Переяславська рада: чи був вибір у Хмельницького і як Росія знову переписує історію для Путіна

Росія не визнає українську державність і бажає смерті українцям – власне, це і є "першопричина конфлікту", про яку постійно говорить Путін. З початку 2014 року Росія (з часу 360-ої річниці чи то пак роковин Переяславської ради) намагається знищити Україну фізично.

Також багато років і зусиль росіяни роблять для того, щоб знищити Україну інтелектуально. За цими недолугими спробами було б кумедно спостерігати, якби вони не ставали ідеологічним підґрунтям для геноциду. Черговий приклад – нові підручники історії, які 22 червня 2025 року презентував Путіну добре відомий українцям Володимир Мєдинський.

24 Канал в рубриці "Історія дня" розповідає, як Росія займається переписуванням історії та скасовує Україну у власних шкільних підручниках історії.

Що не так із Мединським і чому він пропонує "скасувати" Україну?

Нахвалюючи підручники, які нібито написав він сам із професорами провідного російського вишу МГИМО (українською – МДІМВ, Московський державний інститут міжнародних відносин), Мединський визнав, що займається буквальним переписуванням історії та викривленням її на вигідний Путіну лад, забувши, що кілька років тому Путін називав це великим гріхом, але звинувачував у цьому не своїх сатрапів, а Україну.

Нині ж він задоволено кивав і вже з усім погоджувався.

Мидинський на прийомі в Путіна 22 червня 2025 року / Фото росЗМІ

Ми, переробляючи дуже суттєво зміст, позбулися великої кількості хибних посилів. І наші підручники навіть більш деідеологізовані. Тому ми розставляємо всі правильні, у цьому випадку, історичні оцінки, позбуваючись вимушеної ідеологізації, яка породжувала в дітей хибні уявлення про те, що було насправді...
– Мединський визнає, що підганяє історію під потрібні висновки.

Що Мединський сказав Путіну: дивіться відео

А далі російський чиновник навів конкретний приклад з підручника історії для 7 класів. І він, звісно, стосувався України, бо нині в росіян все обертається навколо України і в усьому винні українці.

Зазначимо, що Мединський – не перший в сучасній Росії, хто намагається заперечити існування України, до цього цим займався голова Конституційного суду Росії Валерій Зорькін, який демонстрував Путіну копію давньої карти другої половини 18 століття "без України", хоча насправді Україна на ній була.

Це робив і сам Путін, зокрема й у відомій "історичній статті", суть якої зводилася до того, що українців не існує: це нібито лише частина російського народу, а держава Україна – штучне утворення, яке вигадав Ленін.

24 Канал детально розбирав цю маячню та пояснював, звідки в цих невігласів такі переконання. Також ми неодноразово констатували моральну та інтелектуальну деградацію російського чиновництва та управителів цієї держави. Утім, вони щоразу оновлюють власні розумові антирекорди. І заяви Мединського про скасування України – це саме воно.

Тож розгляньмо ці слова детально. Почати варто з того, що Мединський, хоч і має науковий ступінь доктора історичних наук – насправді не історик. Він навіть не писав своєї дисертації, що є офіційно викритим і доведеним фактом. Утім, якби він все ж її написав, то його б це не врятувало, бо та робота – відвертий потік хворої свідомості, який не має жодного відношення до науки.

Те, що в Росії нині публічно толерують плагіатора та фальсифікатора історії – це вирок науці та знак повної деградації колись доволі потужної історичної школи. А присутність на зустрічі з Путіним 22 червня відомих російських істориків ректора МГИМО Анатолія Торкунова та наукового керівника Інституту загальної історії РАН Олександра Чубарьяна – зайве тому підтвердження.

Про що набрехали Путіну?

Мединський буквально в кількох реченнях показує, що не розуміє суті історичних подій та не знає елементарних фактів. Ніякого "Щойно Берію з Маленковим усунули від влади…" не було. Було лише усунення Берії влітку 1953 року, натомість Георгій Маленков зберіг владу та керував СРСР спільно з Хрущовим і Кагановичем у так званому тріумвіраті ще кілька років.

• Це, до речі, також і до спростування міфу про "п'яну лавку Хрущова", який, на думку Путіна, нібито одноосібно "подарував Україні російський Крим". Лише в 1955-му позиції Маленкова ослабли, а в 1957-му Хрущов встановив одноосібний режим правління, усунувши всіх "сталінських фаворитів".

Тобто Мединський просто набрехав Путіну.

• Також він набрехав про раптовість святкування "300-річчя возз'єднання" – до нього почали готуватися ще за життя Сталіна й усі ці фільми, картини та наукові збірки, на відміну від літературного доробку самого Мединського, швиденько не робляться – тоді ще не було ШІ, який міг би за секунди "налити води", тому доводилося мудрувати й витрачати час.

Класичний приклад – знаменита картина, відома нам як "Переяславська Рада", це робота пензля лауреата Сталінської премії Михайла Хмелька. Вона була дуже популярна – свого часу її репродукції розміщували навіть на пачках сірників і коробках цукерок "Пташине молоко".

Репродукція тієї самої картини, яка була буквально в кожному підручнику історії

Картина ця дійсно велична та красива, але є фейком і не відповідає історичним реаліям. Зокрема, представник старшини ліворуч від Богдана Хмельницького не міг тримати в руках документ угоди з царем, бо її не було фізично, на Раді не було такої кількості людей, а дітей і жінок не могло бути за визначенням.

Також не могло бути на Переяславській раді й емісара московського царя – боярина Бутурліна. Під час урочистого богослужіння в місцевому соборі він відмовився давати присягу від імені свого володаря та втік, а далі чекав на гетьмана та старшину в заїжджому дворі, який йому виділив переяславський полковник Павло Тетеря.

Як Мединський бреше про Переяславську Раду і що таке "протекторат"?

Справжня назва картини Хмелька нині викликає лише іронію – "Навіки з Москвою. Навіки з російським народом". А написана вона 1951 року, тобто в часи, коли Берія ще не був ворогом народу, а Хрущов плазував перед ще живим Сталіним.

Тепер перейдемо до подій 17 століття. Тут Мединського навіть можна похвалити за "абсолютно брехливу фразу про возз'єднання України з Росією, що викликає посмішку в істориків". Бо московити, якщо дивитись крізь віки, дійсно зрадили й замість "возз'єднання" з часом перетворили Україну на колонію, тобто здійснили "приєднання".

Але Мединський вочевидь вкладає в цю фразу інший зміст і наполягає, що "приєднання" відбулося одразу – в 1654 році, але не України, а якихось "земель". Тут він знову суперечить сам собі та говорить про "протекторат", а потім знову перевзувається в повітрі й вже каже про "входження до складу Московського царства на правах певної автономії".

Нагадаємо пану доктору історичних наук, що "протекторат" – це не просто красиве слово, але й термін, що використовується у міжнародних відносинах. Якщо спростити, то це форма відносин між двома державами, в якій сильніша з них виступає покровителем і гарантом безпеки для слабкішої.

У новий час ця схема була доволі поширена – у такій залежності від Османської імперії, наприклад, перебувало Кримське ханство. Або Семиграддя, або Алжир.

До речі, такий варіант розглядав і сам Богдан Хмельницький, який мав союзницькі відносини з Кримом і вів активне дипломатичне листування з Портою. Влітку 1653 року султан Мехмед IV вислав до Чигирина "велике посольство" з повідомленням про готовність взяти гетьмана "в підданство і покровительство", тобто – протекторат.

Богдан Хмельницький / невідомий художник 18 століття, з книги Україна – козацька держава

Цей факт дуже налякав московитів (тогочасну Росію) і вони пішли на поступки Хмельницькому, зокрема погодилися дати дозвіл вести дипломатичні переговори з іншими державами, щоб швидше укласти угоди про протекторат з Військом Запорізьким – тогочасною Україною. Для цього цар примусив "Земський собор" прискоритись і дати формальну згоду на фінальні переговори з українцями.

Саме як протекторат над молодою українською державою розглядав відносини з Москвою Хмельницький (можливо, лише на час війни з Річчю Посполитою). Ба більше, доволі швидко в них розчарувався (бо в Росії за 10 років змінюється все, а за 200 – нічого).

Впевненості гетьману додало Віленське перемир'я 1656 року між поляками та московитами, яке фактично було зрадою України. Тому він планував укласти відповідну угоду зі Швецією. Цьому завадила передчасна смерть гетьмана.

• Свої протекторати мала й майбутня Російська імперія – наприклад, ним була Річ Посполита напередодні так званих "поділів Польщі" наприкінці 18 століття.
• Прикладів насправді дуже багато, вони є і в наш час. Наприклад, протекторатами можна назвати Монако, Сан-Маріно чи Андорру. До 1971 року британським протекторатом був емірати, що нині відомі як ОАЕ, а також нині суверенний Катар, а до 1961-го року – Кувейт.

При цьому ніхто не може заперечувати, що це держави з власною історією та правителями. Ну, крім Мединського, схоже.

Ніякої державності не було?

Путініст Мединський заперечує існування України та несе цю маячню в шкільні підручники на підставі того, що Україна на час Переяславської Ради називалась не так. Повторимо, що він каже:

Насправді мовилося про входження до складу Московського царства на правах певної автономії земель війська Запорозького разом із запорожцями та землями. І підписував цей договір гетьман війська Запорозького Богдан Хмельницький. Тобто входження під протекторат до складу Московського царства. Яке возз'єднання? Не було ніякої України. Не було державності, про що можна говорити.

Тобто Мединський хоче зобразити Україну не як державу, а як якусь ПВК, що приєдналася до Росії. Мусимо цього "історика" розчарувати, але "Військо Запорозьке" тут варто розуміти саме як назву держави, а гетьмана – як її правителя. Іншими варіантами назви тогочасної України були "Гетьманщина", Русь і, власне, Україна.

Також варто зазначити, що "народ руський" в документах – це саме українці, а не московити, "руськими" вони стали потім, коли присвоїли собі цю назву. А "росіянами" стали взагалі в часи Єльцина, до того ж це був радше "книжний термін", який забули в часи СРСР і відродили лише після його розпаду.

Згодом, у переписці гетьмана з царськими чиновниками та царем з'явився новий термін "Мала Русь", при цьому не обов'язково, що під прикметником "мала" слід розуміти приниження перед Москвою, бо він на той час міг мати значення й "початкова", тобто та, з якої все почалося. Саме так, наприклад, трактується термін "Малопольща". Тобто це міг бути такий тролінг українських інтелектуалів, який просто вийшов з-під контролю.

При цьому московити могли тлумачити це по-своєму та вочевидь це робили, бо нині саме цей варіант переважає в дискурсі, але це не означає, що так було завжди. Ще один цікавий момент: листування гетьманів з московитами здійснювалось староукраїнською мовою, яку ті не надто розуміли та змушені були перекладати. Це ще один привіт Путіну і Мединського з їхніми казками про "один народ". І це, нагадаємо, середина 17 століття.

І не треба паничу робити великі очі та казати, що "не було ніякої України". Бо тоді, виходить, не було й ніякої Росії – було так зване "Московське царство" або точніше – "Московское государьство" (так цю державу називає Соборне уложеніє 1649 року царя Олексія Михайловича). Ба більше, в 17 столітті не було ніяких Німеччини, Туреччини, Італії та Франції, бо на цих територіях існували інші держави з іншими назвами, але це не заважає історикам узагальнювати та говорити про "Історію Франції". Власне, за таким принципом побудовані й навіть "історичні" підручники Мединського. Тільки собі він пробачає ці узагальнення, а іншим – вочевидь ні.

Нарешті щодо пасажу "Не було державності, про що можна говорити". Якщо не було державності, то з ким цар укладав угоду? Що очолював гетьман? Яку територію і як це "щось" контролювало? Чому це "щось" визнавали сусіди – поляки, турки, кримці, волоські князі та шведи? На ці питання відповідей у Мединського та у вигаданої ним альтернативної реальності не має. Натомість у неї він втиснув, до речі, Путіна і навчив його міфів про Рюрика та іншим привидам минулого. І вся ця маячня стала в очах Путіна "науковим обґрунтуванням" війни.

Фрагмент чаші водосвятної з гербом Війська Запорозького та ініціалами Хмельницького / З книги "Гетьманські клейноди" Савчука

Що насправді відбулося під час Переяславської Ради

Насправді під час Переяславської Ради гетьман Хмельницький і старшина присягнули московському царю Олексію Михайловичу та на правах протекторату отримали від нього "захист".

При цьому представник царя відмовився присягнути від його імені (за шляхетською традицією Речі Посполитої, нагадаємо, козацька старшина на той час була представлена шляхтичами), але пообіцяв, що це буде зроблено згодом особисто царем у Москві.

Посли львівського магістрату в таборі гетьмана Богдана Хмельницького 1648 року / Художник Євген Турбацький, 1907 рік

Ніяких офіційних письмових угод на Переяславській Раді не було укладено, лише було узгоджено основні тези, а далі козацьке дипломатичне посольство прибуде до Москви й вже там буде написано та затверджено договір.

Це сталося за кілька місяців. Документ отримав в історіографії назву "Березневі статті" та містить 11 пунктів. Він не зберігся і відомий в пізніших списках, де, до речі, на горе Мединському й Путіну, і в російській, і в українській версіях чітко прописано "Україна" (в російському перекладі – "Украйна").

"Березневі статті" 1654 року не стали наріжним каменем угоди, вони були чинними близько 4,5 року і їх скасували незабаром після смерті Богдана Хмельницького. Тоді московити спробували обмежити права нового гетьмана Івана Виговського і намагалися заборонити йому вести міжнародні переговори.

У відповідь Виговський розірвав угоди з московитами та уклав у 1658 році Гадяцький трактат про повернення України до складу Речі Посполитої, але на умовах автономії та майже рівних прав з Польщею і Литвою.

На жаль, ідея нової федерації не була реалізована. Навіть блискуча перемога об'єднаного війська українців і кримців під Конотопом над московитами розкладу сил не змінила. У 1659 році Виговський зрікся гетьманської булави на користь Юрія Хмельницького, а той змушений був підписати фальсифікат, відомий в історії як "Колишні статті Богдана Хмельницького" або "Переяславські статті". Вони суттєво обмежували автономію України та поклали початок не лише громадянській війні та розділу України, але й ліквідації її державності.

Але цей процес завершився лише в наступному столітті – за понад 100 років після подій, про які ми говорили зараз. І про який Мединський не має аж ніякого розуміння.

Сьогодні, з огляду на майже 4 століття, можна констатувати, що ідея Богдана Хмельницького принесла велику біду Україні, зараз нова версія відновленої української держави бореться з новою версією Московщини за право на життя. Але тоді гетьман цього не знав, минулого вже не повернути, але уроки історії вивчити нам цілком до снаги. Щоб не повторювати старих помилок.