Секрети ГУР та Буданов на спецопераціях: інтерв'ю з бійцем спецпідрозділу "Тимура"

Україна ще жодного разу не переважала ворога у ресурсах за весь час повномасштабного вторгнення Росії. Окупанти закидають ЗСУ кількістю, адже не хвилюються за нестачу зброї. Зважаючи на це, дії росіян абсолютно неграмотні з військового погляду.

Натомість у ЗСУ, зокрема і в українській розвідці, є свої секрети. Не усіма можуть ділитись, та один назвали – це розумні, вмотивовані, відчайдушні кадри. Завдяки таким людям Україна має перевагу, якої Росія не досягне навіть великою кількістю ресурсів.

В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу "Роланд"– боєць шостого загону спеціальних дій у складі спецпідрозділу "Тимура" – розповів деталі найскладніших операцій. Також він відповів відверто, чи справді Кирило Буданов безпосередньо бере участь в операціях.

Як відбувалось звільнення острову Зміїнний?

Спецпідрозділ "Тимура" провів велику кількість операцій. Він брав участь у звільненні острова Зміїний і поверненні під контроль України "вишок Бойка", деокупації Вовчанського агрегатного заводу на Харківщині. Бійці робили рейди в Крим і на Енергодар, билися за Бахмут та Авдіївку. У вас була велика кількість операцій. Які з них були найбільш важкими для вас?

Для мене – це операції в районі Енергодару. Це були важкі і відповідальні завдання. Я там отримав поранення. Відчуваю, що в мене забрали там шматок здоров'я і що ми не доробили те, що мали доробити, це мене зачіпає. Хотілося б взяти реванш.

Можу сказати лише те, що ми здійснювали багато рейдових дій, щоб нанести ураження і втрат противнику. Ми ці втрати наносили, але без втрат з нашого боку теж не обійшлося, на жаль. Але це була велика наука, яку ми використали в подальшому і зробили з неї висновки, які дозволили нам наносити більше втрат противнику у наступних операціях.

Зараз якраз річниця звільнення острова Зміїний. Його звільнили у червні 2022 року. Як тоді вдалося втілити цю операцію в життя, якими були найважливіші аспекти звільнення?

Звільнення острова Зміїний було дуже відповідальним і багатоетапним завданням, яка здійснювалася під керівництвом спеціального підрозділу "Тимура", але із залученням дуже багатьох родів військ.

Це була комбінована, складна операція, яка тривала до того, як острів Зміїний звільнили. Минуло багато часу і дуже багато роботи залишається за лаштунками.

Це була складна робота, дуже відповідальна. Люди ризикували життями для того, щоб півдню Одещини нічого не загрожувало. Ми розуміли: доки Зміїний був окупований, вся Одещина перебувала під загрозою можливих різних саботажних, диверсійних дій противника – і навіть можливого десантування та окупації частини Одещини або навіть усієї.

Тому ми розуміли відповідальність, яка перед нами стоїть, і здійснили багато роботи – не лише ми, але й інші роди військ під керівництвом спеціального підрозділу "Тимура" – до того моменту, доки нога першого розвідника не ступила на острів Зміїний. Сама зачистка острова Зміїний – це операція дуже складна, тому що противник залишив різні елементи мінування, і це теж було складне завдання, навіть коли ми вже туди зайшли.

Але необхідно усвідомлювати, що перед тим, як туди ступила перша нога розвідника, пророблено було дуже багато. Ця робота була відповідальною і небезпечною також.

Важливо! Триває збір на потреби 6 загону спеціальних дій ГУР МО України. Ціль – 500 тисяч гривень. Задонатити можна за цим посиланням. Номер картки банки: 4441 1111 2597 2871.

А як тоді поводилися окупанти? Наскільки острів був для них важливим і наскільки вони намагалися його втримати?

Скажімо так, вони дуже тривалий час намагалися боротися за острів, тому що для них це був такий медійний провал – те, що вони не здатні розширити свій плацдарм, не здатні перейти далі у наступ. Вони там залишили своїх людей, не могли їх нормально забезпечити – знову ж таки через наші дії на воді. Вони постійно несли втрати, і їм просто не залишили вибору, крім як тікати звідти. Тому за кожен день їхнього перебування там – вони платили кров'ю.

Звільнення Зміїного / Фото надали бійці

Після успішних офензив українських Сил оборони, як-от на Харківщині чи Херсонщині, окупанти часто починали обстрілювати звільнені території. Чи були такі "удари на зло" по Зміїному після його звільнення?

Так, були. Такі удари були і по Зміїному, і по Одещині, де ми іншу роботу здійснювали. Вони цим постійно займалися і займаються, але, так як їм зв'язали руки і вони нездатні відбити його назад, не здатні провести операцію для того, щоб його перехопити – то це все, що їм лишається: ракети, "Шахеди" і тому подібне. Слава Богу, це не настільки дошкульно, як могло б бути, тому що їм не вистачає військового хисту робити це грамотно.

Інтерв'ю з "Роландом": дивіться відео

Про роботу спецпідрозділу ГУР та ресурси ворога

На яких напрямках спецпідрозділ зараз перебуває і як діє?

Частина нашого підрозділу виконує завдання на лінії фронту, частина – за лінією фронту. Наносимо втрати противнику, здійснюємо все для того, щоб наші землі залишалися під нашим контролем, для того, щоб повернути їх назад.

Говорити про деталі я не можу задля безпеки наших сил і успішного виконання завдань. Частина підрозділу перебуває на злагодженні, готується до виконання подальших дій.

За 3,5 роки повномасштабного вторгнення війна змінилася – стала більш технологічною. Які зміни відчули розвідники за цей час?

Як ми знаємо, відбулося багато змін, технологічних проривів, новаторств за час повномасштабної війни, які здивували не лише противника, а й увесь світ. Те саме повсюдне використання різноманітних дронів, зокрема й наводних.

Для розвідників також відбулося багато змін, тому що головне завдання розвідника – залишатися невидимим для противника. Це інтелектуальна робота. І там, де наші дії стають відомими, ми втрачаємо ефект раптовості, багато роботи ми вже не здатні виконувати.

Тому поява великої кількості дронів вплинула негативно, але поле бою стало складнішим. Противник адаптувався – він теж використовував різні технологічні рішення. Але це не означає, що завдання тепер виконувати неможливо. Досі є багато підрозділів і людей, які здатні виконувати різноманітні складні завдання – класичні розвідувальні завдання, попри всі технологічні зміни. І ці технічні зміни працюють і на нашу користь.

Багато того, що ми робили у 2022 році без цих засобів і мали особисто робити, зараз можна виконувати дистанційно – і тому немає необхідності посилати людей на безпосередню лінію фронту та ризикувати ними.

Але, на жаль, вдосконалюються не лише Збройні Сили України, а й противник. Як ви оцінюєте розвиток нашого ворога за час повномасштабного вторгнення? Наскільки змінилися ресурси і дії загарбників?

Противник має велику перевагу над нами в ресурсах – і він її завжди мав.

Необхідно усвідомлювати, що за весь час повномасштабної війни не було такого моменту, коли ми переважали противника в ресурсах. Він має велетенські ресурси, тому здатен адаптуватися, якось відновлюватися, пристосовуватися. Дуже багато чого він позичає у нас.

Переважно протягом війни новаторами були саме ми. Ми були тими, хто адаптувався, знаходив нестандартні рішення для того, щоб наносити їм втрати. Противник використовує, зокрема, наші напрацювання. Оскільки у нього багато грошей, він зможе масштабувати це значно більше.

У нього є союзники, які теж допомагають йому в його цілях. Противник завжди використовує ресурси неграмотно. Через те, що він має їх у надлишку, він просто "закидає" ними фронт, бо відчуває, що їх багато, і тому використовує їх недоцільно.

Та сама бронетехніка, якою противник "давив" нас у 2022 – 2023 роках, її запаси вже переважно вичерпані. Присутність у морі з боку противника повністю нівельована. Ми – країна, в якої майже немає флоту, але ми практично всі їхні ресурси загнали туди, і вони вже не здатні ними користуватися. Тобто противник здатен використовувати свій ресурс в плані кількості, а не якості. Цей потенціал у нього не розкритий – він не здатен його повністю реалізувати через неграмотність.

Чи можливо боротися з ресурсами ворога? Якщо говорити про комбіновані способи, які складові тут відіграють найбільшу роль?

На мою думку, найголовніший фактор, який дозволяє нам переважати над противником, – це якість наших операцій і наших дій. Якість базується на ситуації з кадрами. Часто зараз люди применшують вклад людини у війну, бо всі навколо зосереджені на дронах, є ще якісь технологічні рішення. За всім цим стоять розумні люди, які цим керують.

Коли є розумні, вмотивовані, відчайдушні кадри, вони здатні наносити противнику такі враження і таку перевагу, яку неможливо досягти просто наявністю великої кількості ресурсів. Це був наш секрет від початку повномасштабної війни.

Так залишається і зараз. Люди, які мають талант та мотивацію захищати землю, досягають переваги над противником, якого просто гонять, тому що так вирішив "великий лідер" у них там, в Кремлі.

Як потрапити у спецпідрозділ ГУР "Тимура"?

Як потрапити у спецпідрозділ і наскільки тут важливі специфічні знання, вміння?

Я скажу так: я в розвідці вже доволі довго часу провів, ще до того, як технології стали актуальними. Нас завжди учили і нам говорили, що розвідка – це перш за все діяльність інтелектуальна. Тому для кандидатів найголовніше – мати гострий розум, здатність мислити креативно і нестандартно. Далі залежно від того, що людині подобається, від її морально-ділових якостей, можна розвиватися у професії.

Але першочергове – це те, що якщо людина має інтелект і високу мотивацію захищати нашу землю, то ми зможемо їй знайти роботу. Якщо це людина відчайдушна, хоробра, її місце може бути у розвідці спецпризначення, і вона буде вступати з противником у ближній бій і здійснювати різні засадні рейди, дії і так далі.

Якщо це людина, яка більше схильна до технічного мислення, то це оператор дрона. Якщо вона взагалі хитра – можливо, це агентурна робота у тилу противника. Найголовніше – це наявність інтелекту і мотивації. Це головні якості. А далі ми їй запропонуємо ту професію, яка підійде найкраще для її талантів.

Але цей шлях не буде легким, вимоги великі. Мотивація необхідна саме для того, щоб людина розуміла, заради чого ми стоїмо – заради того, щоб ми могли жити, для того, щоб в Україні було майбутнє, щоб в українських дітей було майбутнє. Тому роботи багато, її треба виконувати і не жаліти себе.

Перед розвідниками завжди стоять різні завдання, і їхня робота дуже динамічна. Чи могли б ви розповісти, як проходить підготовка розвідників? Зокрема, як відбувається базова загальна військова підготовка, наскільки вона спеціалізована та складніша за звичайну і як вона готує до різних викликів?

Перебування в тилу противника – це більше вже належить до фахової підготовки, а не базової. Але базову у нас обов'язково проходять всі, тому що кожен повинен розуміти: навіть якщо він оператор дрона, то він може перебувати за кілька кілометрів від лінії фронту. Лінія фронту – динамічна. Завтра може відбутися вклинення або прорив, і оператору дрона вже необхідно вступати у ближній бій з противником.

Тобто мінімум знань і розуміння того, як виконувати завдання піхотинця чи розвідника, мають бути у всіх. І тому цей мінімум присутній у всіх, бо це необхідно не лише для того, щоб у разі потрапляння в екстремальну ситуацію бути здатним її виконати, а й для того, щоб ці люди, які не працюють безпосередньо на лінії зіткнення, розуміли складнощі і розуміли той шлях, який проходить кожен розвідник, кожна людина, яка працює на лінії або за лінією фронту.

Ці люди виконують найнебезпечнішу роботу. Вся структура, вся тилова робота виконується в їхніх інтересах для того, щоб забезпечити їхнє виконання завдання і їхню пристосованість до виживання.

Що варто зробити людині, яка хоче бути в ГУР?

Що ви б порекомендували підтягнути або поліпшити тим цивільним, які готуються до армії, які готуються до того, аби подати анкету саме до ГУР?

Я б порадив їм зайнятися якоюсь технологічною підготовкою. Зараз зв'язок має дуже велике значення, його не можна недооцінювати. Кожен дрон має канали зв'язку, має канали управління. І розуміння того, як це працює, які в цього є недоліки і вразливі місця, може допомогти, навіть якщо людина просто піхотинець, просто розвідник.

Розуміння того, що таке зв'язок, як працює дрон, які в нього є обмеження, може врятувати йому життя. Адже ця людина буде розуміти, як сховатися, як цими недоліками скористатись.

Другий важливий момент, який я б радив врахувати усім цивільним, які готуються, – це фізична підготовка. Її актуальність не впала, вона лише зросла, тому що багато де треба ходити, багато нести на собі. І якщо в людини немає фізичної готовності, то її когнітивні здібності в таких умовах падають.

А війна – це діяльність, знову ж таки, розумова. Якщо ви виснажились і вже не здатні мислити прозоро, не здатні мислити ясно, то, цілком можливо, ви не зможете прийняти правильне рішення в необхідний момент, і це може призвести до вашого поранення чи загибелі. Тому здатність щось нести на собі, здатність ходити і бігати багато – це не те, що прибрали дрони, це те, до чого вони підвищили свої вимоги.

Наскільки підготовлені російські солдати?

Я хочу також поговорити і про контингент у російській армії. Як він змінився за час повномасштабного вторгнення? На вашу думку, росіяни стали більш чи менш підготовлені?

На мою думку, вони стали набагато менш підготовленими. Вони придумали свої механізми заохочення особового складу. Тобто те, як його (російського солдата – 24 Канал) гнати вперед завдяки варварському методу, завдяки звірячим покаранням. І це поки що працює, але довготривалі наслідки цього поки що незрозумілі, тому що вони ставляться до своїх людей як до скота, який мотивує їх просто палкою.

Їхня якість сильно впала. У 2022 році були контрактники, які багато вміли, в яких були якісь навички по роботі із озброєнням, розуміння тактики і тому подібне. Зараз це в основному всяке "сміття і непотріб", яке вони набрали незрозуміло де: або по тюрмах і змусили йти на фронт, або це люди, які завжди були в якихось важких обставинах і їх заманили просто грошима.

Їхні морально-ділові та професійні якості на рівні плінтуса, але просто через те, що їх палкою гонять вперед. Все одно вони роблять нам проблеми, здатні вклинюватись в лінію оборони. І з ними теж треба працювати, їх теж не треба недооцінювати. Однак загалом їхня перевага і просування, які є – це через наявність ресурсів, а не через їхню якість.

А наскільки така тактика ворога виснажує українські Сили оборони? Адже, знову ж таки, кожен окупант, який навіть біжить по голому полю, де його добре видно з дрона, все одно потребує якоїсь протидії.

Так, це має свій ефект, але, знову ж таки, повертаємось до того питання, що Росія довгий час будувала собі імідж такого гіганта, в якого нескінченні ресурси, які ніколи не закінчаться, тому воювати з ним марно. Це теж елемент їхньої психологічної операції для того, щоб посилити відчуття марності спротиву.

У 2022 році вони завезли сюди масу своєї бронетехніки, і це так само елемент їхньої пропаганди, мовляв "дивіться, скільки в нас бронетехніки, вона не закінчиться ніколи, це тільки те, що є зараз, а ще на складі забезпечення є купу всього, ці запаси нескінченні".

І що ми бачимо зараз? Їхньої бронетехніки практично не залишилось. Там, де вони раніше досягали якихось успішних дій, бо вони могли нагнати 10 танків і 50 БМП, зараз вони вже не здатні вигнати таку кількість бронетехніки, хоча вона їм необхідна.

І все, що в них залишилося, це люди. Їх в них ще вистачає. Однак відчуття того, що вони мають створити, що їхні люди не закінчаться ніколи, це теж "до пори, до часу". І це теж матиме свої важкі наслідки для них у майбутньому. Люди в них теж закінчаться, і що вони зможуть робити після того, коли вони закінчаться, поки що не зрозуміло.

На війні важлива стратегія

У нашому суспільстві зараз побутують такі своєрідні емоційні гойдалки, які залежать, зокрема, від зовнішньополітичної ситуації. З одного боку, побутує думка, що Росію перемогти нереально і світ починає від нас відмовлятись, з іншого – є ось це "ще трішки". Як ви ставитесь до таких тез і до якого табору ви належите?

Я вважаю, що через різні тактичні моменти в жодному разі не можна забувати про стратегію. Тому що короткострокові цілі, короткострокові успіхи не повинні затьмарювати наші довгострокові цілі.

От наші люди деколи, мені здається, не розуміють. Інколи ми садимо дерево, а плоди цього дерева зростуть через 10 – 20 років. І такі рішення нам теж необхідні. Я їх бачу, таке у нас з'являється, але не можна очікувати, що ви посадили яблуню і вона одразу на наступний день дасть яблука.

Нам необхідна теж стратегія для того, щоб через 10 – 20 років ми не поверталися до тих питань, які стоять перед нами зараз. Тактика теж необхідна, необхідно досягати успіху на полі бою прямо сьогодні, робити завдання прямо сьогодні і завтра.

Однак ми не повинні жертвувати своїм майбутнім заради цього, ну або принаймні старатися. Це не завжди можливо, але бажано, щоб тактика не суперечила нашим довгостроковим цілям і не шкодила їм.

Кінець Чорноморському флоту

Україна знищила великий відсоток Чорноморського флоту, і тут є також заслуга Головного управління розвідки Міноборони України. На вашу думку, як вийшло так, що Чорноморський флот, яким лякають не діточок, а військових з інших країн світу, став вразливим перед Україною, яка свого флоту не має?

Бачите, це один із важливих уроків і важких ударів, які ми завдали Росії. Росія, звичайно, у своїй пропаганді це повністю ігнорує, але весь світ це бачить. Росія завжди називалася морською державою. В неї Тихоокеанський, Балтійський, Чорноморський флот дуже "грізний". І от наявність великого флоту – це те, що відрізняє велику технологічну "країну-гегемона" від невеликої країни, такої як Україна.

І коли невелика країна Україна повністю знищила половину їхнього флоту, а другу половину загнала в порти, де теж продовжує завдавати ураження і їх лякати, це говорить про якість цього флоту і якість людей, які цим флотом керують.

Тобто ми вкотре довели, що Росія – це "паперовий тигр", який намагається здаватися чимось більшим, ніж він є насправді. Це пошкодження репутації Росії як країни, яка може бути якимось "гегемоном" і може поширити свій вплив на решту світу. Ми завдали цьому іміджу велике пошкодження, від якого навряд чи коли-небудь відновиться.

Чи справді Буданов брав участь у спецопераціях?

Керівник спецпідрозділу "Тимура" в одному зі своїх інтерв'ю говорив про участь очільника Головного управління розвідки Кирила Буданова "на морі і на воді". Що вам про це відомо і як це впливає на хід операцій?

В тих операціях, в яких я брав участь на воді, я особисто із Кирилом Олексійовичем не перетинався, але на суші були такі операції, де я знав, що він був недалеко. І це, як на мене, той момент, якого варто було б вчитися багатьом керівникам.

Тому що легко отримати таке враження і думку про те, що якщо ти високопоставлений офіцер, то необхідно сидіти десь на штабі, бо ти дуже цінний, в якій-небудь Одесі, Дніпрі або в Києві.

Однак є уроки з історії, наприклад із дії генерала Джорджа Сміта Паттона, американського генерала Другої світової війни, який наказував генералам своєї армії щодня відвідувати фронт і солдатів. Це дуже важливий момент для того, щоб люди, які перебувають під керівництвом, яких ведуть, розуміли присутність високопоставлених офіцерів, які мають бачити, як працює їхній особовий склад. Вони мають розуміти їхні проблеми і потреби.

Без розуміння цих речей, без розуміння проблем кожного солдата, сержанта, офіцера молодшого складу, офіцерського складу, без розуміння того, як відбувається ситуація на полі бою, здійснювати грамотне керівництво неможливо. Тому от багатьом, мені здається, генералам варто було б взяти уроки і приклад з нашого керівника.

Роланд пригадав спецоперації / Фото надали бійці

За час повномасштабного вторгнення українські спецслужби стали популярними не лише в Україні, а й за кордоном. Інтерв'ю з очільниками українських спецслужб на перших шпальтах міжнародних медіа. Їм довіряють, вони проводять неймовірні операції і на суші, і на воді, і в тилу ворога. На вашу думку, яким має бути подальший розвиток спецслужб для того, аби цей прогрес не загубити?

Необхідно розуміти, що спецслужби, розвідка – це інтелектуальна робота, це високоякісні кадри. І саме завдяки нашому інтелекту, нашій креативності, нашим асиметричним діям ми здатні здобувати перевагу над противником. Тому досвід спецслужб та всіх креативних людей, до яких ходять і представники спецслужб, необхідно систематизувати, його необхідно інституційно вивчати та впроваджувати на нижчих рівнях, його необхідно масштабувати.

В жодному разі не можна це якось обмежувати. Необхідно оцінювати все сторонньо і підходити до цього в такий спосіб, щоб у нас був сприятливий ґрунт для того, щоб наступні покоління могли з цього навчатися і в разі необхідності застосовувати.