Володимир Фесенко - про новий уряд: Зараз роль олігархів зведена до мінімуму, кадри обирають Зеленський та Єрмак

Відставка уряду, судячи з усього, вже вирішене питання. Президент Володимир Зеленський у рамках чергового «оновлення влади» вирішив кардинально перетасувати владну колоду уряду. Але щоб це зробити, потрібно мати серйозний кадровий резерв.

Де беруть кандидатів на вищі державні посади, чи є вони зараз у президентській обоймі, чи зберігся вплив олігархів та фінансових груп на владу – на ці та багато інших питань Коротко про відповідає український політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко.

Юлія Свириденко – ефективний посередник, але без владних амбіцій

- Питання зміни уряду, здається, вже вирішене. Юлія Свириденко змінить Дениса Шмигаля на посаді прем’єра. Але всі кажуть, що Свириденко – це «Шмигаль у спідниці»: не має політичних амбіцій і не претендує на окрему роль у політиці. Навіщо тоді міняти "шило на мило"?

– Найбільш популярне пояснення - що це посилення позиції Єрмака в уряді. І зважаючи на все, Шмигаль теж залишиться в уряді і відповідатиме за Міністерство оборони. Тож це, швидше за все, рокіровка. Справді, політика уряду не зміниться, тому що економічну політику уряду й раніше формувала Юлія Свириденко, і вона і зараз її формуватиме. Крім того, і відносини між Офісом президента та урядом теж ніяк не зміняться.

Але в чому сенс заміни Дениса Шмигаля на Юлію Свириденко? Зверну увагу на важливу деталь. Саме Свириденко минулого року була формальним керівником української делегації, яка виїжджала на перемовини до США щодо ресурсної угоди з Америкою. Тоді у складі делегації був Єрмак, і він, природно, був її реальним керівником. Але Свириденко їздила не просто так і вона була не просто декорацією для глави Офісу президента.

Саме вона цього року стала головним українським посередником з адміністрацією Трампа за ресурсну угоду. І в неї встановилися ефективні ділові контакти з однією із ключових фігур в американській адміністрації – з міністром фінансів США Скоттом Бессентом. І те, що у Свириденко склалися ділові стосунки з однією із ключових фігур в адміністрації Трампа - це аргумент на користь її призначення новим прем'єр-міністром.

Другий важливий момент – їй вдалося у переговорах зі США відстояти українські позиції, нейтралізувати непомірні вимоги самого Трампа про 300 мільярдів доларів боргу, які Україна нібито заборгувала США.

Тобто Свириденко показала себе як ефективний переговорник. І мені здається, що її призначення на посаду прем'єр-міністра якраз пов'язане з тим, що зараз наші відносини зі США виходять на новий рівень. Вони стають складнішими і неоднозначними. Тому значення прямих контактів між українським урядом та адміністрацією Трампа зростає.

Зрозуміло, що ключова роль залишиться за Єрмаком і, звичайно, за самим Зеленським, а ось робочий контакт із адміністрацією Трампа з економічних питань здійснюватиме Свириденко. Вона матиме мандат на прямі перемовини з американцями щодо економічних питань.

- Але тут спливає споконвічне питання – чи має бути прем'єр-міністр окремою політичною фігурою, чи він може бути лише виконавцем політики президента?

- У рамках широкої політичної, інституційної та юридичної логіки і навіть з погляду Конституції, звичайно ж, прем'єр-міністр – це PEP (Politically exposed person) - публічна політична постать.

Але в нас періодично, не тільки зараз, роль прем'єр-міністра була дещо нижчою і була обмежена у можливостях. Тобто прем'єр-міністр не був самостійною політичною фігурою або його самостійність була дуже обмежена.

І Денис Шмигаль прийняв ці правила гри, саме чому він так довго протримався. Він із самого початку зрозумів, що головний – це Офіс президента, і що саме там ухвалюються всі ключові рішення. Він прийняв цю роль - виконавчого органу влади. Зі Свириденко ситуація залишиться незмінною, з тією лише різницею, що вона матиме більшу самостійність у формуванні економічної політики. Але вона буде таким же виконавцем.

А ось самостійною політичною фігурою у нас прем’єр-міністр стане після військових парламентських виборів. Тоді вже не буде однопартійної більшості в парламенті, а буде коаліція в Раді, яка і сформує уряд, який буде менш залежним від Офісу президента.

У нас де-факто президентська республіка, і на кадри впливає лише президент

- Але призначення політично неактивної Свириденко показує, що це цілком усвідомлена політика – призначати в уряд лояльних собі людей та блокувати перспективних політиків?

- Тут немає нічого нового, так було за всіх президентів, які прагнули брати до Кабміну лояльних собі людей. Я нагадаю, президент Порошенко з великими інтригами домігся відставки прем'єра Яценюка, який не хотів іти. Інший приклад – той самий Порошенко зробив усе, щоб прем'єром став тоді лояльний йому Володимир Гройсман. Інша річ, що пізніше він вийшов з-під контролю Порошенка та почав вести свою політичну гру.

Але це факт – кожен президент, без винятків, прагне, щоб прем'єр-міністр, як, до речі, і генпрокурор, і керівники правоохоронних органів – були його люди.

І, швидше за все, так відбуватиметься і в найближчій перспективі. Незалежний прем'єр можливий у суто парламентських республіках, де повноваження президента є максимально обмеженими. Це, по суті, церемоніальні постаті, як, наприклад, у Німеччині чи Польщі.

- Але ж у нас парламентсько-президентська республіка, і головне слово у кадровій політиці має бути за парламентом?

- Ну, по-перше, хочу нагадати, що парламентська більшість зараз перебуває за «Слугами народу», а це президентська фракція. А крім цього, й у парламентсько-президентській республіці роль президента також велика. Але насправді всі ці терміни є дуже умовними, це політологічні, а не юридичні конструкції. Немає в нас юридичного статусу парламентсько-президентської чи президентсько-парламентської республіки. Ніде в Конституції України, як і в конституціях інших країн, це не записано. Усе визначається співвідношенням повноважень.

Я вам скажу, у чому різниця між парламентсько-президентською республікою та президентсько-парламентською. Є чіткий критерій. У президентсько-парламентській республіці, яка в нас була за Кучми і за Януковича, президент має право відправити у відставку прем'єр-міністра своїм одноосібним рішенням і не потрібна згода парламенту. А якщо президент не може відправити прем'єр-міністра у відставку самостійно, і для цього потрібна згода парламенту - це парламентсько-президентська республіка.

З цієї точки зору, у нас формально зараз парламентсько-президентська республіка, але де-факто президентська республіка, коли президент контролює практично все - і уряд, і парламент, і всі правоохоронні органи. Навіть у Кучми не було такого повного впливу на політичну систему країни, який є зараз у Зеленського. Але ця ситуація зміниться, оскільки після будь-яких парламентських виборів Зеленський уже не матиме більшості у Раді, а буде коаліція політичних сил. Однопартійної більшості в парламенті майже напевно не буде.

- Появи великої кількості нових осіб у цій кадровій перестановці не очікується, що говорить про кадровий голод у обоймі президента. Це так, якщо у владі є такі скандальні постаті, як міністр національної єдності Чернишов?

- Найімовірніше, Чернишова не буде у новому уряді. Але справа не лише в тому, що влада має кадровий голод. Кадровий голод у Зеленського був увесь час, з перших днів його перебування при владі. Саме тому він мав установку – брати у владу молодих людей, які не пов'язані зі старими елітами.

Але кадровий голод завжди був. Слухайте, людина прийшла до влади, не маючи своєї політичної команди. Ми знаємо, як формувався депутатський корпус «Слуг народу» - там половина випадкових людей. Хтось когось порекомендував виборчому штабу Зеленського. І дехто навіть думав, що вони не потраплять до парламенту. Як нині широко відома Мар'яна Безугла та багато інших. Тому головна причина кадрового голоду нинішньої влади – відсутність своєї політичної команди, яка і є головним резервом. Тому вже починаючи з 2020 року Зеленський та Єрмак почали шукати кадри на стороні.

– Яка головна проблема кадрового резерву влади?

- Насправді це проблема не лише Зеленського, а й проблема для державної служби. У першу чергу це пов'язано з війною та відходом частини кадрів.

Нині далеко не всі ПЕПи хочуть йти у владу

– А звідки вони зараз беруть кадри?

- Насамперед це ті чиновники, які вже працювали раніше, або за Порошенка, або навіть за Януковича. Як, наприклад, міністр фінансів Марченко або той же заступник глави Офісу президента - Татарів.

Друге джерело – це бюрократичний та адміністративний резерв. Люди, які працювали на різних посадах у державному апараті, добре себе показали, і їм дали можливість просунутися кар'єрними сходами. Як, наприклад, віцепрем'єр Ольга Стефанішина, яка займалася європейською інтеграцією ще за Порошенка. Хтось прийшов з бізнесу, як прем'єр Шмигаль, чи з приватних компанії, хтось спочатку проявив себе як губернатор.

Тому різні джерела - це державна служба, це бізнес і політика, політичне середовище. Чимало людей прийшло таки з команди Зеленського.

Є ще кілька причин дефіциту кадрів і чому люди не хочуть іти у владу. Вони не хочуть зараз ризикувати, чекають, коли після війни відбудуться вибори. Просто вони бояться, що прийдуть на короткий час. Якщо війна закінчиться, то влада може змінитись, навіщо ризикувати?

Друга причина серйозніша, і вона стосуватиметься всіх нових керівників після війни. Справа в тому, що всі ПЕПи (публічні політичні постаті) мають довічно декларувати свої доходи. А це велика проблема для них. Декларування – це така обтяжлива процедура, з якою багато хто нагорі не хоче зв'язуватися. І тому в нас буде після війни набагато менше охочих піти у депутати, міністри та на інші державні посади.

- На які якості при призначенні до уряду Офіс президента звертає увагу?

- Це дві ключові вимоги – ділові, менеджерські якості та лояльність до нинішньої влади. І це стосується не лише Зеленського, а й усіх попередніх президентів. Хоча за різних президентів пріоритет цих якостей чергувався. Хтось із президентів насамперед хотів лояльності, а хтось - професіоналізму. А взагалі не призначають чи не рекомендують на посаду міністра людину, яка буде нелояльною до президента.

- Раніше у міністри брали із депутатів Верховної Ради, тепер - ні. Чи це означає, що Зеленський розчарувався в них?

- Чому - багато хто в міністри прийшли з депутатів. Ті ж Кубраков, Федоров, Ткаченко. З іншого боку, відповідь може бути в тому, що резерв у міністри із депутатів може бути вичерпаний.

Захід ніколи не впливав на кадрові перестановки у владі

- Чи збереглася зараз політика узгодження кадрових перестановок у владі із західними партнерами? Дуже схоже, що Свириденко возили на «оглядини» до США, коли вона займалася угодою про корисні копалини, і до Європи, куди вона їздила на Конференцію з відновлення України.

- Тут дещо інша послідовність. Її не возили на «оглядини» до США, а вона спочатку сама себе ефективно показала у ресурсному договорі з Америкою. Свириденко обрали на посаду прем'єра, бо вона себе добре зарекомендувала.

Що ж до узгодження кадрових призначень із західними партнерами, то це міф. Іноді були рекомендації з боку тих самих американців чи європейців, але прямої вказівки ніколи не було. Іноді, скажемо так, Київ бере до уваги їхнє бажання чи інформує західних партнерів про перестановки, але прямої вказівки немає.

- Чи є зараз креатури олігархів та фінансових груп у кадровому резерві президента?

- Загалом – ні. Нині важливу роль у кадровому питанні відіграє Єрмак, але головну – сам Володимир Зеленський. Нині роль олігархів зведена до мінімуму. Навіть прем'єр Шмигаль, якого при призначенні на посаду голови Кабміну пов'язували з підприємством Рената Ахметова, не був помічений у якомусь масштабному лобіюванні його інтересів. Нині це не той рівень, коли олігархи мали цілі парламентські фракції та своїх ставлеників в уряді.

– Але ось міністра освіти Оксена Лісового пов'язують, наприклад, із родиною Довгих – Станіславом та Олесем Довгим, який був раніше секретарем Київради.

- Ні, це не те, Олесь Довгий зараз не відіграє жодної великої ролі, а навпаки - йде з політики. Це просто особисті зв'язки і не більше. Зараз на кадрові призначення впливають лише двоє людей – Зеленський та Єрмак. Але іноді вони можуть прислухатися до порад інших людей.