Чи служитимуть сини та в якому стані львівські укриття: інтерв'ю з Андрієм Садовим

Сини Андрія Садового перебувають за кордоном, де навчаються. З цього приводу неодноразово велися спекуляції та звинувачення. Мовляв, Садовий ховає власних дітей від війни. Однак мер Львова запевнив – якщо прийде час, його сини повернуться і підуть служити з 25 років, як передбачено законом.

Натомість дружина Катерина активно допомагає військовим після поранення реабілітуватися. В інтерв'ю 24 Каналу міський голова Львова Андрій Садовий відверто розповів, де працює його дружина, та сказав, чи легко у Львові заховатись під час російської атаки.

Бліц-опитування

Бруківка чи асфальт?

І так, і так, тому що бруківка – автентична, але ми зараз її стесуємо за позабюджетні кошти, тому що багато людей на колісних кріслах, а асфальт – рівна дорога, завжди круто виглядає.

Безліміт в "Копальню кави" чи у театр пива "Правда"?

А чому? Я би пішов в іншу кав'ярню. Хтось любить чай, хтось любить матчу. Я всіх підтримую, я не надаю переваги комусь.

Тобто в центрі Львова ви хочете сказати про те, що є кава, чай, матча?

"Копальня кави" – це для туристів.

А загалом чай чи кава?

То залежить… Якщо чай, то люблю в першій половині дня, каву – після обіду.

Трамвай чи автобус?

Є ще електробус, є ще тролейбус. Ну, трамвай львівський – це легенда. В піснях – львівський трамвай. Зрозуміло, що трамвай.

Дощовик чи парасоля?

Парасоля.

Безоплатний чи найдорожчий громадський транспорт?

Я думаю, що безоплатний – це тільки сир в полавці для мишей.

В Харкові є.

Харків треба сьогодні підтримувати всім, там їм дуже важко. За все в житті хтось платить.

Кіт чи пес?

Слухайте, тут є левчик (показує на кота, який увійшов – 24 Канал), тому що місто лева. А вдома в мене є і пес, і кіт.

Я зайшла і кажу, що ви спеціально завели кота для того, щоб вам не ставили якихось каверзних запитань.

Люди не дуже люблять чиновників, але люблять котів. У нас є поєднання. Так мудро.

Інтерв'ю з Андрієм Садовим: дивіться відео

Про укриття у Львові

Поговоримо про обстріл Львова. Я не знаю, як ви ставитеся до цих висловлювань, які періодично звучать про те, що Львів забув про війну. Вони звучать зазвичай в соцмережах, в коментарях. Як до цього ставитесь?

Я спокійно, тому що вже "шкіра є груба". Я прихильний до критики, але я не поважаю критиканство – критикувати, аби критикувати. Якщо маєш якусь добру пораду, скажи мені, як зробити це краще.

Щодо укриттів. Мені на серці спокійно, що коли був оцей останній потужний приліт, не було жодних жертв, ніхто не загинув. Чому? Зруйнували не один будинок, але всі люди були в укриттях. Тому ніхто не загинув. Люди, слава Богу, на четвертий рік війни вже знають, де є найближче укриття і куди можна піти.

А оці коментарі десь "а от нема". А що немає? Хтось хоче, щоб ми знайшли зайвих мільярдів і набудували нові європейські укриття? Ми не зможемо це робити. Ми маємо сьогодні вільні кошти, ми їх інвестуємо у зброю, купуємо машини, навіть з фондом "Повернись живим" купували міномети. Кожна родина когось відправила сьогодні на фронт. Треба допомагати нашим військовим.

Ви людина соціально залежна, ви читаєте соціальні мережі, є у вас час на те, щоб погортати їх деколи?

Я можу там подивитися, але не дуже багато часу.

Не відповідаєте у коментарях?

Не сильно. У мене є моя сторінка в фейсбуці, в інстаграмі, в X. Я там озвучую меседжі. Деколи свої особисті, деколи важливі для громади чи для країни. Деколи можу подивитися коментарі, що там пишуть. Я вже розумію системність процесів.

Мені трошки так боляче, що в часи війни є спеціально навчені люди, які займаються тим, що вони накидують різні коменти під дописами людей, які мають що сказати. Це не про себе я говорю. Я говорю про велику кількість людей, які роблять добрі справи, а їх валять лайном. Чому? Ну, бо вони можуть бути для когось опонентом. Це підло.

Шість тисяч найпростіших укриттів, як мені сказали, є у Львові. Цього достатньо?

Орієнтовно. Немає проблем сьогодні з тим, щоб сховатися від атаки. Чи всі укриття ідеальні? Ні. Багато підвалів використовуються як укриття. Підвал – це є власність людей, які живуть в цьому будинку. І коли хтось не хоче туди спуститися і прибрати, а хоче, щоб мер приїжджав особисто вичищав цей підвал – мене на всіх не вистачить.

Сьогодні ми живемо в той час, коли весь житловий фонд є приватизований. Тобто є будинок, навіть балкон є власністю тої чи іншої родини, і вона має за ним дбати. Хоча у нас є програма у Львові, співфінансування ремонтів балконів, але співфінансування. Мешканці можуть щось своє вкласти.

Тому в цілому стан укриттів є доволі непоганий, хоча я також, якщо пошукаю, знайду щось дуже погане. Єдина проблема, що деколи забувають, що вони всі мають бути відкриті. Ми ухвалили рішення у Львові, що всі укриття повинні бути відкриті завжди.

Тому що тривога може бути через п'ять хвилин, а хтось має ключі, але пішов десь в магазин чи поїхав кудись в село. Друзі мої, так не може бути. Ти мусиш лишити когось чергового, тому що якщо ти відповідальний за ключі, то це відповідальність. Тому ми ухвалили рішення – відкриваємо і не закриваємо.

Як контролювати, щоб там все було добре?

Встановити малесеньку відеокамеру за кошти, недорого, і все на телефоні дивишся, зайшов хтось чи не зайшов. Якщо хтось проникає не той, телефонуєш у поліцію, приїжджають й наводять порядок.

Скільки ВПО проживає у Львові?

Ще одне питання, яке завжди виникає до Львова, це питання внутрішньо переміщених осіб. Тому що на початку повномасштабного вторгнення ми пам'ятаємо, що всі їхали на Захід України. Відповідно, багато хто залишився у Львові, багато хто повернувся чи поїхав далі?

Пройшло в цілому 5 мільйонів людей, навіть більше. Сьогодні орієнтовано 150 тисяч є тут. Багато людей знайшли тут роботу чи інвестували кошти, купили помешкання. Частина живе ще в тих приміщеннях, які використовує як тимчасові. У нас наше містечко для переселенців також повне. Люди там живуть.

Ми мали розмову з владою Маріуполя. Я думаю, що будемо будувати окремий комплекс. Насамперед для тих переселенців, які в нас тут живуть, щоб вони мали повноцінне житло.

Ви стали хабом чи домом?

Для більшості Львів – це вже рідна хата. Я думаю, що навряд чи вони кудись переселяться. Тому що діти пішли до школи, вже є друзі, колеги. Люди старшого покоління, звичайно, ночами бачать сни про свої рідні містечка, села. Вони хочуть повернутися за будь-яких обставин.

Мовне питання

Ми вчора говорили з колегою, він сказав, що з Чернігова приїхав до Львова на постійне місце проживання рятувальник. Це ті люди, які не сплять після відбою тривоги. Вони рятують життя, житло, дістають з-під завалів. Від них залежить наше життя, але при цьому він говорить російською. І хтось почув, що він говорить російською по телефону, і завдав йому тілесних ушкоджень. Тому мовне питання традиційно залишається.

Я не бачу мовної проблеми. Я бачу людей, яким складно говорити українською мовою чисто, але вони пробують, вони ламають, але вони йдуть цією дорогою. От Катерина, моя дружина, навіть організувала такий бенд, там дівчата 70+, і вони співають українські пісні.

І що ми пізнали? Що дуже багато пісень вони пам'ятають ще зі свого дитинства, але вони їх не використовували під час життя. Бо вони жили в середовищі, яке було штучно створене, типу російськомовне.

Вони це відновлюють, говорять українською мовою через пісню, мистецтво. Я згадую завжди історію, що люди, які приїжджають до Львова, на третій день починають говорити українською мовою. Тут в місті атмосфера любові.

Я не вірю, що можна через силу змусити людину щось зробити. Вона може імітувати. А мені важливо, щоб українська мова була в серці. Щоб кожен, хто живе в Україні, любив українську мову, нею спілкувався і передавав цю мову своїм дітям, внукам.

Таке трохи питання терпимості виходить.

Це не робиться отак (клацає пальцями – 24 Канал). Можна ухвалити рішення в Верховній Раді, що з завтрашнього дня всі мають знати англійську мову. І що? Це потрібен час, системність. Чи українська мова? Так, в принципі, я думаю, що її знають всі. Але питання, чи люди вживають? Чи люди, які в уряді, вживають вдома в побуті українську мову? Це ж велике питання.

Я, як людина яка приїхала з Києва, скажу, що в столиці теж дуже багато російської мови лунає всюди. Ми дуже швидкий крок зробили до того, щоб говорити українською. Мені здавалося, що я навіть пропагувала суржик на каналі та говорила, щоб люди не соромилися розмовляти неправильно, і тим самим намагалася демонструвати їм приклад. Але зараз я розумію, що десь, можливо, люди подумали, що вже ніхто про це не говорить, тому, певно, можна повернутися до того, що зручно.

У мене є багато друзів, які перейшли на українську мову. Наприклад, Сєва Кожемяко, який долучений до "Хартії", він раніше спілкувався російською мовою. Зараз він принципово використовує тільки українську мову.

А оце мені теж здається, десь інколи виникає питання відбілювання себе. На фронті хлопці говорять російською?

Деколи, коли триповерховим (мовиться про нецензурну лексику – 24 Канал), то говорять. Ну, бо в українській нема. А в них (у російській – 24 Канал) є.

Про дружину та гроші у сім'ї

Ви згадали про дружину. Все це відбувається (бенд з жінками 70+) на базі Unbroken?

Це є наше містечко. Катерина на початку війни більше займалася переселенками, допомагала їм адаптуватися у Львові. Зараз останнім часом вона вже як соціальний працівник в Unbroken. Вона кожного дня наших ветеранів, хлопців і дівчат на кріслах колісних, на милицях возить у театри, кіно, на стрільбу з лука, рибальство, активності кожного дня. Як правило, в неї це все після обіду, тому до хати вона приходить доволі пізно, і деколи питання, хто пізніше приходить: я чи вона.

Скільки заробляють соціальні працівники?

Я не думаю, що мовиться про гроші, вона там на 0,25 ставки, здається. Це виключно її поклик, тому що це їй важливо. Коли вона це робить, багато людей перестають "сачкувати" і роблять це також якісно.

Ви розумієте, чому я спитала про гроші? Тому що одне з останніх таких ваших висловлювань про те, як ви маєте годувати сім'ю на 60 тисяч, викликало резонанс в соціальних мережах; почали обговорювати, яка ж зарплата у вас.

Мама моя, є теща, тесть, п'ятеро дітей, ми з Катериною, є багато чого, що потрібно підтримати. Звичайно, що воно не вкладається у бюджет в 60 тисяч, але, слава Богу, ми ніколи не були бідною родиною.

Є сімейний бізнес, який дає певний профіт. Я це чесно говорю. І це в моїй декларації вказано. Моє життя моніторять зліва направо, з права наліво всі. Можна з якогось інтерв'ю витягнути якесь моє речення і пробувати на ньому щось крутити. Нехай собі крутять, тільки щоб прізвища не перекручували. От і все.

Питання грошей у нас завжди дуже болючі для всієї України.

Ну, бо всі вважають, що хтось має забагато, а хтось має замало.

Пані Катерина займається соціальною роботою в Unbroken. Батьки вже "на домашньому"?

Батьки не працюють, вони пенсіонери всі.

Чи підуть до армії сини Садового?

Щодо дітей. Це ще одне питання, яке теж періодично гуляє в інтернеті. Особливо питання військової служби.

Типу, де діти? Старші навчаються. Менший вчиться у школі. Йосип вчиться в профтехучилищі на інсталятора. Це називається сантехнік. Йому так захотілося після школи, після дев'ятого класу отримати робочу спеціальність.

Михайло, Тадей і Іван отримують освіту не у Львові, але якщо прийде час, вони всі повернуться, оскільки в нас на військову службу треба йти з 25 років, всі вони підуть, ніхто нікуди не буде ховатися, а навіщо? Просто чомусь вважають, що всі мої діти ще зі школи мають служити у війську.

Я не знаю, чи це правильно є. Тому що я вважаю, що обов'язок батьків – дати дітям освіту. І потім освіта буде їх годувати. Тому що я не є прихильником, що дітям треба давати гроші. Вони повинні отримати освіту, в цьому батьки повинні допомогти. А потім, маєш голову – заробиш. А не маєш, ну вибачайте, всі спеціальності є важливі.

Тому я оцей свій батьківський обов'язок виконую. Ми підтримуємо наших дітей, щоб вони мали якісну освіту. Я вважаю, що кожен батько чи мама роблять так само.

Ви, коли говорите "прийде час", маєте на увазі 25-річчя?

Так, згідно з законом сьогодні вказано так.

Можливо, ви в сім'ї говорили про це, що діти думають про це, розглядають вони такий варіант?

А як може бути по-іншому? Якщо людина є громадянином України, то вона повинна...

Отримання другої освіти, третьої освіти, робота за кордоном?

Та ні. Ну, слухайте, то не є в моїй родині. Якщо б я мав можливість отримати хорошу освіту, я б її також отримав. Тому що в мене такої можливості колись не було, я за це жалкую, але нехай діти мають.

Де зараз Назарій Гусаков, який може бути замішаний у шахрайстві?

Не так давно в соціальних мережах активно почали говорити про Назарія Гусакова. ЗМІ писали про те, що нібито Назарій отримував гроші через дропи й виводив їх через онлайн-казино. Ви зазначали, що ліками його забезпечував Львів. Чи бачили ви, що Назарій збирає гроші, і на що?

Він гроші збирав все життя. Він завжди висловлював претензії, чому громада міста не є відповідальна за його життя. У всіх європейських країнах синдром м'язової атрофії – це захворювання, яке лікується за державні кошти. Україна такої програми, на превеликий жаль, не мала. І ми, у Львові, зробили такий перший приклад.

Тому що одне питання – це дати один укол дитині, коли вона має рочок, щоб рятувати її. Якщо цього не відбулося, то треба потім все життя підтримувати фінансово. Маю на увазі, ці уколи дуже дорогі.

Ми таку програму у Львові прийняли, і Назарій попав під цю програму. Я, чесно кажучи, не сильно моніторив, на що він просить гроші. Коли це все вилізло наверх, мені було моторошно. Я йому зателефонував, запитав, чи він приїде, бо він озвучив публічно, що тих ліків, які дає місто, недостатньо для нього.

Я запитав лікарів. Вони говорять, що провели аналізи, і його стан потребує, власне, такої дози. Він сказав, що йому цього замало, я відповів: "Окей, приїдь, пройди обстеження. Якщо обстеження покаже, що ти потребуєш, можливо, інший рецепт, ми допоможемо тобі". Він погодився, сказав, що приїде.

Після цього вже це все пішло на зовсім іншій хвилі. Я так розумію, що він не приїхав. Наприкінці місяця він мав отримувати наступні ампули, але так їх і не отримав.

Тобто він за кордоном, правильно?

А в нього мама в Італії живе, він час від часу їздить до неї. Я зробив запити до багатьох інституцій. Поки що відповіді не сильно дають. Особливо інституції в Європейському Союзі відповідають, що це персональні дані, і вони не надто хочуть про це говорити.

Зазвичай кажуть, не було би щастя, та нещастя допомогло. Я так розумію, що все одно Назар Гусаков допоміг підсвітити проблему?

Однозначно. Він, як медійна особистість, про тему синдрому м'язової атрофії говорив дуже багато, чи не найбільше.

Взагалі я з цією хворобою стикнувся років 5 тому. В одного з наших працівників ЛКП народилася донька, й у неї був цей вроджений синдром. Потрібно було зібрати мільйон доларів на укол. Тоді вся громада ці кошти збирала, ніхто не вірив, що це реально, але ми їх зібрали. Дівчинці зробили цей укол, і вона добре розвивається.

Потім постало питання, а як бути дорослим? Тому що, як правило, неотримання вчасної допомоги призводить до критичного стану, людина помирає. Фактично ми показали приклад підтримки і поваги. Тепер за це отримали новий виклик.

З багатьма питаннями розбираються слідчі органи. Нас же цікавить історія з тим, що робив Назарій у Львові. Здається, він зробив ліфт у будинку?

Це не він, це місто допомогло йому встановити ліфт, який використовує сонячну енергію, щоб не бути залежним від будь-яких збоїв в мережі. Ми це організували і зробили. Ми також робимо такі проєкти для інших людей, де це потрібно.

Тобто Назарій був людиною з великим голосом. Він кричав, він часто мене звинувачував, що я ніби не надто прихильний до нього, що я з днем народження його не привітав. Розумієте, по-різному було. Ну, але я спокійний. Тобто те, що я маю робити як міський голова, я стараюся робити.

Про проблеми інклюзивності Львова

У програмі "Відвал ніг" Олександра Терена всі ми спостерігали за тим, як Львів не підготовлений для людей на кріслах колісних. Але з минулого року у Львові значно побільшало пандусів, наприклад, у "Копальні кави" на Площі Ринок. Це був такий собі поштовх пана Терена чи це відбувалося десь паралельно?

Не було в Україні жодного міста, яке було б повністю привітне до людей з інвалідністю. Дуже часто пандуси робили "для галочки".

Зараз у нас є центри реабілітації, в нас екосистема людяності Unbroken. У міській раді навіть є заступниця, яка відповідає за доступність, – Ірина Мороняк.

Успіхи вже значні, але якщо подивитися, скільки ще треба усього в місті зробити – це неймовірний пласт роботи. Я постійно "дзьобаю" Укрзалізницю, тому що ми вже зробили площу, а доступності на вокзалі немає.

Вони і грант мають, і проєкт роблять – доступність буде. Але це, вибачте мені, на четвертому році війни через шалений тиск. Ті ж самі заклади громадського харчування.

Я збирав власників кафе, ресторанів ще позаминулого року, говорив їм, запитував, якщо до них Герой України приїде на кріслі колісному, то як тоді буде? Вони відповідали, що допоможуть йому піднятися. Але ж не можна це так вирішувати. Він має сам заїхати.

Тоді я запитую, а якщо він захоче в туалет? І тут починається: "Ну, ви розумієте, історичний центр…". Я говорю, що не проблема забрати один столик, збільшити кімнату і дати людині гідно зробити те, чого вона потребує. Деякі почали це робити, деякі – ще ні.

Так і з "Копальнею кави". Якщо ви на кріслі колісному, то ви заїдете туди, так. Але якщо ви захочете в туалет – там його немає. І це ще одне питання. Я про це публічно говорю. Думаю, власники цього бренду звернуть увагу, тому що площа "Копальні кави" є великою, правда ж? Там дуже багато відвідувачів.

Так само як і інші заклади в місті Львів. Ми намагаємось все зробити у місцях, які підпорядковуються місту. От в Ратуші у нас є спеціальні туалетні кімнати, є заїзд нормальний. В районних адміністраціях – те саме. Тільки ще питання, як це зроблено всередині. Я особисто їжджу, люблю перевіряти, наскільки це надійно зроблено

Неймовірна екосистема Unbroken

Ви приділяєте дуже багато часу питанню реабілітації. Скільки це у відсотковому значенні? Бо мені інколи здається, що це 50% вашої роботи.

Якщо чесно, то це мінімум година в день. Тому що ми вже прийняли більш як 24 тисяч поранених. Це жінки, діти і, звичайно, наші військові. Але ти ж розумієш, окей, привезли поранених, зробили операцію. А наступний етап – протезування. Ми з нуля вибудували протезну майстерню. Маємо сьогодні можливість робити тисячу протезів в рік в наш муніципальний центр.

Але людина ще має десь жити, поки її запротезують, тому що це не можна робити автоматично. Рана має бути сформована. Це 5 – 6 місяців. Ми зреалізували проєкт, збудували соціальне житло для поранених.

А спорт? Як люди мають займатися спортом, якщо вони втратили кінцівки? А є родина, яка потребує активності. Розвиваємо в Unbroken різні види спорту.

Далі – питання мистецтва. Щоб ви розуміли, будь-яка фізична реабілітація без ментальної – взагалі не дає жодного ефекту! А мистецтво – велика частина ментального здоров’я. Інвестуємо в це кошти спільно з Львівською національною академією мистецтв.

А питання роботи? Де людина має працювати? Ми маємо спеціальні гранти для ветеранів, які хочуть мати власний бізнес. Тобто це є ціла екосистема людяності, яка включає дуже багато різних пазлів, і ми їх розвиваємо. Ми ділимося нашими напрацюваннями з колегами з інших місць, з інших країн. Бо багато людей не знає, що робити. Приїжджають, дивляться і роблять в себе краще, можливо більше.

Нове протезне виробництво у Львові

Ми з вами говоримо зараз на тлі великих змін в Кабміні. Цей Кабмін, наскільки я знаю, передав до Львова протезний завод. Що там планують робити?

Два роки я їх так трошки підтискав, тому що у Львові з радянських часів був великий протезний завод. У 2014 році його закрили. Завжди було бажанням у когось його "свиснути" – щось там забудувати.

Я це питання кожного тижня просував через листи, тиск. Зараз наше завдання – відновити там виробництво, тому що нам потрібні крісла колісні для держави. Нам потрібне різне обладнання для людей з інвалідністю. Я хочу, щоб це було наше, українське, рідне, з нормальною ціною.

Ми показали, що ми це можемо робити, тому що ми збудували протезне виробництво з нуля, в голому полі. Це також був аргумент, що ми зможемо цей проєкт реалізувати. Я думаю, що наступного року завод запрацює з новою продукцією, з хорошими взірцями.

Інвестиції будуть з-за кордону?

Звичайно, що ми починаємо з наших грошей, але ми залучаємо багато партнерів.

Тобто знову ж питання наших грошей, і чи вони взагалі є.

З грошима велика біда, тому що держава постійно гроші вилучає. При цьому кажуть, що вилучають на озброєння. Але хлопці, дівчата з наших бригад приїжджають і говорять: "Допоможіть, тому що біда, тому що немає і того, і цього". Я не хочу зараз в це заглиблюватися.

Працюємо з міжнародними партнерами, десь там залучаємо кошти, перекредитовуємося, стараємося і військовим помагати, і на соціальні речі багато грошей витрачати. Тому що і протези, і реабілітація – це надзвичайно великі кошти.

Тут насправді найбільший жаль, що львів'яни відчувають проблеми з інфраструктурою. Наприклад, дороги потребують обслуговування. Ми їх в час війни не сильно обслуговуємо, тому що кошти витрачаємо на фронт. Є частина громади, яка говорить "Правильно!", а інші кажуть: "А як же ми?". А хідник біля хати, одне, друге, третє…

Хочете мене бийте, хочете мене карайте, але за бюджетні кошти ми нічого робити не можемо. У мене позиція жорстка, за це мене б'ють, карають, але такий я вже є.

Ми зараз продумуємо варіант, як, наприклад, оголошувати тендер на реконструкцію доріг, але з оплатою після війни. Якщо хтось з будівельних компаній згодиться, наприклад, зробити реконструкцію дороги, але ми чесно кажемо: ми під час війни грошей не заплатимо, бо під час війни гроші платимо на озброєння. А після війни – заплатимо. Якщо ви вірите місту Львову, будь ласка, приходьте.

Містяни часто обурюються і через фонтани, кажучи, що їх, прекрасних, ховають у підлогу біля історичних пам'яток, біля храмів. І там бігають, купаються голі, насолоджуються життям. Наскільки це підтримує правильну картинку Львова?

Це фантастична картинка, коли голі діти собі в фонтані бавляться. Слухайте, дайте дітям бути дітьми. Я це підтримував і буду це надалі робити, тому що не можна у дітей забирати в дитинство.

Що не так з Львівським онкологічним центром?

Ви дуже пишаєтеся центром Unbroken, але поруч з ним є ще Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр, який всі намагаються обходити десятою стороною. Я розумію, що ви зараз скажете, що він обласний, і я розумію, що ми не можемо за нього взятися. Але, здається, тільки там можуть робити операції від 2, 3, 4 ступеня.

Ні. У нас в Першому медичному об'єднанні сьогодні є найсучасніше обладнання, дуже круті фахівці, і все, що може робити обласний онкоцентр – ми з нуля робимо у Першому медичному об'єднанні.

Я підтримую одних і підтримую других, тому що це все важливо. Сьогодні дуже багато людей потребують медичної допомоги, які спеціально приїжджають до Львова. Для мене немає розподілу.

Просто моя відповідальність – це Перше медичне об'єднання. Якщо говорити за обласний онкоцентр, ми їх підтримуємо, маємо з генеральним директором достатньо хороші робочі відносини.

Це виглядає, немовби захламлений балкон в надзвичайно красиво вибудованій квартирі.

Передайте це у комунальну власність, там ситуація поміняється кардинально і швидко. Він є обласний. От заїдьте в нашу комунальну медицину і заїдьте в обласну, порівняйте. Одна держава, одне місто, одні закони, одні регламенти, одні ставки, але кардинально велика різниця. Чому? Тому що тут є персональна відповідальність, і я на це витрачаю час, своє здоров'я, тому що я вважаю це важливим. Питання медицини, питання освіти, питання культури в часи війни має стояти на дуже високій площині, тому що для чого ми живемо?

Так проштовхати, як з заводом, не вийде?

Ні, ніхто цього не віддасть. В області інша проблема. В області продають медичні установи. Подивіться, скільки вони продали медичних установ за останні 7 років. Це жах. Якщо ми купляємо, будуємо нове – вони розпродають те, що в них є. Це бандитизм, якщо чесно.

Андрій Садовий також розповів про суперечку з Порошенком та зізнався, який його обов'язок є найважчим – дивіться у відео.