«Закриємо “Зеркало”, як тільки повернемося додому»: як працює білоруське незалежне медіа в Польщі

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу

Робота білоруських незалежних медіа в екзилі, особливо висвітлення ними російської агресії проти України малопомітна в українському медіапросторі. «Детектор медіа» вирішив поговорити з низкою білоруських незалежних журналістів і медіа, які працюють у Польщі, про особливості роботи в цій країні, про комунікацію з людьми, що залишились у Білорусі, та про їхнє ставлення до роботи російських медіа. Історія редакції медіа «Зеркало» (zerkalo.io) — перший матеріал із циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі.

Як Tut.by став «Зеркалом»

До 2021 року — періоду переслідувань і затримань журналістів, що завершилося закриттям сайту — медіаресурс Tut.by вважався одним із найпопулярніших у Білорусі. Його історія почалася на початку 2000 року, коли білоруський журналіст Сергій Дмитрієв опублікував на форумі газети «Комп’ютерні вісті» допис з ідеєю створити білоруський інтернет-проєкт. Відгукнувся Юрій Зісер — керівник приватного підприємства «Надійні програми», а назву для порталу придумав перекладач Микола Романовський.

Юрій Зісер

Спершу Дмитрієв пропонував створити безплатний поштовий сервіс для білорусів. До цього проєкту приєдналися журналісти «Комп’ютерних вістей» Андрій Кононович і Кирило Волошин, а також програміст Данило Руденко, який мав досвід у розробці вебсервісів. Ідея поштового сервісу поступово трансформувалася у концепцію національного інтернет-порталу під керівництвом Зісера, Волошина та Руденка, які поставили собі за мету стати білоруським Yahoo!

Кирило Волошин в офісі Tut.by у 2003 році

У перших версіях ресурсу були новини з архівом, прогноз погоди, курси валют, ціни на пальне, гостьова книга та безплатна електронна пошта. Наприкінці 2000 року з’явилися форуми, а також почали надавати послуги платного хостингу й інтернет-реклами.

За двадцять років існування портал мав 60 різних тематичних рубрик, 62,58% охоплення в Білорусі, 3,4 мільйона користувачів, а відео в ютубі збирали десятки мільйонів переглядів.

Співрозмовник «ДМ» із нинішньої редакції «Зеркала» (тут і далі вони залишаються анонімними з міркувань безпеки), яка була створена частиною команди Tut.by, каже, що цей медіаресурс був цінним для аудиторії тим, що висвітлював події не в інтересах бізнесу чи політиків, а писав для суспільства. Тому, коли навесні 2020 року почалися протести, медіа не могло сховати голову в пісок.

За його словами, протести не були неочікуваними. Перші тригери, які запустили суспільне невдоволення, з’явилися ще до виборів, в період пандемії коронавірусної хвороби, коли Лукашенко просто заперечував існування коронавірусу.

«Здається, що це жарт, але ні. Наприклад, у країні впровадили вимогу носити маски у громадському транспорті. Лукашенко скасував це рішення [місцевого] МОЗ менш ніж через два місяці, йому не подобалося, що людей за недотримання правила почали штрафувати. Люди були напруженими, у передвиборчих перегонах почали несподівано з’являтися нові обличчя. Всім стало різко цікаво, що взагалі буде», — каже співробітник «Зеркала».

У серпні 2020 року, після президентських виборів, протести загострилися. Tut.by був одним із майданчиків, на якому з’являлася чутлива для режиму Лукашенка інформація. Журналісти медіа розповідають, що до них потрапив аудіозапис із побиттям хлопця в автозаку, якого силовики схопили на площі в день виборів, 9 серпня: «Це було неможливо слухати, це дуже важкий запис, дуже болючий».

Під час роботи на протестах неодноразово затримували й самих журналістів Tut.by. Їх відправляли в ізолятори на Окрестіна — комплекс місць позбавлення волі в Мінську, — а їхні справи швидко доходили до етапу судових процесів.

Після початку протестів у серпні 2020 року журналістів Tut.by затримували 38 разів. Простір для роботи незалежних медіа в країні ставав усе меншим. Проте політичні мотиви цих затримань визнавалися не одразу.

Станом на 2021 рік Tut.by був великою компанією, яка мала не лише редакцію, а відділи продажу, веброзробників тощо. 18 травня до їхнього офісу та низки співробітників прийшли представники державного департаменту фінансових розслідувань — і перші підозри стосувалися не медіароботи, а несплати податків.

«Проєкт жив лише власним коштом, тільки з реклами. Ми ніколи не брали державні гроші, ми не мали фінансування з грантів. Прийшов департамент фінансових розслідувань із тим, що компанія нібито мала махінації з податками. Вже потім туди навісили інші статті на кшталт “закликів до дій, спрямованих на заподіяння шкоди націнтересам Білорусі”. Але спочатку нам вимкнули сайт через те, що ми начебто не платили податки», — каже співрозмовник «ДМ».

Головну редакторку Марину Золотову та генеральну директорку Людмилу Чекіну було засуджено до 12 років ув’язнення та внесено до списку «осіб, причетних до терористичної діяльності». Загалом зазнали переслідувань 15 колишніх і на той момент чинних працівників Tut.by.

Після закриття сайту медіа продовжило роботу у соцмережах. «Ми на жодну хвилину, на жодну секунду не припинили розповідати про те, що відбувається і з Tut.by, і у Білорусі загалом. Буквально через півтори години після приходу силовиків ми зібрали планірку. Суттєва частина керівництва вже була затримана, — розповів один із журналістів. — Було відчуття, що працювати на місці нам уже не дадуть. Глобального плану не було, наприклад, ми не мали підготовленої юрособи десь у Польщі чи Литві. Але була група людей, які у рамках Tut.by виявили бажання продовжувати. Стало зрозуміло, що потрібно їхати й у жодному випадку не працювати з Білорусі».

Цього правила команда дотримується досі, адже мати співробітників на території Білорусі означає ризикувати їхнім життям і свободою. У 2021 році влада Білорусі визнала Tut.by екстремістським ресурсом, який нібито розпалює соціальну ворожнечу. Це ж рішення стосувалося й новоствореного проєкту «Зеркало», акаунтів Tut.by у соціальних мережах (які перейшли до «Зеркала»), його логотипу та водяних знаків. Це означає, що поширення матеріалів порталу, навіть 10-річної давності, владою Білорусі буде розцінено як адміністративне правопорушення, а в деяких випадках людям загрожуватиме ув’язнення до 10 років.

Більша частина команди, якій вдалося уникнути затримання і виїхати, опинилася в Україні й інших сусідніх державах.

«Почався дуже жорсткий і важкий етап роботи з фондами. Для нас це все було новим, ми навіть не знали, в які двері стукати. Добре, що люди з усіх цих фондових історій розуміли, яке значення Tut.by має для Білорусі та регіону загалом. І вони досить швидко долучились і допомогли нам стати на ноги».

Хоч певний час команда ще називала себе Tut.by, було зрозуміло, що це вже зовсім інше медіа, яке працюватиме з-за кордону. Офіційно про запуск «Зеркала» редакція заявила 8 липня 2021 року.

Багато хто з представників редакції змушений працювати анонімно через тиск силовиків на родичів, які залишилися в Білорусі. У «Зеркала» є декілька людей, які працюють відкрито, зокрема в тіктоці, але через це їхніх близьких змусили записати відео з «розкаянням».

«У білоруських силовиків є такий формат — вони ставлять перед тобою камеру і кажуть, що тобі треба сказати. Наприклад, що його син чи донька займається поганими речами, закликати його чи її повернутися додому, і що тут їм усе пробачать. Люди від цього теж вигорають. Навіть в екзилі журналістська робота перетворюється на шалений тиск. Ти думаєш про близьких у Білорусі. Ти думаєш, чи досі є твоя робота важливою для людей у Білорусі? Чи робиш ти щось важливе, значуще? З цим усім доволі важко ужитися», — каже співрозмовник «Детектора медіа».

Як «Зеркало» мовить з-за кордону й обходить блокування

Коли Росія почала своє повномасштабне вторгнення в Україну, білоруські журналісти, які жили в Києві, знову переїхали, але цього разу — до Польщі та Литви. У перші дні великої війни «Зеркало» запустило текстову онлайн-трансляцію, у якій описувало ключові воєнні події. Трансляція тривала близько п’ятисот днів і зупинилася, коли значно зменшилися перегляди. Зараз війну в Україні висвітлює один воєнний редактор, який відстежує всю динаміку подій і робить про це по 5—10 новин на день.

За словами представника «Зеркала», зараз медіа намагається не потрапити в інфобульбашку й уникнути варіння у котлі 2020 року. Крім того, команда приділяє велику увагу розвитку соцмереж і не вважає себе «сайтоцентричним» медіа.

«Люди у Білорусі вже живуть інше життя. Вже майже п’ять років минуло, у них змінилися пріоритети. З самого початку ми хотіли залишитися насамперед актуальними для людей у Білорусі. Наприклад, вимикають воду на якийсь рекордний термін — ми про це й напишемо. Лукашенко каже, що працевлаштували трьох іноземців у колгоспи за три тисячі білоруських рублів (це приблизно тисяча доларів — “ДМ”), і це викликає обурення суспільства, тому що для Білорусі це велика зарплата. Ми шукаємо, скільки білорусам платять на таких же позиціях. Якийсь фільм вийшов у білоруському прокаті, який добре себе показав у всіх чартах, — про нього теж можна розповісти. Тобто ми будемо намагатися охопити якнайбільшу кількість людей на різних платформах».

Зараз медіа намагається робити контент, який був би цікавий як білорусам у країні, так і тим, хто виїхав за кордон. Співрозмовник «Детектора медіа» каже, що доволі легко розповісти історію тих, хто емігрував, натомість знайти білоруса, який би погодився говорити зсередини країни — важко. Ба більше, здавалося б, зворушливі історії емігрантів інколи можуть викликати роздратування в аудиторії. На його думку, люди, які залишилися в Білорусі, переживають глибоку кризу і не будуть читати ці історії, бо їм здається, що вони живуть гірше.

Журналістам доводиться враховувати не лише тематику, а й способи зв’язку з аудиторією. Через блокування сайтів, ютубу й інших майданчиків утримати свого читача стає все складніше.

Домен «Зеркала» було заблоковано в Білорусі за годину після оголошення про його запуск. У сайту є «дзеркала», тобто версії, для яких не треба використовувати VPN. Однак білоруська влада їх активно відстежує та блокує — лише за останні кілька років їх було заблоковано більш ніж двісті.

Обходити блокування найкраще допомагають платформи з сильними рекомендаційними системами. Зокрема, в таких умовах тікток є більш ефективним за телеграм: «Нам дуже складно набрати зараз там аудиторію, бо людям страшно. Перше, що перевіряє міліція — це телеграм. А коли людина гортає тікток, вона не обирає, що їй дивитися, вона не натискає цілеспрямовано на “Зеркало”. Платформа просто формує свою стрічку, в яку ми вписуємось, — і вона бачить наш контент».

Навесні 2025 року шість тікток-акаунтів «Зеркала» сумарно набрали 115 мільйонів переглядів, близько 80% яких — із території Білорусі. Ці показники значно перевищують статистику сайту.

«Зрозуміло, що специфіка інша. Тікток — це щось швидке, там не розповіси якусь супердовгу історію. Ютуб дорожче, бо там треба кращий продакшн. Усе, що ми там робимо, — це доволі обмежена присутність, плюс перезаливання тіктоків у шортси, що теж дає свій результат. Ми знайшли рішення за 20 євро, яке перенаправляє наші тіктоки у шортс. Перший місяць — 2,8 мільйона переглядів. У червні — вже 4,7. Тобто з кожним місяцем все більше й більше», — каже співрозмовник «ДМ».

За його словами, головне — не намагатися перевести аудиторію на якийсь зручний для редакції майданчик, а вже бути там, де є аудиторія. Контент при цьому може перетинатися, але з урахуванням особливостей кожної платформи та її цільової аудиторії.

Аби аудиторія не втомлювалася від важливих тем, «Зеркало» намагається комбінувати їх із «м’якими» новинами, які не пов’язані з політикою, або навпаки — з треш-історіями: «По п’ятницях у нас виходить контент про серіали. Також є неймовірний тег “Жуть”, де ми розповідаємо всіляку жерсть. Наприклад, у Штатах виявили апарат для променевої терапії, який роками вбивав людей через помилку в програмуванні. Або у Гватемалі люди на дні моря паяли трубу — і їх у цю трубу засмоктало. І про всілякі такі речі, які не пов’язані з політикою, економікою, з затриманнями. Зараз у нас є проєкт про здоров’я. Час від часу Лукашенко скаже яку-небудь дурню, наприклад, що треба загартовуватися — і ми розповімо, чому це корисно, а чому ні, ну і чому Лукашенко взагалі каже маячню».

Створюючи контент, редакція враховує, що на різних платформах цільова аудиторія теж різна. На ютубі матеріали «Зеркала» здебільшого дивляться чоловіки, старші 50 років, інстаграм — жінки 25—44 років, а тікток — це молодь і підлітки, які живуть під впливом провладної пропаганди.

«Чи є у Білорусі люди, які симпатизують Росії, попри все? Так, є. І наше завдання до них теж дотягнутися, розповісти їм, що взагалі-то те, що вони роблять — це погано. І неважливо, через яку платформу це буде зроблено. Якщо вигадають ще якусь платформу, яка стане популярною через пів року, ми там теж будемо. Гроші спочатку знайдемо, а потім будемо», — каже медійник.

За його словами, на фінансовий стан медіа доволі відчутно вплинуло припинення підтримки від USAID, однак зараз редакція продовжує заробляти на рекламі та донатах. Але через безпекові ризики «Зеркало» принципово не приймає донати від людей, які перебувають на території Білорусі, покладаючись лише на діаспору.

Водночас співрозмовник «ДМ» називає неетичним білоруським медіа брати гроші у росіян. Саме у «Зеркала» таких пропозицій ніколи не було, але якби вони надійшли, то редакція відмовилася б.

Як на медіа вплинула війна в Україні

До початку великої війни журналісти встигли пропрацювати у Києві лише пів року. За словами представника «Зеркала», тут бюрократичних перепон було набагато більше, ніж зараз у Польщі. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення Росії всім білорусам заморозили рахунки: «Це не закид вашій країні, зрозуміло, чому це було зроблено. Але постраждали люди, зокрема наші співробітники. У когось зависла якась сума, хтось приїхав у Польщу, маючи у кишені двісті євро й усе. Втім, у порівнянні з усім іншим це дрібниці. Це вже в минулому, ці гроші відпустили та забули».

Влада Білорусі використовує методи інформаційної блокади, схожі на російські, зокрема визнає деякі медіа та організації екстремістськими, блокує опозиційні акаунти та сайти. Також відбуваються перевірки особистих гаджетів і притягнення до відповідальності за споживання «неправильного» контенту. В Білорусі немає бойових дій, але співрозмовник «ДМ» говорить, що для громадянського суспільства, загалом активних людей ситуація дуже складна. І люди, які передають звідти інформацію до медіа, що «за межею», ризикують своїм життям і здоров’ям.

Хоч певний досвід у подоланні цієї блокади українських і білоруських журналістів може бути корисний один одному, співрозмовник «ДМ» усе ж бачить чимало відмінностей:«У вас війна, але ви на своїй землі. Ви можете поїхати на фронт, поговорити з людьми у будь-якій частині неокупованої території наживо. Ми не можемо цього зробити, на жаль, тому що для нас наша країна закрита. У нас є напівпартизанські джерела в різних установах — це люди, які, попри весь страх, погоджуються розповідати нам якісь життєві та сімейні історії. Чи є такий досвід у більшості українських медіа, я не знаю.

Але ви, мабуть, теж стикаєтеся з тим, що якісь партнери дають вам ментора за певним проєктом, але він зовсім не розуміє вашого контексту. Приходять люди з класним ім’ям, але їхній досвід важко застосувати до нашої ситуації. Одного разу у нас запитали, а чому в матеріалі немає фото нашого героя. Довелося пояснювати, що в такому випадку нашого героя посадять».

«Ми закриємо “Зеркало”, як тільки повернемося додому»

За майже чотири роки роботи в Польщі редакція «Зеркала» застала різні зміни у польській політиці — спочатку був повністю «пісовський» уряд і президент Анджей Дуда та його партія «Право і справедливість» (ПіС). Потім прийшла «Громадянська коаліція», партія чинного прем’єра Польщі Дональда Туска. Але білоруська редакція на собі цих змін не відчула. Навпаки, представник «Зеркала» підкреслює дружнє ставлення в країні, однак з уточненням, що медіа не має фінансування з боку польської держави. Також у «Зеркала» немає проблем і у Литві.

Перевагами роботи в Європі редакція називає більшу свободу та чесну бюрократію. Але навіть попри це журналісти все одно хочуть працювати у своїй країні: «В матеріалі про запуск проєкту було написано, що ми закриємо “Зеркало” у той день, коли зможемо повернутись у Білорусь і відкрити Tut.by. Чим довше ми тут, тим більша кількість людей замислюється: чи повернусь я коли-небудь? У когось тут уже діти в школу ходять, іпотека. Що робити? Чи повертатись у Мінськ, Брест, Молодечно, куди завгодно? Ми все одно хочемо додому».

Фото: Tut.by

Головне фото: «Детектор медіа»