Військові звуки Дніпра: як живе місто, мешканці якого звикли до постійних прильотів

Цей колаж запропонувала вчора зробити донька. Причому ми всі — чоловік, донька і я — на фото усміхаємось. Лише мої очі чогось сумні..

… Інформаційний привід поїхати на вихідні у Дніпро був таким: навіть якщо буде декілька годин разом із чоловіком — потриматись за руки, почути голос і побачити очі.

Я розбудила малу зі словами: у нас за три години потяг. Дивом купила квитки. Їдемо до тата…

Коли збирались, близькі та друзі питали: ти впевнена, що варто брати Дашку? У Дніпрі небезпечно.

А коли ми з нею вже в Дніпрі пішли до музею, розмовляли з працівницею, вона сказала: я все хочу до Києва, але не наважуюсь. Боюсь. У вас так небезпечно.

…Яке суб’єктивне відчуття безпеки.

У Дніпрі ми застали і вибухи, і нічний грім. Питала у місцевих: ви взагалі не реагуєте на балістику?

Намагалися зрозуміти, що робити, коли тривога, а ми на вулиці. Мені відповіли в кафе, де ніхто і не ворушився: та ми звикли.

У перший день зрозуміла, що ми з малою тут створюємо свою "галерею звуків", бо вони всі відрізняються від "наших" звичних. А наша постійна настороженість та гіперпильність саме аудіальна. Найчастіше наше запитання було: а що це за звук?

На другий день вже повністю розслабилися.

Важливо Кіт врятував дніпрянку в день страшного обстрілу: що він зробив (відео)

Ми з донькою жили в старій частині Дніпра, у будинку 1850 року. Дізналася, що власник, замовник будинку був військовим лікарем. Заможна династія лікарів вкладалася в нерухомість — у прибуткові будинки.

Люблю такі будівлі з історією. Розглядаю стіни, парадні сходи зі слідами гачків для килимів. Візерунки плиток на підлозі.

Наші вікна виходили у внутрішній двір. Перша думка, коли побачила: якщо летить "шахед" — це безпечніше. Донька, як тільки ми зайшли в будинок, питала: де тут укриття? А я займала ліжко біля вікна, щоб вона в будь-якому випадку була подалі від скла. Вже наші вмонтовані навички.

У кафе поруч з нашим будинком познайомилася із власниками — парою, що переїхала з Донецька. А інше — створене з любов’ю жителями Маріуполя.

Коли гуляли містом, випадково знайшли алею митців, де кожен, хто вважає себе митцем, може залишити свій витвір. На стіні — малюнки, інсталяції, мозаїки.

Я згадала мою колекцію янголів: 700–800 фігурок.

Все ж таки хочу в Києві зробити чи музей, чи сад, чи стіну з янголами. Це має бути красиво й сильно.

… не знаю, чи буде колись час, коли ми взагалі насторожено перестанемо питати: що це за звук?

На це потрібно багато часу життя в безпеці.

Але впевнена, що колись очі будуть усміхатись.

І ми знатимемо, що на доторки та погляди є багато часу. Все життя. Що не потрібно вкладати все у короткі зустрічі.

Обіймаю, Родино, як хочу Перемоги!

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Як відновитися після обстрілу: Реакція на стрес, помилки і що може допомогти — власний досвід психолога