Пам’яті викладача, аеророзвідника Дениса Антіпова

Знав багато мов і бував у різних державах, але казав, що ні за які мільярди з України не виїде

Лейтенант Денис Антіпов загинув 11 травня 2022 року біля села Довгеньке під Ізюмом на Харківщині. Офіцер отримав несумісні з життям поранення під час обстрілу танками й артилерією. Захиснику було 32 роки.

Денис був родом з Івано-Франківщини. У мирному житті викладав корейську мову в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Мав багато захоплень і завжди намагався відкривати щось нове. Цікавився авіацією, любив історію України, поширював правду про боротьбу ОУН, УПА, Армії УНР.

Із перших днів Революції Гідності Денис був на Майдані Незалежності в Києві. Після початку війни став волонтером, а у 2015 році приєднався до 81-ї окремої аеромобільної бригади. Займався аеророзвідкою, став командиром взводу. Виконував бойові завдання під Донецьким аеропортом, у промзоні Авдіївки, на Світлодарській дузі. Взяв позивний «Бук» на честь свого прадідуся Дмитра Антіпова – воїна УПА.

Після 2016 року повернувся до мирного життя: продовжив викладати в університеті та відкрив власну справу – виробництво іграшок і подарунків з дерева.

24 лютого 2022 року Денис знову став на захист держави – тепер в аеророзвідці 95-ї десантно-штурмової бригади. Спочатку брав участь в обороні Києва, потім воював на Харківщині.

9 березня 2022 року отримав поранення під час артилерійського обстрілу біля міста Ізюм. У шпиталі створив сайт про злочини росіян в Україні. А в перших числах травня, одразу після завершення лікування, повернувся на передову.

«Денис знав дуже багато мов, їздив у різні держави світу. Йому пропонували переїхати, давали роботу, житло, щоб виїхав за кордон. А він відповів: «Ні за які мільярди я з України не виїду». Син усюди ходив з книгою. Якщо прочитав щось нове, хотів, щоб всі про це знали. Купував книги у двох екземплярах. Одну залишав у себе, а іншу передавав нам. Остання, яку передав – «Справа Василя Стуса», – розповіла мама Марія Антіпова.

«Неспинниий генератор ідей, людина-двіж по життю. Той, хто не відступав перед проблемами і завжди вставав після падінь. За твій неповторний гумор та внесок у розвиток Української Держави. Пам‘ятаємо і помстимось», – написав Сергій Молодід.

«Принциповий активіст. Боровся за українську мову та проти колоніального минулого в Україні... Завжди дотепний, веселий, цілеспрямований і впевнений у майбутньому. Він дуже любив Україну! Жив заради неї», – написав Андрій Ковальов.

Після загибелі сина його батьки започаткували стипендію для студентів кафедри корейської мови та літератури і створили фонд для підтримки студентів імені Дениса Антіпова.

У 2012 році Денис Антіпов закінчив Київський національний університет імені Шевченка за спеціальністю "Мова та література і переклад (корейська, англійська)" і залишився працювати там викладачем.

"Денис жив університетом. Йому дуже хотілося, щоб для студентів це було не просто на папері, а щоб залишилося у них надовго — на все життя. Денис студентів різних курсів настільки гуртував. Вони до нього горнулися, як ті курчата до квочки. Він так з ними проводив цікаво час. Навіть, коли Денис загинув, йому студенти присвятили багато віршів", - розповідає мама бійця.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Денис не задумуючись пішов у військкомат, пригадує пані Марія: "Він зателефонував і сказав: "Мамо, вже орки напали на нашу столицю — на Київ. Я вже зібраний, йду на війну".

У складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Денис виконував бойові завдання у "гарячих точках" Донецької та Луганської областей.

Марія Антіпова розповідає, з сином спілкувалася щодня, а з 11 травня 2022 року він перестав виходити на зв’язок.

"Три дні були дуже сильні обстріли. Вони не мали можливості не те, що з’їсти, а води випити. Їх оточили зі всіх боків. У них шансів вижити чи врятуватися не було. Стріляли градами. Його відкинуло до бліндажа. Осколок потрапив йому в голову. Побратим, який бачив це все, до нього підійшов, але Денис уже був мертвий. На жаль, його неможливо було врятувати", - розповідає Марія Антіпова.

Востаннє жінка спілкувалася із сином за день до його загибелі.

"Він написав: "Мамо, у мене все добре. Я тебе дуже люблю, ми переможемо". У нього була віра і він усе робив для перемоги. Вони були незламні, вони були непохитні. Це покоління виросло на ідеях націоналізму, патріотизму Ми пишаємося ним. Він по крові нам син, а по духу — він син України. Він — син нашої держави", - каже мама бійця.

Про смерть сина Марія дізналася через три дні.

"В суботу вранці зателефонували з військкомату та повідомили про те, що Денис загинув. А я кажу: "Це — неправда. Ви, можливо, сплутали з кимось". Перед тим, як лежав у шпиталі, Денис казав: "Мамо, як тобі будуть телефонувати й говорити про те, що мене вбили, що я загинув, ти не вір. Тепер я приходжу на могилу і кажу: "Денисе, я не вірю. Ти живеш, ти будеш жити, ми тебе пам’ятаємо, усі будемо пам’ятати", - каже пані Марія.

Після смерті Дениса його батьки вивісили на своєму подвір’ї у селі два прапори — червоно-чорний та синьо-жовтий.

"Ці прапори встановлені на честь сина та побратимів. Вони символізують перемогу. Це — прапор нашої держави та прапор УПА. Коли Денис загинув, у нього два стяги були на грудях. Він не носив їх у заплечнику, не носив у кишені, а на грудях", - розповідає пані Марія.

Жінка каже, що син любив проводити час у Хотимирі та якось сказав матері, що хотів би бути похороненим саме тут. «Він знав, звідки його коріння, і туди він повинен повернутися», - каже мама бійця. Батьки виконали заповіт сина.

Воїна поховали 19 травня 2022 року в родинному селі Хотимир Івано-Франківської області. На церемонію прощання прийшло понад 300 людей - друзі, односельчани, учасники російсько-української війни, військовослужбовці сил тероборони ЗСУ, студенти та викладачі КНУ імені Тараса Шевченка, представники громадських об’єднань та українського духовенства. За участі Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка виконали сучасний український військовий поховальний ритуал.

"Коли хоронили його, дуб тут вже ріс. І як слова пісні: "А під тим дубочком партизан лежить", — згадує Марія Антіпова повстанську пісню.

Посмертно Денису Антіпову присвоєно звання почесного громадянина Києва. Його іменем назвали вулиці у столиці та Хотимирі Івано-Франківської області. На Аскольдовій могилі в Києві захиснику відкрили меморіальну дошку.