Франція готується до великої війни: що це означає для України?

«До зброї, громадяни!»

(з «Марсельєзи»)

Виступ Емманюеля Макрона в Міністерстві оборони Франції, прес-конференція начальника французького Генштабу генерала Тьєрі Буркхарда й оприлюднення «Національного стратегічного огляду» залишилися майже непоміченими в Україні. Наші погляди були прикуті до Овального кабінету в очікуванні «жорсткого звернення щодо Росії», анонсованого Дональдом Трампом. Утім, події у Франції заслуговують на належну увагу, оскільки дають змогу зробити висновки про оцінку одним із наших головних партнерів у антипутінській коаліції сучасних безпекових ризиків і можливостей їх подолання. Не забуваймо також, що саме президент Франції є головним промоутером ініціатив із розбудови стратегічної автономії Європи та підтримки України.

Почнімо з визначення французькими очільниками ієрархії викликів, які стоять перед Францією та Європою з урахуванням того, що, за словами генерала Буркхарда, «сила стала основним чинником міжнародних відносин». Бачимо чітку констатацію: Росія становить головну, безпосередню та постійну загрозу для Франції, її партнерів і союзників, «стабільності європейського континенту та євроатлантичного простору». Саме Францію Росія визначила як головного противника в Європі. Вже зараз вона здійснює заходи з дестабілізації Франції та її союзників: залякування ядерною зброєю, інформаційні та кібератаки, акти саботажу, шпигунство, довільні арешти громадян західних країн, порушення повітряного простору, провокації проти збройних сил, втручання у виборчі процеси, роздмухування внутрішніх конфліктів.

Ця підривна діяльність має ідеологічний вимір: під ударом — «європейська модель ліберальної демократії та гуманізму». Мета Путіна — послабити ЄС і розвалити НАТО, підірвати міжнародний порядок, що ґрунтується на певних правилах, поновити дію принципу «сфер впливу» та «імперську логіку васалізації» інших країн.

У Парижі вважають реальною агресію Росії проти «європейського ядра» за три-п’ять років. Це «велика» війна, війна високого рівня інтенсивності поза межами французької території, але за участю Франції. Власне, «Стратегічний огляд» має на меті підготувати країну до такої можливості.

Ймовірність реалізації такого сценарію у Франції безпосередньо пов’язують із тим, як завершиться війна в Україні. Показово, що голова французького Генштабу заявив: «Війна в Європі» вже відбувається просто на наших очах». За його ж словами, «в Україні вирішується доля європейської безпеки, а також визначається місце європейських країн у світі».

Перемога Росії та поразка України буде насамперед поразкою Європи. Звідси — необхідність потужної підтримки (насамперед військової) України європейцями, незважаючи на намагання РФ домогтися від Франції та її союзників відмови від довгострокової підтримки нашої держави. Інтересам європейців відповідатиме «сталий та справедливий мир в Україні на базі поваги до міжнародного права». У завершальній частині промови Макрон закликав захистити Україну, тому що «наша безпека, наша свобода пов’язані з долею цієї країни». Водночас «Стратегічний огляд» не дає відповіді на питання, що конкретно готова зробити Франція, аби досягнути цієї мети, допомогти ЗСУ переламати ситуацію на фронті й не допустити реалізації путінських планів стосовно України.

У контексті війни в Україні та досягнення «імперіалістичних і ревізіоністських цілей» Москви загалом розглядається партнерство Росії з Китаєм, Іраном та Північною Кореєю, яке посилює ризики виникнення нових конфліктів у різних регіонах світу. Найнебезпечнішим сценарієм вважається той, за якого агресія в Європі відбувалася б паралельно з конфліктом на іншому театрі воєнних дій.

Базою для віднайдення відповідей, адекватних «прискореній деградації безпекового середовища у світі», на переконання французького політичного та військового керівництва, є сильна та суверенна Європа, особливо з урахуванням зміщення зовнішньополітичних пріоритетів США в бік Китаю та еволюції американської позиції щодо України. Президент Франції у вступі до «Стратегічного огляду» сформулював це так: «У цю брутальну епоху європейці мають завжди покладатися на власні сили, оскільки світ розділений на зони, де солідарність у межах союзів більше не є гарантованою… Потрібна стратегічна революція. Європейці звикли залишати іншим можливість визначати параметри їхньої безпеки, укладати за них угоди… і головне — ухвалювати замість них рішення. Ця епоха закінчилася. Час європейцям стати володарями власної долі».

Ця пафосна (в гарному сенсі цього слова) заява мотивована й тим, що Франція вважає себе краще підготовленою до ускладнення стратегічної ситуації в Європі — на тлі помітного (в перспективі) зменшення американської заангажованості у захист Європи — порівняно з іншими країнами ЄС. Здається, виправдалося традиційне французьке прагнення військово-політичної незалежності. Згідно зі «Стратегічним оглядом», Франція має бути «мотором стратегічного переозброєння Європи» з огляду на те, що вона є єдиною ядерною державою Євросоюзу та провідним контрибутором у європейську безпеку.

Для відвернення загрози стратегічної ізоляції Європи, досягнення реальної стратегічної автономії Європи та створення системи європейської безпеки, яка б витримувала геополітичні зміни, «Стратегічний огляд» наголошує на необхідності вироблення європейськими країнами єдиного безпекового підходу на основі спільних оборонних інтересів і масштабних витрат та інвестицій.

Очевидно, що радикальне нарощування оборонних спроможностей Франції та європейських країн загалом вимагатиме певного часу навіть за умови оперативного ухвалення необхідних рішень та їх ефективної імплементації. У «Стратегічному огляді» наголошується, що НАТО залишається єдиною організацією, яка має авторитет, структури, механізми та легітимність, необхідні для того, щоби діяти колективно під час великого конфлікту на європейському континенті. Посиленню європейської опори Північноатлантичного альянсу немає альтернативи. Такий загалом нехарактерний для Франції атлантизм можна пояснити усвідомленням серйозності зазначених вище безпекових загроз, подолати які ця країна та ЄС самотужки не в змозі. Водночас Франція залишає за собою право створювати ситуативні коаліції для виконання пріоритетних завдань, на кшталт відомої нам «коаліції рішучих».

«Стратегічний огляд» визначає одинадцять стратегічних пріоритетів для Франції. Окрім зміцнення трансатлантичних зв’язків та збільшення європейських оборонних спроможностей, це розвиток сил ядерного стримування, промислово-економічне забезпечення потреб збройних сил і прискорення їх переозброєння, захист від кібератак, розвиток міжнародного співробітництва, розширення можливостей для розвідувальної діяльності та спеціальних операцій, посилення здатності діяти за умов гібридної війни, інновації.

Серед них також питання забезпечення суспільної витривалості та єдності дій у разі гострої кризи через мобілізацію зусиль усіх громадян країни, всього громадянського суспільства, особливо молоді. У країні, як і в багатьох інших державах НАТО, точиться дискусія щодо організації в тій чи іншій формі військової підготовки громадян, включно з можливістю відновлення обов’язкової служби у збройних силах. Дивно, що таке обговорення не відбувається в Україні, яка четвертий рік чинить спротив російській агресії вкрай обмеженим людським ресурсом.

Загалом треба зазначити, що сучасний етап дискусії з безпекових питань у Франції визначає чесна розмова влади із суспільством попри відому чутливість пересічного француза до перспективи зменшення його купівельної спроможності та соціальних пільг. Макрон заявив громадянам країни про остаточне завершення епохи «мирного дивіденду», коли війну в Європі можна було побачити тільки в історичних фільмах чи антиутопіях. Ще раніше було наголошено на необхідності ухвалювати важкі рішення з огляду на нові екзістенційні ризики для безпеки та незалежності Франції.

Імперативом є підвищення рівня оборонних витрат: до 2027 року вони мають збільшитись удвічі порівняно з 2017 роком. Це завдання здається надскладним через незадовільний стан державних фінансів: державний борг Франції дорівнює 3,345 трильйонам євро. Прем’єр-міністр країни розраховує скоротити бюджетний дефіцит наступного року лише до 4,6% ВВП, що перевищує граничний для зони євро показник. Отже, невідомо, за рахунок яких ресурсів можуть бути профінансовані додаткові витрати на оборону.

Ймовірно, це негативно позначатиметься на можливості французького уряду надавати допомогу Україні попри наведені вище абсолютно чіткі й вірні оцінки щодо відповідності такої допомоги безпековим інтересам самої Франції. Це почасти пояснює повідомлення щодо неучасті цієї держави у фінансуванні проєкту із закупівлі американської зброї для України коштом європейських країн. Опозицію Франції також пояснюють відомими поглядами Макрона щодо необхідності купувати зброю у європейських виробників. Нам залишається тільки сподіватися, що інші потенційні донори трампівської схеми не дадуть задній хід, оскільки альтернативних варіантів постачання критично важливої американської зброї наразі немає.

Ресурс, який можна було б використати не тільки для продовження, а й для нарощування військової допомоги Україні, добре відомий. Це конфіскація заморожених за кордоном (переважно в Європі) російських державних активів або принаймні запровадження нових механізмів їх використання для отримання прибутку, який можна було б оперативно спрямувати на підтримку України.