Рада проголосувала за відставку Дениса Шмигаля

Історичний рекорд перебування прем’єра на посаді, небачений в Україні, — понад п’ять років. Як Денису Шмигалю це вдалося?

По-перше, Шмигаль — унікальний бюрократ-флюгер. Найголовніше — він президентських амбіцій не мав, жодних власних ініціатив не генерував і публічно не артикулював, а значить, медійно-політичної загрози для Зеленського не створював. Він швидко усвідомив, що тривалість його перебування в уряді залежить не від результатів діяльності для країни, а від настрою однієї людини.

По-друге, уряду Шмигаль собі не підбирав, список міністрів йому спускали згори, це був уряд Зеленського і виключно Зеленського, тож урядом Шмигаль ніколи не керував — він лише покірно виконував накази Банкової, з першого дня вимушено віддавши прем’єрське кермо президенту і його «5–6 ефективним менеджерам». Постановами Кабміну і кадровими призначеннями він втілював у життя все, що йому казали: від «Великого крадівництва» до «яєць Рєзнікова» і «АОЗ Умєрова», від оборудок на митниці й податковій до схем вивозу зерна і «оподаткування» атомної енергетики, від включення вказаних згори прізвищ до санкційних списків до вилучення з кадрових розпоряджень уряду прізвищ небажаних для Банкової осіб хоч під час проведення конкурсів, хоч навіть після оголошення переможців (БЕБ, САП), хоч на межі закону, хоч далеко за межею — виконання наказів було прискіпливо сумлінним, жодних збоїв за понад п’ять років! Шмигаль — це автопілот без права визначення курсу.

По-третє, призначенням на пост прем’єр-міністра Шмигаль із регіонального бюрократа перестрибнув одразу кілька важливих управлінських щаблів, не маючи ні політичного досвіду, ні політичної підтримки, на відміну від багатьох українських прем’єрів. Цей прем’єр не мав жодної навіть мінімальної опори (фракції) в парламенті. Так, Арахамія був вагомим партнером, але ніжки крісла підломились, як тільки лідер фракції СН впав у немилість на Банковій.

По-четверте, Шмигаль буде, напевно, першим українським прем’єром, якого звільнили не для того, щоб «випустити суспільну пару» невдоволення владою і скинути баласт негативу влади. Всю владу давно сконцентровано в руках Зеленського, тож успіхи, як і негатив, усі пов’язують виключно з президентом, а прізвища прем’єра і більшості міністрів давно мало кого цікавлять.

І наостанок. У чому ж унікальність звільненого прем’єра-чиновника, яку ми маємо відзначити, за яку віддати належне і навіть подякувати Денису Анатолійовичу?

Давайте визнаємо: чужі, підібрані кимось іншим підлеглі, більшість із яких недієздатні й безініціативні, нахабні й примхливі начальники із щоденними командами з Банкової, що до того ж не розуміють, зневажають і ненавидять нормальну інституційну бюрократичну систему як таку, намагаються її обійти і зруйнувати, а до того ще тяжка війна зі щоденними критичними викликами і проблемами! Але ж механізм виконавчої влади таки не рухнув, країна і держуправління таки якось вистояли всі ці роки. Шмигаль зміг за вкрай тяжких умов і обставин організувати і забезпечити більш-менш нормальну ритмічну роботу в центральному органі виконавчої влади, і це його великий плюс. Він зберіг тіло держуправління. З тромбами, пролежнями, атрофією м’язів, але зберіг. Великий мінус — що ця організована робота часто була всупереч інтересам країни.

Чи міг Шмигаль те зупинити? Напевно, міг, власним демаршем і відставкою принаймні. Але тоді це був би не Шмигаль і не було б історичного рекорду перебування на посаді понад п’ять років.