Последнее правительство Туска? Почему в Польше начали говорить о новом премьере

Після провалених президентських виборів коаліція на чолі з прем’єр-міністром Дональдом Туском опинилася в непростих для себе умовах.

Голова уряду відреагував миттєво – провів у Сеймі голосування про вотум довіри собі.

А на додачу – анонсував "реконструкцію" (тобто оновлення) свого уряду.

Новий уряд буде представлений вже 23 липня.

Втім, вже зараз зрозуміло, що такий крок не надасть коаліції "друге дихання".

По-перше, процедура переформатування уряду явно затягнулася – від програних президентських виборів минуло майже два місяці.

По-друге, і це головне, є підстави вважати, що реконструкція виявиться косметичною.

Натомість серед прихильників чинної коаліції все частіше лунають побажання нової лідерської фігури.

Ключовою альтернативою Дональду Туску на чолі уряду вважають міністра закордонних справ Радослава Сікорського, проте ця кандидатура має й свої чималі недоліки.

До того ж часу на таку заміну стає все менше, адже наступні парламентські вибори мають пройти вже у 2027 році, а ймовірність дострокових перегонів є досить високою.

Заміна не на часі.

Коли восени 2023 року коаліція "Громадянської платформи", "Третього шляху" та "Нових лівих" отримала парламентську більшість, а Дональд Туск став прем’єр-міністром, здавалося, що у Польщі настає період ліберальної стабільності та проєвропейського курсу.

Навіть попри те, що попередня керівна партія "Право і справедливість" зберегла чимало інструментів впливу, остаточна зміна влади здавалася неминучою.

Однак менш як за два роки президентська кампанія продемонструвала, що підтримка уряду є вразливою, а сам Туск не зміг або не захотів стати об’єднавчою фігурою в очах ширшого електорату.

Понад те, поразка Рафала Тшасковського на президентських перегонах завдала серйозного удару по коаліції.

Настільки, що її назвали в кращому випадку "жовтою карткою" для Дональда Туска.

Тож після отримання вотуму довіри у Сеймі очільник Ради міністрів оголосив про реконструкцію уряду.

Ці кадрові зміни мають бути офіційно проголосовані вже 23 липня, і їх, за даними ЗМІ, у владних колах називають "останньою реконструкцією Туска".

Також, за наявною інформацією, прем’єр-міністр Польщі восени планує ініціювати інтеграцію менших партій: "Новочесної", "Польської ініціативи" та "Зелених".

Та чи буде цього достатньо?.

Перемога Кароля Навроцького стала можливою не лише через консолідацію правого флангу, а й через втому частини виборців від політики Дональда Туска – персони, асоційованої водночас із модернізацією Польщі та конфліктами минулого.

Поразка чинного владного табору на президентських виборах своєю чергою створює ризик "ефекту доміно" в польській політиці.

І вже зараз з’являються сигнали про напруження між коаліціантами й невдоволення керівництвом нинішнього прем’єра.

А такі рішення уряду, як запровадження тимчасового прикордонного контролю з Німеччиною та Литвою, як зазначають деякі західні ЗМІ, ще й відштовхнуло від Туска деяких лівих виборців.

Показовими є нещодавні партійні опитування, які не дають уряду Туска багато шансів на виживання після парламентських виборів 2027 року (які, до речі, можуть відбутися й раніше).

Багато що свідчить про те, що через два роки управління Польщею буде неможливе без участі ультраправої "Конфедерації" у коаліції з "Правом і справедливістю" або "Громадянською платформою".

В такій ситуації все частіше лунають голоси, що.

останній шанс для "Громадянської коаліції" не втратити владу – провести заміну голови уряду.

І хоча всі сигнали свідчать, що цього разу міняти Дональда Туска не планують, однак одночасно існують очікування, що "Громадянська платформа" проведе ще одне оновлення уряду наступного року (приблизно за рік до чергових парламентських виборів) і що ця ротація може включати й заміну прем’єра.

Ним має стати той, хто поведе партію на наступні вибори.

Й схоже, що цей кастинг вже стартував.

Якщо не Туск, то хто?.

Вже зараз існує однозначний фаворит – політик, якого часто розглядають як ідеального опонента "ПіС".

Йдеться про нинішнього міністра закордонних справ (а у минулому – міністра оборони і маршалка Сейму) Радослава Сікорського.

На відміну від Туска, Сікорський має більш прагматичну репутацію, менше асоціюється з внутрішніми конфліктами й водночас демонструє жорстку лінію щодо РФ та стратегічну підтримку України.

Його можливе прем’єрство могло би стати компромісом між ліберальним центром і більш поміркованими союзниками.

Не останній аргумент на його користь – Сікорський прагнув взяти участь у цьогорічних президентських виборах.

І на думку багатьох (але не всіх), у другому турі мав би шанси вищі, аніж Рафал Тшасковський.

Втім, окрім прихильників, кандидатура Сікорського на посаді голови уряду має й чимало противників.

Ключовий аргумент проти – Сікорському вже 62 роки, і він ненабагато молодший за Туска (якому вже 68 років).

І якщо обидва політики виглядали молодими у порівнянні з президентом "ПіС" Ярославом Качинським (якому 76 років), проте на парламентських виборах їм буде опонувати хтось інший – того, кого "ПіС" буде висувати на посаду прем’єра.

І який, скоріш за все, буде представником молодшого покоління політиків.

Зрештою, успіх Славоміра Менцена, який на президентських виборах зайняв третє місце, демонструє, що у суспільстві є запит на оновлення та на нових і молодих політиків.

Ігнорувати який може виявитися політично небезпечно.

Тож у партії Туска розглядають й інші кандидатури на посаду майбутнього прем’єра.

Серед них – чинний міністр внутрішніх справ Томаш Семоняк, міністр фінансів Адам Доманський та голова Постійного комітету Ради міністрів Мацей Берек.

Втім, можливі й інші прізвища.

Зокрема, багато політологів радять шукати геть нову і несподівану кандидатуру та присвятити наступний рік її "розкрутці".

Або навпаки – дехто шукає "несподіванки" серед тих, хто, здавалося, вже давно покинув політичну діяльність.

Найбільш несподівану версію озвучив колишній депутат від "Лівих" та колишній віцеміністр освіти та науки Мацей Гдула – за його словами, ідеальною кандидатурою для нинішньої коаліції міг би стати..

третій президент Польщі Александр Квасневський.

Звичайно, така пропозиція виглядає абсолютно фантастичною.

Однак завзяття, з яким зараз шукають заміну Дональду Туску, робить такий сценарій цілком імовірним.

* * * * *.

Нинішні дискусії навколо заміни прем’єра сигналізують про завершення епохи Дональда Туска як головного обличчя ліберальної Польщі.

Зважаючи на посилення впливу "Права і справедливості" через президентство Кароля Навроцького, така заміна може стати актуальною у разі політичної кризи або напередодні виборів 2027 року.

Та чи готовий Дональд Туск на таку жертву, щоб запобігти реваншу "ПіС", ми побачимо вже незабаром.

Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник,.

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди".