Стефанишина: "Наши планы на подготовку к членству в ЕС имеют конечный срок, 2027 год". Первое интервью после отставки

Однією з несподіванок під час ротації уряду у липні 2025 року стала заміна віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

До Ольги Стефанішиної, як вважають, є добре персональне ставлення з боку президента, а ефективність її роботи на напрямку ЄС має одностайну позитивну оцінку і з боку експертів, і від інших гравців у чинній владі.

Хтось був схильний списувати це на публічні скандали, які відбулися навколо неї в останні місяці, від розслідування про участь її ексчоловіка у можливих зловживаннях АРМА до історії з відверто невдалим тік-ток відео.

Але історію ще більше заплутало те, що Зеленський вирішив призначити її куратором іншого стратегічного напрямку, відносин з США, що напевно спростовувало версію про покарання.

Розмова з "Європейською правдою" стала першим інтерв'ю Стефанішиної у новому статусі.

Ми почали говорити, коли вона ще була в.

віцепрем'єрки (тому спілкувалися в її урядовому кабінеті), і вже під час розмови прийшла новина про те, що її звільнено, а новим віцепрем'єром став Тарас Качка.

Сама Стефанішина визнає, що її перехід на нову роботу планувався, але дещо пізніше.

А одна з причин відставки саме зараз – це неготовність партнерів ЄС до рішень, на які очікує Київ.

Про це, про подальші плани євроінтеграції та про вже зроблене, а також, звісно ж, про звинувачення, які лунали на її адресу – читайте в інтерв'ю.

"Були дискусії, що мені треба почекати, перш ніж їхати в США".

– Перш за все, коли ви дізналися, що йдете з посади?.

– Формальне обговорення почалося за кілька днів до того, як президент оголосив, що він запропонував Юлії Свириденко очолити уряд.

Але насправді ці дискусії почалися раніше.

Тоді президент повідомив, що він розглядає мене як кандидата на посаду посла в Сполучених Штатах.

– Але ж спочатку була ідея, що ви станете послом при ЄС, хіба ні?.

– Ні, такої пропозиції мені ніхто не озвучував, це не розглядалося.

– Поза тим, сама по собі ідея, що ви йдете з посади віцепрем'єрки і керівниці вступних переговорів з ЄС – не нова.

Яка причина?.

– Я думаю, все сталося так через те, що європейські інституції показали, що наразі вони не готові мобілізувати зусилля і ухвалити рішення про відкриття першого кластера переговорів про вступ до ЄС.

Не готові попри те, що основна політична робота зроблена, інституційна структура створена, перший етап перемовин у форматі скринінгу ми пройшли достатньо добре.

Тобто всі ці процеси працюють, але політичної передбачуваності щодо того, коли буде відкритий навіть перший кластер перемовин – немає.

Два тижні тому я була в делегації з президентом у Данії.

До цього були зустрічі в Гаазі, де ми кілька годин присвятили обговоренню цих можливих кроків.

Але ми зрозуміли, що на сьогодні в ЄС немає політичної єдності навколо цього рішення.

Все це стало підставою вважати, що на цьому етапі моя робота у США буде потрібніша Україні.

– Тоді давайте повернемося до ЄС згодом, а зараз – про Штати.

Президент призначив вас своїм спецпредставником по США.

Що це за посада така? В історії незалежної України такого ще не було.

– Але сам по собі статус "уповноваженого президента" – не новий, є кілька таких уповноважених з різних питань.

Володимир Олександрович наполягав, щоб моє фізичне відрядження в США розпочалося якнайшвидше.

Власне, він хотів, щоб я стала до роботи негайно, вже зараз.

Хоча були дискусії, що, можливо, треба почекати, відкрити перший блок переговорів – і тільки потім їхати в США.

Але його вимога була – починати нову роботу негайно.

Так сформувалася ідея, що на період отримання агреману США та проходження всіх процедур для призначення посла я буду працювати з ним у такому статусі.

– А у нас є підстави для певності, що агреман з боку Сполучених Штатів Америки буде погоджений?.

– Я тепер, у новому статусі, маю бути обережна із заявами, тому скажу так: всі прізвища, які фігурували в медіа, включаючи моє прізвище, озвучувалися американській адміністрації, і якихось заперечень (щодо кандидатури Стефанішиної.

– ЄП) не було висловлено.

Тож президент вирішив підтримати саме мою кандидатуру.

"Андрій Єрмак – основний "файлхолдер" по лінії США".

– Які задачі поставив Зеленський по лінії США?.

– Президент очікує підсилення кількох напрямків.

Перше – це втілення так званої "мінеральної угоди".

Друге – це організація механізму закупівлі американської зброї.

На сьогодні є вже позитивний сигнал від Сполучених Штатів про те, що вони готові продавати зброю Україні.

А інші країни НАТО і країни ЄС підтвердили, що вони готові мобілізувати кошти для закупівлі такої зброї.

Моя роль у тому числі буде полягати в тому, щоб цей проєкт успішно запрацював.

Тут, до речі, буде корисним мій попередній досвід – для налагодження взаємодії країн ЄС і НАТО зі Сполученими Штатами щодо цих закупівель.

А ще – для пояснення в США, що ж таке Європа.

Безумовно, це не всі задачі.

Безумовно, буде питання НАТО, буде взаємодія з Конгресом тощо...

– …Те, що ви перелічили – це робота посла.

То у нас будуть два де-факто посла в США? Оксана Маркарова як посол, ви як "уповноважена"?.

– Ні.

Як пояснив президент цей статус я маю на період, поки не завершаться процедури, пов'язані з призначенням мене послом.

Повертаючись до задач на посаді: я очікую і додаткових доручень від президента.

Ми також детально координуємося з Андрієм Єрмаком, тому що він – основний "файлхолдер" у цій сфері….

А наразі моя ключова задача – консультації з українським парламентом, з новою прем'єркою, з головами державних кампаній і з командою президента, щоб на той момент, коли я поїду в Сполучені Штати, в мене був сформований порядок денний.

Щоби ще на березі, як кажуть в Одесі, у мене було бачення перших 10-20 кроків у Вашингтоні.

Я також наголошу: мені пощастило з тим, що на посаді посла – якщо все буде добре – я заміню Оксану Маркарову, яка є надзвичайно ефективною, потужною, системною людиною, яку я безмежно поважаю і яка має великий авторитет у системі.

Моя задача – лише збільшити, розширити і надати нового дихання відносинам з США.

Щоб Україну чули, Україну бачили, про Україну знали.

– Ви коротко згадали НАТО серед задач у США.

Тиждень тому спецпредставник Трампа Кіт Келлог підкреслив у виступі, що ключовим елементом мирного врегулювання має бути суверенітет України.

А суверенітет – це право вибору, в тому числі у зовнішній політиці.

Чи означає це, що США починають розуміти, що вільний вибір безпекової інтеграції України – це обов’язковий елемент майбутнього миру?.

– Відповім так:.

слона треба їсти частинами, і починати варто не з хвоста.

Ці питання (що стосуються вступу в НАТО.

– ЄП) важливі, вони для нас очевидні, але наразі у відносинах із Вашингтоном пріоритетами є діалог щодо озброєння і участь США у процесі домовленості щодо припинення вогню.

Але наша позиція не змінюється.

І якщо та коли настане час про це говорити – то, я впевнена, ми будемо говорити з точки зору того, що демократія – це і є право країни на вільний вибір найкращих для себе рішень.

"Я не вважаю, що ситуація з Угорщиною – це те, що "не вдалося".

– Скільки ви пропрацювали на посаді віцепрем'єрки з євроінтеграції?.

– П'ять років і місяць.

– Не візьмуся порахувати все, що змінилося.

– Бо змінилося все!.

На початку йшлося про те, що партнери мають визнати "європейську ідентичність" України….

– …А тепер ми маємо рішення про формальний старт переговорів про вступ України до ЄС, але не почали їх фактично.

Який пункт із цих численних змін ви вважаєте найбільшим особистим досягненням? Яким є політичне legacy віцепрем'єрки Стефанішиної?.

– Не думаю, що можу назвати якийсь один пункт.

Це величезний особистий шлях.

І я вважаю великою честю те, я змогла докластися до цього, коли йде повномасштабна війна.

Робила все, що вміла, що могла, і це виявилося ефективним.

П'ять років тому, коли я стала віцепрем'єркою, я не мала великого політичного досвіду.

Був професійний досвід, була певна кар'єра.

І я пишаюся тим, що за ці п'ять років мені вдалося вибудувати політичні відносини і з парламентом, і з президентом особисто.

І хоча прожити в уряді п'ять років непросто – вдавалося мати взаємодію та координацію з усіма міністрами, вибудувати стосунки з прем'єр-міністром.

Все це дозволило врешті-решт здобувати важливі для України рішення, забезпечити незворотність членства України в НАТО, здобути статус кандидата у ЄС і розпочати перші етапи вступних переговорів – і отримувати підтримку в парламенті для тих рішень, які для цього були необхідні.

Я вважаю своїм здобутком ту систему політичних комунікацій, яку мені вдалося вибудувати для цього – не зраджуючи курсу на європейську інтеграцію і не зраджуючи своїх переконань, і, сформулюю це так, заражаючи багатьох інших членів нашої політичної команди вірусом віри в наше європейське майбутнє.

– До слова, тут погоджуся, що депутати "заразилися" цим десь за останні рік-два.

До того скепсису щодо України в ЄС у парламенті було значно більше, ніж ентузіазму.

– Загалом я від початку вважала, що монобільшість – це вікно можливостей.

Тим більше – пам'ятаючи, як у попередньому скликанні парламенту "традиція" сварок і революціонізму не дозволяла ухвалювати навіть банальні, прості закони.

Коли у парламенті з'явилася "Слуга народу", до якої увійшли дуже різні люди: хтось з бізнесу, хтось з громадського сектора, з політичним досвідом чи взагалі без досвіду – їх треба було чимось об'єднати.

Мені здалося правильним, щоб євроінтеграція стала тим об'єднуючим фактором.

Але дійсно, все змінилося після того, як ми подали заявку на членство до ЄС, і коли у березні 2022 року лідери ЄС її підтримали, з'явилася перспектива отримати статус кандидата.

Тоді у парламенті з'явилося розуміння, що часом суперечки про якісь норми можуть бути взагалі не важливі.

– А що вам не вдалося?.

– Звичайно, це є.

А от що саме...

– Щось пов'язане з Угорщиною?.

– Я не вважаю, що ситуація, пов'язана з Угорщиною, це щось, що "не вдалося".

Для нас був дуже корисний досвід "входження в стратосферу" Євросоюзу, коли всі в ЄС врешті-решт зрозуміли: "О, то українці вже тут, вони реально стають частиною Європейського Союзу".

Ось тоді ми почали отримувати найбільші удари саме від країн-сусідів.

Це для нас було величезне розчарування і величезний біль.

У нас війна, триває повномасштабне вторгнення – і тут починають виникати питання щодо торгівлі.

– Тобто у множині – від "сусідів".

– Так.

І цей досвід став корисний, бо дозволив нам зрозуміти: найгірше, що ми можемо зробити, це ображатися або сваритися з сусідами.

Ми прийняли політику "безумовної любові".

Тобто ми розуміємо, що політики приходять і йдуть, вибори починаються і завершуються, але відносини мають вибудовуватись, не зважаючи ні на що.

У відносинах з Угорщиною, я впевнена, ми зробили дуже багато.

Просто порядок денний – трошки інший.

– Мабуть, треба згадати серед невдач те, що не вдалося розпочати вступні переговори.

І європейські посадовці продовжують казати, що Україна відкриє всі шість кластерів до кінця року, і були сподівання відкрити перший кластер цими днями – але цього не сталося.

– Та я не погоджуся, що тут щось не вдалося саме мені.

Ми зробили все необхідне.

Крім того, поки не настало 31 грудня 2025 року, не можна говорити, що ми не досягли цієї мети.

У будь-який день ми можемо відкрити кластери.

Це може бути одна конференція, на якій ЄС відкриє всі шість кластерів одночасно.

Поза тим, я вважаю, що європейським інституціям неможливо пробачити те, що вони разом з державами-членами досі не знайшли шлях для ухвалення цього рішення.

– У "Євро.

Правди" є інформація, що цього тижня ЄС готувався до цього кроку, але у підсумку не вийшло.

Це правда?.

– На додаток те, що відбувалося з підготовкою такого рішення цього тижня, посприяло тому, що президент підтримав мою кандидатуру на посла у Сполучених Штатах.

Справді, ми максимально працювали над тим, щоб у п'ятницю 18 липня це рішення (про відкриття переговорів за першим кластером.

– ЄП) відбулося.

Ми працювали з кабінетами керівників Європейського Союзу, з Єврокомісією, з міністрами країн ЄС.

Над цим працювали не тільки я, а й Андрій Сибіга, і Андрій Єрмак.

Ми розуміли, що це рішення може бути ухвалене, і доклали максимально зусиль, яких можна було докласти.

Зробили все можливе.

Але зрештою для нас стало зрозуміло, що цього рішення не буде.

Очевидно, забракло якогось ключового політичного елементу всередині Європейського Союзу.

Ця історія, думаю, посприяла тому, що президент остаточно ухвалив рішення, що за умов, коли немає цього політичного елемента всередині ЄС, варто переспрямувати мої зусилля на напрямок США.

А щодо відкриття кластерів – тепер потрібна комунікація президента з європейськими лідерами.

Потрібна робота дипломатії, тобто Андрій Іванович (Сибіга.

– ЄП) зможе далі на рівні держав-членів просувати це рішення.

"Немає підстав говорити про зміну наших цілей на менш амбітні".

– Ви очолюєте делегацію України для переговорів про вступ до з ЄС – отже, тепер виходите з цих переговорів.

Що це означає?.

– Інфраструктура для переговорів про вступ створена і працює.

У нас за кожним блоком перемовин закріплений переговорник.

Навіть об'єднання або розділення міністерств не мають сильно вплинути на ці групи.

Словом, на сьогодні європейська інтеграція – це величезний структурований процес, і я впевнена, що ця система працюватиме.

Кожна група складається з урядовців, експертів і народних депутатів.

До речі, через це хтось завжди виконує роль "вартового пса" у процесі, і це мені не раз допомагало.

Бувало, що урядові переговорники "не дотягують", але не визнають проблем і продовжують казати, мовляв, "все добре" – і тоді або народні депутати, або експерти підсвічували проблемні питання.

А підготовча робота до змістовних переговорів майже завершена.

Минулого тижня ми завершили скринінг по четвертому кластеру, по решті зроблено багато роботи.

Фактично лишається тільки отримати оцінки Європейської комісії по кожному кластеру, і відкривати перемовини.

– Чув, що Уряд готує паралельно свій документ – національну програму адаптації законодавства до права ЄС.

Цей документ має не тільки описувати, що Україні треба змінити, а й встановлювати часові рамки.

До якого періоду ви плануєте досягти готовності України до вступу в ЄС?.

– Та навіть зараз усі зобов'язання, які ми на себе беремо в рамках переговорного процесу без перехідних періодів, обмежувалися терміном кінець 2027 року.

Тобто у нас є 2025-26 рік на розробку рішень і 2026-27 рік на ухвалення.

Так, ви праві, ми зараз готуємо програму адаптації, де це має бути відображено.

У нас запущений великий проєкт Європейського Союзу Ukraine2EU, який допомагає в цьому.

Є експерти, є методологічна база, є напрацювання.

І як тільки будуть звіти Єврокомісії по кожному з кластерів – можна буде навіть частинами затверджувати цю програму за кожним із напрямків.

Коли ухвалять програму? Дуже багато залежатиме від внутрішньої політики, від домовленостей з парламентом щодо європейської інтеграції.

Від того, чи буде запит зробити реалізацію програми пріоритетом.

Але у мене немає підстав говорити про можливу зміну цілей на менш амбітні.

– Отже, якими є наші цілі?.

– Відкрити всі кластери в 2025 році.

Завершити зміну законодавства, щоб воно повністю відповідало праву ЄС – до кінця 2027 року.

"Після розслідування на УП він не з'являвся у нашому житті".

– У останні тижні у медіа лунали звинувачення на вашу адресу.

Яка на них реакція?.

– Я думаю, найбільшим благословенням у моєму житті є те, що я серйозно ставлюся до стосунків між людьми і, в принципі, завжди відкрита до спілкування.

А в умовах, коли несподівано для мене почалися такі цілеспрямовані… Така спрямована увага до мене… Можливо, це було пов'язане з тим, що я очолила Мін'юст, не в останню чергу.

Зараз, я отримала багато інформації про те, що ж стало підставою для такої активної уваги до моєї персони.

Про те, що під моїм будинком тривалий час перебували різні люди, які стежили, як я виходжу, заходжу, заїжджаю.

Я розумію детально, що відбувалося, але не готова зараз про це говорити.

Коли з'явилася історія про місця мого проживання, команда "Бігус.інфо" звернулася за коментарем, і я вирішила запросити їх до мене додому, показала, що це дійсно те місце, де я зараз проживаю.

Я показала всі документи, всі матеріали, дані з податкової.

Я, до речі, буду подавати зараз нові декларації (при звільненні і при призначенні на посаду.

– ЄП), і там у мене буде вказане місце проживання.

Так, мені дійсно не дуже приємно на всю країну розповідати, що я живу в квартирі батьків.

Але для мене важливо усвідомлювати, що я не зрадила собі за цей час.

В мене немає ніяких вілл в Іспанії, чи навіть старенького "Гелендвагена", записаного на бабусю.

Також у декларації будуть суттєві зміни в майновому стані.

Бо якраз в день мого звільнення я продала земельну ділянку, яка мені належала з 2007 року (Прим.: в декларації Стефанішиної дійсно є ділянка 10 соток у селі Нерубайське під Одесою), це вивільнило кошти, на які я тепер можу розраховувати протягом певного часу.

– Є також кримінальні справи, які порушені проти вас або щодо вас.

Це не є перепоною для роботи в Сполучених Штатах Америки?.

– Я зверну увагу, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура виправила свою комунікацію.

Це справа, яка стосується конкретної агенції (йдеться про АРМА.

– ЄП).

Це не справа проти мене, це не справа щодо мене, моє прізвище фігурує там виключно через те, що воно фігурує у розслідуванні Михайла Ткача на "Українській правді".

Я відкрита до комунікацій щодо цього, і хочу підкреслити: я не маю жодного стосунку до бізнесу або будь-якої діяльності мого колишнього чоловіка.

І я – хоча й мала таку можливість – але принципово не намагалася дізнатися, що відбувається в АРМА, про що йдеться в розслідування НАБУ, якими є деталі.

Бо я не хочу знати тих речей, до яких я не маю ніякого стосунку.

– А колишній чоловік?.

– Зі своїм колишнім чоловіком я розлучена вже вісім років, з 2017-го.

Ми підтримували з ним зв'язок, оскільки він для мене має один-єдиний офіційний статус: це батько моїх дітей.

Тому саме стосовно дітей ми підтримували стосунки.

Але після того, як вийшло розслідування на УП, він не з'являвся у нашому житті.

– Є ще стара справа, щодо Олени Лукаш, яка зараз у суді.

А ви їдете в США.

– По ній триває судовий процес.

Я беру участь у всіх засіданнях у форматі онлайн.

Позиція моя дуже проста і послідовна.

Мені тоді було 28, і я не думала про серйозну кар'єру.

І фактично все, що викладено в матеріалах, які були надані для суду, підтверджує те, що я виконувала свої посадові обов'язки, виконувала закон, виконувала рішення уряду.

Я не входила у жодні органи, відповідальні за закупівлю, або за розподіл коштів, моя робота була пов'язана суто з бюрократичним процесом, причому я вийшла з декретної відпустки тоді, коли цей процес вже повністю був організований.

І я впевнена у своїй позиції.

І головне: я, переїжджаючи в США, лишаюсь у державному управлінні, лишаюсь частиною держави, нікуди не зникаю.

Тож будь-яких ризиків тут не бачу.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".