Ядерна Норвегія

Примітка редакції. Ми обіцяли Meshuggah зарахувати його до пулу редакційних авторів іще 2022 року. На жаль, тоді були… Ем-м-м, дещо зайняті. Тож виправляємо цю прикру помилку зараз, і представляємо нового друга Дорогої редакції. Краще пізно, ніж Микола!

Європа неоднорідна. Дехто саботує навіть базову загальновійськову підготовку для громадян (цілий місяць, страхіття, точно обвалить економіку). Хтось працює «і за себе, і за того хлопця». А в середньому українські читачі всерйоз сприймають Європу як конкурента США.

Із цим треба щось робити. Але я не хочу писати очевидні речі на кшталт того, що Угорщина чи Іспанія — найслабші ланки оборони, й у випадку ризиків відкрито скористаються бюрократією. Через що, своєю чергою, може статися геноцид жителів Литви чи/та Латвії. Це й так зрозуміло.

Ліпше показати те хороше, що є на континенті незалежно від саботажників, якими б їхні прізвища не були. Однак і тут є ризикований момент. Легко впасти на хвилю позитиву, видаючи європейські меморандуми за готові угоди (а це не так, меморандум лише свідчить про наміри). Або годувати читачів маячнею про плани Франції на появу безпілотних систем у армії. Ну хоче вона, так. А коли зробить? Чорт його знає.

За узагальненим негативом та надто роздутим позитивом легко не помітити щось значно серйозніше за обидві ці теми водночас. Наприклад, я впевнений на 100%, що вам інші ЗМІ чи блогери забули розповісти про Норвегію.

Це дуже цікава держава. Армія невелика, приблизно 25 тисяч осіб, але про призов жінок на службу там задумались задовго до російського вторгнення в Україну. Ще Норвегія має мандат від Євросоюзу на військову діяльність у Арктиці. Не те щоб відсутність папірця норвежцям сильно заважала. Просто тепер це точно легалізовано.

І ось, цього року там оприлюднили Стратегію національної безпеки щодо захисту населення від радіації та застосування ядерної зброї. Не побоюсь цього слова, програмний документ. Він визначає основні зобов’язання країни у сфері ядерної безпеки. А ще слугує основою для реалізації міжнародних зобов’язань держави вікінгів.

Формально стратегія першочергово спрямована на захист здоров’я населення та довкілля. Мабуть, тому про неї в нас і не пишуть. Але також вона де-факто прописує список зобов’язань норвезьких збройних сил у контексті атомної готовності, координації безпеки та захисту, а також взаємодії цивільних і військових структур.

Документ наголошує, що сучасна міжнародна безпекова ситуація вимагає перегляду системи ядерної готовності, аби переконатися в її ефективності та відповідності поточним викликам. Для армії це і хороші, і погані новини.

Тепер збройні сили можна підключати до координації дій у разі аварій чи криз. Крім участі в плануванні та навчаннях, це означає пряме залучення до заходів із реагування. Стратегія дає змогу військовим брати участь у розробці сценаріїв реагування на радіаційні інциденти, у тому числі потенційні техногенні катастрофи або навмисні дії.

Звісно, не все так гладко. Наприклад, документ не надає збройним силам прямого дозволу на самостійне управління радіаційними ризиками. Основна відповідальність лежить на Норвезькому управлінні з радіаційного та ядерного захисту (DSA). А це незалежний цивільний орган.

Утім, кому ж ще знати, як не армійцям: плюс ситуації в тому, що вся відповідальність точно не буде скинута на військове командування. Є відповідальні особи, у всіх є імена та прізвища. У певному сенсі так виглядає бюрократичний баланс.

То в яких саме ситуаціях можуть залучатись військові? Запобігання, виявлення та реагування на навмисні дії, що загрожують радіаційною або ядерною небезпекою. Як приклади наведено терористичні акти чи незаконне використання ядерних матеріалів. Дуже вдала думка, коли поряд є Росія з її спецслужбами, методами гібридної війни та ядерною зброєю.

Також збройним силам дали дозвіл розробити плани із захисту критичної інфраструктури, пов’язаної з радіаційними об’єктами. Щойно оголошують підвищену загрозу — армія безпосередньо бере під свій контроль фізичний захист такої інфраструктури. Слава Богу, хоч хтось не лише помітив нашу помилку із обороною Запорізької АЕС, а й врахував це у своїй стратегії.

Ще одна зміна — тепер Норвегія дає добро на участь своєї армії не лише у численних міжнародних навчаннях. Вона може відкрито залучатись до обміну інформацією чи спільних операцій із партнерами по НАТО. Хороший легалайз для країни, в якої є відкритий вихід до Арктики, де непогано почувається російський Північний флот.

Документ підкреслює важливість розвитку компетенцій у сфері радіаційного захисту та ядерної безпеки, включаючи підготовку персоналу для роботи з радіаційними джерелами (стор. 6). Це має опосередкований вплив на збройні сили, які можуть потребувати спеціалізованих знань для реагування на радіаційні загрози.

Однак подібні зміни не лише в чомусь розв’язують армії руки, а й потребують якісної підготовки кадрів у сфері радіаційної безпеки. Чи буде це виконано, дізнаємось лише за фактом. Та відомо, що влада відкриває збройним силам шлях до програм підвищення кваліфікації особового складу. Це може охоплювати навчання з реагування на радіаційні інциденти, поводження з ядерними матеріалами чи координації дій у кризових ситуаціях.

Крім того, у стратегії прописано створення технічних організацій підтримки (TSO), які можуть надавати консультації й технічну підтримку. Тобто в разі операції військові одержать від цивільної структури не лише накази, а й певну допомогу.

Маю підкреслити й мінуси такої перепідготовки. Річ у тім, що нова стратегія не передбачає окремих програм для армії. Це може означати, що військовим дадуть загальні освітні ресурси, розроблені для цивільних структур. А це може спричинити конкуренцію за доступ до ресурсів, особливо якщо пріоритет віддадуть цивільним органам на кшталт тієї ж DSA.

Наявні й дурнуваті вимоги щодо публічності інформації. Вони цілком здатні обмежити збройні сили в інструментах, коли йдеться про чутливі операції з ядерною безпекою. Ну камон, шановні. Таке полювання на прозорість і генералам уріже бажання реагувати якнайшвидше, і особовий склад напружить у плані розуміння наслідків помилки, а головне — це на рівному місці створює напругу між вимогами прозорості та потребами безпеки.

Тому дозволю собі невеликі роздуми. Мабуть, ці пункти будуть актуальні лише до першого серйозного застосування стратегії на практиці.

І підсумки. Звісно, всім би хотілось почитати, як норвежці шаленим темпом розбудовують армію, запроваджують всі наші найкращі ініціативи і так далі. Але я пишу не про це. Дуже важливо спрямувати бюрократію на ті напрями, де вона хоча б не буде заважати військовим ризикувати своїм життям замість решти населення.

Не сказав би, що стратегія ідеальна. Та все ж краще врегулювати бюрократію до відкритого військового конфлікту, а не під час нього. Думаємо, шановні, думаємо.