Время войны и реформ. Почему Украина должна изменить формат "конференций по восстановлению"

Попри повномасштабну війну та гарячі бойові дії на фронті, у цивільному житті увага часом виявляється прикута до подій та зустрічей, що подаються як визначальні для долі країни.

Одна з них – щорічна конференція з питань відновлення України (Ukraine Recovery Conference або URC), яка від 2022 року замінила щорічні конференції з питань реформ (Ukraine Reform Conference), що проводилися до того.

Треба визнати, що це – справді масштабний захід.

Підготовка до наступної URC зазвичай починається в день завершення попередньої, тож зараз саме час замислитися над тим, якою має бути наступна конференція, які проблеми вона має врахувати, та що необхідно змінити.

Спершу про те, що таке (або чим має бути) URC для України.

Це – важлива дата підбиття підсумків, під яку в Україні часом підганяють щось "величне" (ухвалення правильних рішень, законів тощо), чи домовляються про підписання важливих міжнародних домовленостей чи меморандумів.

При цьому, йдеться не лише про міжурядові домовленості, а й про бізнес та громади.

Це – символ солідарності інших у допомозі Україні.

І це також важливо, бо подекуди виникає враження, що увага до війни проти України з боку інших держав дещо послаблюється.

Це – можливість почути один одного.

URC починалася як місце, де відбуваються численні панельні дискусії; а цього року до них додали ще й воркшопи, тренінги тощо.

Тож учасники чекали на можливість висловити свою позицію, плани, очікування щодо сьогодення та майбутнього України.

Що ж ми побачили на URC-2025 у Римі?.

Можливість почути один одного була меншою, ніж зазвичай: цього року мало хто з представників громадянського суспільства отримав право на виступ на панелях.

Ми справді бачимо численні підписані угоди, меморандуми, анонсовані домовленості тощо.

Але найбільші публічно оголошені у Римі суми від ЄС – це кошти в межах допомоги, які і до того були передбачені для України за інструментами Ukraine Facility та ERA.

При цьому і урядовці, і європейські партнери "забули" сказати, що з програмою Ukraine Facility ми мали б отримати більше коштів, якби уряд з парламентом вчасно виконали всі індикатори Плану України, тобто провели необхідні реформи.

Звісно, є значна кількість менших оголошених у Римі нових домовленостей.

Уряд та громади справді доклали значних зусиль, щоби підготувати і потім в одному місці підписати всі документи з партнерами з різних держав, тож така конференція, напевно, є важливою та потрібною для України.

Але настав час говорити про певну зміну формату.

Що ж не так з URC?.

Цього року подекуди було відчуття дежавю з URC-2022, яка відбулася в Лугано у перший рік повномасштабної війни.

Тоді і у Києві, і у Європі був романтизм, що війна завершиться і ось-ось почнеться відбудова.

У Лугано (та й пізніше) іноземні партнери намагались нас зупиняти, коли ми починали говорити про оборонку – мовляв, "давайте ліпше про відбудову".

Зараз минуло 3,5 роки повномасштабної війни, але й досі і від іноземних, і від українських посадовців ми найчастіше чули про відбудову та відновлення.

Часто не відчувалось розуміння нагальності такої військової та фінансової допомоги, яка дала би Україні змогу виграти війну.

Виступи на кшталт "ми будемо з вами, скільки треба" і "ми маємо зупинити ці дрони та ракети, які на вас летять" не завжди мали продовження щодо конкретних кроків.

Тому я погоджуюсь з колегами, хто каже, що конференцію варто перейменувати, щоби змінити цей наратив.

Можливо варто назвати її "Ukraine Resilience Conference" або навіть "Ukraine Resilence and Defence Conference"?.

Бо як інакше додати відчуття нагальності потреб виграти війну та зберегти стійкість, яка сьогодні в України як ніколи крихка.

Цього року, як і минулого, на основній частині URC була одна панель по оборонці, але відбувся ряд інших менших сайд-івентів, а також додаткових заходів напередодні основної конференції.

Тож про оборону звучало більше, ніж минулі роки – але таки мало.

Також з позитивних для нас змін: нарешті ЄС погодився, що фінансування з другої компоненти Ukraine Facility (інвестиційної) може йти також на інвестиції у виробництво товарів подвійного використання.

Це важливі та потрібні зміни, але потрібно, щоб відповідні практичні зміни ухвалили також міжнародні фінансові організації, які надаватимуть ці кошти.

Україна також розраховує на військову допомогу від ЄС в межах ухваленого військового інструменту SAFE: тут хочеться сподіватись на оперативність.

Зіпсувати собі карму.

Взагалі, у Римі у ці дні відбувалось дуже багато різних подій.

Були чотири основні панелі, але й одночасно ще лаби, воршкопи, дискусії, бізнес-сцена тощо.

А ще бізнес-стенди та стенди громад (включно з Кримом та Луганською областю, щоб нагадати, що вони – це Україна).

Тому організатори всіх цих подій конкурували за увагу один одного.

І було шкода, коли під час чудової панелі в залі було лише до 20 людей.

Але також було чітке відчуття "слона у кімнаті".

Таку роль виконували проблеми зі впровадженням окремих реформ, які у панельних дискусіях намагалися не помічати.

Конференція, у назві якої донедавна було слово "реформи", лишила поза увагою питання призначення керівника БЕБ, а в останній день до цього додалися ще й обшуки у Віталія Шабуніна.

Звідки це небажання говорити про реформи? Чи не тому, що це перестало бути історією успіху?.

На жаль, темпи та вчасність виконання зобов’язань останнім часом справді знизилась, про що ми говоримо під час щомісячних моніторингів в межах консорціуму RRR4U.

Причому часто не йдеться про складність змін, а радше про брак політичної волі їх впроваджувати.

І це – реальна проблема.

Українському громадянському суспільству, а також міжнародним партнерам ще потрібно напрацювати механізми спонукання влади України до вчасного впровадження реформ, які потрібні саме Україні для стійкості та створення передумов для економічного зростання.

Раніше у періоди затухання реформ Україні вдавалося пожвавити цей процес за допомогою механізмів прямого впливу громадян – як-то вибори або революції.

Однак під час війни ці механізми не є варіантом, а суспільні заворушення здатні лише збільшити ризики поразки України у війні.

А для нас важливо вийти з перемогою як на фронті, так і всередині країни.

І водночас необхідно зберегти державу такою, що дотримується демократичних принципів та цінностей.

І важливість останнього точно не можна недооцінювати.

Люди повертатимуться після війни лише в сильну державу з прозорими правилами, стійкими інституціями та захистом прав власності.

Але для цього потрібна політична воля впроваджувати складні зміни та пояснювати складні реформи, необхідність яких стоїть перед Україною на шляху до ЄС.

На конференції у Римі ця роль була значно послаблена.

Авторка: Олександра Бетлій,.

провідна експертка Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Рим-Київ, для "Європейської правди".