КС на гачку, або Чому важлива безперервна діяльність Конституційного суду

Конституціоналізм базується на поділі влади, покликаному запобігати зловживанням і забезпечувати стабільність. Його фундамент — незалежний суд. У країнах континентальної Європи ключовим інструментом гарантії цього поділу стали спеціалізовані конституційні суди. За концепцією Ганса Кельзена, саме вони мають охороняти конституційний лад. Ідею вперше реалізували в Австрії та Чехословаччині після Першої світової війни — ще до того, як Європу охопила хвиля диктатур.

Сьогодні Україна протистоїть останній європейській диктатурі — Росії. Якщо ми самі перетворимося на автократію з меншими ресурсами, то втратимо не лише шанс перемогти, а й себе. Саме тому Конституційний суд має працювати ефективно, зосереджуючись на захисті прав людини через розгляд конституційних скарг.

У межах євроінтеграції Україна зобов’язалася реформувати КСУ, зокрема забезпечити відбір суддів на конкурсній основі. Але процес відбору відбувається демонстративно повільно. Нещодавнє призначення одного з кандидатів за квотою президента справді розблокувало роботу суду (він від початку року був на паузі), але не розв’язало проблем із конкурсом. Існування на межі кількісного складу робить КС нестійким і сприйнятливим до зовнішнього впливу. В той час як згідно з Основним Законом тієї ж Німеччини в умовах воєнного стану Федеральний конституційний суд продовжує працювати, навіть якщо його склад неповний. Суддя зберігає повноваження, поки не оберуть нового.

Чи гарантує механізм, що діє в нашій державі, безперервність конституційного правосуддя? Чому конкурс заблоковано, хто несе за це відповідальність і якими можуть бути наслідки такої політики для держави, що воює?

Вихідні умови конкурсу

Конкурс до Конституційного суду за квотою номінаторів — Верховної Ради, президента та з’їзду суддів України — тривав майже рік. Одразу варто уточнити, що це вкрай неоптимальна модель формування Конституційного суду, оскільки вона не передбачає механізмів, які б запобігали домінуванню певного політичного суб’єкта у визначенні його складу. Нагадаю, що тепер влада сконцентрована в руках президента, який спирається на парламентську більшість. Наприклад, у Німеччині, Словаччині, Чехії конституційних суддів призначають за рішенням кваліфікованої більшості парламенту. Тому під час призначення суддів конституційних судів має бути враховано думку опозиції — інакше рішення не буде ухвалено.

Як ми вже зазначали, із січня цього року до недавнього президентського призначення суддею Олександра Водяннікова КСУ не міг здійснювати повноваження через відсутність кворуму. До речі, Конституція не визначає повноважності складу КСУ й того, скільки суддів можуть ухвалити рішення у справі. Стаття 153 містить посилання на закон, згідно з яким порядок організації та діяльності КСУ визначається Конституцією та законом. Лише у частині 2 статті 149-1 визначено, що рішення про звільнення суддів КСУ ухвалюється щонайменше двома третинами від його конституційного складу (18 суддів).

Закон «Про Конституційний суд України» (далі — Закон про КСУ) визначає, що суд є повноважним за наявності принаймні 12 суддів, а рішення ухвалюють не менше 10 суддів у складі Великої палати (стаття 10 та частина 11 статті 66). Сенати, які розглядають конституційні скарги, ухвалюють рішення двома третинами від присутніх суддів, однак у Сенаті має бути хоча б шість суддів (частини 2, 3 статті 36 та частина 11 статті 67). Тобто суто технічні речі часто стають на заваді ухваленню рішень у Конституційному суді.

Мінімально необхідна кількість суддів у складі КСУ не сприятиме ухваленню ним рішень, оскільки вельми складно забезпечити це голосами 10 суддів за наявності 12 загалом. Фактично це механізм одностайного ухвалення рішень, а тому нам іще довго очікувати вердиктів від Великої палати КСУ.

Отже, органи влади, яким Дорадча група експертів рекомендувала визначитися щодо кола кандидатів на посади суддів, мають призначити членів Конституційного суду. У цьому плані частина 3 статті 148 Конституції вказує однозначно: і Верховна рада, і президент мають призначити суддями осіб, відібраних за результатами конкурсу згідно із законом. Тепер розгляньмо алгоритм дій.

Алгоритм призначення суддів Конституційного суду

Процедура передбачає подання документів, перевірку кандидатів Дорадчою групою експертів (ДГЕ) та співбесіди з органами, що здійснюють призначення. У середньому цей процес триває близько року. Тільки етап роботи ДГЕ займає орієнтовно дев’ять місяців.

На цьому тлі суперечливим виглядає положення Закону про КСУ: конкурс має бути оголошений не пізніше ніж за 90 днів до завершення повноважень судді або за 20 днів після дострокового припинення. На практиці цих строків замало для повноцінного процесу.

Документи кандидати подають до відповідного органу — президента, парламенту чи з’їзду суддів. Перевіряється лише формальна відповідність вимогам. Далі справи передають до ДГЕ, яка визначає, чи відповідає кандидат критеріям доброчесності та компетентності.

Перевірка включає листування з претендентами для з’ясування обставин, що можуть викликати сумніви у їхніх моральних якостях, а також співбесіди. До складу ДГЕ входять шість експертів, причому вирішальну роль мають голоси трьох міжнародних членів. Така практика вже мала місце — зокрема під час відбору керівника Бюро економічної безпеки. Про те, що з цього вийшло, ви знаєте. (Тут варто нагадати, що в КСУ є подання, яке фактично оскаржує участь міжнародних експертів у всіх конкурсних процедурах. І рішення багато в чому залежатиме від того, який склад КС його ухвалюватиме: на межі кворуму (12 суддів) чи повний (18 суддів). Це про те, кому вигідно затягувати формування КС).

Наступний етап — оцінювання письмових робіт із конституційного права та прав людини, що засвідчує рівень професійної підготовки. Після цього ДГЕ голосує та формує список рекомендованих кандидатів, передаючи його до органу призначення.

Якщо не вдається обрати хоча б двох претендентів, конкурс вважається таким, що не відбувся, й оголошується заново.

Якою є ситуація з призначенням суддів Конституційного суду

Стосовно двох вакансій по лінії Ради суддів маємо прецедент, коли вже двічі за результатами співбесід і перевірки рівня компетентності з права було рекомендовано лише по одному кандидатові, що спричинило зупинку конкурсу. 2 червня 2025 року Рада суддів оголосила новий конкурс на дві вакантні посади суддів КСУ. Тут є інша проблема — насторожене ставлення суддівської спільноти до представників академічних кіл та адвокатів під час вирішення питання про призначення до Конституційного суду. Тому суддям, що братимуть участь у з’їзді, предметом якого буде призначення до КСУ, варто змінити свої підходи й підтримати кандидатів, які реально розуміються на конституційному праві та правах людини. З урахуванням практики відбору кандидатів із боку ДГЕ можна очікувати на початку наступного року.

Конкурсна комісія при президенті рекомендувала главі держави призначити суддями Конституційного суду з-поміж шести претендентів на три вакантні посади Юрія Барабаша, Олександра Водяннікова, Михайла Савчина. Наразі президент призначив суддею КСУ Олександра Водяннікова. Щодо інших кандидатів ситуація ніби «на паузі».

Водночас частини 2 і 3 статті 148 Конституції чітко визначають, що президент призначає суддів КСУ за результатами конкурсного відбору. Так само однозначно звучить і стаття 10-9 Закону про КСУ, яка встановлює, що за результатами конкурсного відбору президент України видає указ про призначення на посаду конституційного судді. Щоправда, парламент іще може заслухати одного з кандидатів, Юрія Барабаша, щодо призначення на посаду конституційного судді, оскільки він подав заяву на конкурс також і по лінії Верховної Ради. Але питання, чому зволікає президент, залишається актуальним.

Ситуація з призначенням конституційних суддів парламентом узагалі критично затягнулася. По суті відбір двох суддів із шести кандидатів (коло їх звузилося до п’яти, оскільки пан Водянніков уже призначений суддею) зупинився, оскільки парламент витребував від ДГЕ досьє кандидатів. Проте ДГЕ відмовила в передачі до парламенту досьє, посилаючись на захист персональних даних і достатність її рішення як незалежного дорадчого органу. З цих причин комітет із правової політики парламенту поставив «на паузу» проведення співбесід із кандидатами на посаду судді КСУ, рекомендованими ДГЕ.

Варто врахувати, що після рекомендації комітету щодо призначення на посаду кандидати мають також виступити на пленарному засіданні Верховної Ради, де обговорювамуть їхні кандидатури. Лише після цього парламент ухвалює рішення більшістю від свого конституційного складу. І тут ховається головна небезпека — парламентська більшість може ігнорувати думку меншості й провести через голосування лояльних до неї кандидатів на посаду конституційного судді. Однак на сьогодні в парламенті відбір претендентів на посади суддів КСУ — лише на стадії розгляду в комітеті правової політики.

Коли за таких умов будуть заповнені вакансії в Конституційному суді — невідомо. Напевно, непризначення президентом інших двох рекомендованих кандидатів також пов’язане з участю одного з них, Юрія Барабаша, в конкурсі, за результатами якого Верховна Рада може призначити його суддею Конституційного суду. Хай там як, для ефективного здійснення конституційного правосуддя потрібно якнайшвидше заповнити всі вакансії, призначення на які можливе після рішень ДГЕ.

Наразі ситуація така, що за мінімально повноважного складу Конституційний суд буде змушений ухвалювати рішення на Великій палаті фактично одностайно, а в складі Сенатів вимога кваліфікованої більшості голосів також зумовлює реалізацію механізму одностайності ухвалення рішень. Із цих міркувань Конституційний суд є вкрай інституційно вразливим.