На війні загинув сапер з Чортківщини. Згадаймо Олександра Довбенька

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Довбенька.

Під час виконання бойового завдання у районі проведення бойових дій у Запорізькій області, загинув герой з Чортківщини Олександр Довбенько. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Чортківську міську раду та на Білобожницьку громаду.

Олександр Довбенько народився 26 квітня 1998 року у селі Бі́лий Потік Білобожницької сільської громади Чортківського району Тернопільської області

Олександр Довбенько був призваний на військову службу 1 квітня 2023 року. Воїн загинув 4 липня 2023 року, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойових завдань в районі проведення бойових дій поблизу населеного пункту Приютне Запорізької області.

«Йому тепер назавжди 25 років. Довбенько Олександр був призваний на військову службу 1 квітня цього року. Служив сапером інженерно-саперного відділення на Запоріжжі», – пили у Чортківській міськраді. А вже через три місяці під час виконання чергового бойового завдання Олександр поблизу населеного пункту Приютне воїн загинув…

Вдома у нього залишилась мама, вагітна дружина та двоє рідних братів. Донечка захисника, яку вдова героя назвала на честь батька Олександрою, народилася вже після його смерті, у березні 2024 року. 

Як розповіла журналістам Громадського Олена Довбенько, її чоловік Олександр встиг дізнатися про вагітність дружини, поцілував її животика й через три тижні загинув.

Знайомство Олени та Олександра Довбенько

Олена пригадала, що з кимось знайомитися у свої 18 років вона не хотіла й не планувала. Щойно завершилися її болючі стосунки з першим хлопцем, який балував її квітами й іграшковими ведмедями, але підіймав на неї руку. Та Сашко з Ридодубів побачив її фото в Instagram і покликав на побачення. Олена вийшла з хати без охоти, сіла до юнака в машину, так цілий вечір і пробалакали. Були й інші зустрічі та прогулянки, на яких вона роздивилася: хлопець – уважний, турботливий, має добру душу.

Він закохався відразу й одружився б у свої 21: його тата не стало давно, бабуся й мама все його дитинство гарували в Польщі. Сашко ріс без родинного тепла й любові й дуже хотів власну сім’ю. Але Олена цього не розуміла.

«Я була дитиною, знала його мало і хотіла втекти від своєї мами, жити окремо. І поїхала в Польщу на заробітки. Потрапила на ферму, де вирощували шампіньйони, стала гарно заробляти, 5-6 тисяч злотих. Це хороші гроші, і я мріяла наскладати на своє житло», – Олена сумно зітхає.

Вона зізналася, що шкодує через те, що не лишилася з Олександром, можливо, життя склалося б інакше. Півтора року вони зідзвонювалися: теплі, душевні розмови тішили її серце.

«Кожній жінці приємно, коли десь є чоловік, який її кохає», – сумно всміхається.

Весілля у сукні, яка змусила себе купити

Після початку повномасштабного вторгнення Олена запропонувала Олександру приїхати до неї в Польщу, щоб уникнути війни, оскільки відчувала, що він ризикуватиме життям. Олександр, колишній строковик, не погодився і отримав повістку. Коли Олена повернулася до України, їхні стосунки зміцнилися, і Олександр освідчився. Олена погодилася, бажаючи, щоб він зберіг своє життя і повернувся до неї.

Весілля молодята відклали на «після війни». Але молодому чоловікові не терпілося: хотів оформити стосунки офіційно, мріяв про дитину.

«Може, хотів, щоб хтось на нього чекав, може – щоб щось після себе залишити», – розмірковує сумно Олена.

Вони розписалися через два тижні після освідчення й після дня народження Олександра. У квітні 2023-го йому виповнилося 25. Юнак одягнув на весілля італійську військову форму, яка йому подобалася. Дівчина – сукню, яку приміряла в магазині і яку не дуже й хотіла. Та на цій порвалася застібка, тож мусила купити.

Уже подружжям пішли відзначити подію в кафе. Грошей вистачило на хінкалі.

Вдова у 21

А потім, каже Олена, все закрутилося: Сашко готувався стати сапером, Олена щовихідних мчала до нього в Кам’янець-Подільський, де той проходив вишкіл, навіть пропонувала піти з ним служити. Та він твердо відмовив: «Ти будеш мамою, я хочу дівчинку». І жінка завагітніла дуже швидко.

«Зробила в червні тест на вагітність, скинула йому фото. Сашко носив мене на руках, цілував животик – я знала, що він зрадіє, але щоб такі емоції, не уявляла», – ділиться спогадами Олена.

Після новини, що він стане татом, його відразу відправили на Миколаївський напрямок, потім – на Запорізький. Дружині писав, що завдання в нього безпечні: «возить боєприпаси». Насправді щодня вирушав у бій.

Третього липня написав, що приїхав із завдання: «Зайко, моя рідненька. Кохана, я приїхав. Зараз знову за пів години їдемо на друге завдання». І – тиша. День, два, три. Олена тліла серцем. 7 липня знайшла телефон побратима. Той скупо відповів: «Олександр погибнув».

Олександр Довбенько загинув 4 липня 2023 року поблизу села Приютне Запорізької області. Разом із побратимом виносив пораненого бійця з поля бою. Під час обстрілу уламок влучив йому в голову. Смерть – миттєва.

Олена стала вдовою у 21 рік на 11-му тижні вагітності.

На похороні Олена не могла повірити в смерть Олександра, бо йому здавалося, що він просто спить. Навіть через два роки вона не змирилася з його втратою, постійно очікуючи його повернення і шукаючи серед звільнених з полону. Під час вагітності вона стримувала сльози, щоб не передати дитині свій біль, а стрес компенсувала палінням. Однак, на могилі Олександра вона усвідомила, що повинна кинути палити заради їхньої дитини, яку він так хотів.

Олена швидко народила доньку Сашуню, тримаючи горе всередині, щоб не нашкодити дитині. Тепер вона дозволяє собі сумувати та плакати, знаючи, що це не зашкодить маляті. Виховує доньку Олена сама. Вона придбала квартиру в Чорткові та започаткувала невеликий бізнес, купивши фуру, яку здає в оренду. Жінка мріє сама сісти за кермо, коли донька підросте.

Донечка вже впізнає тата на портреті та показує на його могилу. Олена прагне, щоб донька розуміла, хто її батько, і не плутала його з іншими. Вона пам'ятає випадок, коли інша дівчинка прийняла Олександра у військовій формі за свого батька, і хоче, щоб її донька знала правду про свого чудового тата.

Олена не допускає думок, що знову вийде заміж.

«Ми мало були із Сашком разом, навіть не мешкали удвох, але ми почали будувати спільне життя, ми любили одне одного, ми не надихалися одне одним, і це найбільша печаль», – зізнається Олена Довбенько, збираючись на цвинтар до чоловіка.  

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ятьусіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.