Кладовища майбутньої війни. Естонія, Латвія

У рамках свого військово-підготовчого циклу ми вже розглянули стратегічне налаштування Польщі на війну, а також заглибились у останні реформи Литви. Втім, розповідь про її героїчних (без сарказму) лікарів розгорнулась у повноцінну статтю. Тож про Естонію та Латвію довелося писати окремо.

То що там стосовно медицини в разі великих утрат? Почнімо з Естонії. Вона суттєво нарощує матеріально-технічні запаси й оснащення на випадок бойових дій. У 2023–2024 роках уряд виділив дуже цікавий бюджет у розмірі 25 млн євро. Формують резерв медичних засобів для масових утрат.

За словами міністра, це найбільша разова інвестиція у військову медицину.

Було придбано великі партії турнікетів, бинтів, наборів для травм ортопедичного профілю та інших речей, корисних у разі великого інциденту. Оскільки український досвід було здобуто дорогою ціною, його врахували і в Естонії. Там не стали чекати, поки по енергетичній інфраструктурі полетять «шахеди». На ключових об’єктах уже ставлять генератори.

Але нас цікавить не енергетика, тож не відволікайтесь. На рівні центральної влади закуповують польові мобільні шпиталі. Офіційно — для підвищення маневреності системи охорони здоров’я.

Окрему увагу приділено зв’язку. Для бригад швидкої допомоги заготовлено не лише засоби індивідуального бронезахисту (ті ж бронежилети та каски), а й апаратуру на випадок кібератак чи відключення мереж. Придбано супутникові телефони. Окремо розроблено плани запуску автономної локальної мережі.

А ще треба розуміти, що в умовах підвищених ризиків робота буде вимагати жорстких рішень. Тож естонські лікарі та рятувальники вчаться працювати в режимі справжньої кризи: масовий наплив поранених, стандарт якості допомоги неминуче знижується.

Медики проходять курси лікування поранень, характерних для війни. Тобто осколкових, вогнепальних, вибухових травм, опіків і ампутацій. Вибачте, але з таким характером поранень лікарі практично не стикаються в мирний час. Із цієї причини ми вважаємо, що система дійсно готується до війни. Хай би що не казали політичні еліти в тій чи іншій державі.

Подібно до Литви, влада Естонії усвідомлює проблему кадрів. Багато хто з наявного медперсоналу може віддати перевагу власним пріоритетам. Наприклад, евакуації сімей.

Тому держава намагається зміцнити психологічну готовність персоналу. Водночас є усвідомлення, що у разі війни обсяг та якість медичних послуг неминуче знизяться порівняно з мирним часом. Головний принцип планування — реалістичні очікування. У воєнний час пацієнти не отримують того рівня допомоги, до якого звикли у мирний.

Латвія також вживає заходів для підвищення стійкості системи охорони здоров’я. Ще з періоду пандемії COVID-19 тут було запроваджено вимогу: всі медичні установи мають тримати у себе запас ліків на три місяці. Запас фінансували з антикризових фондів. Як жартували місцеві лікарі, тоді їм «вперше захотілось сказати "спасибі" ковіду», бо завдяки ньому влада нарешті знайшла потрібні ресурси на медицину.

Додатково держава формує центральні національні резерви медикаментів і витратних матеріалів. Однак уряд усвідомлює вразливість зберігання запасів поблизу потенційного фронту, тому розраховує на підтримку союзників по Євросоюзу. Йдеться про розподіл рідкісних і дефіцитних засобів через механізми взаємодопомоги.

А тепер одразу до десерту. Як і у попередніх випадках, латвійські лікарні вже розпочали підготовку персоналу до воєнного часу. І роблять це цілком успішно.

Наприклад, найбільша клініка Риги (імені П. Страдиня) цього року проводить для співробітників відповідні тренування. З того, що показують офіційно — медперсонал ганяють, щоб відпрацювати дії під час оголошення повітряної тривоги. Та, що цікаво, евакуації.

Пам’ятаєте, що в Литві медикам натякають, аби ті підписали папірець про згоду працювати в умовах воєнного стану? Латвія також це не забула. Місцевим лікарям там уже роздали для підписання документи, згідно з якими вони є критично важливим персоналом та зобов’язані з’явитися на роботу, щойно пролунають сирени.

Звісно, тут не обійдеться без сюрпризів. У державі, де війни не було з 1945 року, люди стали надто м’якими та не завжди усвідомлюють свою важливість як певних фахівців.

Тож, коли ми дізнались, що один латвійський лікар скаржився на колег, які задумалися про виїзд у разі загрози війни — самі не дивувались. За його словами, ці колеги «навіть не уявляють, як кинути свої сім’ї заради роботи за умов військової кризи». Що ж, попереду їх чекає багато цікавих відкриттів. На жаль.

Латвійська влада, звісно, хоче утримати кадри. Крім персональних зобов’язань, вона намагається забезпечити людям інформованість. Наприклад, медики хочуть чіткого розуміння, який вид послуг їм доведеться надавати — продовжувати звичайну медицину чи перейти на воєнну (привіт, польова хірургія та сортування поранених).

Загалом у Латвії, як і в Естонії, визнають: приблизно половина населення не впевнена, як діятиме у разі війни. Тому, поки можна, максимально проводиться робота над підвищенням рівня свідомості та знань громадян.

Але й Литва казала, що всі не втечуть.

І поляки теж розуміють: усі не втечуть, треба вивезти хоча б цінності та воювати за свою землю.

А ось як це працює на практиці, подивимось. Надто багато порад було адресовано нашій країні в умовах війни. Цікаво, що ж робитимуть самі порадники.

Узагальнюючи цей текст із його попередником по циклу статей, робимо висновок. Країни Балтії останні пару років свідомо робили акцент на формуванні резервів, зміцненні лікарняної інфраструктури, закупівлі польових медпунктів. Проводили інтенсивну підготовку кадрів.

Їхні зусилля перебувають під пильною увагою Євросоюзу і НАТО. Знаєте, ось усі говорять про Альянс як військову структуру. Але ж реальним конфліктом ніхто не перевіряв і його медицину.