Фінансовий «Титанік». Чому затонув український проєкт BlackRock

Компанія BlackRock відмовилась управляти Фондом відновлення України та збирати пул інвесторів для його фінансування. Що криється за цим рішенням найбільшого портфельного інвестора у світі?

Цю новину опублікувало інформаційне агентство Bloomberg. Зокрема, аналітики Bloomberg зазначили: «BlackRock призупинила пошук інвесторів для Фонду відновлення України на початку цього року через відсутність інтересу на тлі зростаючої невизначеності щодо майбутнього України… BlackRock Inc. призупинила пошук інвесторів для підтримки багатомільярдного Фонду відновлення України на початку цього року після того, як перемога Дональда Трампа на виборах президента призвела до негативного ставлення США до цієї східноєвропейської країни, повідомили джерела, знайомі з перебігом обговорення цієї теми.

…Фінансування Фонду розвитку України передбачало отримання щонайменше 500 мільйонів доларів від країн, банків розвитку та інших грантодавців, а також 2 мільярдів доларів від приватних інвесторів, заявив минулого року Філіпп Гільдебранд, віцеголова BlackRock, який був серед фінансистів, що вели переговори.

На той час Гільдебранд повідомляв, що це може об'єднати консорціум інвесторів у акціонерний і борговий капітал, які могли б профінансувати роботи з реконструкції в Україні на суму щонайменше 15 мільярдів доларів…

Речник BlackRock заявив, що фірма завершила свою безоплатну консультаційну роботу щодо Фонду розвитку України 2024 року та наразі не бере участі в «жодному активному мандаті» з українським урядом. «Єдині фактори, які впливають на прийняття нами рішень, — це контакти з нашими клієнтами», — додав речник компанії».

За словами деяких джерел Bloomberg, BlackRock мала представити фонд в Італії під час цьогорічної Конференції з відновлення України 10–11 липня.

Відомо також, що наразі Франція працює над пропозицією щодо нового фонду, який замінить скасовану ініціативу BlackRock, але, як наголошує все те ж агентство Bloomberg, «незрозуміло, наскільки ефективним буде новий план без підтримки США».

Показово, що лише Bloomberg широко коментувало цю тему. Якщо проаналізувати новину видання (джерела якого зазвичай інформативні та релевантні), можна зробити кілька системних висновків.

Як бачимо, Фонд відновлення України під управлінням BlackRock мав стати хедлайнером конференції у Римі 10–11 липня 2025 року. Аналітики «Чорної скелі» мали представити широкому загалу учасників гарні презентації та слайди, на яких фігурували б недитячі цифри інвестицій у розмірі десятків мільярдів доларів. Але майбутній гучний тріумф чомусь перетворився на тихе фіаско.

Існує кілька причин, чому BlackRock залишила українські проєкти за бортом. Дві основні — стратегічна та тактична.

Тактична причина — зміна політичних еліт в США. Ініціатива щодо залучення BlackRock належала адміністрації Байдена. Керівник компанії Ларрі Фінк — член Демократичної партії протягом усього свого життя та фундатор кількох університетських програм, зокрема у царині захисту екології.

З іншого боку, бізнесово він входить до умовного клубу великих бізнес-«менагерів», учасником якого був колись і Дональд Трамп. Подейкують, що особисті стосунки із Трампом у нього більш ніж гарні. Як бачимо, цього виявилося недостатньо — адміністрація Трампа дистанціювалася від проєктів «Чорної скелі» в Україні, обравши інший акцент управління українськими активами — через міждержавний Фонд відновлення, в управління якого мають бути передані найважливіші природні ресурси України та інші матеріальні активи.

Тобто адміністрація Трампа обрала квазідержавний механізм контролю за природними ресурсами України, на відміну від демократичного підходу адміністрації Байдена, яка робила ставку на формування передусім приватних інвестицій у новостворені бізнес-проєкти в нашій країні.

Підстава для зміни підходів у відновленні України полягає у стратегічній причині перезавантаження базової парадигми відносин між США та Україною.

Ця стратегічна причина полягає у «зростаючій невизначеності щодо майбутнього України», якщо взяти за основу цитату статті Bloomberg. У межах політкоректного коментування такої чутливої теми сформулюємо таку механіку зміни підходів адміністрації США.

Якщо перспективи України у контексті війни (відповідно до оцінок Вашингтона) прозорі, то капіталізація української економіки зростатиме, а отже, приватні інвестиції в Україну отримають бажаний інвестиційний мультиплікатор.

Умовно, вкладені 100 млн дол. інвестицій через п’ять років на ринку коштуватимуть 500 млн дол.

Однак якщо перспективи умовно туманні (знову ж таки відповідно до обсервації із Білого дому), то ніякого зростання капіталізації приватних інвестицій в Україну не буде.

Образно кажучи, інвестиції у розмірі 100 млн дол., здійснені в Україну зараз, через кілька років можуть коштувати 50 млн дол., тобто інвестиційний мультиплікатор від’ємний.

У таких умовах може функціонувати лише принцип «зброя в обмін на природні активи». Нагадаємо, що саме такий принцип закладено у створення Інвестиційного фонду відповідно до міждержавної угоди між США та Україною.

Управління новим фондом відновлення України переймає Франція, але незрозуміло, як такий фонд «монтуватиметься» з уже створеним Інвестиційним фондом (США—Україна)? Можливо, французький фонд буде спеціалізуватися виключно на соціальних проєктах? Відповіді на це запитання поки немає.

За приблизно рік активної роботи BlackRock в Україні і досить райдужних сподівань деяких українських експертів із цього приводу аналітики компанії провели перемовини із керівництвом низки українських державних системних компаній, зокрема з «Укрзалізницею» та «Укрнафтою».

Крім того, у BlackRock є і досвід приватного інвестування в українську економіку, наприклад, компанія купила акції структур бізнес-групи Полтавського ГЗК. З урахуванням останніх подій навколо компанії та розмов про націоналізацію досвід виявився невдалим, що неформально визнають і в самій компанії.

А тепер давайте помріємо в стилі «а що, якби». Тобто чи могла BlackRock дійсно стати ефективним модератором процесу відновлення України та чи існує ефективний альтернативний сценарій?

BlackRock — це одна з найбільших американських, а отже, і світових фінансових компаній, під управлінням якої перебувають активи обсягом понад 10 трлн дол. Передусім ці активи сформовано за рахунок клієнтських фондів, а не власного капіталу компанії.

Тобто BlackRock — це клієнтоорієнтована компанія, яка робить лише те, що вигідно її клієнтам і приносить їм очікуваний профіт. Така компанія не може реалізовувати альтруїстичні геополітичні проєкти на кшталт інвестування в країну з невизначеним контуром завершення війни.

Та насправді втрата BlackRock у контексті відновлення України — це, радше, плюс для України, аніж мінус.

Річ у тім, що Україна зараз потребуватиме двох форматів відновлення, які можна порівняти із процесом ремонту бойового корабля під час походу та далекою перспективою заходу на капітальний ремонт у сухий док.

Наразі це перманентне відновлення у форматі «зруйновано — відновлено — зруйновано… відновлено». Необхідно в режимі нон-стоп латати дірки в бортовій обшивці та відкачувати забортну воду з відсіків.

І лише у далекій перспективі цей корабель зможе зайти в сухий док на реконструкцію та капітальний ремонт із заміною двигунів і систем керування.

Тобто зараз Україна має здійснювати поточне відновлення активів, які вже завтра можуть бути знову зруйновані, а економіка дедалі більше трансформується до специфіки військового часу.

Звісно, і в таких умовах можна інвестувати, особливо в підприємства ОПК під гарантоване державне замовлення, але ці інвестиції у нас здійснюються у форматі «закритих клубів» осіб, які мають інсайдерську інформацію та афілійовані зв’язки із центрами прийняття рішень. Це умовно закрите акціонерне товариство з закритою підпискою на акції відповідно до затвердженого переліку осіб.

До цієї групи заробітку під час війни не допущено 90% українського бізнесу та 99% населення. Система краудфандингу у нас розвинулася лише у форматі збору масових донатів, але зовсім не сформувалась у форматі народних інвестицій.

Марно в цих умовах сподіватися на приплив інвестицій іноземних, коли внутрішні інвестори почуваються сиротами.

Інший формат відновлення — після війни, і ніхто не знає, коли настане це після.

Насправді BlackRock ніколи й не мала досвіду реалізації великих девелоперських проектів у масштабах цілих країн і в системі «білдингу окремих держав».

Ба більше, сама специфіка діяльності BlackRock суперечить принципам побудови великої за масштабом держави під час війни. Зазначена компанія — це квінтесенція неоліберального лібертаріанського дискурсу, який абсолютно не вписується в умови війни та післявоєнного відновлення.

Що має зробити справжній девелопер процесу відновлення України після війни?

Насамперед інвентаризацію потенціалу, який залишився, та оцінку масштабів відновлення. Далі — перескладання системи розміщення продуктивних сил: матеріальних, людських, інноваційних тощо.

Тобто створити нову таксономічну сітку української економіки, коли всі ключові елементи розвитку продуктивних сил перебувають у гармонійному поєднанні: енергетика відповідає потребам промисловості, система освіти задовольняє запит реального сектора економіки, наука генерує інновації, дифузія яких формує нові види виробленої продукції, транспорт і логістика забезпечують загальне функціонування системи і таке інше.

Якщо після Другої світової війни такою новою системою розміщення продуктивних сил стали територіально-економічні райони та виробничо-промислові комплекси, то зараз йдеться про кластерну форму організації економіки та розвиток географічних і міжгалузевих кластерів.

Звісно, що аналітики BlackRock не спеціалізуються на інструментах і методології розміщення продуктивних сил, адже працюють з тим, що вже є. Але це ще пів біди.

Справжня проблема — що і серед міністрів українського уряду немає людей, які не те що розуміли б, але хоча б вивчали таку науку, як розміщення продуктивних сил.

Отже, Україні доведеться поки латати дірки та сподіватися на появу інституції-девелопера, для якого теорія розміщення продуктивних сил буде не порожнім звуком.