"Союз" Зеленского и Орбана. Как президент разрушал движение Украины в ЕС и чего ждать дальше

Закон про знищення незалежності НАБУ та САП, який президент Володимир Зеленський підписав у вівторок ввечері, завдав критичного удару по процесу європейської інтеграції України.

Брюссель до останнього моменту намагався цьому запобігти.

Єврокомісарка Марта Кос особисто зателефонувала віцепрем'єру Тарасу Качці і попередила про наслідки.

Хоча навряд чи він і сам цього не розумів.

Зрештою, оцінка фахівців з європейської тематики є одностайною: за останні дні Україна підійшла впритул до того, щоби вбити свої шанси на відкриття змістовних вступних переговорів з ЄС, а можливо, й перетнула цю лінію.

Київ має тут контраргумент.

Мовляв, пауза у русі до ЄС – це провина Євросоюзу, а не України.

Мовляв, ми усе виконали, але вперлися у вето Угорщини.

Та іронія долі у тому, що якраз у липні в України з'явився шанс пробити цю стіну.

У Брюсселі були готові на тектонічний зсув у ставленні не лише до України, а й до процедури вступних переговорів як такої.

По суті, у ЄС планувати "кинути" Орбана і обійти його вето.

Була призначена навіть дата відкриття першого кластера.

Аж тут з України полився вал негативних новин.

Атака на Бюро економічної безпеки (БЕБ).

Політично вмотивоване переслідування Шабуніна.

Заміна євроінтеграційного блоку уряду….

На цьому тлі рівно тиждень тому Київ отримав повідомлення: готовності до альтернативного плану поки немає, його відклали на осінь.

Утім, джерела "Євро.

Правди" наголошують: не йдеться про те, що ЄС так "покарав" Київ за перші ознаки зриву реформ.

Картина складніша.

Головною причиною відтермінування став брак готовності з боку самого Євросоюзу; однак певний вплив подій навколо БЕБ також був, це неможливо заперечити.

Але все це не має значення після подій цього тижня.

Президент Зеленський, знаючи про зрушення у ЄС, не лише не припинив, а й посилив атаку на реформи.

Руйнування незалежності Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) перетнуло червоні лінії для ЄС.

І тепер наявність або відсутність угорського вето вже не має вирішального значення.

Брудну роботу замість Віктора Орбана виконала сама Україна.

У цьому тексті "Європейська правда" розкриє деталі плану.

Ця інформація досі не публікувалася через її чутливість.

Ми теж мовчали, щоб не зірвати – але тепер це втратило актуальність.

Також ми пояснюємо, якою може бути відповідь ЄС на порушення з боку Києва і яких кроків точно не варто чекати.

Обіцянки Євросоюзу.

Ті, хто слідкував за заявами європейських "топів" щодо руху України до ЄС, могли звернути увагу на важливу зміну риторики про темпи вступних переговорів.

На межі 2024-2025 років у Брюсселі та у багатьох столицях прямо говорили, що ставлять за мету відкрити усі шість кластерів у переговорах про вступ України до ЄС до кінця року.

Це – безпрецедентна швидкість для європейської бюрократії, такого не було з жодною країною протягом останніх десятиліть.

Навіть перед "великим розширенням" 2004 року, коли структура ЄС та обсяг зобов'язань кандидатів був радикально меншим, ніж зараз, цей підготовчий етап забирав трохи більше часу.

Утім, зважаючи на особливу роль та вагу України, Брюссель вирішив задекларувати цю амбітну мету, тож пів року тому президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн почала повторювати це зобов'язання публічно.

Та з початком весни цю обіцянку довелося викреслити з риторики.

Угорський прем'єр Віктор Орбан почав блокувати рух України до ЄС, перетворивши це на основу своєї передвиборчої кампанії.

У Єврокомісії зрозуміли, що проблема дуже реальна і шляхів її обходу поки немає.

У Брюсселі почали навіть говорити про розділення пари Україна-Молдова, щоб не тримати Кишинів у заручниках угорського вето.

Фон дер Ляєн, а також низка дружніх до України столиць тоді виступили проти і заблокували розділення.

Потім з'явився гібридний "план Б", про який "Євро.

Правда" детально розповідала – але він так і не отримав схвалення Києва, оскільки не передбачав офіційного запуску переговорів з Україною, а лише їхню імітацію.

Здавалося, усе зайшло в глухий кут.

Для багатьох європейців до того ж було складно зрозуміти, що Орбан не прагне поступок з боку України, блокада є його самодостатньою політичною ціллю.

Але із завершенням польського головування у Раді ЄС (Варшава очолювала цей орган у першому півріччі) щось змінилося.

У ЄС знову почали заявляти про відкриття "всіх кластерів" до кінця 2025 року.

Першим, на полях саміту НАТО в Гаазі про це заявив литовський президент Гітанас Науседа.

Далі про це почала говорити Єврокомісія – Урсула фон дер Ляєн та профільна комісарка Марта Кос.

А ще була заява профільної віцепрем'єрки Ольги Стефанішиної про те, що Угорщина, мовляв, не може заблокувати старт переговорів України з ЄС.

Ці заяви в Україні тоді критикували за нереалістичність, непрофесійність та "відрив від реальності".

Але насправді всі ці політики говорили про план, який вже був готовий та узгоджений з ключовими гравцями – але його деталі свідомо лишали непублічними.

Як мали "кинути" Орбана.

Отже, Єврокомісія, президент Євроради та кілька важливих держав-членів домовилися обійти угорське вето.

Причому – в доволі неочікуваний спосіб.

Пропозицію просто не враховувати голос Угорщини (умовно кажучи, змусити Орбана "вийти на каву") – відкинули.

Низка країн, у тому числі друзів Києва, вважали це створенням неприйнятного для них прецеденту, наслідки якого виходили б далеко за межі українського питання і могли зруйнувати принцип одностайності як такий.

Натомість данці та керівництво Єврокомісії запропонували не проводити голосування взагалі.

Мовляв, головування звертається до Єврокомісії, посилається на позицію самої ЄК та на рішення червневого саміту про те, що Україна виконала усі необхідні критерії.

А Єврокомісія – оголошує про початок переговорів з Україною, ніби усі формальності виконані.

Щоби підготувати яку-не-яку юридичну базу для цього кроку, президент Євроради, за даними одного з джерел, формально звернувся до Єврокомісії за юридичним роз'ясненням (юристи ЄК, до слова, відомі своєю здатністю підготувати правове обґрунтування для неочевидних кроків, у разі політичної потреби).

Цю позицію коротко можна звести до того, що в установчих документах ЄС немає вимоги про одностайне голосування за проміжні технічні кроки, як-от відкриття кластерів.

Тому, мовляв, Єврокомісія має право робити це також з власної ініціативи, адже держави ЄС, відкривши переговори з Україною у червні 2024 року, дали їй такі повноваження.

А вже на закриття переговорів та на узгодження особливих умов – буде одностайне голосування (але до того часу, як багато хто сподівається, Орбан вже втратить посаду – але про це у юридичному висновку, звісно, писати не стали).

Кілька співрозмовників "Євро.

Правди" визнали, що схема "юридично небездоганна".

Але Орбан не матиме юридичних важелів, щоб її зупинити.

"Угорщина напевно позиватиметься в Суд ЄС проти Комісії, і це єдине, що вона може зробити.

І вона напевно виграє цей суд.

Але це станеться років за три – а на той час Орбана вже не буде на посаді, а Україна суттєво просунеться в переговорах, а може, й вступить до ЄС", – поділився з "ЄП" один з європосадовців понад тиждень тому – у період, коли в Брюсселі ще зберігали оптимізм.

Дійсно, за правилами Суду ЄС навіть у разі оскарження певного рішення його дія не призупиняється.

Але позиція Брюсселя у разі розгляду такої справи є справді слабкою.

Річ у тім, що у червні 2021 року Рада ЄС ухвалила так звану "Переговорну рамку" – рішення, що регулює перебіг переговорів з Україною.

Цей документ містить кілька згадок про потребу одностайного голосування для відкриття кластерів, а також передбачає особливу процедуру відкриття кластера "Основи".

Так, Орбан "дістав" усіх в Євросоюзі настільки, що з'явилася готовність заплющити на це очі.

Але ця схема від того не стала юридично бездоганною і потребувала політичної сміливості з боку данців та Єврокомісії.

Однак зрештою ця сміливість з'явилася.

За даними "ЄП", перше обговорення цієї ідеї на найвищому рівні відбулося у Гаазі, під час саміту НАТО, де Зеленський мав окремі зустрічі з прем'єркою Данії Метте Фредеріксен та з керівництвом ЄС.

Саме після цього, як доводилося чути в Брюсселі, юристи ЄК запустили підготовку правової бази для такого кроку.

Рівно за тиждень, 3 липня, Зеленський їде до Данії з окремим візитом.

Ця поїздка не має якихось публічно помітних наслідків; її реальна мета – окремі переговори щодо "плану В".

І, нарешті, фінальний раунд переговорів з керівництвом Єврокомісії та Євроради відбувся у Римі 10 липня.

Саме після того комісарка Кос зробила заяву, що вона – ігноруючи вето Орбана – впевнена у відкритті всіх глав у вступних переговорах з Україною.

Також там узгодили дату – відкриття першого кластера мало відбутися у Брюсселі 18 липня на полях засідання Ради ЄС у загальних справах.

Про цю домовленість повідомили і Молдову.

Тамтешня віцепрем'єрка Крістіна Герасімов ніби була не у захваті від ідеї, але погодилася; Герасімов та Стефанішина мали удвох полетіти до Брюсселя на цю церемонію.

Що пішло не так.

Отже, Зеленський знав про унікальну можливість, з кінця червня особисто брав участь у домовленостях про неї.

Але те, що почало відбуватися після досягнення цих домовленостей, змушувало європейців питати – WTF? Що відбувається?.

У липні уряд пішов на грубе порушення закону про Бюро економічної безпеки і відхилив кандидата, відібраного на прозорому конкурсі за підтримки ЄС, голосами міжнародних експертів.

9 липня уряд скасував результат конкурсу, і є усі підстави вважати, що цей зрив був санкціонований Банковою.

11 липня почалися маски-шоу та обшуки без санкції суду у Віталія Шабуніна, що відомий жорсткою критикою Банкової.

Наступного дня – абсурдні обшуки у матері загиблого героя України "Джуса" лише за те, що Шабунін у неї ненадовго зупинявся.

І тут не йдеться, що її очікуваний наступник Тарас Качка має якісь іміджеві проблеми.

Просто у ситуації, коли рішення не очевидне, заміна переговорника з боку України є серйозним аргументом, щоби поставити процес на паузу.

То навіщо було таке робити? Це питання лишається без відповіді.

Не можна виключити збіг кількох процесів у часі (рішення щодо БЕБ, наприклад, мало встановлений ще кілька місяців тому дедлайн 10 липня), ротацію уряду також навряд чи "підганяли" під головування ЄС.

Не можна також виключити, що на Банковій відчули вседозволеність, розуміючи, що у критичний період Брюссель будь-що буде утримуватися від критики.

І цей розрахунок виявився коректним.

ЄС змовчав.

Однак зрештою стало зрозуміло, що і очікуваної перемоги не буде.

За інформацією "ЄП", Данія просто не внесла тієї пропозиції, про яку, здавалося, було домовлено.

Питання про стан підготовки Молдови та України до переговорів взагалі не включили до порядку денного зустрічі 18 липня.

Кілька джерел "Євро.

Правди" стверджують, що головні перепони цьому – внутрішньоєвропейські.

Попри те, що вступні переговори з Україною і Молдовою планували відкрити без формального голосування – у Брюсселі прагнули уникнути того, що якась з ключових держав ЄС почне публічно заперечувати, оспорювати цей крок.

Водночас окремі столиці вважали, що з рішенням треба попрацювати і перенести його на вересень.

"Маю також зізнатися, що не всі зусилля були докладені для того, щоби зібрати згоду ключових країн", – додав один зі співрозмовників.

Є ще одна деталь, що заважала домовленостям про 18 липня.

У Брюсселі це рішення готували "таємно" від угорців.

Звісно, напередодні засідання Будапешт мав про це зізнатися з порядку денного, але цей момент намагалися по максимуму відтягнути, щоби лишити Орбану якомога менше часу для атаки на (і без того крихку) європейську єдність.

З іншими державами-членами про підтримку домовлялися окремо, не виносячи ідею на публіку.

З цієї причини і "Європейська правда" не оприлюднювала, що у ЄС готують прорив у переговорах України з ЄС.

Але зараз і Будапешт про це вже, напевно, у курсі, та й ці плани – після атаки на НАБУ та САП – втратили актуальність.

До слова, Ольга Стефанішина наприкінці тижня, у своєму останньому інтерв'ю на посаді, визнала, що план відкриття переговорів 18 липня дійсно існував, а також поклала на ЄС відповідальність за його зрив – і, частково, також за свою відставку з посади.

"Ми доклали максимальних зусиль, зробили все можливе.

Але зрештою для нас стало зрозуміло, що цього рішення не буде.

Ця історія, думаю, посприяла тому, що президент остаточно ухвалив рішення (…) переспрямувати мої зусилля на напрямок США", – пояснила вона.

Втім, наявна у "Євро.

Правди" інформація не підтверджує цю версію.

Так, станом на 14 липня, коли стало відомо про рішення Зеленського змінити відповідальну за євроінтеграцію в уряді, джерела "ЄП" в Брюсселі стверджували, що процес розвивається позитивно і є всі підстави розраховувати на дипломатичну перемогу, тобто на відкриття кластера.

Навіть попри скандал з БЕБ.

Червона лінія? Подолана!.

Тим, хто стежить передусім за заявами українських реформаторів та активістів, може здаватися, що Україна перетнула усі можливі червоні лінії та перейшла до відкату реформ ще пару тижнів тому, а то й раніше, а історія з БЕБ стала вододілом для західних партнерів.

Утім, реальність інша.

У ЄС на диво толерантно поставилися до ситуації з БЕБ.

Правда" детально розповідала про це у статті "Україні "простили" реформи" за підсумками конференції у Римі, де європейці уникали будь-якої позиції з цього питання і навіть були змушені "цензурувати" фото єврокомісарки Кос із доволі нейтральним лозунгом про підтримку БЕБ в руках.

Згодом кілька дипломатичних джерел підтвердили це.

"Для нас БЕБ – це не та ситуація, яка є червоною лінією.

Там не все однозначно", – висловив думку один з європейських співрозмовників "ЄП".

Американських партнерів за нової адміністрації це взагалі не цікавить.

На цьому тлі реакція на атаку на НАБУ і САП – діаметрально інша.

"Історія з БЕБ не є червоною лінією.

Демонтаж антикорупційних інституцій – безумовно є червоною лінією.

Безумовно!" – наголошує один зі співрозмовників.

Навіть публічна реакція ЄС виявилася жорсткою, як для останнього часу.

Наприклад, від єврокомісарки Кос.

Та на закритих переговорах риторика була ще жорсткішою.

"ЄП" стало відомо про зміст переговорів Марти Кос із новим віцепрем'єром з євроінтеграції Тарасом Качкою.

Вона передала українському колезі, що ЄК твердий у висновках щодо закону: він не лише перешкоджає незалежності НАБУ та САП і суперечить зобов’язанням, визначеним у Дорожніх картах, про які Київ і Брюссель домовилися у рамках підготовки до переговорів.

За словами Кос, Євросоюз також розцінює ухвалення цього закону "як відкат у виконанні семи рекомендацій ЄК, що були умовою кандидатського статусу України".

Досі офіційне визнання відкату в "кандидатських реформах" лунало від ЄС лише щодо Грузії.

Як відомо, у відповідь на це Брюссель заморозив взаємодію з Грузією у рамках вступного процесу.

Тож Марта Кос нагадала Качці про такий наслідок.

"Цей крок матиме серйозні наслідки для всього переговорного процесу щодо вступу України в ЄС.

Вже зараз держави-члени висловлюють зауваження, що правильним кроком було не спішити з відкриттям кластера 1", – повідомила вона.

Усі інші співрозмовники у ЄС, з якими "Євро.

Правда" спілкувалася ще до підписання закону, роблять той самий висновок: у разі, якщо Зеленський поставить підпис, він підпишеться також під заморозкою у процесі вступу України до ЄС.

Можливо, скринінг останнього (сільськогосподарського) кластера і буде завершений, але відкриття змістовних переговорів неможливе.

Якими ще будуть наслідки?.

Утім, треба усвідомлювати, що навіть за нинішніх умов наджорсткої публічної реакції, яка відповідала б рівню обурення багатьох представників українського суспільства, не буде.

У ЄС продовжує діяти де-факто мораторій на критику України.

"Навіть після ухвалення та підписання закону не буде невідкладних наслідків", – зізнався у понеділок вранці один з дипломатичних співрозмовників "Євро.

Правди", але відразу додав: це не означає, що не буде довгострокових наслідків.

Донедавна вагомим важелем для тиску на Україну був передвступний процес.

У Брюсселі, без перебільшення, зробили пріоритетом питання розширення стосовно України.

Для нашої держави конструювали спеціальні прискорені процедури, які дозволили нам – попри не надто високу швидкість реформ у 2023-2024 роках – надзвичайно швидко проходити усі технічні процедури.

Паралельний скринінг за всіма переговорними главами, підготовка до швидкого відкриття кластерів, допомога Україні….

В ЄС, утім, розраховували і на взаємний рух з боку України, і він був.

Але тепер це у минулому.

Після останніх дій Зеленського у частини європейців склалося враження, що питання вступу "більше не є пріоритетом".

Цю думку за останні дні довелося почути від кількох співрозмовників "ЄП", що працюють у Києві.

А позиція тих, хто слідкує за Україною зі столиць – зазвичай ще більш скептична.

А тому Європа готується тиснути на інші важелі.

Передусім – фінансові.

Перші непублічні повідомлення про це Київ вже отримав.

В Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) попередили Банкову про наслідки для оборонних інвестицій та інвестицій у відбудову через атаку на НАБУ.

Європейські посадовці також нагадують Києву про бюджетну діру, яку Україна має закривати через запозичення.

Мовляв, ми в ЄС не проти допомагати вам у пошуку грошей.

Але подумайте – чи буде багато охочих позичати країні, яка зруйнувала свою антикорупційну інфраструктуру? Утім, неясно, чи довіряють цим сигналам на Банковій, де звикли, що ЄС багато натякає, але неохоче діє.

Адже збереження стабільності України і її здатності оборонятися – це те, що потрібне і самому Євросоюзу.

Необхідно також наголосити, що загрози безвізовому режиму немає.

Принаймні, наразі.

У мирний час саме це могло стати ключовим важелем тиску на Київ.

Свого часу створення незалежних НАБУ і САП були серед ключових умов Плану дій візової лібералізації, тобто отримання Україною "безвізу".

Але за поточних умов, коли відкритий кордон є гуманітарною потребою і коли ЄС точно не зацікавлений карати пересічних українців за помилки влади – це питання не має шансів з'явитися на порядку денному.

У цьому питанні до рівня Грузії (у якої дійсно можуть забрати безвіз) ми не опустимося.

А от від Молдови ми майже напевно відстанемо.

Через дії Києва стає практично неуникним так званий "decoupling" – відокремлення Молдови від України у вступному процесі і початок вступних переговорів з Кишиневом у той час, як діалог з Україною лишиться замороженим.

І вина за це буде на 100% лежати на Києві.

На депутатах, які ухвалили закон про демонтаж незалежності НАБУ і САП, та на президентові Зеленському, який це рішення підписав та публічно став на його захист.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".