Путінофілія Трампа: що насправді змусить США дати прочухана Путіну

Трамп не збирається серйозно протидіяти Путіну. Він веде псевдоборотьбу — лише показує електорату, що він захищає інтереси Америки.

Позиція Трампа щодо 50 днів для Росії не є доконаною. З огляду на те, як постійно змінюються його підходи й терміни — то два тижні, то ще два тижні, то 50 днів, то запроваджуються тарифи, то скасовуються — немає жодних гарантій, що позиція Трампа не зміниться знову, і після цих 50 днів не будуть встановлені чергові терміни.

Те, що нафтовий ринок реагує — ну, в принципі, він щодня на щось реагує. І тенденція до зниження ціни пов’язана значною мірою з системною політикою, передусім Саудівської Аравії, яка ще в вересні минулого року — до президентських виборів у США — заявила про свої наміри змінити ситуацію на глобальному нафтовому ринку. Мовляв, з 2025 року вони хочуть перейти від політики дотримання квот до політики розширення частки Саудівської Аравії на ринку. А це можливо саме через збільшення видобутку та продажу, і, відповідно,Саудівська Аравія має для цього можливості — найбільші у світі видобувні потужності. Саме це вона й почала поступово реалізовувати цей курс, починаючи з 2025 року, і продовжує це тихенько робити. Це проявляється і в рішеннях формату ОПЕК+, наприклад, про збільшення квот.

Однак не лише Саудівська Аравія хоче збільшити свою присутність на ринку — інші країни теж дивляться і думають: "А ми чим гірші?". Ті самі Емірати чи Ірак. До речі, саме Ірак, а також Казахстан і Росію саудити звинувачували раніше у порушенні квот, які ухвалював ОПЕК+. Тому, так чи інакше, всі потроху почнуть "перегони за лідером", збільшуючи пропозицію нафти. При цьому серйозного економічного піднесення у Південно-Східній Азії ми не спостерігаємо, тож значного зростання попиту на нафту теж немає.

Отже, попит не зростає, а пропозиція — так. І хоча я не кажу, що буде обвал цін, але тенденція до зниження виробництва нафти вже помітна за підсумками першого півріччя цього року. Лише червень був винятковим через загострення у Перській затоці — тоді ціна нафти трохи зросла. Але навіть тоді вона не перевищила рівень початку року. Жодного "нафтового стрибка" не відбулося, попри прогнози у 100, 120, 150, а то й 350 доларів за барель. Це свідчить, що глобальний нафтовий ринок зараз насичений. Гравці дбають про власні інтереси. І це, власне, теж демонструє помилковість політики Трампа: кожен рятує власну шкуру. Тож я вважаю, ця тенденція до зниження цін на нафту триватиме. Щоденні коливання — це одне, але загальна динаміка, якщо подивитися на ринок у ширшому масштабі, — спадна.

Тому заяви Трампа чи його адміністрації про можливе запровадження мит на країни, які імпортують російську нафту і тим самим допомагають Росії — це, радше, проекція загрози. Чи стане ця проекція реальною загрозою — немає жодної впевненості. Трамп може передумати. Його "путінофілія" нікуди не зникла — він продовжує грати на руку Путіну. І ці 50 днів — це пряма допомога Путіну. Він дав йому ще один строк: мовляв, ти збирався перемогти Україну — от тобі ще 50 днів. І немає жодної гарантії, що після цього терміну він змінить підхід і запровадить санкції. Тим більше, якщо врахувати, що спікер Сенату CША заявив, що сенатори не планують розглядати той "грізний" законопроєкт.

Це свідчить, що Трамп не збирається серйозно протидіяти Путіну. Він веде псевдоборотьбу — лише показує електорату, що, мовляв, він захищає інтереси Америки і не підлаштовується під Путіна. Хоча насправді відбувається саме це.

Але на 51-й день ситуація буде такою, як і перед останнім понеділком, коли Трамп анонсував "потужну" заяву щодо Росії. Що відбулося? З’явились нові 50 днів. Навпаки, буде ще довший термін — до кінця року — під приводом "дати ще один шанс миру і переговорам" .

Ставка Трампа проста: ще з його попередніх заяв — мовляв, Росія все одно переможе, бо вона більша і сильніша. Це кремлівський наратив. Він діятиме в цьому напрямку. Ілюзій тут мати не варто. Так, він може передати нам певну зброю — згідно з домовленостями, досягнутими з генсеком НАТО Рютте. Але в яких обсягах і коли — невідомо. І це залежатиме не від прозріння, а від інших чинників.

Бо вірус, яким хворіє Трамп — це путінофілія, і він давно в ньому. Ще за часів першого президентства він запитував у свого оточення, чи схожий він на Путіна. Трамп давно його мавпує, і він не буде протидіяти своєму кумиру. Він буде на нього сердитись, публічно говорити, але він не здатен йому протидіяти.

Тому не варто сподіватись на зміни. Якщо щось і зміниться, то тільки під тиском внутрішніх американських проблем — наприклад, якщо його знову звинуватять у співпраці з Кремлем. Так було і в першій каденції, коли він погодився дати Україні "Джавеліни" та погодив польоти стратегічної авіації над українською територією — не тому, що захотів допомогти та продемонструвати РФ "кузькіну мать", а щоб уникнути імпічменту через звинувачення у співпраці з Кремлем. Не кажучи вже про те, що про стан "Джавелінів" було відомо обмеженому колу осіб, які їх приймали. Та й що таке "Джавеліни" у порівнянні з усім тим озброєнням, яке мала Росія?!

Саме тому зараз ситуація може скластися подібним чином: йому знову доведеться зайняти більш прихильну позицію до України через те, що всередині США для нього може виникнути серйозна проблема — що він допомагає Росії. Причому вже не просто як пасивний союзник Кремля, а як активний.

Бо подивіться: після того, як у понеділок нічого не відбулося — що зробила Росія вже у вівторок вночі? Завдала масованих ударів. І зверніть увагу — куди? Кривий Ріг. І ще раз Кривий Ріг. Тобто батьківщина чинного президента України. Відтак, Путін сприйняв понеділкові "одкровення" Трампа та його обіцянки вкластися у 50 днів як сигнал: можна продовжувати. І він продовжив — у цинічний, знущальний спосіб, завдавши ударів саме по Кривому Рогу. Тому не варто тішити себе ілюзіями, що Трамп прозріє і стане антипутіністом. Горбатого могила виправить.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки, спеціально для Главреду