У Європи немає часу. Війна вже поруч

Ми стоїмо на порозі стрімких і масштабних змін у глобальному оборонному секторі. Його існуючі догми були сформовані за підсумками світових воєн XX століття і ґрунтувалися на масовій мобілізації цивільного населення. Така модель не дозволяла швидко сформувати професійну армію з різнорідної маси цивільного населення. Водночас професійні армії минулого відчували брак інструментів для ведення війни високої інтенсивності, оскільки озброєння і тактика були орієнтовані на дії великих військових з'єднань.

З 1991 року цивільний сектор світової економіки зробив потужний ривок у бік цифровізації та мінімізації людської участі в управлінні виробничими системами. Однак ця трансформація практично не торкнулася оборонної сфери, яка виявилася законсервованою в реаліях 1991 року. Якщо армія дійсно прагне стати сучасною, їй необхідно зробити гігантський стрибок, ліквідувавши цей технологічний розрив і перетворившись на свого роду «техногіганта» за зразком Amazon, Tesla або SpaceX.

Поки європейські столиці обговорюють «втому від війни», поле бою в Україні змінює саму суть сучасної армії. За останні два роки тут відбулася справжня технологічна революція, яку неможливо ігнорувати. Якщо 2022 рік був останнім актом старої війни XX століття, то 2025 рік – це пролог до воєн нового типу. Змінився не тільки спосіб ведення бойових дій, а й уся логіка оборонного планування. Противник атакує не колонами танків, а роями дронів. У госпіталях 95% поранених мають мінно-вибухові травми, і понад 70% з них поранені FPV-дронами. Це не статистика з підручників майбутнього – це реальність української війни за незалежність.

На цьому тлі особливо тривожний вигляд має нерухомість європейських збройних сил. Армії, які продовжують вкладати кошти в дорогу бронетехніку та атомні субмарини. Це як будувати дредноути в епоху крилатих ракет. І чим довше Європа буде чіплятися за арсенали минулого, тим швидше Росія і її союзники будуть переписувати правила майбутнього.

Три стовпи нової армії

Сьогодні в Україні відбувається інтенсивна кристалізація нової оборонної стратегії, яка повинна вирішити три основні завдання. Перше – прибрати піхотинця з поля бою як найбільш вразливий і дорогий в підготовці елемент оборони і перетворити його на оператора безпілотної техніки. Друге – передати в руки оператора можливості управління не однією бойовою одиницею, а сотнями апаратів. Щоб він фактично міг контролювати територію не в 100 квадратних метрів, а в десятки квадратних кілометрів. Третя – перевести військову логістику з високоризикованих шляхів наземного сполучення в повітря, що в рази збільшить можливості для маневрів і знизить вразливість логістики.

Масове використання дронів, підтримуваних супутниковим зв'язком, буквально заново формує театри військових дій. Старі підходи не працюють. Супутники дають повну картину поля бою, дозволяють координувати рої безпілотників і керувати атаками в режимі реального часу. А людина, як найдорожчий і найвразливіший елемент старої армії, поступово йде з передової.

У недалекому майбутньому завданням пілота стане не керувати технікою вручну, а задавати цілі для десятків або сотень автономних апаратів і контролювати виконання поставлених завдань. Супутниковий зв'язок і штучний інтелект беруть на себе решту. Це підвищує маневреність, знижує вразливість і, найголовніше, здешевлює війну. Машина без екіпажу і броні легша, дешевша і живучіша. Дрони, а не танки зараз кують майбутні перемоги.

Логістика на фронті також вже не та, якою її знали раніше. Вантажівки і колони з припасами стають ідеальною мішенню для ворожих дронів і артилерії. Російська армія це відчула на собі, коли намагалася «взяти Київ за три дні» ще в 2022 році. Українська артилерія в пил стирала танкові колони і каравани з боєприпасами ворога.

Майбутнє за автономною логістикою. Вже в найближчі роки на полі бою з'являться низьколітаючі безпілотні транспортники – своєрідні «дронові авіаносці». Вони зможуть доставляти боєприпаси, обладнання і навіть медикаменти прямо на передову, оминаючи рельєф, мінні поля і зруйновану інфраструктуру. Більш того, такі платформи виконуватимуть функції мобільних баз зарядки для ударних дронів, забезпечуючи їх безперервну роботу.

Литовський стартап Airvolve вже демонструє такий підхід: компанія розробляє важкий транспортний БПЛА Airlift за схемою циклокоптера, здатний вертикально злітати, перевозити до 200 кг вантажу на відстань до 100 км і, подібно до «дронового авіаносця», забезпечувати доставку боєприпасів і підзарядку ударних апаратів. Аналогічні платформи можуть бути створені і на базі технологій безпілотників типу «Шахед», переосмислених під завдання постачання.

Головне завдання військової логістики – доставити засіб ураження в точку запуску, і в цьому контексті сама авіація стає елементарною ланкою логістичного ланцюжка.

Майбутнє військових баз – це автономність і мінімальна вразливість. Сучасна армія більше не потребує громіздкої інфраструктури і тисяч людей для обслуговування. Замість цього будуть автоматизовані системи, роботизовані склади, генерація енергії на місці. Особливе значення отримають компактні модульні ядерні реактори та поновлювані джерела енергії, які забезпечать стійкість баз навіть в умовах повного оточення або ізоляції.

Щит проти рою

У міру зростання ролі безпілотників, виникає і новий фронт – боротьба з ними. Традиційні системи ППО занадто дорогі і інертні, щоб ефективно справлятися з роями малих БПЛА. Майбутнє за міні-ППО: автономними турелями і мобільними платформами, озброєними дробовим або лазерним озброєнням, здатними в реальному часі формувати захисний купол навколо об'єктів.

Вже з'являються і спеціалізовані «вбивці дронів»: перехоплювачі, здатні на льоту знищувати ворожі безпілотники. Це створить абсолютно нову конфігурацію захисту на фронті. Не лінію окопів, а мережу взаємопов'язаних цифрових щитів, що діють на автономній основі без участі людини.

Сучасні системи протиповітряної оборони, такі як Patriot або SAMP/T, вже задовольняють заявленим постулатам, вимагаючи лише поступового еволюційного вдосконалення, а не повної реформи.

При цьому старі інструменти стримування, в тому числі і радіоелектронна боротьба, поступово втрачають ефективність. Супутниковий зв'язок не заглушиш. Російський Чорноморський флот, безпорадний перед українськими морськими дронами, керованими з супутника, є очевидним підтвердженням цього. РЕБ, як і дрони на оптоволокні, скоро стануть пережитком минулого. Битва за контроль над космосом - це не футуристична фантастика. Це основа військової доктрини XXI століття.

Супутникова парасолька як новий ядерний щит

Паралельно змінюється і сама архітектура глобальної безпеки. Космічні сили стають тим, чим у минулому столітті була ядерна зброя: критерієм геополітичного лідерства. Як раніше альянси будувалися під «ядерною парасолькою» держав-лідерів, так у XXI столітті вони будуть формуватися навколо країн, здатних забезпечити своїм союзникам постійний супутниковий зв'язок, розвідку і координацію в реальному часі.

Це і є нова «супутникова парасолька». Країни, що не володіють космічними силами, але готові дотримуватися правил і брати участь у захисті регіону, зможуть інтегруватися в такі оборонні блоки. У свою чергу, глобальні гравці: США, можливо в майбутньому Європа і Китай, будуть формувати навколо себе технологічні сфери впливу. І від того, хто контролює орбіту, буде залежати, хто формує міжнародну безпеку.

Символічно, що США, завдяки Starlink, стали незаперечним лідером нової орбітальної ери. Понад 5000 американських супутників на орбіті, проти менше 1000 у всього Євросоюзу. А в 2024 році у Європи було всього... чотири запущених ракети. Це не технологічне відставання – це стратегічна безпорадність. Тим часом Китай вже активно присутній на полі бою, нехай і через свого васала – Росію. І за рахунок цього навчає, тестує і модернізує свою армію.

Командири минулого – виклик майбутньому

Але навіть доступ до технологій не вирішить головного – проблеми управління. Західні збройні сили готувалися до інших воєн, і це видно на кожному етапі. Щоб адаптуватися до реальності XXI століття, необхідно замінити значну частину вищого командного складу, особливо на рівні генералітету. Ті, хто мислить категоріями «бронетанкових кулаків» і «артилерійських дуелей», гальмують трансформацію. Одночасно потрібне радикальне підвищення рівня підготовки піхотинців: у напрямку технічної грамотності, управління БПЛА та роботи з системами, насиченими штучним інтелектом. Це вже не просто солдати, а оператори майбутнього.

Професія «піхотинець» переживає трансформацію. Масова участь людини в штурмових операціях відходить у минуле. Проста логіка: солдата дорого навчати, він вразливий, і його загибель – це не тільки трагедія, але і стратегічна втрата. Піхота майбутнього – це не натовп з гвинтівками, а високомобільні групи з цифровими навичками. Їхні основні функції: патрулювання, зачистка, сили спеціальних операцій. Все інше робитимуть безпілотники. Звичайний стрілець перетвориться на оператора тактичних систем, який взаємодіє з ШІ, дронами і супутниковими каналами в реальному часі. Це вимагає не тільки технічної підготовки, але і абсолютно нового мислення. І, зрозуміло, такому оператору не місце на лінії фронту. Його робота повинна вестися з глибокого тилу.

Україна, на даний момент, єдина країна, на території якої можна перевірити і адаптувати технології майбутнього. Тому що те, що літає на полігоні, в бою може не злетіти взагалі. Тільки український фронт дає реальний досвід. І тільки участь в оборонній кооперації з Україною дозволяє не відставати від прогресу. Без участі в реальних бойових діях неможлива модернізація армії. Європа ж досі намагається відгородитися від війни стіною симпозіумів і меморандумів.

Але у нас немає часу. Війна вже поруч. Росія моделює операції в Балтії. Китай спостерігає і готується до свого економічного наступу на Західну Європу. Кремль знову хоче стати «жандармом Європи». І у нього з'явиться цей шанс, якщо ми продовжимо жити в світі ілюзій.

Якщо Європа продовжить інвестувати в танки, ігноруючи нову реальність, то стара система безпеки мертва. НАТО, в такому випадку, буде не здатне до швидкої і жорсткої реакції. Європа повинна терміново сформувати нову архітектуру оборони, засновану на сучасних технологіях, а не на репетиціях парадів. І саме Україна може стати ядром такої системи. Не як об'єкт допомоги, а як носій нового військового мислення.

Або наші армії перетворяться на «техногігантів», де піхота – це IT-фахівці з новими обчислювальними системами в руках, які не потребують навичок копання окопів і багнетних атак. Або наші вулиці будуть під контролем «техногігантів» противника.

Вперше матеріал був опублікований у Le Figaro.