Стратегічний ризик: як впроваджувати інновації у сфері оборони максимально ефективно

Шкала рівня технологічної готовності (TRL) була розроблена для оцінки зрілості проєктів космічних апаратів. Сьогодні її використовують у всіх державних і промислових структурах, особливо в оборонній промисловості. Розроблена NASA в 1970-х роках, вона оцінює готовність технологій, що розробляються, за шкалою від 1 до 9, водночас технології TRL 9 вважаються "перевіреними і готовими до повного комерційного розгортання". Спочатку задумана як діагностичний інструмент, шкала TRL стала "воротарем". У результаті вийшла система, в якій перспективні технології відкладаються на потім, навіть коли реальні умови вимагають швидкості та адаптивності.

Про цю проблему йдеться у статті наукового співробітника програми ASPI Джейсона Ван Дер Шиффа, яку переклав Фокус.

Проєкти відкладаються в очікуванні зрілості, перепроєктуються для відповідності ідеалізованим вимогам або обганяються іншими проєктами тих, хто готовий до ітерацій — по суті, вчиться на своїх помилках у реальному світі. Як сказав у лютому на оборонному форумі в Гонолулу адмірал Семюель Папаро, командувач Індо-Тихоокеанського командування США: "Ми не можемо дозволити кращому стати ворогом хорошого. Ми повинні діяти зараз". Ця терміновість стосується всіх видів інновацій.

Інновації більше не є лише засобом економічного зростання. Вони лежать в основі національної безпеки, стійкості та стратегічної автономності. Наша здатність реагувати на кризи, протистояти примусу і створювати надійні системи залежить від нашої спроможності впроваджувати інновації в прискореному темпі.

Це вимагає переходу від "зрілих і перевірених" до "розгортаємих і адаптованих" технологій. Проєкти з показником TRL 5 або 6, уже перевірені у відповідних умовах, часто виявляються досить готовими. У комерційному секторі в цей момент починається виробництво продуктів з подальшою ітерацією. В Австралії, навпаки, саме в цей момент гине багато імпульсів і технологій. Державні установи вагаються, закупівлі затягуються, а екосистема не отримує зворотного зв'язку. У результаті ми втрачаємо час і втрачаємо можливості для збору оперативної інформації, поліпшення дизайну і зміцнення довіри в процесі використання.

Зацикленість на зрілості інновацій тягне за собою реальні витрати: придбання платформ сповільнюється, ризики накопичуються, а однаковість, яку часто розглядають як перевагу, стає вразливим місцем. Крім того, система за замовчуванням віддає перевагу великомасштабному виробництву перед дрібними партіями, відсуваючи на другий план можливості контрольованого впровадження, швидкого зворотного зв'язку та ітеративних доробок. Чи то університетська дослідницька група, чи то транснаціональна компанія, чи то фірма на ранній стадії розвитку — картина скрізь одна й та сама. Динаміка сходить нанівець, таланти йдуть, а віддача зникає.

Іноді навіть точних "доказів" недостатньо. Технології, що пройшли випробування, часто піддаються багаторічній додатковій перевірці, оскільки в системі відсутні гнучкі шляхи впровадження. Це інерція, а не обережність. А в умовах, коли час, довіра і темп формують середовище, це може виявитися фатальним.

Тим часом інші вчаться через взаємодію. Конкуренти з комерційного сектору, підтримувані державою суб'єкти та засновники підприємств проводять випробування, зазнають невдач, удосконалюють і перерозподіляють свої сили. Не все з цього працює, але те, що працює, швидко вдосконалюється. Якщо ми не вчимося з тією ж швидкістю, значить, ми відстаємо.

У приватному секторі ітерації — це норма. Стартапи виходять на ринок рано і часто, але не тому, що вони геніальні або краще фінансуються, а тому, що зволікання означає неактуальність. Цей самий імператив має застосовуватися до інновацій у сфері оборони, реагування на стихійні лиха, захисту ланцюжків поставок або адаптації до клімату. Система дає збій, коли паперова тяганина переважує ефективність або коли терміни закупівель перевищують життєвий цикл продукту.

Австралія домоглася певного прогресу, створивши Акселератор передових стратегічних можливостей (Advanced Strategic Capabilities Accelerator, ASCA), покликаний стимулювати створення незалежного потенціалу, а Національний фонд реконструкції починає формувати більш цілеспрямовані потоки капіталу. Однак розрив між прототипом і розгортанням, як і раніше, великий. Зокрема, ASCA все ще перебуває у стадії становлення і залишається непрозорою для багатьох, хто з ним працює. Прискорення вимагає ясності щодо процедур і термінів. Без цього ми втратимо можливість перетворити ASCA на справжній національний інструмент, що пов'язує дослідження, закупівлі та раннє впровадження інновацій. Поки інші відомства, крім Міністерства оборони, не отримають доступу до аналогічної моделі, державні інновації залишатимуться розрізненими.

Нам потрібен цілеспрямований зсув. Це означає виділення реального фінансування на підготовку інноваційних продуктів до експлуатації, випуск обмежених партій для тестування і ставлення до досвіду користувачів — чи то у військовій формі, чи то на заводі, чи то на службі в держави — як до частини циклу розробки.

Це також означає нове визначення ризику. Стратегічний ризик — не те саме, що технічний ризик. Очікування визначеності може здаватися розсудливим, але якщо при цьому упустити момент, наслідки будуть набагато серйознішими. Державні установи повинні отримати право діяти ще до перетину інновацією фінішної межі, тому що ця межа весь час рухається.

Інновації не зазнають невдачі через відсутність ідей чи амбіцій. Вони зазнають невдачі через вибір системи: що вона фінансує, кому довіряє і як довго ми готові чекати. Підвищення темпу не означає зниження стандартів; воно означає визнання того факту, що в сьогоднішній стратегічній обстановці зволікання саме по собі є ризиком.

Якщо ми хочемо рухатися швидше, нам необхідно з розумом підходити до менеджменту. Для цього необхідно уточнити, хто відповідає за проєкт, хто формує ринок і об'єднує технології з наслідками їх застосування. Якщо швидкість стала стратегічним ресурсом, то і влада має бути реальною, скоординованою та оперативно обґрунтованою.

Про автора

Джейсон Ван Дер Шифф — науковий співробітник програми ASPI з кібернетики, технологій і безпеки. Його дослідження присвячені суверенному промисловому потенціалу, безпеці обладнання та стійкості ланцюжків постачання критично важливих технологій.