Таємниця "списку Епштейна": як скандал з вечірками багатіїв шокував Америку і чи причетний Трамп

Тема так званого списку Епштейна – тобто переліку високопосадовців і знаменитостей, нібито причетних до злочинів Джеффрі Епштейна – стала своєрідним міфом, що вплинув на американську політику останніх років. Особливо потужно ця тема зарекомендувала себе в медіапросторі навколо Дональда Трампа.

Скандал довкола Епштейна спалахнув у 2019 році, ще під час першого президентського терміну Трампа, коли фінансиста звинуватили в сексуальній експлуатації неповнолітніх. Відтоді "список Епштейна" перетворився на конспірологічний символ: прихильники теорій змови вірять, що існує таємний перелік впливових осіб (переважно з політичної еліти та шоу-бізнесу), які були клієнтами або спільниками Епштейна. Ця ідея живиться й реальними фактами – Епштейн справді мав розгалужені зв’язки та записник контактів, де фігурували імена багатьох багатіїв, але значною мірою вона підтримується непідтвердженими чутками.

Дональд Трамп волею долі опинився в епіцентрі цих розмов. З одного боку, він у минулому товаришував із Епштейном, а з іншого – серед його найвідданіших прихильників поширена віра в те, що Трамп веде боротьбу з так званою "педофільською елітою".

У матеріалі 24 Каналу проаналізували роль "списку Епштейна" в політичній кар’єрі Трампа – від його першого президентства до кампанії-2024 та другого терміну.

Трамп і Епштейн: від приятельських вечірок до публічної дистанції

Дональд Трамп і Джеффрі Епштейн познайомилися ще в 1980 – 1990-х роках, коли обидва належали до кола нью-йоркської та флоридської еліти. У 2002 році, задовго до політичної кар’єри, Трамп відгукувався про Епштейна дуже тепло, називаючи його в своєму дусі – "фантастичним хлопцем". В інтерв’ю в тому ж році Трамп відзначив смак Епштейна до жінок "молодшого віку":

Вважають, що він любить вродливих жінок не менше за мене, і багато з них молодшого віку,
– казав Трамп журналу New York Magazine.

Ця знаменита цитата пізніше стала приводом для критики, адже в світлі обвинувачень проти Епштейна вона звучить зловісно, якщо не кримінально. Однак дружба Трампа з Епштейном тривала недовго. Відомо, що Епштейн бував у маєтку Трампа Мар-а-Лаго у Флориді та з’являвся на спільних фотографіях з ним у 1990-х.

За даними The Washington Post, в особистому записнику контактів Епштейна (так званій "чорній книжці", що стала надбанням преси в 2009 році) були 14 телефонних номерів, пов’язаних із Трампом та його оточенням. Водночас є свідчення, що приблизно у 2007 році Трамп порвав стосунки з Епштейном. Адвокат Trump Organization Алан Гартен зазначав, що Трамп "заборонив Епштейну з’являтися" в Мар-а-Лаго після того, як проти фінансиста висунули перші кримінальні обвинувачення у Флориді.

Сам Трамп згодом стверджував, що "не був фанатом" Епштейна і "давно посварився з ним", натякаючи, що їхні шляхи розійшлися ще до того, як історія набула розголосу. Це відмежовування дозволило Трампу згодом відійти й від скандалу. Коли в липні 2019 року Епштейна знову заарештували за звинуваченнями у секс-торгівлі неповнолітніми, президент Трамп публічно наголосив, що давно не підтримує зв’язків з ним.

• На той момент адміністрація Трампа зіткнулася з іншим незручним фактом: міністр праці Александр Акоста був тим самим прокурором, який у 2008 році уклав скандально м’яку угоду про негласне припинення переслідування Епштейна. Під тиском критики Акоста подав у відставку в липні 2019-го, щоб не кидати тінь на Білий дім.
• Отже, до кінця першого терміну Трамп зміг офіційно заявляти, що "не знається з Епштейном багато років". Ба більше, його союзники висували контраргументи на користь президента. Наприклад, адвокат деяких жертв Епштейна Бредлі Едвардс розповів, що в 2009 році звертався до багатьох знайомих фінансиста, і "Трамп був єдиним, хто відповів на дзвінок і погодився поговорити".

За словами Едвардса, Трамп надав інформацію і "не справив враження людини, яка причетна до чогось негідного". Цей факт – хоч і поданий зі слів адвоката – охоче підхопили прихильники Трампа як доказ його невинуватості та готовності допомогти слідству. Проте історія на цьому не завершилась. Смерть Джеффрі Епштейна 10 серпня 2019 року у в'язниці Мангеттена – офіційно визнана самогубством – дала початок новій хвилі теорій змови. Власне, з цього моменту й народжується феномен "списку Епштейна", який перетворився на політичний мем та інструмент впливу на суспільну думку.

"Епштейн не вчиняв самогубства": конспірологія, QAnon і зміцнення міфу

Новина про загадкову смерть Епштейна миттєво породила масу сумнівів. Обставини здавалися підозрілими: камера спостереження не зафіксувала момент смерті, охоронці заснули та сфальсифікували рапорти, а розтин виявив переломи кісток шиї, що можуть свідчити про удушення.

Це стало ідеальним ґрунтом для конспірологів. Фраза "Epstein didn’t kill himself" ("Епштейн не вчинив самогубство") стрімко поширилася спершу в інтернет-мемах, а потім і в офлайні. Її писали всюди: у дописах соцмереж, на футболках і стікерах, навіть у вигляді жартів у телеефірах. Восени 2019 року ця фраза вийшла за межі анонімних форумів – її почали озвучувати національні політики та медійники різних поглядів. Наприклад, демократ, мер Нью-Йорка Білл де Блазіо відкрито припустив: "щось тут не сходиться" щодо смерті Епштейна.

Особливо ж гучно тему підхопили крайні праві та прихильники теорій змови. Рух QAnon, що зародився у 2017 році на анонімних форумах, стверджував, буцімто Дональд Трамп веде таємну війну проти сатанинсько-педофільної "глибинної держави". Для адептів QAnon викриття злочинів Епштейна стало "доказом" їхнього світогляду: адже тут справді був заможний торговець людьми з елітними зв’язками, який "зловживав юними дівчатами багато років, уникаючи правосуддя".

Отже, в їхніх очах Епштейн підтверджував існування тієї самої "таємної змови педофілів", про яку вони давно торочили. Коли Епштейн помер за загадкових обставин, QAnon та інші конспірологи відразу ж заявили: його "прибрали", щоб приховати імена впливових злочинців. Так з’явилося переконання, що десь має бути "список Епштейна" – перелік високопоставлених клієнтів, яких фінансист забезпечував неповнолітніми дівчатами.

Ця віра підживлювалася реальними деталями, які стали надбанням публіки. Відомо, що Епштейн мав приватний острів та літак, на якому гостювали різні знаменитості. Незадовго до смерті Епштейна було оприлюднено журнали польотів його приватного літака, де фігурували, зокрема, імена колишнього президента Білла Клінтона (він літав з Епштейном у справах свого фонду).

Саме на це натякали численні інтернет-дописувачі: мовляв, щойно відкрилися документи про польоти Клінтона на "острів педофілів", як Епштейна загадково знайшли повішеним у камері. Та й Дональд Трамп, попри все, теж з’явився в тих журналах – принаймні один переліт 1997 року з Палм-Біч на Ньюарк він здійснив на літаку Епштейна.

Для прихильників теорій змови такі уривки фактів склалися в цілісну, хоча й хибну картину глобальної змови. QAnon відіграв особливу роль у популяризації теми "списку Епштейна". Як відзначає дослідник конспірологій Майк Ротшильд, у середовищі QAnon існує постійне очікування "документу чи списку, який нарешті покінчить зі злом Нового світового порядку". Віруючі щоразу сподіваються, що ось-ось вийде наяву таємне досьє, здатне викрити всіх членів "кабали" – але щоразу цього не стається.

У січні 2024 року, коли в суді оприлюднили чергову порцію документів, пов’язаних зі справою Епштейна, серед правих конспірологів знову здійнялася хвиля активності. Вони очікували сенсації, яка "розіпне відомих лівих за участь у секс-торгівлі", але реальність виявилася прозаїчнішою – розкриті матеріали були частиною позову однієї з жертв і хоча й містили імена відомих людей, майже не дали нових доказів їхньої причетності до злочинів.

Однак прихильників теорій змови це не зупинило – вони або ігнорували відсутність сенсації, або вигадували свої пояснення.

Як зазначив Ротшильд, "немає нічого, що Трамп міг би зробити, аби втратити лояльність цих людей… Якщо щось не вписується в їхню картину світу, вони просто цього не помічають або придумують химерне виправдання".

Таким чином, ядро трампівського електорату, яке схильне до QAnon-риторики, перебрало тему Епштейна на озброєння, не допускаючи думки про негативну роль самого Трампа. Показовим прикладом проникнення конспірології в політичний мейнстрім став інцидент із конгресменом-республіканцем Полом Гозаром. У листопаді 2019 року, під час слухань щодо імпічменту, він опублікував у Twitter серію з 23 емоційних твітів. Уважні читачі помітили, що перші літери кожного допису складаються в приховане повідомлення: "EPSTEIN DIDN’T KILL HIMSELF" – "Епштейн не вчинив самогубство".

Коли Гозара запитали про цей акронім, він не став відхрещуватися, жартома відповівши новим прихованим меседжем про "Зону 51". Фактично конгресмен тим самим підморгнув консервативній аудиторії, давши зрозуміти, що поділяє її сумніви щодо смерті Епштейна. Цей випадок, висвітлений Washington Post, продемонстрував готовність деяких республіканців підігрувати популярним змовницьким мемам.

У ті ж дні навіть телеведучі в сатиричному ключі піднімали цю тему: так, Тревор Ноа пожартував, запитавши Гілларі Клінтон "як це ви вбили Епштейна?".

Загалом же, перші місяці після смерті Епштейна закріпили цю тему як стале гасло правих кіл – своєрідний пароль розчарування в "системі", що об’єднав як ультраконсерваторів, так і суспільство, схильне не довіряти владі.

MAGA-інфлюенсери і "список Епштейна": від соцмереж до Білого дому

За часів першого президентства Дональда Трампа сформувався цілий шар медіа-особистостей та активістів, відомих як MAGA-інфлюенсери, які гаряче підтримували президента та просували різноманітні наративи для його електорату. Тема Епштейна стала для них зручною зброєю, хоч і з подвійним лезом. Деякі з цих коментаторів та діячів наголошували на зв’язках Епштейна з демократами, тим самим захищаючи Трампа та атакуючи його опонентів. Інші ж, навпаки, згодом стали критикувати вже самого Трампа за недостатню прозорість у цій справі.

Розглянемо кілька помітних прикладів.

• Відразу після смерті Епштейна в 2019 році прокремлівські коментатори та блогери поширили версію про причетність родини Клінтонів. Президент Трамп власною персоною підсилив цю конспірологічну хвилю: у серпні 2019-го він ретвітнув повідомлення актора-коміка Терренса Вільямса, де стверджувалося, що Епштейна "заглушили, бо у нього була інформація на Білла Клінтона", з хештегами #ClintonBodyCount та #EpsteinSuicide.

Цей крок президента – поширення відверто бездоказової теорії – викликав широкий резонанс. The Washington Post зазначала, що таким чином глава держави "перетворив безпідставні чутки на національну новину", легітимізувавши їх для масової аудиторії.

Дональд і Меланія Трампи, Джеффрі Епштейн та Гіслейн Максвелл / Фото Davidoff Studios Photography

• Водночас інші праві коментатори, такі як Джек Пособец чи Майк Цернович (відомі своєю активністю у змовницьких колах онлайн), послідовно розкручували тему "списку" в соцмережах і вимагали "назвати імена" впливових збоченців. Цернович навіть судився за розсекречення документів у справі Гіслейн Максвелл – співучасниці Епштейна.

Хоча його мотиви не були суто альтруїстичними, це лише додало йому популярності серед прихильників ідеї, що ось-ось спливуть імена "усіх монстрів". У політичному русі MAGA зразка 2020 – 2021 років з’явилися нові обличчя, які відкрито симпатизували QAnon і експлуатували тему педофілів-демократів. До прикладу, Марджорі Тейлор Ґрін, обрана до Конгресу в 2020 році, до свого обрання висловлювала підтримку конспірології QAnon. Вона ж у соцмережах натякала, що демократи "прикривають педофілів" і вимагала повного розслідування зв’язків Епштейна. Інший конгресмен, Метт Ґейц, під час слухань у 2020-му ставив питання директорці ФБР про долю "зниклого відеозапису з камери Епштейна", підтримуючи тим самим сумніви в офіційній версії його смерті. Такі виступи показали: навіть у владних колах теза про змову навколо Епштейна не була табу.

Протягом кампанії 2024 року та подальших подій MAGA-інфлюенсери знову активізували тему "списку". Серед найголосніших – ультраправа активістка Лора Лумер, відома поширенням теорій змови. Вона стала одним із лідерів вимоги до нової адміністрації Трампа (в разі його повернення) розкрити повну правду про справу Епштейна. Після виборів 2024 року Лумер фактично очолила онлайн-кампанію проти тодішньої генпрокурорки (й водночас давньої союзниці Трампа) Пем Бонді, звинувачуючи її у приховуванні "клієнтського списку" Епштейна. У своїх дописах Лумер попереджала, що "відсутність реальних результатів і прозорості в Мін’юсті… коштуватиме республіканцям місць у Конгресі".

Дональд Трамп та Пем Бонді / Фото Manuel Balce Ceneta / AP

Її підтримували інші – колишня зірка Fox News Мегін Келлі, яка під час виборів 2024 відкрито агітувала за Трампа, теж різко критикувала Бонді. Келлі писала, що "широкі верстви партії" втратили довіру до генпрокурорки, адже та "вводила в оману щодо Епштейна" і ухиляється від публічних питань. Навіть провідні телеведучі консервативних медіа демонстрували невдоволення: на конференції Turning Point USA влітку 2025 року ведуча Fox News Лора Інгрем запитала аудиторію, чи задоволені вони розслідуванням справи Епштейна – і у відповідь зал вибухнув гучним несхваленням (освистуванням).

Це був сигнал – частина трампістського електорату вважає, що обіцяне "викриття всіх винних" не здійснилося. На цій самій конференції інший впливовий молодий діяч, Чарлі Керк (співзасновник TPUSA), спершу висловив співчуття критиці на адресу генпрокурорки. Проте після особистого дзвінка від Дональда Трампа Керк змінив тон: він повідомив, що президент запевнив його в підтримці Бонді і просив "рухатися далі" від цього скандалу.

Така закулісна взаємодія показала розкол: частина MAGA-еліти намагалася вгамувати бунт, закликаючи довіряти Трампу, тоді як радикальніші голоси вимагали дій. Наприклад, колишній стратег Білого дому Стів Беннон у своєму шоу закликав Трампа: "Негайно передай докази по Епштейну спецпрокурору!".

А Лара Трамп, невістка президента і теж медіа-постатть, намагалася заспокоїти базу, заявивши блогеру Бенні Джонсону, що, мовляв, "ніякої великої змови приховати інформацію немає" і що прозорість таки забезпечать "скоро, скоріше раніше ніж пізніше". Проте багатьох такі запевнення не переконали. До кінця першого року другого президентства Трампа всередині його табору розгорівся справжній бунт на ґрунті "списку Епштейна". Politico назвала це "стрімко метастазуючим повстанням MAGA", яке загрожувало розколоти прихильників Трампа і навіть відволікало від інших політичних перемог президента.

Суть кризи полягає в невиконаній обіцянці повністю розсекретити архіви по справі Епштейна. Генпрокурорка Пем Бонді свого часу анонсувала "сенсаційні викриття: багато імен і бортових журналів", заявивши на Fox News у лютому 2025-го, що "список лежить у неї на столі, чекає на перегляд".

Однак в липні 2025 року міністерство юстиції та ФБР оприлюднили службовий меморандум, який фактично спростував конспірологічні очікування. У ньому зазначалося, що після перегляду 300 гігабайтів даних не виявлено жодного "викривального списку клієнтів" Епштейна і "жодних доказів шантажу впливових осіб". Також підтверджено попередній висновок: Епштейн покінчив життя самогубством, а не став жертвою вбивства.

Цей висновок, хоч і базувався на тривалому розслідуванні, викликав шок і лють серед частини MAGA-спільноти. Консервативні інфлюенсери обрушили шквал критики на Бонді та інших посадовців. Reuters відзначала, що від Лори Лумер аж до мільярдера Ілона Маска – який теж долучився до хору критиків – звинувачували Мін’юст у "прикритті правди".

Маск, зокрема, ще до оприлюднення меморандуму публічно запитував, чому список клієнтів Епштейна досі не оприлюднено, підігріваючи підозри. Усередині ж адміністрації стався конфлікт між тими, хто раніше підтримував теорії змови, а тепер мусив озвучити протилежне. Заступник директора ФБР Ден Бондіно (в минулому – популярний радіоведучий і подкастер) та директор ФБР Каш Патель самі колись заявляли про "існування списку" і про те, що "влада приховує інформацію про Епштейна".

Тепер же їхні власні відомства визнали, що доказів нема. Бондіно, за даними джерел, настільки розлютився на генпрокурорку Бонді за її управління перевіркою, що "просто не вийшов на роботу" наступного дня після публікації висновків. В кулуарах говорили про його можливу відставку.

Зміна курсу: як Трамп балансував на темі Епштейна

Дональд Трамп за цей час пройшов помітну еволюцію в публічній позиції щодо Епштейна. На початку свого шляху він хизувався знайомством з фінансистом, підкреслюючи його "прекрасні риси". Пізніше, ставши президентом, Трамп рішуче дистанціювався від колишнього товариша і навіть готовий був дати зелене світло конспірологічним натякам, якщо вони вигідно відволікали увагу від нього самого. Наприклад, його ретвіти про ClintonBodyCount у 2019 році показали: президент не гребує підтримати чутки, що звинувачують політичних опонентів (Клінтонів) у нібито вбивстві Епштейна.

Це було частиною ширшої тенденції – Трамп взагалі часто "поширював конспірологічні теорії щодо своїх опонентів", від вигадок про "таємне громадянство" Барака Обами до хибних натяків на причетність батька Теда Круза до вбивства Кеннеді.

Така риторика зміцнювала підтримку його ядра: виборці, схильні вірити в змови, бачили в Трампі лідера, який "говорить неприємну правду про еліти". Критики ж звинувачували його у безвідповідальному підбурюванні і тиражуванні брехні. Втім, коли тема "списку Епштейна" почала загрожувати вже самому Трампові, він зробив спробу загасити пожежу. Під час свого другого президентського терміну, зіткнувшись із "бунтом" прихильників, Трамп двічі за короткий час виступав із заявами, покликаними втихомирити базу.

У липні 2025 року він написав емоційний пост в соцмережі Truth Social: "Що там відбувається з моїми хлопцями (і дівчатами)? Вони всі нападають на генпрокурора Пем Бонді, яка ФАНТАСТИЧНО виконує свою роботу! Ми – одна команда MAGA, і мені не подобається те, що діється".

Президент наголосив: "У нас ІДЕАЛЬНА адміністрація… а егоїстичні люди намагаються їй нашкодити через цього хлопця, що ніяк не помре, Джеффрі Епштейна".

Цей допис набув сумнозвісного статусу – його масово коментували незгодні (так багато, що ABC News відзначила: пост Трампа був зафлуджений відповідями сильніше, ніж зібрав вподобань, тобто "ratioed").

Це безпрецедентна ситуація для майданчика, де, здавалось б, зібрані його найвідданіші фани. Власна база масово висловила президенту несхвалення, вперше публічно йдучи наперекір його вказівкам. Трамп спробував поєднати дві лінії: з одного боку, він захищав свою чиновницю (Бонді) і силовиків (Каша Пателя у ФБР та Дена Бондіно), нахвалюючи їх як "найкращих професіоналів".

З іншого – намагався зберегти добрі стосунки з конспірологічно налаштованим електоратом. Замість відкрито засудити теорії змови, Трамп обрав м’якший підхід. Він назвав справу Епштейна "досить нудною" і запевнив, що "вся достовірна інформація вже надана".

На пряме запитання журналіста, чи фігурує його ім’я в матеріалах, Трамп різко відповів, що ні, дорікнув репортеру за "нахабність" і заявив, що якщо генпрокурорка вважає за потрібне щось оприлюднити, то нехай оприлюднить. Водночас він бездоказово припустив, ніби деякі оприлюднені документи "сфабриковані політичними ворогами – Обамою, Гілларі Клінтон і адміністрацією Байдена".

Тобто, фактично, спробував перевести стрілки на тих же демократичних опонентів, яким колись приписував "вбивство" Епштейна. Цікаво, що ще у 2020 році, коли заарештували Гіслейн Максвелл – багаторічну помічницю і подругу Епштейна – Трамп поводився неоднозначно. На пресконференції його спитали, чи вірить він, що Максвелл видасть впливових чоловіків зі свого кола. Трамп лише знизав плечима і промовив: "Не знаю… Я бажаю їй усього доброго, якщо чесно".

Ці "добрі побажання" жінці, обвинуваченій у секс-торгівлі дітьми, шокували багатьох. Як писало у 2020 році видання Politico, навіть у міністерстві юстиції тоді підняли брови: прокурори обурювалися, що президент не висловив співчуття жертвам, зате "передає привіт обвинуваченій", можливо, натякаючи їй на винагороду за мовчання.

Цей епізод ілюструє певну двозначність Трампа: коли вигідно – він поширював найбільш дикі звинувачення на адресу опонентів, але коли питання торкалося його власних потенційних секретів, він міг проявляти дивну м’якість до фігурантів справи. У 2025 році Трамп, втомлений від теми Епштейна, намагався її закрити. AP News зазначала, що він буквально не розумів, "чому справа Епштейна має когось цікавити", та дратувався, що ця тема "підриває його адміністрацію через якогось хлопця, що ніяк не "помре" в інформаційному просторі". Однак виявилося, що випустити джина змов із пляшки легко, а загнати назад – майже неможливо.

Політичні союзники Трампа прямо попереджали його, що придушувати питання "списку Епштейна" – контрпродуктивно. Його перший радник з нацбезпеки Майкл Флінн (який після відставки сам став героєм QAnon-спільноти) публічно звернувся до Трампа:

Будь ласка, зрозумійте, "Справа Епштейна" нікуди не зникне.

Інші праві активісти, як от вже згадана Лора Лумер, продовжували наполягати на "відповідях" і розслідуванні всієї історії. Дехто з консервативних коментаторів навіть пропонував кроки для порятунку ситуації – той-таки Бенні Джонсон виклав "чотири кроки, як виправити "кризу меморандуму по Епштейну", серед яких вимога пресконференції і виклик на допит… Білла Клінтона.

У підсумку, Трампові довелося балансувати: публічно він підтримував свою команду і заперечував власну участь чи важливість теми, але також завуальовано підгодовував конспірологічний табір натяками на вину демократів. Для його опонентів у Демократичній партії ця ситуація стала приводом для критики. Демократи в Конгресі навіть вносили поправку, щоб примусити оприлюднити матеріали по Епштейну, ставлячи республіканців у незручне становище – адже ті на словах цього вимагали, але на ділі голосували проти, коли ініціатива виходила від демократів. Вони відверто глузували, що Трамп і його оточення самі роздмухали цю теорію змови, а тепер пожинають плоди свого "темного посіву". Один з демократів влучно заявив:

Це була змова, полум’я якої Трамп, Бонді та ці екстремісти MAGA роздмухували роками, а тепер вона обернулася проти них.

Між міфом і реальністю

Історія "списку Епштейна" в політичній кар’єрі Дональда Трампа – це історія про те, як конспірологічний міф може вплинути на реальну політику. Спочатку ця тема слугувала Трампу радше щитом: його прихильники використали її, щоб атакувати противників (насамперед Клінтонів) і виправдати свого лідера, ігноруючи незручні факти про його власні зв’язки з Епштейном.

Рух QAnon та інші теорії змови вплели Епштейна у свою апокрифічну історію боротьби добра (Трампа) зі злом ("глибинною державою"), цементуючи лояльність значної частини електорату. MAGA-інфлюенсери – від інтернет-активістів до відомих медійників – підхопили цей наратив, поширюючи його серед мільйонів американців. Для багатьох із них "Епштейн" став ще одним паролем своєї спільності, поряд із гаслами на зразок "Make America Great Again" чи "Stop the Steal". Проте згодом міф почав жити власним життям, не підкоряючись навіть Трампові. Коли конспірологічні очікування зіткнулися з реальністю відсутності "сенсаційного списку", найбільш віддані прихильники відчули себе зрадженими.

Вперше значна частина бази MAGA відкрито розкритикувала улюбленого лідера за "зам’яття справи". Це засвідчило ризики загравання з теоріями змови: вони можуть мобілізувати електорат, але й виходять з-під контролю, створюючи "джина, якого важко загнати назад у пляшку".

Дональд Трамп, який свого часу охоче підливав олії у вогонь конспірології, у підсумку мусив пожинати і негативні наслідки. Його еволюція – від компліментів Епштейну і натяків на "вбивць Клінтонів" до роздратованого "Невже ви ще про Епштейна говорите?" – відображає і трансформацію політичного клімату навколо нього. Загалом, "список Епштейна" так і залишився примарою: ані обіцяного переліку всіх грішників, ані гучних посад за таємничими клієнтами (окрім вже відомих кількох осіб) світ не побачив.

Натомість тема міцно закріпилася як маркер довіри/недовіри. Для трампістського руху – символ того, що "еліти приховують правду", для його опонентів – черговий приклад небезпечної дезінформації. Досвід показав, що популістська риторика, помножена на теорії змови, здатна серйозно впливати на політичний порядок денний. Трамп зумів консолідувати навколо себе електорат, готовий вірити у глобальні змови, але коли настала пора цей електорат вгамовувати, виявилось, що він живе власними мріями про "справедливість над злочинними елітами". Сага з "Епштейнгейтом" стала застереженням – факти рано чи пізно беруть гору, і навіть найбільш вправний політик ризикує стати заручником тих міфів, які сам же й поширював.