Петру I і Сталіну сподобалося б: як у музеї Полтавської битви досі розповідають радянську історію

А тепер до болючого.

Я довго хотіла відвідати Музей історії Полтавської битви. Працівники цього музею звернулися до мене приблизно рік тому і сказали, що дуже хотіли б оновити свою експозицію, але немає нових матеріалів. Я написала їм, що у мене багато матеріалів про наш реванш після Полтавської битви, про який майже ніхто не знає, а це надважливий етап нашої історії. Тому що тоді оточили й повністю розтрощили армію московитів, примусили Петра I знову платити данину кримському хану і визнати незалежність України. Про все це важливо було розповідати іншим. Мене почули, попросили надіслати матеріали та переклади. Я все це зробила. Музей зробив з ними окрему частину експозиції. Мені також розповіли про те, що музей прибрав пам’ятник Петра I перед входом, і я почала радіти першими крокам справжніх змін.

Я повідомила, коли приїду до музею. Мене дуже тепло зустріли. А потім продемонстрували на портативних щитах виставку про мазепинців — поборників незалежності. І далі пішла інформація: "В 1917-1918 музей розграбували. Але в 1951 році його відновив Сталін". Тут у нас експонати з "Мосфільму". Тут портрет Петра І, тут ще один, тут його костюм, тут щоденник, тут опис битви, тут реконструкція на пів зали переможників-московитів і на останок — шестиметрова картина з Петром І на коні. І по боках зали, знову ж таки, на переносних щитах якось "перепрошуючи за своє існування", стояла виставка про спростування російських міфів. На фоні усієї гігантоманії Петра І вона була непереконливою. До того ж, всі ці щити можна прибрати за 30 секунд, і у вас все знову так, як колись хотів Сталін. Де-факто, музей гігантоманії Петра І.

Я ледь не знепритомніла. Запитала, чому вони досі все це демонструють? Мені сказали: "Тому що тут видно, як Петро І хотів себе зобразити переможцем на коні, який розтоптує шведського лева. Але кріпосні ніколи не бачили лева і намалювали якусь собаку. Ха-ха. А тут (на реконструкції битви на пів зали) ядра в корзинах, але вони були дуже важкими і корзини їх не витримали б. Тому це неправда. А тут він на чорному коні, а там на білому. А де він був, ніхто не знає".

Добре, припустимо, у мене теж немає грошей. Що я могла б зробити? По-перше, подумати, чому Сталін захотів відновити цей музей? Для чого? Що він хотів возвеличити? Якщо вже не можна все це прикрити, то можна було б повільно пройтися і прибрати з експозиції абсолютно все, що сподобалося б Сталіну і Петру І. Замінити це на те, що пояснює роль цієї битви в історії саме українського народу. Викликає це у українців гордість і бажання боротися за Україну далі? Ні — до побачення.

В Батурині зробили залу, присвячену тим людям, які походять родом з Батурина і які пожертвували своїми життями заради нас усіх. Де ця інформація про своїх земляків в цьому музеї? Де інформація про шведів і козаків, які боролися, щоб звільнити Україну від московитів? Де інформація про те, що Швеція і зараз надпотужно продовжує допомагати Україні боротися з ворогом і виживати?

При виході на альтанці у них було написано трьома мовами, включно з російською: "Час загоює рани". Після початку війни ці слова, написані російською мовою, зафарбували. Геройський вчинок.

Можете назвати мене варваркою, але я протягом години зняла б весь цей московитський мотлох разом з шестиметровими картинами і ніколи б його більше не показувала.

В цьому музеї можна зробити якісну експозицію, присвячену нелегкому і цікавому шляху українського державотворення, де події початку XVIII ст. займають своє чільне місце. Все це обовʼязково треба змінити. Так не може і не має бути на 12-му році гарячої фази російсько-української війни.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело