Як українці Росію колонізували: історія клинів на Кубанi, в Поволжi, на Далекому Сходi

Фокус зібрав матеріали про українську колонізацію території сучасної Російської Федерації.

Понад сто років тому Україна практично стала колоніальною державою із заморськими (точніше — заокеанськими) територіями на узбережжі Тихого океану. А завадили цьому держави Антанти – які самі були могутніми колоніальними імперіями i закликали українців вступати до російської армії. Українці, в свою чергу, заявили: якщо їх почнуть виселяти з Сибіру у Наддніпрянщину, це запустить процеси деколонізації, що знищать світовий порядок, тож такого допустити не можна.

Наведене вище — не уривки альтернативної історії, написаної божевільним. Це реальії української діаспори на Далекому Сході Росії в роки національної революції.

Як українці "вклинилися" до Росії

Найвідомішим епізодом колонізації козаками земель Московського царства є історія Слобідської України, більша територія якої зараз таки входить до сучасної української держави. Проте окрім Слобожанщини на території, яка зараз підконтрольна Москві, українцями було утворено ще чотири різнокольорові клини – Жовтий, Сірий, Малиновий та Зелений. Клинами в часи козаччини називали земельні наділи. А вже їхнi кольори зумовлювали різноманітні фактори – від природних умов до домінантних ресурсів та символіки.

У 1732 році на Поволжя переселили 537 козацьких сімей

Фото: Getty Images

Жовтий клин — Волзька Січ та чумачий промисл

Найстарішим є Жовтий клин – колонії українців на Поволжі, які стали утворюватися ще з середини XVIII століття. Волею царя Петра I було засновано сторожову лінію з центром у місті Царицин (сучасний Волгоград), а вже у 1732 році сюди переселили 537 козацьких сімей.

Жовтий клин

Географічний регіон: Поволжя
Період: XIX століття — наші дні
Населення: українці, росіяни, татари, мордва, калмики, поволзькі німці
Сьогодні Жовтий клин — це (частково) Астраханська область, Волгоградська область, Самарська область РФ

Все було дуже просто – російські монархи вирішили перенести досвід Слобідської України далі на схід – на території колишньої Золотої орди. Вони почали заселяти землі, дотичні до Великого степу, козаками, надаючи їм вольності. Козаки повинні були просто заселяти території та облаштовувати їх відповідно до своїх звичаїв. Таким чином вони утворювали живий щит проти степових орд, які могли загрожувати імперії.

Коли ж на озері Ельтон знайшли родовища солі, московити стали переманювати в регіон й інших українців, які відзначилися своєрідною традицією та організацією вже на економічному поприщі. Мова й де про чумаків, які умудрилися налагодити торгівлю сіллю із Кримським ханством. І це в умовах постійних татарських набігів. На фоні цього організувати логістику з Ельтона до Саратова, навіть попри небезпеку нападів місцевих кочівників-калмиків, було просто справою техніки.

Іван Айвазовський, "Чумаки в Малоросії" (1850-1860)

Фото: Википедия

Імперська влада надала чумакам усі можливі привілеї, аби лише заохотити їх налагодити свій промисел у нових регіонах. Відзначимо, що козаки та чумаки, тобто українці, стали першим слов’янським населенням на цих землях, які до приходу монголо-татар населяли булгари, хозари, ще раніше сармати та інші кочівники степу.

Герб міста Енгельс (колишня Покрівська слобода) нагадує про українських чумаків, які осваювали ці землі

Фото: Википедия

Проте із "просуванням імперії на схід" (так у Росії заувальовано називають завойовницькі війни, які імперія вела проти місцевих народів упродовж XVII-XVIII століть) актуальність козаків та чумаків спала. Їх спіткала та ж доля, що й запорожців разом із жителями Слобожанщини та Лівобережжя – Російська імперія прибрала надані права та асимілювала українців із місцевими та іншими колоністами, які заселяли цю територію, коли вона стала більш безпечною для проживання.

Сучасне місто Енгельс колись звалося Козакштадт

Фото: Википедия

Цікаво, що німецькі колоністи на місто Покровська слобода (сучасний Енгельс), яке стало їх адміністративним центром, казали "Козакштадт", тобто "місто козаків".

Малиновий клин: деградація запорожців, які підкорилися імперії

Дослідник місцевої історії Євген Бурсанідіс-Седлецький стверджує що перші українські колоністи з'явилися на території Кубані ще у XVII столітті й селилися серед ногайських орд. Цілеспрямована колонізація цих територій почала відбуватися після анексії Кримського ханства та ліквідації Запорізької Січі у кінці XVIII століття. Тоді уряд імперії вирішив використати тих козаків, які вирішили підкоритися імператриці Катерині II для своєї експансії на Кавказ.

Перехід на Кубань. Частина монументу Антону Головатому в Одесі

Фото: Википедия

У 1792 році було утворено Кубанське козацьке військо, завданням якого було те ж що й завжди – заселяти найнебезпечніші території прикордоння імперії, закриваючи собою добробут тих, хто поселявся у наступних рядах.

Малиновий клин (Кубанщина)

Географічний регіон: Кубань
Період: XVIII століття — наші дні
Населення: українці, росіяни, вірмени, білоруси, поволзькі німці
Сьогодні Малиновий клин — це Краснодарський край, Ростовська область, Адигея, Карачаєво-Черкесія, Ставропольський край РФ

Малиновий клин, на відміну від усіх інших, заселявся цілеспрямовано й організовано у рамках проекту кубанського козацтва. З часом колишні запорожці асимілювалися з іншими поселенцями та козаками, якими російська влада заселяла край. У середині ХІХ століття, коли остаточно було зламано опір автохтонних народів Кавказу, ці землі стали більш безпечними й усе пішло по опробованому в інших регіонах сценарію.

Кубанське козацьке військо, фото кінця XIX ст.

Фото: Википедия

Гетьман Скоропадський та різні уряди УНР намагалися включити Кубань до складу України, проте поразка від більшовиків не дозволила цим планам здійснитися.

Хоча козаки й зуміли зберегти свою ідентичність й місцеве населення себе часто ідентифікую саме козаками (навіть вказуючи це слово у графі "національність"), проте на момент приходу до влади більшовиків вони були хіба блідою тінню справжнього козацтва. Радянська влада практично ліквідувала це явище, а відроджене козацтво кінця XX століття стало швидше пародією на історичне минуле Кубані. Місцеві козаки навіть брали участь у сепаратистських акціях Росії на українському Донбасі у 2014 році.

Кубанські козаки на Червоній площі у Москві

Фото: krasnodar.bz

Попри таку деградацію саме місцевого козацтва, Малиновий клин (Кубань) найменше піддався асиміляції та досі являється найбільш українським регіоном сучасної Російської Федерації.

Населення Кубані за рідною мовою, 1897

Фото: Википедия

Зелений клин — українці на Амурі

Найколоритнішим та найекзотичнішим епізодом української колонізації земель Російської імперії стала історія Зеленого клину. Вперше українці потрапили на Далекий Схід в якості покарання за непокору царю. Першим відомим засланим в Сибір українцем був гетьман Дем’ян Многогрішний, якого цар Олексій Михайлович запроторив у Іркутський острог ще у другiй половині XVII століття. Через сто років сюди на каторгу відправляли гайдамаків, які брали участь у повстанні Коліївщина у 1768 році.

Зелений клин (Зелена Україна, Закитайщина)

Географічний регіон: південь Далекого Сходу Росії
Період: XIX століття — н.в.
Населення: українці, росіяни, буряти, нанайці, євреї, китайці
Сьогодні Зелений клин — це (частково) Амурська область, Єврейська автономна область, Приморський край, Хабаровський край РФ

Деякі історики вказують, що Хабаровськ — під найменуванням Хабарівка — заснував у 1858 році уродженець Полтавщини Яків Дяченко, який тоді керував експедиційним батальйоном.

Проте достовірним фактом стало заснування українцями поселень Троїцьке (1863 р.), Середнєбільське та Новотроїцьке (1864 р.). Увесь цей регіон опинився у Російській імперії після укладання Пекінського пакту у 1860 році. Це був один з актів так званого "століття приниження" — так у Китаї називають ХІХ століття, упродовж якого тоді ще Китайській імперії під військовим тиском було нав’язано ряд невигідних угод, які фактично перетворили імперію Цінь в колонію. Тож у Пекіні сприймають анексією Росією Примор’я як використання пригнобленого становища Китаю та прагнуть реваншу й відновлення територіальної справедливості. Цей регіон у сучасному Китаї називають зовнішньою Маньчжурією.

Прибуття переселенців у місто Благовіщенськ. Листівка кінця 19-го – початку 20 століття

Фото: Википедия

У Санкт-Петербурзі вже тоді розуміли слабкість своїх позицій на Далекому Сході й усіляко спряли його колонізації. Працьовиті та ініціативні українські селяни одними з перших погодилися на умови царського уряду й одразу по звільненні з кріпацтва (1861 рік) вирушили у тривалу подорож на Далекий Схід у пошуках вільної землі.

Мандрівка до Тихого океану займала роки, тому імперський уряд шукав шляхи покращення логістики. Врешті було вирішено відправляти людей до Примор’я на пароплаві. У 1883 році з Одеси вирушив перший такий рейс. Пароплав мандрував через Чорне, Червоне моря та Індійський і Тихий океан. Проте навіть такий чудернацький маршрут, який займав кілька місяців, все одно був набагато легший за сухопутний шлях.

До 1886 року усі витрати на дорогу брав на себе уряд. Така щедрість пояснювалася земельною кризою, яка була наявна у західній частині імперії після проведеної в інтересах поміщиків селянської реформи. Це закінчилося навіть убивством імператора-реформатора терористами — вихідцями із середовища ображеного селянства. Особливо криза браку сільськогосподарських земель відчувалася на українських територіях, де охочих працювати на себе на своїй землі було значно більше, ніж вільних земельних ділянок. Тож селяни були готові податися у прямому сенсі на край світу в пошуках омріяної власної землі.

Особливо прискорилася колонізація Зеленого клину з упровадженням столипінської реформи. Тоді в Російській імперії склалися унікальні обставини, коли держава навіть стала заохочувати приватну ініціативу. У купі зі спорудженням Транссибірської магістралі це спричинило переселенський бум.

Важливо Ні армії, ні флоту: чому Путін мріє бути схожим на імператора Олександра ІІІ, але невдало його копіює

Загалом упродовж кінця ХІХ початку ХХ століття на Далекий Схід Росії переселилися сотні тисяч українців. Причому це були саме активні українці як в господарському, так і суспільно-політичному значеннях. Тож на землях Зеленого клину стали активно формуватися українські суспільні організації, особливо після революції 1905 року, коли було скасовано Емський указ, який повністю забороняв українську мову та будь-яку проукраїнську діяльність.

Тож до другої революції 1917 року українці Далекого Сходу були повністю готовими. Українські колоністи утворювали місцеві ради та провели чотири далекосхідні з’їзди, суть яких зводилася до бажання стати далекосхідною колонією УНР або Держави гетьмана Скоропадського. Цікаво, що більшовики у 1918 році визнали повноваження українських представницьких органів.

На карті 1920 року Зелений клин займає близько 400 кв кілометрів — включаючи Хабаровськ та Владивосток

Фото: Википедия

Проте не визнали їх країни Антанти, які здійснили інтервенцію в регіоні. Українців змусили долучитися до армії російського адмірала, прихильника відновлення імперії Олександра Колчака. Там українців розсіяли по різних підрозділах та поступово знищили.

Після своєї перемоги більшовики провели зачистку усіх активних людей в регіоні. Було знищено й український актив — зауважимо, що репресії проти українських активістів було проведено ще до приходу до влади Сталіна. Цікаво, що на початку тридцятих мав місце короткий період українізації, який завершився остаточним розгромом українського руху на Далекому сході.

Сірий клин: вижити серед степу

Спорудження Транссибірської магістралі окрім інтенсифікації колонізації Зеленого клину паралельно спричинило утворення ще одного осередку українців за Уралом – Сірого клину, який, щоправда, виходить за межі кордонів сучасної Російської Федерації.

Етнічні українці Сірого клину, сучасне фото

Фото: Википедия

Сірий клин – це в основному поселення українців, які "не доїхали" до Зеленого клину, зійшовши з потяга посеред казахського степу.

Сірий клин

Географічний регіон: Південно-Західний Сибір, Північний Казахстан
Період: XIX століття — наші дні
Населення: українці, казахи, росіяни
Сірий клин сьогодні — це (частково) Омська область, Новосибірська область, Алтайський край РФ, Костанайська область, Північно-Казахстанська область, Акмолинська область, Павлодарська область Казахстану

Насправді перші українські поселенці у цій місцевості стали з’являтися ще у перші роки після селянської реформи — у 1870-х роках. А з відкриттям Транссибірської магістралі, а потім і зі столипінською реформою потік українців до регіону суттєво посилився. У 1920-х роках радянська влада нарахувала тут близько мільйона українців.

Враховуючи упередженість більшовиків у національному питанні, можна сміливо стверджувати, що це мінімальні цифри. В Казахстанi діяли українські освітні та культурні заклади, проте більшість з них не пережили сталінського терору 1930-х років.

Російська влада, яка ніколи не визнавала існування українського народу на нашій власній території, тим паче не бажала визнавати жодних українських колоній на територіях, які вона вважала та вважає своїми споконвічними. Тому імперська влада, в якій формі вона б не існувала, намагалася всіляко придушити українську активність та стерти національну ідентичність.

Основна фаза формування Зеленого клину та початок колонізації Сірого клину здійснювалися в умовах дії Емського указу, який взагалі заперечував існування українців як окремої нації. В той час Жовтий клин було практично асимільовано, а на Малиновому клині асиміляція кубанського козацтва тривала повним ходом.