У Карпатах з'явилися верблюди: одногорбі, розумні і взагалі не плюються

Полюбляють увагу людей і соковиту хвою. А ще швидко адаптувалися у Карпатах, де для верблюдів - наче рай. Та й як інакше, це ж не спекотна Сахара - природний ареал одногорбих. Про те, звідкіля приїхали верблюди до Карпат, скільки коштує один дорослий дромедар і чому власник порівнює усю родину Верблюдових з домашніми котами - читайте у матеріалі Коротко про.

"Той, що біжить"

Уявіть: з прохолодного туману, що стелиться Карпатами, тихою ходою виринає «корабель пустелі». Міраж? Реальність біопарку «Синевир» (Закарпаття), на території якого дійсно живуть верблюди. А саме шість одногорбих африканських дромедарів (5 самок і самець).

- Тварини почуваються добре, прихильні до людей, чекають, щоб їх погладили, - розповів Коротко про власник біопарку «Синевир» Юрій Тюх. - У Карпатах для них комфортно. Взагалі верблюд – це така цікава тварина, яка швидко адаптується до будь-яких умов.

Дромедари давно є символом пустелі Сахари. Їхні каравани часто зображені на світлинах тамтешніх краєвидів. А ще дромадер прикрашає державний герб Республіки Еритрея. Але стадо диких одногорбих неможливо побачити десь посеред пустелі. У природі ці тварини вже більше 2000 років не зустрічаються. Усі сучасні дромедари одомашнені. Їх використовують як в’ючних тварин у пустелях, а також для молока, м’яса, вовни.

Назва «дромедар» походить із грецької мови і означає «той, що біжить». Вони дійсно хороші бігуни, можуть розвивати швидкість 35 км/год. А прогулянковим кроком за добу здатні пройти до 70 км. Висота тварини може досягати 2 метрів, довгі ноги та шия, вага – пів тонни. Мають феноменальний нюх, хороший зір, добре плавають.

Своїх верблюдів Юрій Тюх привіз не з пустелі, а з Європи. Якої саме країни – не уточняє. Також не хоче називати вартість одногорбого, лише каже: дорого.

Карпати одногорбим сподобалися. У біопарку «Синевир» можуть вільно гуляти на території більш ніж 5 гектарів, тут їх не навантажують роботою, зате регулярно годують. Дромедари дуже невибагливі в харчуванні. Їдять усе, що потрапляє на очі: колючки, суху траву, чагарники. Їхня шлункова система пристосована до грубого, малопоживного корму. Щоправда, після того як спробували на смак запашне карпатське сіно, на якісь чагарники і дивитися не хочуть.

А ще одногорбі полюбляють увагу людей. Навіть самі підходять, аби їх погладили.

- Вони спокійні, розумні і взагалі не плюються, - усміхається Юрій Тюх. – Знаю, що кажу, бо маю в біопарку усю родину Верблюдових: 10 лам, 7 альпак, тепер і верблюди. Мені особисто родина Верблюдових подобається. У цих тварин характер - наче в домашньої тварини. От уявіть собі: таке велике, як кінь, а має звички, темперамент домашнього кота. Лащиться, хоче, щоб людина його погладила, любить обійми.

Першими були олені

Юрій Тюх розповідає про тварин, наче про власних дітей. Каже, що улюбленців ні серед оленів, ні серед альпак чи верблюдів немає. Але в найближчому майбутньому планує докупити лам, альпак, і, звісно, ще одногорбих.

- Коли розмитнював верблюдів, мені на митниці сказали, що за історію незалежної України це вперше, тобто до цього часу ні один верблюд не пересік кордон, - каже Юрій. – В Україні ви не знайдете одногорбого. Щодо лам і альпак, то вони хоч і є, але їх мало. Узагалі Верблюдові - рідкісні тварини, їх купити, розводити дуже важко. І дорого.

- Купити дорого, але й утримувати в належних умовах не дешево. То ж одразу напрошується питання: невже утримувати біопарк фінансово вигідно? – запитуємо.

- Це ніколи не було вигідно, хоча я сподіваюся на краще, - усміхається Юрій Тюх. – Скажу відверто. Я маю інше джерело заробітку. Давно займаюся будівництвом дерев’яних будинків як в Україні, так і в Європі. А біопарк - це для душі. Хтось купує дорогі машини, хтось фанатіє від екзотичних країн, хтось вкладає кошти у крипту, а я – у біопарк «Синевир».

Біопарк «Синевир» відкрився у січні 2022 році на території одноіменного Національного природного парку як ще один туристичний об'єкт. Частину території обгородили сіткою 3 метри у висоту, аби ніхто з мешканців не втік. Туди завезли благородних оленів із господарств Угорщини, Австрії, Англії. Після розведення їх планували відпускати у ліс. Частину випустили, але деякі залишилися. Згодом оленів «посунули» інші тварини.

- Але зізнаюся, відвідувачів було мало, - каже Юрій. - Не цікаві були олені людям. Трохи більше стало гостей, коли з’явилися лами і альпаки. Приїздили, фотографували, годували тварин. А після появи верблюдів людей стало значно більше.

Ще б пак, все ж така дивина серед карпатських гір. Особливо тішаться верблюдам діти, адже багато хто з них бачив цих тварин тільки в книжках або мультиках. А тепер і дорослі, і малі можуть поспостерігати за верблюдами зблизька, дізнатися, як ті живуть і що їм потрібно для щастя. І ще раз переконатися, наскільки важливо створювати місця, де живі істоти, навіть з іншого краю Землі, можуть жити у спокої.

Адреса: урочише Рибачинка, "Синевир", Закарпатська область

Як доїхати: на автомобілі треба їхати трасою Н-09 з Мукачева через Хуст у напрямку до Межигір’я. Далі дотримуйтесь вказівників на "Синевир". Біопарк розташований неподалік села Синевирська Поляна. Паркувальні місця доступні біля входу.

Зі Львова, Ужгорода або Івано-Франківська можна доїхати автобусом до Межигір’я або Колочави, а звідти - на маршрутному таксі чи таксі безпосередньо до біопарку.

Графік роботи: працює щодня з 9:00 до 18:30.

Вартість вхідного квитка: дорослий 150 грн, дитячий 100 грн. Радимо придбати на вході пакет моркви, щоб погодувати тварин.