На Одещині вирощують бавовник для пороху: як “біле золото” може змінити Україну

На півдні України, у Бессарабії, на відкритому ґрунті поряд із гранатом, інжиром, мигдалем та оливками — квітне бавовник. Ця теплолюбна культура, родом із Центральної Америки, не просто прижилася — вона може змінити аграрну та оборонну політику країни.

Деталі у сюжеті “ТСН. Тиждень”.

За словами агронома Миколи Жечева, клімат в регіоні стрімко змінюється:

“У нас вже більше клімат не субтропічний, як раніше вважалося, а він вже більше тропічний. Ми вже реально на одному рівні з Казахстаном, з Узбекистаном за кількістю опадів у рік”.

Науковець Олександр Мельник з Українського інституту експертизи сортів рослин фіксує на півдні України рекордні температури — до 50–57°C на поверхні ґрунту.

Бавовник – універсальна рослина. Волокна йдуть на тканини, вату, картон і навіть лакофарбову продукцію. Насіння дає цінну олію для харчової та косметичної промисловості, а стебла – поживний корм для тварин. Але найцінніше – з бавовняної целюлози виготовляють нітроцелюлозу, яка є основою для пороху.

“Військовим потрібні якісні порохи. Дефіцит справді існує. Вартість боєприпасів 155 мм, які виробляються у нас, у 4 рази нижча, ніж за кордоном”, – каже Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”.

Щодня українські артилеристи використовують до 7 тисяч снарядів. І кожен із них потребує 12 кг пороху. У світі розгортають нові виробництва, і бавовник може дати Україні стратегічну перевагу – як у сільському господарстві, так і в обороні.

Дефіцит пороху — глобальна проблема. Світ стоїть у черзі за сировиною, а найбільші виробники — це країни-лідери з вирощування бавовнику. Перше місце — за Китаєм. Якщо б Україна мала стабільний доступ до світових постачальників сировини, виробництво вітчизняних боєприпасів могло б зрости в рази. Але поки держава бореться за кожен кілограм пороху, агросектор вирішив діяти.

“Коли я почула, що на найближчі 5 років наш ворог уже викупив сировину, а я працюю в агросекторі… Зі зміною клімату бавовник — це наше майбутнє”, — пояснює громадська діячка Алла Стоянова.

В Україні стартував аграрний експеримент: бавовник повертають на південь — у степи Бессарабії. Агроном Микола Жечев показує перші успіхи:

“Раз, два, три, чотири, п’ять листочків — він зараз дуже швидко піде. Коли температура стабілізується і ми підживимо його, стартуватиме і за два тижні буде вже отакенний”.

Два роки тому про бавовник тут знали хіба що з підручників. А старші мешканці, як бессарабська болгарка з села, досі пам’ятають, як у дитинстві збирали “памук” у величезні мішки для колгоспу:

“Прив’язували мішки, як фартухи, і збирали з коробочок. Воно ж нелегке — мішки були майже до землі”, — згадує вона.

Перед Другою світовою війною в Україні вирощували бавовник на 260 тис. га, а після — майже на півмільйоні. Та у 1956 році цю культуру повністю прибрали. Причина — нестача робочих рук і мала заселеність півдня. Радянська влада перенесла плантації до Середньої Азії.

“Ця культура потребувала багато робочої сили. А південь України і Крим тоді були мало заселені. Бавовник перекинули в Середню Азію”, — пояснює директор Інституту експертизи сортів рослин Сергій Мельник.

Тепер бавовник повертається — завдяки зміні клімату та війні. Україна вже зареєструвала два імпортні сорти, зокрема американські й європейські. Поля постійно досліджуються — за температурою, ґрунтом, вологістю.

“Це поле експериментальне. Науковці тут 24/7, щоб дати відповідь на стратегічне питання: чи може ця культура дати нам якісну сировину”, — розповідає автор сюжету.

І перші результати — обнадійливі. Минулорічні коробочки — розкрились. Кущі рясні. Врожайність — 2,5 тонни з гектара. У Китаї — 3. Як для першого року — це успіх. Волокно — високої якості, придатне для різних галузей.

“Якість волокна відповідає стандартам. Може широко використовуватись — у текстилі, промисловості, фармацевтиці”, — підтверджує Мельник.

Площі посіву зростають. У проєкт долучився навіть винороб і колишній міністр Іван Плачков:

“У нас унікальна земля і потенціал. Ми повинні максимально його використати”.

Та працювати з бавовником поки доводиться вручну — ні техніки, ні гербіцидів, ні інфраструктури. У боротьбі з бур’янами використовують “сапазін” — народну сапу.

Україна лише на початку цього аграрного прориву. Але кожен мішок “памуку”, вирощений удома, — це менше залежності, більше зброї і ще один крок до економічної та військової самостійності.

Будувати підприємства з переробки бавовни під час війни — справа ризикована. Але в уряді переконані: ця культура має великий потенціал для південних областей України. І перші кроки держава вже робить — аграріям компенсують 10 тисяч гривень за кожен гектар посівів.

“Експеримент, який ми провели, показує: так, бавовник на українських полях може рости з гарною врожайністю, хорошими показниками і рентабельністю”, — заявив міністр аграрної політики.

Поки що про промислові масштаби говорити зарано. Більшість фермерів ставиться до нової культури обережно — як це зазвичай буває з усіма агро-новинками.

“Колись ріпак ніхто не хотів сіяти. Та коли з’явилась економіка, фінансовий зиск — уже не спинити. Так буде і з бавовником”, — впевнений директор Інституту експертизи сортів рослин Сергій Мельник.

Розрахунки свідчать: Україні потрібно всього 20 тисяч тонн бавовни, аби забезпечити оборонні потреби — від одягу до пороху. І, на думку аграріїв, ця мета цілком досяжна.

“Я налаштована тільки вперед! Я вірю, що ми дійдемо до промислових площ. Тому вважаю: бавовнику в Україні — бути!”, — каже аграрійка та активістка Алла Стоянова.

Бавовна — більше, ніж екзотика. В умовах війни вона може стати сировиною для економічної, оборонної і стратегічної незалежності.