Тепер усі знають: на початку липня у Лісабоні - День борщу. Як живе українська діаспора в Португалії

6 липня в Лісабоні вже вчетверте пройшов фестиваль борщу. Його організовують українські біженці, щоб згуртувати діаспору, зібрати кошти на лікування військових, на фронт та познайомити португальців із українською культурою.

Про те, як з'явилася ця ініціатива, чим живе фестиваль сьогодні та як його сприймають місцеві жителі - розповіла Наталія Варга, голова об'єднання "Україна в Португалії".

"З кожним роком на фестиваль приходить все більше людей"

– Ми проводимо фестиваль борщу у Португалії вже четвертий рік поспіль. Перший раз організували його 2022-го, одразу після початку повномасштабного вторгнення. Тоді ж борщ увійшов до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Це стало поштовхом до створення фестивалю. Та й дату обрано не випадково: 1 липня борщ було внесено до списку ЮНЕСКО, і хоча це був буденний день, ми відзначаємо свято в першу неділю місяця. Тепер усі знають: на початку липня у Лісабоні – День українського борщу.
Раніше португальці знали, що в нас є якийсь суп - "сопа", як вони його називали, - але не розуміли, що це за блюдо. Першого року ми просто варили борщ і роздавали безкоштовно. Реакція була несподіваною: люди пробували порцію, а потім поверталися з контейнерами – хтось із цеберком з-під морозива, хтось із літровою банкою – щоб взяти борщ додому та почастувати родину. Було і зворушливо, і кумедно.

Але фестиваль із самого початку ніс і благодійну місію. Тоді ми роздавали не лише борщ, а й інші українські страви – голубці, деруни, вареники, бутерброди із салом. Все безкоштовно, але стояла коробка для пожертвувань. Зібрані кошти ми передали дитячій лікарні – на потреби військових. На той час португальський лікар збирався до Львова, і ми допомогли закупити медичне обладнання.

У наступні роки борщ уже продавали, але щоразу заздалегідь оголошували, на що підуть гроші. Наприклад, в один рік збирали на тепловізори, в інший – на дрони. А цього року запустили проєкт "Діти героїв під сонцем любові, що зігріває": до нас приїдуть діти із Сум, чиї батьки загинули на війні. Вони проведуть у Португалії десять днів - усі зібрані кошти підуть на їхній відпочинок, екскурсії та турботу.

Перший рік був пробним, але людей прийшло багато – і з кожним разом їх стає дедалі більше. Якщо раніше все трималося на ентузіазмі місцевої діаспори, то зараз на ярмарок приїжджають майстри з усієї Португалії: гончарі, художники, творці ляльок-мотанок, вишивальниці, свічники, миловари. Програма насичена – ярмарок, концерт, дитячі розваги, благодійна лотерея. У нас багато талановитих українців – діти співають, танцюють, працюють ансамблі, вокалісти. Іноді запрошуємо одного-двох португальських артистів – все на благодійній основі, ніхто не отримує гонорарів.

Насамперед нас завжди підтримує посольство України в Португалії. Щороку присутній сам посол, представники духовенства – священники Української греко-католицької церкви, португальські політики. Місце проведення надає муніципалітет Лісабона: щоразу йдуть нам назустріч та виділяють парк безкоштовно – це дуже допомагає.

"Португальці знають про Україну часом більше, ніж деякі з нас"

– Нас завжди підтримує посольство України в Португалії – щороку приїжджає посол, представники духовенства, португальські політики. Але основна аудиторія – місцеві жителі, їм все цікаво.

Навіщо ми організовуємо цей фестиваль? Головна мета – об'єднати українську громаду, дати людям можливість зустрітись, поспілкуватись. З початку війни сюди приїхало багато жінок та дітей, і для них це особливо важливо.

Кожен фестиваль висвітлюють місцеві ЗМІ. Португальці приходять на наші свята, цікавляться традиціями. Наприклад, на наш "останній дзвінок" часто заглядають "сусіди" - у них такого немає, просто останній навчальний день. А у нас торжество – музика, вірші, сукні...

Особливий ажіотаж викликали бандуристи. Національна капела гастролювала семи містами Португалії, і в Лісабоні зала була повна. Багато хто вперше почув бандуру - і був вражений. Такі події не просто знайомлять європейців із Україною, вони створюють мости між культурами.

Не без наших зусиль португальці знають про Україну більше, ніж деякі українці. Ми постійно говоримо про нашу країну – на кожному заході, у кожному інтерв'ю. Розповідаємо про традиції, красу, але перш за все - про війну. Пояснюємо: Україна – це стіна між Європою та Росією. Якщо вона впаде, агресор не зупиниться. Європейці мають це розуміти.

Я очолюю товариство "Україна в Португалії" і водночас є віцепрезидентом Спілки українців Португалії - великої асоціації, що входить до Європейського та Всесвітнього конгресів українців. Наша організація існує 22 роки та об'єднує 14 філій по всій країні. Саме Спілка українців стала ініціатором фестивалю борщу.

При Спілці українців у Португалії діє культурно-освітній центр "Дивосвіт". Буквально два тижні тому цей центр відзначав своє 20-річчя. Там навчаються діти з українських та змішаних сімей – ті, кому батьки хочуть зберегти зв'язок із мовою та традиціями.

Зараз у Португалії стільки українських ініціатив, що щотижня відбувається хоча б один захід: ярмарки, концерти, мітинги. Ми, керівники асоціацій, робимо все на волонтерських засадах – після основної роботи та у вихідні.

Щосуботи в Лісабоні проходять мітинги на підтримку України - це теж спосіб згуртування. Люди приходять, щоби відчути: вони не одні.

"Українські вишиванки викликають справжній бум"

– Місцеві жителі нашою культурою захоплюються. Їм подобаються українські пісні – навіть якщо вони не розуміють слів, їх зачіпає музика. Люблять нашу кухню. Але справжній бум викликають вишиванки: на кожному ярмарку щонайменше 10-15 португальців їх купують.

Цікаво, що навіть у мережевих магазинах на кшталт Zara почали з'являтися сорочки з елементами, що нагадують українську вишивку. Звичайно, це не справжні вишиванки, але тренд очевидний.

У мене є знайома з острова Мадейра – у неї більше вишиванок, ніж у мене, хоч я українка! Вона приїжджає на всі наші ярмарки і щоразу бере 2-3 нові. Якось ми навіть літали до неї з цілою валізою вишиванок - на острові таких не знайти.

Окрім одягу, популярна наша кераміка, писанки, патріотичні брошки та прикраси у синьо-жовтих кольорах. Португальці носять їх не задля галочки, а в повсякденному житті. Особливо цінуються прикраси з вишивкою – сережки, браслети, брошки.

Португальці дуже привітні. Українців, які тікали від війни, вони зустрічали з особливою теплотою. Коли почалося вторгнення, багато хто пропонував свою допомогу, говорив: "У нас є вільні кімнати - готові взяти сім'ю на пів року чи рік".

Я живу тут 15 років і не пригадаю жодного конфлікту на національному ґрунті. Хоча спочатку було непросто: мама згадує, що в перші місяці я постійно збиралася повернутися в Україну. Але згодом Португалія стала другою домівкою.

Моя сім'я переїжджала поступово: спочатку мама 2001 року, потім чоловік, а я – вже з дітьми. Усі родичі, окрім сестри, залишилися в Україні, тож живемо між двома країнами. Зазвичай щороку їздимо на батьківщину, але цього літа я залишаюся – хочу присвятити серпень проєкту для дітей загиблих героїв.

Незважаючи на теплий прийом, багато біженців мріють повернутися. Офіційної статистики немає, але, судячи із спілкування, українці розділилися приблизно порівну. Половина – ті, хто вже адаптувався: особливо люди з Донецька, Маріуполя, Харкова, яким нема куди повертатися. Інші мають намір виїхати додому, як тільки це стане можливим.

Діти адаптуються швидше: португальські школи одразу відчинили двері для учнів з України, надали адаптовані програми. 2022-го багато хто поєднував онлайн-навчання в українських школах з уроками португальської. Ця країна зробила все, щоби ми відчували підтримку. Але хоч би як було комфортно, дім - це Україна.

До речі

Як пройшов фестиваль борщу-2025 у Лісабоні

– День видався дуже теплим у всіх сенсах слова. Сто літрів борщу розійшлися за мить. Те ж сталося з півтори тисячі вареників. Португальці приходили спочатку спробувати, а потім – із контейнерами, щоб взяти додому для рідних. Усі залишилися задоволені та щасливі.

На святі були почесні гості, українці з Лісабона та передмістя та дуже багато португальців, у тому числі тих, хто живе поряд з парком, де все відбувалося.

Захід тривав цілий день. Ми планували розпочати о четвертій годині, але вже з двох працював ярмарок – люди поступово приходили. Для дітей ми організували розваги: ​​батути, аквагрим, повітряні кульки – кожен, від найменшого до дорослого, знайшов собі щось цікаве.

Була також дуже зворушлива історія. Минулого року на нашому фестивалі 9-річний хлопчик, надихнувшись, попросив мікрофон, щоб заспівати зі сцени. Йому так сподобалося, що він попросив маму записати його до вокальної школи. І ось тепер він уже виконав три пісні. Люди плакали від першої - настільки це було щиро і сильно.

Ще одна дівчинка – дочка українки та португальця – теж вразила нас. Їй 10 років. Незважаючи на акцент, вона легко читає напам'ять вірші Шевченка. Це доводить: діти живуть Україною. А коли вони самі просять виступити – це особливо цінно.

Справжній аншлаг стався під час концерту, на якому виступали українські та португальські артисти. Серед португальських виконавців особливо хочеться відзначити тенора Жуа Мендосу. Він підтримує Україну з початку повномасштабного вторгнення: 2022 року він виступав із концертом у Львові, а також співав для Папи Римського. Він не втомлюється повторювати, що завжди підтримуватиме Україну, бо носить її в серці. Фінальним акордом став концерт гурту «Шалені Укри» з Лісабона – хлопці влаштували справжній вибух емоцій на сцені, ми їм дуже вдячні.

Ми раді, що на фестивалі було багато почесних гостей. Це посол України в Португалії – Марина Михайленко, представники дипломатичного корпусу, президент Junta de freguesia São Domingos de Benfica – José da Câmara, Maria João Ramos, representant Junta de freguesia Benfica, президент ініціативи "Ліберал" – Angelique da Teresa, священники УГКЦ НСВВ о. Микола Ярема, о. Матей Дзюрбан, священник УПЦ Вселенського патріархату о. Ігор Невинський.

І як минулими роками, наше свято – це не так про борщ, як про Україну. Завжди нагадую, що війна триває не три роки, а вже одинадцять. І всі виступи – посла, священників, португальських представників - зводилися до одного: до заклику не припиняти допомогу Україні. Навіть місцеві депутати та інші португальці говорили про це зі сцени. Усі були об'єднані однією метою – підтримати Україну.