Ухилянти з міркувань совісті: чому за ґрати садять релігійних пацифістів, які б могли допомагати країні

"Якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою", – зазначається в частині 4 статті 35 Конституції України.

"Існує базовий принцип – ти не можеш силоміць призивати до лав армії людей, які з ідейних міркувань відмовляються брати до рук зброю", –каже нардеп голова комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.

Втім, зараз всі ці засади, принципи і норми "стоять на паузі" через військовий стан і мобілізацію. Як в судах вирішуються подібні суперечки, коли за релігійними переконаннями громадяни відмовляються воювати, хто від того страждає, та чи може країна собі дозволити альтернативну службу у військовий час, досліджував "Телеграф".

Суворі пацифісти

Для початку варто зауважити, що ревно до відмови від військової служби зі зброєю в Україні ставляться не православні (яких у країні переважна більшість), а більш малочисельні спільноти: баптисти, Свідки Єгови, п'ятидесятники (постановою Кабміну навіть затверджений перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю).

Справа в тому, що ці деномінації подекуди буквально трактують біблійні тексти, а тому "Не вбивай" (Вих. 20:13) – вказівка до суворого пацифізму. Ба більше, Якщо детальніше заглибитись у вчення окремих конфесій, то, наприклад, Свідки Єгови вважають, що християни — громадяни божого царства, яке не від цього світу. "Царство Моє не від світу цього…" (Івана 18:36). Для них це означає повну нейтральність і відділення від будь-яких людських держав. А війни й політика — це частина світу, яким керує "сатана", тому християнин не має брати в цьому участі. Тому будь-яке присягання державі, носіння форми, взяття до рук зброї — гріх і зрада бога.

Однак у послідовників таких релігійних спільнот "громадянство" абстрактне, а от у держави реальне. Відтак, при зіткненні в судах практики духовної з практикою мобілізаційною, у більшості випадків перемагають ТЦК.

Що вирішують суди

Тут все залежить від того, чи вважатиме суд дії обвинуваченого, які підпадають під статтю 336 КК "Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації", наміром до вчинення злочину.

Візьмемо до прикладу справу, яку розглядав Комінтернівський районний суд Одеської області. Згідно з фабулою справи, обвинувачуваний отримав повістку, пройшов ВЛК, був визнаний придатним, однак відмовився від проходження служби по мобілізації.

"З дитинства він є віруючою людиною, в 1995 році прийняв хрещення, а в 1997 році став членом Другої пересипської церкви євангельських християн-баптистів. Його релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу, брати до рук зброю та давати присягу, оскільки прямо написано: "не вбий, та не клянись", – зазначається в матеріалах справи.

Втім, вирок суддів був суворий: три роки позбавлення волі. Чому так? Бо на думку суду обвинувачений діяв умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією "усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання".

Або ж справа, яку розглядав Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, коли призначив три роки позбавлення волі вірянину Свідків Єгови, який не з'явився за "бойовою" повісткою в ТЦК "мотивуючи свою неявку релігійними переконаннями та небажанням брати в руки зброю".

Варто відзначити, що обвинувачувані, які відмовляються мобілізуватись через релігійні принципи, не "липові" віряни в "статусі людини", які раптом "прозріли" після 24 лютого 2022 року. Як правило, такі люди дійсно багато років відвідують свої церкви та приймають участь в релігійному житті. В судах на їх захист свідчать пастори, священники, члени громади, однак українська Феміда в цьому випадку невблаганна.

Втім, суворі вироки з реальними термінами не константа (хоча таких і більшість). Наприклад, Бориспільський міськрайонний суд Київської області виправдав обвинуваченого по статті 336, адже важлива не лише об'єктивна сторона злочину, а ще й мотиви, якими керувалася людина.

"Обвинувачений зазначив, що у книзі пророка Ісаї 2:4 записано погляд Бога на військові дії та участь у військовій справі: " …Вони перекують свої мечі на лемеші, а списи на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть вчитися воювати". Для обвинуваченого ці слова чітко зрозумілі Бог не тільки не хоче, щоб люди воювали, а й навіть не вчилися цього", – йдеться у матеріалах справи.

То чому ж одні суди вважають релігійних відмовників ухилянтами і саджають за ґрати, а інші ні?

Віриш в бога? Доведи!

Тут варто звернутися до показової позиції Верховного Суду яка ґрунтується на двох основних принципах.

Перший – право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Воно може бути обмежене через легітимну мету: інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, тощо.

Другий – відмовляючись від служби в ЗСУ з міркувань совісті, людина має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб.

Ось і виходить, що одному судді цілком достатньо показів пастора і листів з церкви, щоб пересвідчитись у "глибоких, щирих та послідовних релігійних переконаннях" обвинуваченого, а іншому цього замало.

Як виправити баг в системі

Вигадувати нічого не треба, бо ж як згадувалось вище, частина 4 статті 35 Конституції України передбачає право громадян на альтернативну (невійськову) службу. За великим рахунком, у справах, досліджених "Телеграфом", практично всі обвинувачені вимагають реалізації цього права, але є нюанси.

В профільному законі вказано, що "на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу". А строкової служби під час воєнного стану немає – є мобілізація.

"Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період — це два самостійні види військової служби", – зазначається у рішенні Білопільського районного суду Сумської області, який, керуючись такою логікою, відправив на три роки за ґрати члена Свідків Єгови.

Відтак, ситуація фактично не вирішується.

– Законодавством передбачена заміна альтернативною виключно строкової служби (зараз це базова служба). Тому формально особи можуть бути мобілізовані і підстав для відстрочки через їх переконання немає. Хоча Конституцією і передбачена альтернативна служба, – пояснює "Телеграфу" столичний адвокат Ростислав Кравець. – Тут все може вирішуватися виключно на розсуд командира. При проходженні військової служби є велика кількість посад, які прямо не пов'язані з триманням зброї в руках і необов'язково примушувати особу це робити. Є позиції на кухні, пов'язані з діловодством, тощо. Тобто все вирішує командир.

Щоправда, для послідовників деяких конфесій, навіть саме складання присяги та переодягання у військову форму вже неприпустима дія. Тому навіть "добрий командир", який розподілить на кухню, зовсім не вирішує проблему.

Та повернемось до Конституції, статті якої є нормами прямої дії. Яка різниця що там каже закон "Про альтернативну (невійськову) службу", якщо Основний Закон країни безпосередньо дозволяє заміну військового обов'язку альтернативою, якщо це суперечить релігійним переконанням.

– Так, закон каже, що така ситуація законна [відсутність альтернативної служби у військовий час], але ж сам закон не є цілком правовим, – коментує "Телеграфу" виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.

За словами правозахисника, зараз в Конституційному Суді розглядається тлумачення 35 статті Основного Закону. Та поки висновку немає, ми змушені знову повертатися до позиції Верховного Суду, який погоджується з необхідністю альтернативної служби з тією лише ремаркою, що свої релігійні переконання потрібно спочатку довести, а вже потім претендувати на альтернативну службу. Таке от замкнене коло.

Лопата замість в'язниці

Розірвати його могли б народні обранці, змінивши профільний закон, і дозволивши альтернативну службу навіть під час мобілізації. До, речі, такі зміни в законодавство ще в 2023 році пропонував нардеп від "Слуги народу" Георгій Мазурашу. Втім, його законопроект навіть не дійшов до розгляду.

– Він, як то кажуть, "опрацьовується в комітетах". Тобто ігнорується, – пояснив "Телеграфу" Мазурашу.

Чому? Бо ж ризики очевидні: всі ухилянти раптом можуть стати ідейними відмовниками.

– Що непокоїть органи державної влади? Це те, що при нинішній ситуації в системі ми можемо отримати великий канал для ухилянтів. Для них це буде такий собі варіант: краще я запишуся в цю релігійну групу людей, і це буде своєрідний "пільговий" військовий квиток. Ми можемо отримати десятки, якщо не сотні тисяч новонавернених "віруючих". І це буде неправильно по відношенню до тих, хто служить, – додає Павліченко.

АЛЕ!

Необхідність доведення своїх переконань можна прямо прописати в законі, створивши конкретний чіткий механізм, що виключить трактування судами цих переконань на власний розсуд. А "відсіяти" новонавернених "віруючих" можна так само, як це зробили у випадку з бронюванням священнослужителів, коли дозволили відстрочки лише для тих релігійних організацій, які зареєстровані в Україні до 26 грудня 2024 року.

Тобто вся справа у механізмі. В принципі, це визнають і у ВР.

– Тут немає спротиву [влади]. Всі налаштовані вирішити питання. Це суто проблеми з тим, як це все виписати, – зазначив в коментарі "Телеграфу" Микита Потураєв.

Однак, розробляти цей новий механізм парламентарі поки що не готові.

– Не плануються [зміни до законодавства]. Це неодноразово обговорювалося, були робочі групи на рівні уряду, однак дійшли до висновку, що наразі зміни в законодавство, які б були дієві, а з іншого боку, не створювали загроз – внести неможливо, – підкреслив Потураєв.

Втім, намагання зберегти існуючий хиткий баланс між загрозами національній безпеці і правами віруючих, лишаючи все як є, не видається надто ефективним рішенням.

І справа тут не у "вегетаріанській" позиції воюючої країни і не у створенні лазівки для ухилянтів. Для "звичайних" ухилянтів загроза тюремного терміну дійсно може стати аргументом не ігнорувати повістки ТЦК. Для затятого ж вірянина питання так не стоїть. То ж який сенс запроторювати його за ґрати, якщо він не відмовляється послужити країні, наприклад, на службі в державних і комунальних підприємствах (які, до речі, потерпають від нестачі кадрів внаслідок мобілізації).

– Треба розуміти і прийняти, що у справі оборони немає сенсу розраховувати на тих, хто намагається в різний спосіб уникнути призову на військову службу. Краще мудро використовувати їх для виконання інших завдань, в тому числі, для роботи на економіку, від якої залежить можливість держави забезпечувати сили оборони і спроможність громадян підтримувати армію, – резюмував Мазурашу.