Два плана противодействия Кремлю: как партия Санду планирует сохранить власть на выборах в Молдове

У неділю 20 липня у Республіці Молдова офіційно розпочалася передвиборча кампанія та висування кандидатів.

Трохи більше ніж за два місяці, 28 вересня, тут відбудуться парламентські вибори.

Знову є всі підстави називати ці вибори доленосними.

І знову на кону – збереження проєвропейського вектора сусідки України.

Новий парламент може суттєво змінити політичну траєкторію розвитку країни, адже Молдова – парламентська республіка, і юридично головні важелі формування політики країни сконцентровані тут.

Якщо гору візьмуть проросійські сили, то саме вони сформують уряд, який втілюватиме нову внутрішню і зовнішню політику Молдови, а проєвропейська президентка Санду буде змушена лише спостерігати за цими процесами.

Минулого року на президентських виборах у Молдові було цілком зрозуміло, за кого вболівати українцям.

Тоді до другого туру пройшла проєвропейська чинна президентка держави Мая Санду, а її супротивником був більш прихильний до Москви Александр Стояногло.

Симпатії проєвропейських сил та громадянського суспільства у Молдові також були поза сумнівом на боці президентки.

Напередодні парламентських виборів молдовська шахівниця є складнішою.

Щоб розібратися з тим, хто вартий підтримки, якими можуть бути сценарії виборів і формування урядової коаліції, ми пропонуємо трохи детальніше зануритися у деталі молдовського партійного життя, стратегій основних політичних гравців і їхніх закулісних ляльководів.

Токсична монобільшість та депутати-"рвані шкарпетки".

Останні чотири роки виконавча, законодавча, та й президентська влада була сконцентрована в одних руках.

Тоді на виборах перемогла партія "Дія і солідарність" (румунська назва – PAS, або Partidul "Acțiune și Solidaritate"), що отримала одноосібну більшість у парламенті.

Нині, і це підтверджують соціологічні опитування, шанси PAS зберегти монобільшість у парламенті є невисокими.

Ключові проблеми для пропрезидентської партії створює, зокрема, той факт, що вона роками мала монопольну роль в уряді та парламенті.

А отже, усі проблеми соціально-економічного характеру, які виникли або не були вирішені впродовж цього періоду, автоматично стали відповідальністю пропрезидентської сили.

А цих проблем – чимало.

Зрештою, йдеться про економічно непростий період, на який припали пандемія та повномасштабна війна в Україні, наслідки якої вдарили також по економіці Молдови.

Вочевидь, цей тягар тягне рейтинги партії донизу.

Торік це ледь не коштувало президентської посади самій Маї Санду: чимало виборців голосували не стільки за її противника Стояногло, як проти неї як фактичної лідерки PAS.

А на парламентських виборах цей ефект буде ще сильніший (та й рейтинг партії був та лишається нижчим за особистий рейтинг Санду).

Схоже, що партії влади доведеться сплатити політичну ціну за усі свої помилки.

Проте у PAS не готові здатися без бою і готуються відразу до кількох ймовірних сценаріїв.

Влада Молдови, всупереч рейтингам, не відмовляється від бодай примарних сподівань на перемогу та нову монобільшість у парламенті.

Розраховуючи, напевно, на те, що "доба чорних лебедів" зіграє на їхню користь.

Поза тим, у партії влади дійсно усвідомлюють, що PAS необхідне радикальне оновлення, щоби позбавитися наявного негативного іміджу.

Тому з 61 чинного парламентаря у новий список потрапили лише 36, та й з тих понад десяток – на місця у другій половині списку, звідки шанси пройти у парламент є невисокими (або навіть мінімальними).

Це викликало неприховане обурення частини депутатів, для яких не знайшлося місця.

Найяскравішими стали заяви депутатки Юлії Даскелу.

Вона визнала, що "мабуть, була не найкращим народним обранцем" (і дійсно, за чотири роки вона не стала впізнаваною і запам'яталася хіба що законопроєктом про захист тварин), однак не шкодувала звинувачень на адресу партії.

"Я відчула себе рваною шкарпеткою, яку викинули на смітник, – заявила політикиня, якій не знайшли місця у списку.

– Боляче, коли віддаєш все, а отримуєш лише копняка під зад".

Надія на ЄС та футболістів.

На кого ж покладається проєвропейська партія влади у своїх сподіваннях на вибори? Там вирішили використати для залучення виборців "нові обличчя", без політичного тягаря.

Так у верхній частині оприлюдненого списку кандидатів від PAS опинилися відомі у Молдові спортсмени, композитори та музиканти, письменники, підприємці тощо.

Стратегія доволі спірна, особливо якщо зважати на український досвід.

Є питання, чи будуть ефективними законодавцями ексгравець збірної Молдови Максим Потирніке, або срібна медалістка Олімпіади-2024, борчиня Анастасія Нікіта, диригент Ніколає Ботгрос.

Або – чи перейдуть до парламенту ректори двох ключових кишинівських вишів Еміль Чебан з Медуніверситету та Віорел Бостан з Технічного університету Молдови, чи вони є лише фасадом для партійного списку?.

І це – лише невелика частина учасників списку PAS з-поза політичного кола.

Утім, у Молдові досі ще не було прикладів настільки масового залучення до партійного списку неполітичних гравців, тож достеменно невідомо, як на це відреагують виборці.

Долучає партія і відставних політиків – тих, що певний час тому дистанціювалися від влади і не перебрали на себе токсичний імідж чинного уряду.

Чого лише варте повернення у політику ексміністра закордонних справ Ніку Попеску! Блискучий аналітик європейського рівня, добре відомий у європейських столицях, міністр закордонних справ, який домігся визнання Молдови державою-кандидатом на вступ до ЄС одночасно з Україною, у січні 2024 року пішов з посади та оголосив, що йде з молдовської політики і, відповідно, не працював у чинному уряді.

Проте нині він погодився піти на вибори разом з PAS.

До списку запросили також кількох політиків з інших партій.

Це варто пояснити окремо.

PAS впродовж усього періоду свого правління систематично монополізувала нішу проєвропейської сили – мовляв, тільки вони ведуть країну до ЄС.

Як наслідок, PAS фактично знищила усіх інших гравців на проєвропейському полі.

А після того партія вирішила почати роботу з уламками інших проєвропейських сил, виділяючи їм квоти у новому партійному списку.

Але погодилася на таке тільки Платформа "DA".

Власне, на Європу команда Санду покладає основні сподівання.

PAS навіть доповнила свій логотип символами "UE 2028".

Це – обіцянка вступити в ЄС за три роки.

Саме на цьому козирі побудована передвиборча стратегія партії влади та її сподівання на перемогу.

Тому логічно, що великі надії PAS покладає і на допомогу з боку Євросоюзу та Румунії.

Мая Санду переконує європейців (і не безпідставно), що саме PAS не допустить відкату Молдови на шляху європейських реформ.

У відповідь ЄС схильний заплющувати очі на помилки партії, надавати їй допомогу та ресурси, необхідні для перемоги.

Ще тіснішою є співпраця з Румунією.

Санду відкрито підтримувала на президентських виборах Нікушора Дана навіть тоді, коли його перемога була далеко не гарантованою – тож сподівається на взаємність з його боку.

Та будемо говорити відверто: за усієї допомоги Заходу успіх PAS далеко не гарантований.

Більш імовірно, що партія усе ж втратить більшість.

Та видається, що у PAS є розуміння цього, тому там думають і про план "Б" – побудову коаліції у новому парламенті.

Щоправда, вибір партнера у керівної партії украй обмежений.

Відверті маріонетки Кремля.

Паралельно з позиціонуванням себе як сили, що приведе Молдову до ЄС, партія влади також сподівається послабити проросійських супротивників.

У тому числі – обмежуючи проросійські партії у праві брати участь у виборах.

Перш за все це стосується партій, афілійованих з проросійським олігархом-утікачем Іланом Шором, який в останні роки став головним інструменту Кремля із впливу на політику Молдови.

Партії з його блоку "Перемога" у перші ж дні кампанії отримали відмову в реєстрації в ЦВК.

PAS і Санду підняли на знамена ідею протидії Шору та "шорівцям" як відвертим російським агентам, а той у свою чергу демонстративно проводить з’їзди у Москві.

Власне, Шора знімають з виборів у Молдові не вперше, і щоразу оскаржити рішення влади його команді досі не вдавалося.

Усі заборони ґрунтуються не на проросійськості як такій, а на тому, що партію "Шор" свого часу в Молдові визнали неконституційною, і зараз доганяють її членів, які долучилися до формування нових політичних сил.

Та навіть якщо станеться диво і якась із партій з орбіти Шора опиниться у передвиборчому бюлетені та у парламенті – будь-яка співпраця з командою Санду є політично неможливою для обох сторін.

Росіяни, втім, цілком усвідомлювали, що "шорівців" не допустять до виборів заборони балотуватися, тож теж розкладали яйця до різних кошиків.

На вибори йдуть також відносно нові фігури, щодо яких ніхто не має сумніви, що це також "команда Шора", але юридично це довести складно.

До числа таких можна віднести Вікторію Фуртуне – колишню антикорупційну прокурорку та кандидатку на президентських виборах 2024 року.

У березні 2025 року вона очолила політичну партію Moldova Mare ("Велика Молдова").

В Україні Фуртуне відома тим, що висуває територіальні претензії до України і закликає до "повернення Буджаку", тобто анексії півдня Одеської області.

Мовляв, "немає жодного міжнародного договору, який би визнавав втрату Буджаку", а належність цього регіону Україні "позбавила Молдову виходу до моря".

Приховані друзі Кремля.

Ще одна політична сила, з якою у PAS навряд чи можливий альянс – це соціалісти проросійського експрезидента Ігоря Додона.

Ця партія, за даними багатьох опитувань, посідає друге місце в рейтингу політичних сил Молдови – однак претендує на першість.

У липні 2025 року Додон повідомив, що кілька опозиційних партій, включаючи соцпартію, комуністів, партію "Серце Молдови" колишньої башканки Гагаузії Ірини Влах та партію "Майбутнє Молдови" (лідер – Василє Тарлев), ведуть переговори про створення єдиного передвиборчого блоку.

Очікується, що нове політичне формування буде створене до кінця липня.

Саме цей блок, як чекають, стане основним провідником інтересів Кремля.

І знову це має відбутися через Шора.

До проросійського блоку, як чекають, буде інфільтровано чимало "шористів", які є у складі "Серця Молдови".

Крім того, Тарлева також пов'язують із Шором, і це достатньо аргументовано – але немає настільки твердих доказів, щоби зняти його з перегонів.

Але найцікавіший учасник виборів піде окремо від цих блоків.

Йдеться про блок "Альтернатива".

Його лідерами є колишній генпрокурор та суперник Маї Санду на президентських виборах Александр Стояногло; мер Кишинева Іон Чебан, що очолює партію "Рух національної альтернативи" (MAN); колишній прем'єр Іон Кіку; а також політтехнолог Марк Ткачук, колишній депутат і ексрадник президента-комуніста Вороніна.

У "Альтернативі" старанно уникають ярлика "проросійської партії".

Там позиціонують себе як "третю силу" – помірковану та прагматичну; партію "міцних господарників".

Однак більшість лідерів партії у недавньому минулому були пов’язані з Партією соціалістів (Стояногло був кандидатом Соцпартії на президентських виборах).

А до того ж мера Кишинева неодноразово звинувачували у зв’язках з Москвою, а нещодавно йому начебто на цій підставі навіть заборонили в’їзд до Румунії та до ЄС – хоча сам Чебан не без підстав заявив, що румунська влада зробила це на прохання Кишинева.

Досі незрозуміло, як це вплине на рейтинг "Альтернативи" – чи закріпить це за нею імідж проросійської, чи представить Чебана як "жертву режиму Санду".

Та що можна сказати з певністю – з "Альтернативою" PAS та Санду не планують домовлятися.

Між ними і так були погані стосунки, але тепер мости геть спалені.

PAS для Усатого.

У підсумку єдиною потенційно прохідною політичною силою, яка ще відкрита до альянсу з Санду в новому парламенті, лишається "Наша партія" Ренато Усатого.

Партія має шанси увійти до парламенту і активно веде кампанію, причому збирає тих виборців, які лояльно ставляться до РФ.

Так, нещодавно Усатий влаштував у Кишиневі концерт із залученням російських "зірок" Леоніда Агутіна і Люсі Чеботіної.

А раніше на Фестиваль випускників–2025 він запрошував артистів Macan та Баста, відомих підтримкою російської агресії проти України.

Якої ідеології дотримується Усатий? Відповіді на це питання просто не існує, а геополітичні пріоритети політика не раз змінювалися на діаметрально протилежні.

У 2020 році він був серед суворих критиків експрезидента Ігоря Додона, підтримав Маю Санду у другому турі президентських виборів.

А ще – час від часу згадує, що Росія відкрила проти нього кримінальні справи та оголосила в розшук.

Проте відомо, що у більш далекому минулому він робив бізнес у Росії як підрядник державного монополіста "Російської залізниці" (куди не пускають випадкові бізнеси), декларував проросійські погляди, а до 2020 року його політична партія була офіційною партнеркою одіозної ЛДПР Жириновського.

У Кишиневі багато хто впевнений, що нинішній м'яко проросійський крен Усатого – погоджений із Санду і є однією з технологій влади.

Мовляв, на тлі заборони "шорівців", послаблення "Альтернативи" та токсичності ПСРМ – у команді Санду розраховують, що частина голосів цих політичних сил перетече до Ренато Усатого.

А з ним вже можна буде спробувати вести переговори.

Можливо, навіть домовленість про це досягнута..

Але хто має певність у будь-яких домовленостях з Усатим?.

Щонайменше, цього сценарію нинішні провладні політики не заперечують, хоча говорять про нього дуже неохоче і з відтінком сорому в інтонаціях.

* * * * *.

Отже, передвиборча кампанія у Молдові буде непростою для проєвропейських сил та обіцяє бути драматичною.

Мрії PAS про нову монобільшість є украй непевними, а ідея створити коаліцію має цілу низку обмежень для маневру і так само не має гарантії успіху.

До того ж суто арифметично політичні супротивники Маї Санду з-поміж старих і нових друзів Москви можуть здобути більшість.

І матимуть стимул створити коаліцію проти Санду – зрештою, це є основою їхньої передвиборчої риторики.

Утім, президентка Молдови – сильний гравець.

Вона готова до несподіваних альянсів і довела, що не зупиняється перед використанням правових інструментів для обмеження права проросійських проксі бути обраними, навіть якщо демократичність таких дій викликає питання.

Згадаймо, зрештою, про її перемогу на останніх президентських виборах, коли чимало коментаторів пророкували їй фіаско.

І не забуваймо про очікувану підтримку Брюсселя та Бухареста, яка перед днем виборів може ставати лише активнішою.

Ризики дійсно є, і вони високі як ніколи.

Але прихильникам проєвропейського курсу Молдови ще рано йти у "помиральну яму".

Автор: Сергій Герасимчук,.

заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська призма",.

для "Європейської правди".