"Усе існує як система або не існує взагалі"

Майбутнього без теперішнього нема. Є завтрашні наслідки нинішніх дій. Усе не буде добре автоматично. Буде так, як ми зробимо.Живу в потягах Укрзалізниці. Лекції, виступи з метою підтримати український дух у військових і цивільних вимагають мобільності. Тож фраза "Рух – це життя" для мене буквальна та близька.Почуваюся на 26,5. Називаю це психологічною молодістю. Є чимало ідей, які хочу втілити. Коли ти молодий духом, це дається легше.Втома мені не чужа. Маю п'ять оаз відновлення: духовні практики, фізичні вправи, книжки, музика і друзі.У дошкільному віці на мене вплинула "Сповідь" Аврелія Августина. Згодом вивчив напам'ять пів "Кобзаря" Шевченка. Після розвалу Союзу з'явилося багато книжок про життя святих. Вони теж мали на мене значний вплив.Молодість – це завжди про горизонт. Якщо мерехтить мета попереду й маєш сили до неї рухатися, ти – молодий. Щоправда, від утоми не втечеш у жодному віці. А ще ж потрібно і крізь війну прорватися.Життя – це рух до мети, а не метушня. Завжди є мета більша за життя. Хочу бути корисний для інших. Особ­ливо сьогодні.Найкращий учитель – досвід. Люди невпинно конструюють реальність своїм ставленням до світу, до інших і до себе. Людина людині не вчитель, а радше – співмандрівник у вагоні на ймення "Життя".Людина – це досвід і мова. Пережитий досвід шукає мову, а засвоєна мова підтягує досвід.Мова – операційна система свідомості, яка творить людину, а комунікація – суспільство. Людина народжується і формується в мандрівці. Ширина досвіду і словник роблять нас такими, які ми є. Мова зроджується в горнилі історії. 20 років тому ви не почули би про безпілотники. Тепер це невіддільна частка української мови. Мова ширшає, коли за новими словами стоїть новий досвід. Наше націєтворення сповнене драм: голодомори, репресії, колективізація стали частиною мови. Ми це переживали і про це говорили.Структура має значення. Ми думаємо образами, які складаємо в речення. В українській мові є багато без­особових і пасивних речень, де немає підмета й суб'єкта. "Дощить". "Тарілка розбилася". Тарілка – не суїцидниця, отже, хтось її розбив. Нам довго не давали бути собою. Ми були знеособлені. Це залишилося в мові. Час повертати й набувати суб'єктність, учитися брати відповідальність за себе. Свобода – не гасло, вона потребує ресурсу, її слід заземлити.Мова дає людині змогу приручити реальність. Людина народжується в мову й там формується. Гайдеґґер мав рацію: мова – дім буття. Зміна мови й особистого словника дають змогу рости над собою. Переписати себе на голову вищим.Ми не завжди обираємо шлях. Часом шлях обирає нас. Маємо бути готові до різних варіантів.Словник – не просто набір слів. Це те, що прив'язує нас до світу й робить впізнаваними. Словник потребує спільноти, яка поділяє досвід і знаходить спільні ­значення на окреслення реальності. Коли дитині стає тісно в батьківському словнику, підлітком вона шукає приятелів і творить власний.Часу немає. Існує тривалість руху. Для його приборкання та осягнення ми придумали час. Ментальний конструкт людини для опису тривалості руху. Час – це вхоплена словом реальність буття. Зручна умовність, яка допомагає нам планувати дії. Час допомагає взаємодіяти зі світом та людьми й реагувати на виклики. Зрештою, виживати. Час – це процес, а не об'єкт. Дієслово, а не іменник.Розділяю реальне й реальність. Перше – те, що існує. Друге – те, як ми про це говоримо. Особиста картина дійсності, в яку наша свідомість конвертує побачене й пережите. Реальність – це приватизоване досвідом і мовою реальне.Гроші – це умовність. Колективна згода, яка символізує працю, зусилля і ресурси, потрібні для виживання та розвитку. Метафора.Ми, українці, любимо поговорити. Говоріння корисне, коли за словами йде дія – трансльоване буття. У словах можна заплутатись і навіть загубитися. Внаслідок історичних процесів ми заідеологізувалися. Свобода була для багатьох вдалим гаслом для мітингів, доки не довелося захищати її збройно. Війна дала відчути справжню цінність свободи. Мовленнєва свобода стала буттєвою.Свобода – це спосіб існування. Відповідь на запитання "Як я є?" Змога безперешкодно реалізувати наше буття. Меж свободи не існує, крім кордонів свободи інших.Ставлення до життя нас або ізолює, або розкриває нашу свободу.Гідність – ресурс свободи. Імперії, які панували над українцями, позбавили їх відчуття гідності. "Я малий українець, від мене нічого не залежить". Це хибне програмне забезпечення, заражене вірусом відчуження. Треба повернути людині здатність поважати себе. Сильніший має підтримати слабшого, зневіреного в собі. Людина, яка підсилює іншу, вияскравлює своє "я". Це найкращий прояв буття – старлайтинг. Запалювання зір у людях.Буття – це дар, але не даність. Його можна інвестувати в якісні проєкти. Твоє буття може приносити плід іншим, якщо ти до цього дозрів.Зрілість – це здатність передавати життя. Становлення і служіння ведуть нас до зрілості. Стигла вишня може передати життя далі. Та для того щоб дозріти, треба спершу стати собою, реалізувати свій потенціал. Досягши цього, можеш ділитися ним з іншими. Це і є служіння – турбота про спільне благо. Зріла людина почувається господарем своєї свободи. Тоді ти є собою і хтось може на тебе опертися.Маю три точки духовної опори: моє ставлення до світу, ставлення до інших людей та ставлення до себе.Люди, які відчувають брак часу чи грошей, роблять свою свободу заручницею того, що вони можуть мати. Насправді всі скарби – в тобі, відкрий їх і будь господарем свого життя.Світ – це можливість, створена любов'ю. Через нього вона промовляє до кожного. Не кожен чує. У світу можна вчитися. Його можна щодня перевідкривати по-новому. Головне – вміти слухати та споглядати.Усе існує як система або не існує взагалі.Історія – це наша пам'ять про зроблене предками. А ще – наші дії, які, спираючись на пам'ять, творять сучасність. За лаштунками нашої історії стоїть людина вільна та гідна. Усупереч столітнім викликам, українці засівали лани, прокладали мости та запалювали зорі.Людину сприймають так, як вона себе усвідомила й реалізувала.Важливо не втомитися любити. Бачиш, що ближньому важко, підтримай словом чи усмішкою. Вислухай.Ми інвестуємо себе в тих, кого любимо. Коли їх не стає, зникає частинка нас. Замість неї лишається порожнеча. Її заповнити найважче.Шлях воїна – це мандрівка до своєї суб'єктності. Коли ти вперся головою в мур власної реальності й переступаєш через нього, то стаєш воїном. Мандрівка починається за межами твого звичного, приборканого уявлення про світ, про інших і про себе. Воїн народжується тоді, коли горизонт і серце стають одним цілим. Для воїна світ – можливість, люди – команда, власна особа – господар своєї свободи.Війна починається з накидання своєї правди іншим. Агресор каже: "Я вигадав правду. Мусите з нею жити". Війни починає той, хто втрачає зв'язок із людяністю і здатність бачити красу. Війни стаються від браку любові.Кулям не здолати любові. Вона сильніша.На війні люди шукають сенси. Коли у воїнів зникають люди-опори, з'являються духовні порожнечі, які треба заповнювати. Капелан може допомогти: слухати серцем і бути поруч. Висловлений біль не такий пекучий.Не існує універсально-втішальних слів. Кожному болить по-своєму. Не маю священницьких заготовок. Спершу визначаю тип рани, а тоді накладаю "пластир". Так працює душпастирська допомога. Треба вміти зчитувати людину й давати надію. Втім, надія – не те, що ти кажеш, а те, що прожив. Якщо ви з бійцем в окопі поруч і тобі знайомий його біль, ти знайдеш доречні слова розради.Душевне зцілення і загоєння тривають довго. Чарівної словесної пігулки для миттєвого одужання немає. Потрібен час на проживання горя.Живемо у сповнений викликів час. Втрачаємо прекрасних людей. Це паралізує. Мусимо вийти з цього випробування сильнішими, а отже, чогось навчитися. Чого? Увласнити час. Повернути людині реальне його відчуття. Увласнити свою землю. Захистити свободу особистості, увласнити свою людську гідність.Маємо вчитися будувати мости, а не руйнувати. Увласнити свою державу. Найкраще це відбувається на полі бою. Час повернути собі вкрадене історією – власну суб'єктність.Реальність для людини – це текст. Нас формують тексти лідерів думок. Ми ними думаємо, говоримо й живемо.Справедливість – це життя, яке відповідає істині. Рівень свободи, яка дає реалізувати людську гідність. У справедливому суспільстві панує мир, бо людині не треба воювати за те, щоб вона змогла себе реалізувати.Правду треба шукати. Це процес, мандрівка. Той, хто відмовляється шукати істину, приречений на конфлікт із самим собою.Людські можливості не безмежні, але великі. Хто обмежує ці можливості? Генетика й характер. А ще неправильні казки дитинства. Ми чомусь звикли до стереотипу: українці – чемні-приязні хлібороби. Відкриймо підручник з історії й погляньмо, у скількох битвах українці брали участь і перемагали. Радянська пропаганда нас заколисала, та не приспала гена воїна – він пробивається крізь десятиліття окупацій.Формула знешкодження церковного "русского мира" двоскладова: держава відповідає за безпеку нації та громадян. А громадяни дбають про культуру національної та особистої гідності без ворожих наративів. Слід унеможливити їхню появу як нежиттєздатних. Держава і Церква в Україні діють на партнерських засадах. Щоб не було бажання шукати свободи та гідності в "русском мире", національна безпека має перестати бути небезпечною.ПЦУ та УГКЦ родом із тієї ж хрещальної купелі князя Володимира. Нам нема чого ділити. Христос заповідав своїм учням єдність. Наша сила – у свідомому єднанні. Маємо націлитися на цей горизонт і з довірою до Бога, а не з огляду на політичний контекст, іти до нього. Перспектива об'єднання – лише питання часу для обопільного дозрівання й консенсусу.Бог – неосяжний абсолют, явлений нам в особі Ісуса з Назарета. Це вічність, яка стає часом. Бог, який стає людиною. Сила, яка стає крихкістю і обіймає нашу людяність. За лаштунками руйнацій воєнного часу залишається зранена любов, якої не здолають ракети й кулі. Є вічність, якої не зламає час. Буття людини живе в мові, та є й позамовні досвіди, де можна зустріти Бога.Крихкість не єдина ознака людини. Людина не лише слабка, а й сильна. За лаштунками крихкості живуть дух і здатність любити. У них найкраще проявляється вічність.Тварини теж мають душу, але не раціональну за образом Бога, як людина. Не безсмертну. Вони мислять і відчувають, але це не нашого рівня мислення й відчуття.Особистість – не духовна складова людини, а ціла людина, неповторна й конкретна єдність тіла й душі.Нема гріха в матеріалізованій свободі. Заробив, купив, зрадів – це добре. Та треба бачити духовний сенс залаштунків матеріально здобутого. Гроші – лише символ. Якщо людині бракує смаку життя, яким може поділитися з іншим, жодна сума не допоможе. Людина має зароб­ляти й використовувати надбане на реалізацію своєї свободи та допомоги тим, хто потребує. Цілісне життя потребує відкритості до духовного виміру буття. До відчуття відповідальності за себе й людей навколо.Світ і людина – частина великого задуму люблячого Творця. Результат осмисленої волі Бога.Перемога – це реалізована мрія.Щастя – здатність стати собою і послужити іншим.