Чому військові змушені в судах вибивати собі законні виплати за тяжке поранення

37-річний ветеран Андрій Свинаренко отримав поранення під час захисту країни й протягом тривалого часу перебував на стаціонарному лікуванні. І вже під час реабілітації дізнався, що йому припинили виплати — попри потребу в подальших операціях. Тепер із допомогою правозахисників Андрій намагається через суд повернути належне.

Журанлісти видання ZN.UA дослідили цю проблему та з’ясували, що багато військовослужбовців змушені обстоювати своє право на цю виплату. Причини цього та способи дій у межах законодавства пояснюють юристи-правозахисники.

Андрій служив у 36-й бригаді морської піхоти й наприкінці літа 2023 року отримав тяжке поранення на Донецькому напрямку. В результаті ураження спинного мозку військовий втратив можливість ходити й потребував тривалого стаціонарного лікування та реабілітації. Проте військова частина відмовила йому у виплаті додаткової щомісячної винагороди в розмірі 100 тис. грн, мотивуючи це тим, що реабілітація нібито не є лікуванням у стаціонарі.

«Поранення дуже тяжке. Дев’ять місяців проходив курс реабілітації, поки не списали. За останні чотири місяці перед списанням припинили виплати. Повторні операції проводилися з допомогою волонтерів і знайомих. Я щойно другий день як після чергової операції», — розповідає Андрій і додає, що випадково дізнався про Правозахисну групу «СІЧ» і відразу звернувся по юридичну допомогу.

Що передбачає законодавство

Військовослужбовці, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв’язку з тяжким пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, мають право на додаткову щомісячну винагороду в розмірі 100 тис. грн. Виплата розраховується пропорційно кількості днів перебування в стаціонарі. Це зазначено в постанові Кабінету міністрів України №168.

«На момент звернення Андрія до військової частини чинна редакція постанови не містила уточнення щодо реабілітації, однак пізніше в пункті 1-2 було прямо зазначено, що стаціонарна реабілітація також прирівнюється до лікування», — пояснює юристка Правозахисної групи «СІЧ» Катерина Щекоткова, яка допомагає ветерану отримати необхідні виплати.

Юристка направила звернення до Міністерства оборони України з проханням перевірити обґрунтованість відмови у виплаті. У відповідь на перевірку від Міноборони військова частина заявила, що реабілітація не є підставою для виплати.

«Ми відразу звернулися до суду. Аргументували, що стаціонарна реабілітація є частиною процесу лікування, тому додаткову винагороду має бути нараховано», — зазначила Катерина.

Постанова №168 визначає лише дві вимоги для нарахування винагороди:

Поранення (контузія, травма, каліцтво) має бути пов’язане із захистом Батьківщини — це підтверджується відповідною довідкою.
Військовослужбовець перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі у зв’язку з цим пораненням — це підтверджується медичною документацією.

Тож до судового позову юристка долучила потрібні документи Андрія:

довідку про обставини поранення;
висновки військово-лікарської комісії;
медичні документи з періоду стаціонарного лікування та реабілітації.

На сьогодні справа Андрія — на стадії виконання рішення суду, тобто очікування виплати від військової частини. Втім, каже ветеран, наразі військова частина не поспішає, й він досі очікує на належну йому грошову винагороду.

Масовість порушень

Історія Андрія — не поодинокий випадок, а приклад системної проблеми, з якою масово стикаються українські військові. Порушення щодо невиплати грошового забезпечення під час лікування — одне з найпоширеніших, і кожен юрист Правозахисної групи «СІЧ» супроводжує такі справи.

Це підтверджує й керівниця юридичного відділу Ксенія Онищенко: «Більшість звернень до наших юристів від військових пов’язана саме з невиплатами 100 тисяч гривень під час тривалого лікування тяжких поранень. Часто причиною відмови називають технічні формальності: несвоєчасність ВЛК, відсутність рапорту, лікування понад чотири місяці тощо. Але жодна з цих причин не має законного підґрунтя».

Навіть попри офіційне роз’яснення Міноборони від 11 квітня 2023 року №423/1932 військові частини й далі порушують права військових, позбавляючи їх належних виплат.

Поранені військові мають лікуватись, а не «гратись у кур’єра»

Одним із серйозних порушень є вимога військових частин від пораненого військовослужбовця самостійно передавати медичні документи, зазначає юристка Правозахисної групи «СІЧ» Юлія Полєхіна, яка з 2016 року допомагає військовим і документує воєнні злочини РФ.

Відповідно до Порядку здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців, затвердженого постановою Кабміну від 23 серпня 2023 року №91, медичні та інші документи військовослужбовця (зокрема виписки, рішення ВЛК, інші документи щодо лікування) передаються між закладами охорони здоров’я та військовими частинами / ТЦК через систему електронного документообігу Міністерства оборони України (ЕДО Міноборони).

«Військовослужбовець не зобов’язаний самостійно відстежувати документообіг. Не можна покладати на нього обов’язок контролювати оформлення, передачу медичних документів до військової частини. Якщо документи військового там не опиняються — це не його провина. Це відповідальність медичного закладу та військової частини, які мають обмінюватись інформацією через електронну систему документообігу», — пояснює Юлія Полєхіна.

Це означає, що у випадках, коли військова частина не подає документів на виплату додаткової грошової винагороди, посилаючись на відсутність медичної документації, відповідальність за це лежить не на військовослужбовці, а на медичному закладі та/або командуванні частини, що зобов’язане забезпечити взаємодію через систему ЕДО.

«Командування частин має це чітко усвідомлювати й не порушувати прав військовослужбовців, які, перебуваючи у важкому фізичному стані, ще й змушені боротися за свої законні виплати. Уявіть: людина з тяжким пораненням, яка пересувається на милицях або є непритомною, має ще й думати про те, чи провели їй ВЛК і чи надіслали документи. Це абсурд», — каже Юлія Полєхіна.

Часто військовослужбовці навіть не знають про свої права й про те, до кого вони можуть звернутися.

«У багатьох військових після поранення взагалі немає жодного контакту, крім телефону ротного. Людина щойно мобілізована, прослужила місяць, отримала тяжке поранення — і все. У неї немає інструкцій, немає відповідальних осіб, до яких вона могла б звернутися. І коли ротний каже: «Він невчасно надіслав ВЛК», я питаю: «Ви себе чуєте? Людина — на милицях, у важкому стані, й ви справді очікуєте, що вона думатиме про пересилання вам медичних документів?». Це повністю перекручене розуміння відповідальності. Військовослужбовець не зобов’язаний «гратися в кур’єра». Його завдання — лікуватися, вижити та повернутися до життя. Усе інше — це робота системи», — впевнена юристка.

Втім, на практиці трапляються випадки, коли боєць перебуває у важкому стані або втрачає свідомість, і документообіг повністю зупиняється, бо він фізично не може за цим стежити. Це — серйозне порушення його прав і закону.

Перерви між лікуванням не скасовують виплат винагороди

Юристка Правозахисної групи «СІЧ» Юлія Полєхіна пояснила ще один важливий аспект: виплата додаткової грошової винагороди у зв’язку з отриманням тяжкого поранення не передбачає обов’язкової умови безперервного перебування на стаціонарному лікуванні.

Це означає, що в разі повторного або наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні після важкого поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини, він має право на отримання додаткової винагороди.

«Не має значення, чи військовослужбовець перебував на лікуванні після тяжкого поранення безперервно (наприклад, переведений за епікризом з одного закладу до іншого), чи був виписаний, а згодом — навіть за місяць — знову госпіталізований для подальшого лікування того самого поранення. Всі ці періоди враховуються, й право на виплату залишається чинним», — каже юристка.

За кордоном — теж враховується. Якщо лікування триває поза межами України й стосується отриманого поранення, — ці госпіталізації також мають бути включені в розрахунок виплати.

Важливо: факт перерви між періодами стаціонарного лікування тяжкого поранення не скасовує права на додаткову грошову винагороду в розмірі 100 тис. грн, якщо йдеться про те саме поранення, пов’язане з бойовим завданням.

Типова помилка військових частин

Утім, частини часто помилково вважають, що винагорода надається лише раз або що повторна госпіталізація не підлягає поданню, якщо була перерва після першої виписки. Це не відповідає чинним нормативним актам.

Юристи наголошують: якщо є офіційні документи про повторне стаціонарне лікування (навіть після перерви), що стосується цього ж поранення, і якщо це підтверджено ВЛК чи медичною документацією, то військова частина зобов’язана подати документи на додаткову виплату.

«Це дуже важливий аспект, бо на практиці військові частини часто помилково вважають: якщо лікування після тяжкого поранення було перерване — все, право на подальшу виплату втрачається. Наприклад, боєць отримав тяжке поранення, пролежав у стаціонарі місяць-два, був виписаний, а за певний час знову госпіталізований — і частина вже вважає, що не зобов’язана подавати документи на додаткову грошову виплату за це повторне лікування. Це неправильно», — каже Юлія Полєхіна.

У разі порушень юристи рекомендують подавати скаргу або запит до:

медичного закладу (щодо непереданих документів);
командування частини (щодо бездіяльності);
або до органу військової прокуратури чи Офісу Омбудсмена.

Суди іноді — єдиний спосіб відновити справедливість

Утім, каже керівниця юрвідділу Правозахисної групи «СІЧ» Ксенія Онищенко, скарги до Міністерства оборони, Центрального управління захисту прав військовослужбовців чи Омбудсмена тощо не дають належного результату: «Врешті скарги, які надсилають до відповідних державних органів, зазвичай просто перенаправляють до військових частин, тобто до тих самих структур, які й порушили права військових. У підсумку об’єктивного розгляду не відбувається, а проблема так і залишається невирішеною».

У більшості випадків відновити справедливість вдається лише через суд, і практика рішень є переважно позитивною для військовослужбовців. Один із таких прикладів — справа Андрія Свинаренка, про яку ми розповіли на початку статті.

«Це показує, що проблема є системною — від бюрократичної плутанини до свідомого ухилення військових частин від оформлення необхідних документів. Реальна кількість таких випадків може бути ще більшою, адже багато бійців не мають ресурсу добиватися справедливості самостійно», — резюмує Ксенія Онищенко.

Військові, які ризикують життям заради безпеки країни, заслуговують на чесне ставлення й належне забезпечення їхніх законних прав. Утім, якщо ви стикнулись із порушенням ваших прав, не варто миритись із несправедливістю. Потрібно боротися — через звернення, скарги, суди. А якщо самотужки складно — звертатися по правову допомогу до фахівців, які знають, як захистити ваші права.