгої симетрії наштовхує на думку, що парк є витвором самої природи. Переконатися у цьому можна на власні очі. Столітні дерева посеред величних валунів, водойм та густих зелених насаджень гармоніюють з витонченими зразками скульптурного та архітектурного мистецтва.

Відвідувачам доступні різні види дозвілля: унікальна подорож підземною річкою, катання на поромі, кінні прогулянки, екстремальні спуски з пагорба в спеціальній надувній кулі – зорбі. Це місцеза межами Києва є гарним протягом всього року. 

Розташування: Парк Софіївка розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч річки Кам'янки, за адресою – вулиця Київська, 12-а.

Як дістатися: Щоб дістатися з Києва до дендрологічного парку «Софіївка» в Умані, потрібно подолати близько 200-220 кілометрів. Найкращий спосіб - це скористатися автобусом або автомобілем. Автобуси відправляються з Києва з центрального автовокзалу та залізничного вокзалу. Дорога на автомобілі займе приблизно 2.5-3 години

7. Вознесенський монастир

Вознесенський монастир у Переяславі є пам'яткою національного значення і видатним архітектурним ансамблем епохи Гетьманщини. Монастир розташований на історичному передмісті Переяслава, з видом на центральний майдан, і виділяється серед міської забудови.

Головними архітектурними об'єктами комплексу є Вознесенський собор і дзвіниця, які видно з будь-якого кутка міста, навіть з іншого берега річки Дніпро.

Історія монастиря розпочалася з будівництва Вознесенського собору в стилі бароко у 1695-1700 роках за ініціативи гетьмана Івана Мазепи. Гетьман фінансував будівництво собору, та також сприяв зведенню інших церковних споруд в Україні.

Поступово територію монастиря почали забудовувати, і у 1738 році тут був відкритий колегіум, оскільки в бароковому періоді освіта сильно пов'язана з церквою. Проте внаслідок пожежі 1748 року всі дерев'яні споруди були знищені. Новий кам'яний корпус колегіуму був зведений у 1753–1757 роках завдяки Переяславському єпископу Івану Козловичу.

Ансамбль був остаточно сформований після зведення дзвіниці в 1770–1776 роках та Варваринської церкви в 1782 році.

З 1770 по 1776 роки була споруджена барокова дзвіниця монастиря. Остаточно Вознесенський монастир оточили 1782 року, коли завершилося будівництво Варваринської церкви, яка прилучалася до дзвіниці.

У кінці XVIII – на початку XIX століть на східній частині монастирського майданчика було побудовано двоповерховий корпус, де на нижньому поверсі розташовувались торгові ряди, а на верхньому бурса та монастирська школа. Монастир також був оточений високим цегляним муром. У 1916 році торгові ряди та школа згоріли, і їх рештки були розібрані.

Під час Другої світової війни була знищена Варваринська церква, яка прилягала до дзвіниці, і також пошкоджені інші споруди монастиря. Відновлення цих споруд відбулося у 1954–1964 роках.

У 1970 році музей Григорія Сковороди був відкритий у будівлі колегіуму. У приміщенні Вознесенського собору була представлена діорама "Битва за Дніпро" (художники Мальцев П. та Присєкін М.), яка зобразила масову переправу радянських військ через Дніпро під час битви на Букринському плацдармі в районі Переяслава восени 1943 року.

У 2011 році Священний Синод Української Православної Церкви (Московський патріархат) відновив діяльність монастиря, але передача споруд монастиря для користування не відбулася, і фактично монастир залишається неактивним.

Як дістатися: Вознесенський монастир входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Адреса: вулиця Сковороди, 54 (навпроти парку імені Григорія Сковороду). З Києва до Переяслава можна доїхати маршрутками від станцій метро «Позняки», «Харківська», «Чернігівська».

8. Музей давньоруського гончарства у Вишгороді  

Музей давньоруського гончарства Вишгородського історико-культурного заповідника, відкритий у 2006 році. Він є унікальним культурним об'єктом, що розповідає про масштабне керамічне виробництво в давньому Вишгороді.

Історія створення та головний експонат

Історія музею розпочалася у 2003 році, коли під час археологічних досліджень на території садиби по вул. Межигірського Спаса, 11 було знайдено залишки двокамерного гончарного горна XI століття. У 2014 році Вишгородському історико-культурному заповіднику передали цю територію, що й стало початком створення музею.

Перлиною музею є унікальний, єдиний у Східній Європі збережений гончарний горн XI століття. Загалом у Вишгороді було 250–300 таких печей. Гончарний центр займав більшу частину міського посаду X–XII століть, і його виробництво не має аналогів на території Давньої Русі. Перші свідчення про масштабне керамічне виробництво були отримані ще у 1934–1937 роках. Пізніші дослідження виявили численні горни, зокрема сім у 1990 році, три у 1992-му та один добре збережений у 1995-му.

Колекція кераміки, зібрана на цій території, налічує десятки тисяч уламків та цілих виробів: горщики, глечики, світильники, великі корчаги («піфоси»), а також плитки для підлоги, виготовлені для храму Святих Бориса і Гліба.

Давньоруська вулиця гончарів

Неподалік горнів археологи виявили давньоруську вулицю, вздовж якої розташовувалися садиби гончарів. Були знайдені рештки житлових та господарських приміщень, фрагменти горнів, огорож та проїжджої частини вулиці, де ями засипали уламками бракованого посуду. Розміри майстерень і жител були невеликими (наприклад, 3,6×3,6 м; 4,6×2,7 м; 5,4×4,1 м) і заглиблені в ґрунт на глибину від 0,5 до 1,6 м. Конструкції будівель X століття переважно були зрубними, а XI–XII століть – переважно каркасними.

Різноманіття експозиції музею

Експозиція Музею давньоруського гончарства не обмежується лише історією керамічного виробництва Вишгорода. Вона також включає:

У Музеї представлені зразки трипільської кераміки, раннього залізного віку, знайдені на території міста й району. Велика колекція будівельної кераміки: плінфа з руїн храму Святих Бориса і Гліба, полив’яні плитки підлоги храму, велика колекція цегли ХVІІІ–ХІХ ст., серед якої так звана межигірка – вогнетривка цегла малого розміру для будівництва печей, яку масово виготовляли в селах Нові Петрівці та Валки. Також серед експонатів – фрагменти унікальних виробів Межигірської фаянсової фабрики, залишки фаянсового виробництва.

Подвір'я музею оформлено у стилі селянської садиби, а експозиція просто неба демонструє традиції та побут населення Київського Полісся, включаючи давні ремесла – бортництво та човнярство. Колекція бортів (прообразів вуликів) та колод налічує 14 експонатів, деяким з яких не одне століття.

Серед яскравих зразків деревообробки – човни-довбанки та плоскодонки (7 одиниць), традиційний селянський віз, старовинні скрині та прядки. Особливим експонатом є реконструкція давньоруського човна, створена дослідником Олексієм Петраускасом за традиційною технологією та з використанням аналогічних давніх інструментів. Цей човен подолав майже 700 км річками до Вишгорода.

Інтерактивність та освітні програми

Відвідувачі можуть не лише дізнатися про історію Вишгородського гончарства та традиції Київського Полісся під час екскурсій, а й доторкнутися до давніх ремесел під час майстер-класів: гончарства на колі, ліплення з глини, створення виробів з воску. Арт-простір Open Air дозволяє проводити тут фольклорні та етнографічні свята, знайомлячи з традиціями, звичаями та обрядами регіону.

Розташування:  Музей знаходиться у Вишнороді на вул. Межигірського Спасу, 11.

Як дістатися: З Києва до Вишгорода можна доїхати маршруткою або на власному авто за 15 хвилин. 

9. Вітряк у Пустовітах

Село Пустовіти, розташоване всього за 5 км від Миронівки, може похвалитися не лише цікавою історією своєї назви, що сягає 1590 року, а й однією з найвизначніших архітектурних пам'яток Київщини – вітряним млином Дриги.

Походження назви села

Легенда свідчить, що Пустовіти були засновані «пустими війтами». У ті далекі часи війти були очільниками міст або суддями. Хто ж такі «пусті війти» – достеменно невідомо. Можливо, це були колишні війти або позаштатні. Цікаво, що на гербі Пустовітів зображено порожній прямокутник (контур), що символізує вилучений жезл війта – берло. Цей контур отримав назву «пустий війт».

Млин Дриги

Головна ж принада Пустовітів – це безперечно, млин Дриги. Він вважається одним з найгарніших та найкраще збережених вітряних млинів в Україні. Збудував його місцевий заможний селянин Кузьма Дрига у 1902 році.

Спочатку Кузьма звів звичайного вітряка. Однак згодом, після подорожі до Голландії (чи то на заробітки, чи то у пізнавальний тур), він привіз звідти проєкт великого голландського млина. За цим проєктом і був зведений існуючий нині красень. Трохи згодом Дрига збудував ще одного вітряка, ставши справжнім «млиновим магнатом», що перемелював борошно для всіх навколишніх сіл.

Архітектура та збереження 

В основі голландського млина лежить 15-метровий стовп, глибоко закопаний у землю. Під млином знаходиться пагорб, який насипали та трамбували всім селом.

У 1926 році Кузьма Дрига помер. Його сина розкуркулили та заслали до ГУЛАГу. Два менші млини було зруйновано, але більший дивом вдалося зберегти. Розповідають, що селяни захищали його до останнього.

Нещодавно місцеве агропідприємство, спільно з мешканцями села, відреставрувало цей неймовірний шедевр господарської архітектури. Млин і досі здатен працювати, хоча його крила наразі заблоковані через відсутність потреби в обертанні. Особливістю цього голландського млина є спеціальний механізм, що дозволяє йому самостійно повертати свої крила до вітру.

Розташування: Пістовіти розтащовані у 107 км від Києва. 

Як дістатися: Дістатися з Києва до села Пустовіти можна кількома способами. Найбільш зручним варіантом буде використання автомобіля, або громадського транспорту. На автомобілі з Києва потрібно виїхати на трасу Е95 (Одеська траса) в напрямку Одеси, проїхавши близько 40 км, звернути направо на дорогу Т1016 в напрямку села Пустовіти. Загалом, дорога займе близько 1,5 години.

10. Свято-Покровський храм у селі Ромашки

У невеликому селі Ромашки, що на Київщині, стоїть справжня архітектурна перлина – Свято-Покровський храм. Ця церква, одна з найбільших в області, є пам'яткою архітектури національного значення, яка вражає своєю масивністю та витонченим архітектурним рішенням, особливо для сільської місцевості.

Побудований у позаминулому столітті в стилі розвиненого класицизму, храм виглядає як базиліка зі спрощеними, але виразними деталями: невеликим ґанком з колонами та двома невисокими вежами-дзвіницями.

Історія храму

Село Ромашки, розташоване на правому березі річки Гороховатки, має давню історію. У 1773 році тут була зведена дерев'яна Покровська церква. Проте вже у 1843 році поміщиця Трофимова розпочала будівництво кам'яної трьохпрестольної церкви поряд з існуючою дерев'яною. Для її зведення було використано старий проєкт кінця XVIII – початку XIX століття у стилі розвиненого класицизму. Саме ця надзвичайна архітектура ставить ромашківську церкву в один ряд з найвидатнішими пам'ятками України.

Особливістю цього храму є його масштаби та рідкісні для православних церков Наддніпрянщини башти-дзвіниці. Храм побудовано з цегли товщиною 1,5 м, з амбразурами на висоті, з якої можна прострілювати місцевість навкруги на велику відстань. Під час Другої світової війни німецькі загарбники використовували храм як оборонний пункт, проте будівля витримала удари куль, снарядів та мін, залишившись цілою. Навіть радянська влада, відома своїм нищівним ставленням до релігійних споруд, не наважилася зруйнувати цю красу.

З липня 2002 року в храмі проводилися відновлювально-реставраційні роботи після пожежі, які були повністю завершені до 2016 року.

Архітектурна досконалість

Покровська церква є трьохпрестольною: центральний престол присвячений Покрову Пресвятої Богородиці, а два бічні – Святителю Миколаю та преподобному Антонію Печерському.

Архітектурно храм виконаний у вигляді базиліки зі спрощеними деталями та декором. Декор обмежений штукатуркою поверхонь, дощатим рустом на кутах та традиційними для класицизму кольорами – жовтим фоном та білими деталями.

Західний фасад прикрашає чотириколонний портик з трикутним фронтоном та дві невисокі дзвіниці-вежі. Дахи храму, криті залізом, пофарбовані в зелений колір, що гармонійно вписується в навколишній ландшафт. Стіни храму мають два яруси вікон: видовжені в першому ярусі та квадратні у другому, що було характерно для дворянських садиб того часу. Лиштва біля вікон відсутня.

Східний фасад формує єдина абсида, прикрашена зовні дощатим рустом та круглими вікнами. Обмеженість декору компенсується вишуканою стриманістю всіх фасадів та величним силуетом, який зазвичай притаманний столичним храмовим спорудам. Саме тому ромашківський храм справляє враження видатної столичної будівлі.

Цей тип базилікальних храмів має аналоги в Україні та за її межами, такі як Троїцький собор Олександро-Невської лаври, П'ятницька церква в садибі Липяги (1826-1834), Церква Димитрія Солунського в садибі Печетово та Успенська церква на Могильцях у Москві.

Незважаючи на війни, радянський період та реставрації, весь комплекс Покровської церкви в Ромашках зберігся незмінним з часів свого зведення, залишаючись свідченням непересічної архітектурної спадщини.

Рохташування: Відстань від Києва до села Ромашки становить приблизно 99,7 км, а час у дорозі – близько 1 години 31 хвилини на автомобілі.

Як дістатись: Село Ромашки лежить за 12 кілометрів від районного центру Рокитне. Покровська церква розташована на західній околиці села. Громадським транспортом з Києва сюди можна доїхати з автостанції «Київ» або Центрального залізничного вокзалу, звідки курсують прямі автобуси.