День української державності: Українці тут були, є і будуть

Дорогі українці, дорогі українки!

15 липня ми відзначаємо важливий день. День нашої державності.

День хрещення Київської Русі – України. Цей день – про зв’язок. Про всі етапи нашого державотворення й те, що об’єднує десятки поколінь – тих, хто жив на цій землі тисячу років тому, і тих, хто живе зараз.

Міст крізь часи, який стоїть на трьох нерушимих опорах: українці тут були, українці тут є, українці тут будуть.

І завжди на цій землі перемагає життя, беруть гору цінності та наш характер. Найкраще в наших людях, які попри війну, сльози й біль зберегли в собі людину, бережуть одне одного, а значить – бережуть свою державу.

І доводять це тисячі наших доль, тисячі наших історій. Про пережите, про те, що на серці в кожного, хоч би ким ти був: воїн, учитель, музикант, розробник дронів чи президент.

Це історії про наші дні, ночі й ранки. Про ніч «на нулі», яку описує військовий. «Тиснуть. Лізуть звідусіль. Стоїмо. І ви тримайтесь. Читаємо новини про обстріли мирних міст. Що сказати… Це війна всіх нас. І дай Боже миру для нас усіх».

І допис цей уночі в метро читає молода мама з донечкою на руках. І малеча так уважно роздивляється все навкруги. Ніби хоче запам’ятати все. Розказати колись своїм діткам про ці ночі в метро, про цю вершину людського духу.

Коли дідусь надуває матрац трьом онукам, бережно вкриває їх ковдрою й чує: «Діду, а мультик?» І, дістаючи планшет, каже: «Звісно, козаки, як же ж без мультика?»

А неподалік люди вмощуються поруч у спальних мішках, на твердій підлозі, але з такою ж твердістю всередині. Твердістю перемогти цю ніч. І протягом такої ночі на платформах, у паркінгах, в укриттях, у коридорах і ваннах мерехтять телефони десятками сповіщень. «Летить». «Працює ППО». «Залишайтесь в укриттях».

І ми залишаємось, аби залишитись українцями у своїй державі, на своїй землі, побачити, як сходить сонце, і попри все сказати одне одному: «Доброго ранку!»

І ми завжди маємо віру, що це станеться. Саме так протягом століть і на Русі, і на Січі, в усі епохи, хоч би який ворог і з якого боку приходив, ніщо вороже не приживається на цій землі й не пускає тут коріння. І Україна залишається – залишається собою.

І ранок неодмінно настає.

І хочеться ще поспати, але ти знаходиш сили й підіймаєшся. Пишеш своїм, радієш, коли все в порядку. Читаєш допис того самого воїна: «Відбилися! Маємо пару годин перевести подих». А хтось пише: «Маємо кілька термінових потреб…», ти закидаєш на збір і виходиш на вулицю.

У цей ранок, ідучи містом, своїм містом, ти бачиш довкола своїх. Бачиш обличчя людей і очі, у яких попри все є життя.

Бачиш, як попри все відчиняються кафе, як транспорт їде попри все.

І розумієш: держава – це люди. Їхня сила, стійкість, щирість, їхнє світло.

На зупинках, у заторах, у черзі по ранкову каву, коли всі трішечки гальмують, бо спали кілька годин. Але кожен це знає і з таким розумінням і теплотою ставиться до тих, хто поруч. До українців і українок, які тримаються 1238 днів.

І кожен такий день ми долаємо разом. Спільно. Справами, допомогою, підтримкою, підбадьорюючи одне одного і, звісно, жартуючи одне з одним. Іноді, бо без цього ніяк.

І коли жіночки-комунальниці саджають квіти у сквері, ти чуєш: «Хай та р*сня вдавиться, а в нас літо, і в нас усе має бути красиво!»

І кожна така ніч – ніч стійкості, кожен такий ранок – ранок єдності, коли життя все одно перемагає, показують, хто ми насправді.

Ми часто чуємо від партнерів: «Як вашим людям це вдається? Така міцність, витримка, сталевість…» Вони кажуть: «Це феномен українського народу».

Так, це приємні слова, але сьогодні українці тримаються не заради цього, не для гучних епітетів на нашу адресу. Ми просто люди, які захищають дім, свій дім, і ми не можемо інакше, бо не хочемо інакше. Не хочемо, аби тут була Росія. От і вся правда.

І все, що проходить Україна щодня, – це не буденність, це – велика справа, яку робите ви. Герої на фронті, хто тримає позиції, хто щоночі збиває ракети й «шахеди», хто гасить вогонь, хто розбирає завали. І кожен громадянин, який тримається увесь цей непростий час.

Я дякую вам. Мільйонам українців. Мільйонам характерів, із яких складається наша держава. Наш народ. Наша історія. І шлях від хрещення Русі – України до сьогоднішнього дня. Дня нашої державності й того досвіду кожного покоління, який допомагає нам сьогодні триматись, вірити в себе, вірити в Україну, вірити, що ми зможемо.