MH17: хроніка 11 років, трьох міжнародних судів і невпинного потоку кремлівської брехні

Рівно 11 років тому, 17 липня 2014 року, російська самохідна вогнева установка зенітно-ракетного комплексу "Бук-М1" №332 зі складу 53 зенітно-ракетної бригади 20 загальновійськової армії Західного військового округу (того самого, який нині маркує свою техніку літерою "Z") Сухопутних військ Російської Федерації збила над Донбасом малайзійський "Боїнг 777-200", що виконував рейс МН17 за маршрутом Амстердам – Куала-Лумпур. Загинули всі 298 осіб, які перебували на його борту.

Росія від самого початку категорично заперечувала свою провину, у всьому звинувачуючи Україну. Мало того, Росія зробила все, щоб уникнути відповідальності, – плутала слідство, висувала неправдиві версії, надаючи неправдиві відомості та докази, ховала свідків, фальсифікувала документи, відмовлялася відповідати на запити, наклала вето на проєкт створення міжнародного трибуналу ООН, ініціювала власне неправдиве контррозслідування з неправдивими висновками, покликаними довести вину України, витратила десятки мільйонів рублів на те, щоб приховати правду та піти від відповідальності.

Одразу після катастрофи МН17 Україна, як "держава місця події" згідно з Додатком 13 до Чиказької конвенції ICAO, почала технічне розслідування обставин загибелі лайнера, яке за кілька днів передали (згідно з п. 5.1 Додатка 13) Нідерландам, що втратили в ній найбільшу кількість своїх громадян.

У Нідерландах розслідування велося національною Радою з безпеки (DSB) із залученням представників США, України, Малайзії, Великої Британії, Австралії та Росії, яка відігравала в ньому вкрай деструктивну роль, всіляко намагаючись завадити встановленню істини.

Паралельно з технічним розслідуванням DSB прокуратурою Нідерландів у рамках міжнародної Об'єднаної слідчої групи (JIT) було розпочато кримінальне розслідування за участю України, Малайзії, Бельгії та Австралії, в якому участь Росії була обмежена взаємодією на рівні міжнародних договорів про взаємну правову допомогу. І тут Росія не тільки всіляко перешкоджала розслідуванню, передаючи JIT неправдиві дані, а й відмовилася відповідати на запити щодо допитів свідків, складу екіпажу і місцеперебування "Бука", який збив МН17.

Сьогодні, через 11 років після трагедії МН17, можна підбити проміжні підсумки.

Технічне розслідування DSB, попри шалену протидію Росії, закінчилося публікацією Підсумкового звіту 13 жовтня 2015 року, в якому причиною загибелі МН17 названо пуск зенітної ракети 9М38М1 з території загальною площею 320 кв. км, що перебувала під контролем "проросійських сепаратистів". У січні 2016 року Росія спробувала відновити розслідування DSB на своїх умовах, але без успіху.

Кримінальне розслідування JIT восени 2019 року виокремило з матеріалів справи обвинувальний висновок проти чотирьох фігурантів, які організували доставлення "Бука" з Росії, його застосування у випадку з МН17 і подальшу евакуацію назад до Росії, – росіян Ігоря Стрєлкова, Сергія Дубінського та Олега Пулатова, а також українця Леоніда Харченка. Кримінальна колегія окружного суду Гааги почала слухання у справі МН17 9 березня 2020 року і винесла вирок 17 листопада 2022 року: Стрєлкова, Дубінського і Харченка визнали винними у знищенні малайзійського "Боїнга" та загибелі 298 осіб на його борту і засудили на довічне ув'язнення, а Пулатова було виправдано. Росія вирок не визнала і захистила злочинців від покарання.

Наведу дві цитати із зали суду Гааги.

Перша – з виступу прокурора 10 березня 2020 року: "Російський наратив спрямований винятково на те, щоб посіяти сумніви в доказах, які вказують на російську ракету "Бук", і дискредитувати розслідування JIT. Так, наприклад, JIT звинувачували в упередженості, використанні фальсифікованої інформації та несерйозному ставленні до російської інформації. Водночас російська влада надала відверто неправдиву інформацію щодо супутникових і радіолокаційних знімків, відмовившись надати будь-яку інформацію щодо СВУ "Бук", яку під час розслідування JIT ідентифікували як систему, що була використана для збиття MH17. 2019 року заступник генерального прокурора РФ заявив, що немає жодних підстав для допиту російських громадян, оскільки немає доказів їхньої причетності. Однак пізніше він звернувся до міністра юстиції та безпеки Нідерландів із проханням передати кримінальне переслідування трьох підозрюваних росіян до Російської Федерації.

Доля рейсу MH17 стала відома як хрестоматійний приклад кампанії з дезінформації, що проводиться російським урядом. Очевидно, що ми ще не побачили її кінця".

Друга – з рішення суду: "Влада Російської Федерації, з якою пов'язаний "Алмаз-Антей", як встановив вище суд, помилково заперечувала будь-яку причетність до конфлікту на сході України. Крім того, вона заперечувала будь-яку причетність до катастрофи MH17. У контексті цього заперечення влада Російської Федерації неодноразово надавала докази, які намагалися показати, що українська влада, а не російська влада, несе відповідальність за катастрофу MH17. Однак у низці випадків ці так звані докази виявлялися сфальсифікованими або мали явні сліди маніпуляції".

Рішення суду Гааги від 17 листопада 2022 року стало першим міжнародним юридичним визнанням провини Росії в загибелі МН17 та її статусу учасника російсько-українського конфлікту з весни 2014 року.

Після передання обвинувального висновку до суду Гааги JIT продовжила свою роботу, призупинивши розслідування 8 лютого 2023 року в очікуванні нових даних. До цього моменту JIT стало відомо багато чого, включно з поіменним складом екіпажу "Бука", який збив МН17, і причетністю безпосередньо Володимира Путіна до рішення про відправлення "Бука" в Україну. Призупинення кримінального розслідування безстрокове – його буде відновлено за появи нової інформації.

Другий судовий процес проти Росії був ініційований Нідерландами та Австралією в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) 10 липня 2020 року. Росія всіляко перешкоджала розгляду справи, відкидаючи юрисдикцію ЄСПЛ і навіть відкликаючи своїх суддів, але 12 червня 2024 року ЄСПЛ почав слухання у справі МН17, а 9 липня 2025 року ухвалив свій вердикт без можливості апеляції – Росія винна у знищенні рейсу МН17.

Третій розгляд було ініційовано Австралією та Нідерландами в Раді ICAO. До цього Австралія і Нідерланди з 2018 року намагалися домовитися з Росією про визнання провини і виплату компенсацій за збитий "Боїнг", але 15 жовтня 2020 року Росія вийшла з переговорів після трьох раундів консультацій, і 14 березня 2022 року Австралія та Нідерланди, вичерпавши всі інші можливості, звернулися до Ради ICAO.

Росія виступила категорично проти, відмовившись визнати компетенцію Ради ICAO у справі МН17. Але в березні 2023 року Рада ICAO визнала свою компетенцію, і 17 липня 2024 року Росія, не зумівши переломити ситуацію на свою користь, вийшла в односторонньому порядку з розгляду суперечки щодо МН17, заявивши, що не визнає ніяких рішень ради ICAO з цього питання. 12 травня 2025 року Рада ICAO більшістю голосів винесла рішення – Росія несе відповідальність за загибель рейсу МН17, порушивши основоположний принцип Чиказької конвенції ICAO 1947 року – не застосовувати військові засоби проти цивільних літаків.

Росія це рішення не визнала, але воно дає змогу Австралії та Нідерландам звернутися до Суду ООН, і вже без згоди Росії.

Таким чином, за минулі 11 років Росія програла три міжнародні судові розгляди у справі МН17 – кримінальний у суді Гааги, з прав людини – в ЄСПЛ, і в Раді ICAO з перспективою передання справи до Суду ООН.

Юридично Росія програла все, і її відповідальність за знищення рейсу МН17 однозначна і визнана всією світовою спільнотою.

Але, попри вже винесені рішення, головне в темі МН17 ще не сказано і не зроблено. Не названо безпосередніх виконавців, а вже відомі винуватці не понесли заслуженого покарання. Росія в особі нинішньої російської влади не визнала свою відповідальність і не відповіла за скоєне.

...Так сталося, що я щільно займаюся цією темою останні 10 років. Настільки, що в листопаді 2019 року давав свідчення як офіційний свідок обвинувачення (JIT), у межах програми із захисту свідків, і моє ім'я звучало в суді Гааги 2020 року.

Під час мого спілкування зі слідчими JIT я передав їм рукопис свого двотомника "Трагедия МН17. Правда и ложь" з багатогодинними розгорнутими коментарями, а також усі наявні в мене матеріали з цієї теми. Саме це дало мені змогу написати на обкладинках моїх книжок: "Матеріали книжки використані в кримінальному розслідуванні міжнародної Об'єднаної слідчої групи (JIT)".

Мій двотомник обсягом 1008 сторінок вийшов у Росії 2021 року, а навесні 2023 року, у розпал боїв за Бахмут, був випущений харківським видавництвом "Фоліо" тритомним виданням "Трагедія МН17. Правда і брехня" українською. Так я став єдиним росіянином із Москви, виданим в Україні після початку російської агресії.

Тепер про головне – увесь час після виходу двотомника я продовжував письменницько-дослідницьку роботу, і зараз я вже можу сказати, що наступний, найважливіший, найоб'ємніший і найважчий для мене третій (у російськомовній версії) том – уже у верстці. У цій книзі – головне, те, що можу сказати тільки я через свій професійний досвід і занурення в тему. У ній буде мій розбір трьох основних розслідувань – технічного DSB, кримінального JIT, і головне – докладний аналіз "розслідування" російського концерну "Алмаз-Антей", що став основою російської позиції "непричетності/невинності". Дати такий аналіз, розповісти про нього просто, доступно і зрозуміло може тільки людина, яка професійно готувала, проводила й описувала проведення натурних експериментів на полігоні. Я бачу методологічні помилки, підтасовування і пересмикування, відверту брехню або елементарну некомпетентність – про все це буде в новому томі. З прикладами, поясненнями та ексклюзивними ілюстраціями.

Це буде книга про брехню і підлість Росії.

Оригінал