Varosh вийшов друком: мистецтво Закарпаття на 192 сторінках

22 липня у книгарні «Сенс» на Хрещатику відбулася презентація друкованого видання від команди Varosh, перший номер якого присвячений культурі Закарпаття — «Ужгород мистецький».

Презентація журналу Varosh в «Сенсі»

Як розповіла співзасновниця та керівниця Varosh Росана Тужанська, першими читачами видання стали військові-закарпатці, які служать у Слов’янську, під Харковом, під Дніпром, на Запорізькому напрямку — і саме туди відправили примірники журналу. «Ми щасливі, що навіть у Слов’янську, вони мали можливість хоч одну ніч чи кілька годин, залежно від того, хто з якою швидкістю читає, побути вдома. Саме так вони нам писали. Побути вдома, побути в безпеці, погортати сторінки зі своїми знайомими», — говорить Росана Тужанська.

Росана Тужанська

Онлайн-медіа Varosh з’явилося на Закарпатті 12 років тому, за словами його керівниці, як «відповідь на ту медійну пустелю, яку ми спостерігали тоді в нашому регіоні. Нам дуже хотілося, щоб з’явилося таке своє рідне медіа здорової людини, яке пояснюватиме цей край, розповідатиме про нього місцевим і гостям».

Ідея ж про випуск друкованого видання у команди Varosh з’явилася ще десять років тому, а торік вона перетворилася на чітке бачення того, як це має бути. «Ми зрозуміли, що нам не вистачає фізичного носія, через який ми будемо презентувати регіон як місцевим, так і немісцевим. Бо ми маємо хибну думку, що місцеві все знають — а вони дуже “плавають” у багатьох тематиках. Ти просто живеш у цьому і не завжди цікавишся», — розповіла Росана Тужанська.

Ще одним поштовхом до створення друкованого видання стала ситуація, у якій перебувають медіа під час повномасштабного вторгнення через брак фінансування. Це спонукало команду Varosh до формування спільноти навколо медіа. «Цей журнал — місточок до того, аби цю спільноту сформувати. Це наш крок до фінансової незалежності. І здійснення нашої мрії — Varosh в друку. Varosh — це місто, тобто ми медіа про місто і про все, що відбувається в ньому. Varosh у перекладі з закарпатської говірки означає “місто”. Тому ви тримаєте в руках журнал “Місто”», — додала Росана Тужанська.

Планується, що журнал буде виходити раз на півріччя. Кожен випуск буде присвячено окремій темі. Перший номер присвячено культурі Ужгорода, наступні випуски будуть про архітектуру, національні спільноти, вино, інновації, бізнеси та проєкти, які працюють в регіоні. «У моєму ідеальному плані кожен із вас має хотіти мати всю колекцію на своїй книжковій полиці, бережно її збирати або ж дарувати», — розповіла Росана Тужанська. Вона додала, що можливо, це спонукає редакції в інших містах вийти в принт і презентувати свій регіон на ширшу аудиторію.

Перший номер журналу Varosh

Тема першого випуску журналу для редакції Varosh не є випадковою, бо, за словами Росани Тужанської, все починається з культури. «Ми створили журнал з браку і надміру любові до краю, до того, що ми робимо, до сталості і стабільності», — говорить вона.

Перший номер журналу на 192 сторінках містить есеї мистецтвознавців про феномен закарпатської школи живопису, портретні інтерв’ю з художниками та мистецтвознавцями, архівні й сучасні фото, а також авторські тексти, які доступні лише у друкованому форматі. Завдяки розповідям художників і мистецтвознавців постають ідеї й напрямки в роботі сучасних митців, а також — основи, на яких формувалася закарпатська школа живопису. Обкладинку журналу обирали з 34 варіантів і врешті зупинилися на «Автопортреті (оголений)» Ференца Семана — одного з найволелюбніших і найбільш незалежних за духом художників Закарпаття.

«Наш журнал — це запрошення до розмови про регіони, про пам’ять, про мистецтво, про те, як ми можемо обговорювати регіональні контексти», — підсумувала Росана Тужанська.

Презентація видання продовжилася розмовою про мистецький контекст Закарпаття — від закарпатської школи живопису до сучасних процесів і явищ, у якій узяли участь теоретикиня мистецтва, художня критикиня та кураторка Ольга Балашова й мистецтвознавиця і кураторка Галина Глеба.

Росана Тужанська, Галина Глеба й Ольга Балашова

«У Закарпатського мистецтва й у закарпатської художньої сцени, переважно живописної, є визначене виокремлене місце — це місце дозволу певних формалізмів, які, можливо, не мали інші регіони. Закарпаття приєдналося до Радянської України в 1945 році, по Закарпаттю цей каток імперії не пройшовся так активно. Тому була певна зона свободи, в яку вони пірнали. Звичайно, були обмеження, радянський метод соціалістичного реалізму все ж впливав на форму, на образи, на ідеї. Але дозволеність яскравого кольору була зумовлена локальним колоритом, дозволеність експериментів була зумовлена декоративністю. Це цікаво бачити в розрізі українського мистецтва», — розповіла Галина Глеба.

«Це явище проявлене, можливо, на загальнонаціональному рівні не таке об’ємне, але є імена з кожного покоління художників, які продовжують цю лінію. Навіть у нашій Художній академії, коли я навчалася, були викладачі, які продовжували закарпатську школу живопису, і вона була такою ж яскравою», — додала Ольга Балашова.

Більш докладно з течіями й іменами закарпатської школи живопису можна ознайомитися на сторінках журналу.

Друковане видання Varosh буде розповсюджуватися серед членів спільноти, доєднатися до якої можна, сплативши щомісячний внесок від 250 грн. Якщо хтось хоче придбати якийсь окремий випуск, не перебуваючи у спільноті, тоді це буде коштувати 1500 грн. «У нас є амбітна мета: до кінця 2026 року мати тисячу учасників спільноти, які будуть отримувати постійно випуски журналів кожні пів року, які будуть взаємодіяти з редакцією, відвідувати закриті події. За перші півтора місяця у нас уже 140 учасників спільноти, це значно більше, ніж ми прогнозували на старті. Хотілося б, щоб ця динаміка зберігалася надалі», — розповіла Росана Тужанська.

Під час презентації журналу Varosh

У коментарі «Детектору медіа» Тужанська розповіла, що команда працювала над створенням видання шість місяців — це і розробка макета й нового логотипа, добір візуальних матеріалів, інтерв’ю тощо. «Це довго, ми не будемо працювати над іншими випусками так довго, але цей був складний, тому що це був перший друк для нас, багатьох моментів ми не знали, до того ж у нас є багато іншої роботи», — каже вона.

Для друку першого номера журналу було залучене грантове фінансування (приватна українська фундація ЗMIN і чеська організація «People in Need») та кошти приватного бізнесу.

Фото: Оксана Наумова