Нова політика Трампа щодо України не змінить результату війни — The Times

Кожен президент США, починаючи з Рональда Рейгана, намагався налагодити дружні відносини з Кремлем. Усі ці спроби завершувалися розчаруванням і поразкою. Трамп, схоже, йде тим самим шляхом. Засудження подвійної гри Владіміра Путіна замінило роки улесливої наївності.

Новий ентузіазм щодо НАТО тимчасово відвернув катастрофічний розрив у трансатлантичній безпеці. Дозвіл європейським країнам купувати зброю для України (хоча терміни, обсяги та інші деталі здебільшого залишаються невизначеними) дає важливу надію виснаженим захисникам цієї країни. Але жоден із цих кроків не змінить результату війни, вважає Едвард Лукас, письменник і консультант, що спеціалізується на питаннях європейської та трансатлантичної безпеки.

"Співчутливе висвітлення у ЗМІ та політичні обговорення серед союзників і прихильників справедливо відзначають українську хоробрість, винахідливість і єдність. Але надто часто ми недооцінюємо здатність агресора вчитися на власних помилках. Підхід Росії до ведення війни може й не відповідати західним уявленням про ефективність — рівень некомпетентності та марнотратства вражає. Але попри це він може залишатися дієвим", — пише Лукас.

Лукас вказує на новий аналіз, підготовлений Джоном Форманом, колишнім військовим аташе Великої Британії в Москві, для аналітичного центру New Eurasian Strategies Centre, який показує, як Росія справляється з величезними проблемами, що перед нею стоять.

Так, моральний дух у військах низький, доктрина застаріла, керівництво слабке, логістика жалюгідна, а ухвалення рішень надмірно централізоване. Але керівники в Росії, з мисленням, сформованим географічними масштабами їхньої країни, використовують дешеві й численні ресурси — землю, людей і речі — марнотратно з нашого погляду. Проте це не має значення, якщо завдання виконується.

Важливішими є наявність і безжальне застосування чисельності та вогневої потужності — зокрема шляхом обстрілів цивільних цілей дронами та плануючими бомбами. Коли один ресурс вичерпується, вони знаходять інший — у себе вдома чи за кордоном (в Китаї, Ірані чи Північній Кореї).

"Захисники України воюють чесно. Вони мають вищу мотивацію і здебільшого краще командування. Але їх менше і в них менше зброї — а саме це, якщо не буде рішучої зовнішньої підтримки, зрештою має вирішальне значення", — вважає Лукас.

Міркування Трампа прожорсткі мита через 50 днів можуть бути щирими. Але й вони не здатні кардинально змінити ситуацію. Уже зараз ці заяви загальмували набагато жорсткіший і дієвіший пакет санкцій, запропонований Конгресом. Інші західні країни також не демонструють рішучих дій — наприклад, щодо конфіскації заморожених російських активів або надання Україні озброєння, необхідного для знищення агресора.

НАТО не хоче, щоб Україна програла. Але якщо Альянс не готовий забезпечити її перемогу, неминучим наслідком стане безладний патовий стан, з офіційним перемир'ям чи без нього, з домовленим миром чи без нього. Це може забезпечити спокій у короткостроковій перспективі. Але це залишає ініціативу за Росією: повернутися в Україну, або переключиться на інший напрям.

Військові реформи Росії мають свої недоліки й обмеження. Але пріоритети Путіна — це нарощування ядерного арсеналу (важливого для ядерного шантажу) та модернізація звичайних збройних сил, з особливим акцентом на безпілотні системи й далекобійні ракети. Повне відновлення російської армії, згідно з оцінками більшості експертів, займе десятиліття — саме тоді, коли повільна програма переозброєння європейських країн НАТО, можливо, нарешті запрацює на повну.

"Маючи економіку розміром з італійську, Росія — ймовірно вже під керівництвом наступників Путіна — навряд чи захоче вступати у масштабне протистояння. Але вона знайде інші, швидші способи для вчинення зловмисних дій", — додає Лукас.
 
Як всередині країни, так і за кордоном, Росія відродила й осучаснила радянські методи брудної гри. Вона поєднує реальні вбивства з інформаційними атаками, використовуючи дипфейки та викрадені дані. Усі ресурси державної влади спрямовуються на досягнення цілей, що залишає більшість західних країн дезорієнтованими та безсилими. Ці загрози стають дедалі заплутанішими й небезпечнішими.

Автор підсумовує, що єдність НАТО тримається на хиткій політичній основі в Європі та непередбачуваній поведінці американського президента. Наша оборона — як військова, так і цивільна — у жалюгідному стані. І в нас немає волі до стримування.
 
Чим насправді керується Трамп у своїй політиці щодо України — его, емоціями чи інтересами, аналізував Олег Шамшур у статті"Трамп проти себе: хто переможе — "домінатор" чи "геній оборудок"?"