Чому так багато футболістів банкрутують?

Діна Віндасса охоплювало тривожне передчуття щоразу, як у поштову скриньку падали чергові коричневі конверти.

Віндасс — прямолінійний, але ефективний нападник, який за 18 років професійної кар'єри встиг пограти в усіх чотирьох дивізіонах англійського футболу, зокрема й у Прем'єр-лізі — за Бредфорд Сіті, Мідлсбро та Галл Сіті, а також у вищому дивізіоні Шотландії за Абердин. Хоча він ніколи не був суперзіркою, заробляв дуже непогано, особливо в епоху, коли англійський футбол переживав фінансовий бум.

Та вже через сім років після завершення кар’єри у 2009-му Віндасс фактично залишився без грошей. Його рахунки спорожнів податковий борг у розмірі 164 000 фунтів стерлінгів, спричинений невдалою інвестицією в кіноіндустрію, а також наслідки розлучення.

"Пам’ятаю, як ми зайшли в піцерію, а там замовляла пара", — розповідає Віндасс. — "Я прочитав по губах хлопця: “Це Дін Віндасс, він же збанкрутував”. Було дуже соромно. Ти йдеш із футболу — і це вже само по собі нелегко. А ще й банкрутство… Це тільки погіршило ситуацію. Стрес мене просто з’їдав".

І Віндасс — далеко не єдиний у такій ситуації.

Колишні гравці збірної Англії — Девід Джеймс, Вес Браун і Лі Гендрі — теж були визнані банкрутами після завершення кар’єри, незважаючи на те, що грали на найвищому рівні. Податкове управління Великої Британії (HMRC) також подало позов проти Еміля Гескі, колишнього нападника Ліверпуля та збірної Англії, через несплату податків на суму 1,6 мільйона фунтів.

Лише минулого місяця ще один екс-гравець збірної, Тревор Сінклер, був визнаний банкрутом через податковий борг у 36 тисяч фунтів. Незабаром після цього HMRC подало заяву про банкрутство щодо Шона Райт-Філліпса у Високому суді Лондона. Представник Райт-Філліпса заявив The Telegraph, що той не знав про справу, але розбиратиметься з цим.

І це лише останні випадки.

Джермейн Пеннант, Селестін Бабаяро, Кріс Саттон, Асамоа Г'ян і Ройстон Дренте — усі вони мали блискучі кар’єри, але після завершення виступів зіткнулися з фінансовими труднощами. Якщо копнути глибше — навіть такі легенди, як Дієго Марадона і Роналдіньо, мали серйозні проблеми після завершення ігрової кар’єри.

У кожного своя історія, але часто ці історії мають спільні риси: необдумані інвестиції, коштовні розлучення або розкішний спосіб життя, який вийшов з-під контролю. То чому так багато футболістів наступають на ті самі граблі? І що може зробити футбольна система, щоб запобігти подібним історіям у майбутньому?

Склад збірної Англії, яка перемогла на юнацькому чемпіонаті світу U-17 в Індії у 2017 році, з кожним роком виглядає все вражаючіше.

Лідером тієї команди був атакувальний хавбек Філ Фоден, чий дубль допоміг обіграти Іспанію з рахунком 5:2 у фіналі. У тому складі також були Марк Гєї, Джейдон Санчо, Еміль Сміт-Роу, Конор Галлахер, Енджел Гомес, Морган Гіббс-Вайт і Каллум Гадсон-Одої — усі вони починали міжнародний шлях, що привів їх до національної збірної та провідних клубів Європи.

Менш відомим, але не менш важливим для тієї перемоги був Кертіс Андерсон.

Голкіпер збірної Англії на шести з семи матчів того турніру, Кертіс Андерсон на той момент перебував в академії Манчестер Сіті. У 2022 році, у віці 22 років, він вирішив завершити професійну кар’єру після закінчення дворічного контракту з клубом Віком Вондерерс із нижчих дивізіонів Англії. За цей час він так і не зіграв жодного матчу за основну команду, двічі вирушаючи в оренду до аматорських колективів.

Шансів пробитися в основу Сіті теж не було. Андерсон перейшов туди ще школярем із Блекпула — трансфер обійшовся у 15 тисяч фунтів. Але з часом інтерес до футболу згас, і він вирішив здобути диплом із фінансового планування.

"Клуб не може давати фінансових порад, а що стосується освіти — молоді гравці отримують мінімум підтримки", — каже Андерсон, якому нині 24. Зараз він очолює напрям спортивного фінансового планування в компанії Markland Hill Wealth. — "У 16–17 років нам проводили лекції — про ризики азартних ігор, алкоголю, ще щось. Але, можливо, я помиляюся, та не пригадаю, щоб хтось колись говорив про фінанси.
Єдине, що я чув у клубі — це поради від мого тренера воротарів. Це не була системна освіта, просто кілька зауважень про те, що варто відкладати гроші і бути обережним. Він був, як батько, намагався захистити. Але це був не клуб. Фінанси — це табуйована тема".

Зараз Андерсон відвідує клуби Прем'єр-ліги та нижчих ліг у своїй новій ролі і часто бачить, що футболісти просто не знають, що робити зі своїми статками. Гроші йдуть на дорогі авто, великі будинки та розкішні годинники, але майбутнє не завжди враховується.

"Часто на наші пропозиції охочіше відгукуються хлопці трохи старші — скажімо, 28 чи 29 років, які вже усвідомлюють: час щось робити, — розповідає він. — Але ж якби вони почали з 21, усе було б значно простіше. Я спілкувався з академіями, але ніколи нічого не нав’язую. Просто прошу замислитися про корисні звички вже зараз. Бо дуже легко звикнути до певного способу життя і повірити, що так буде завжди. А потім все може різко обірватися. І це стосується навіть гравців Прем’єр-ліги. Я намагаюся пояснити прості речі, але це складно, бо раніше їм просто не доводилося над цим думати".

Суф’ян Дааффі може розповісти схожу історію.

Два десятиліття тому він грав у молодіжній системі амстердамського Аякса, до 16 років, пліч-о-пліч із близьким другом Кеннетом Вермєром, який згодом став основним воротарем і виступав за національну збірну Нідерландів. Разом вони вісім років тому заснували компанію Sport Legacy, яка зараз опікується інтересами понад сотні спортсменів по всьому світу.

"Освіта — це перший крок", — каже Дааффі. — "У багатьох гравців певний стиль життя, але коли футбольна зарплата зникає, а потрібно платити іпотеку та утримувати сім’ю — виникає фінансова прірва. У цій індустрії є люди, які наживаються на футболістах. Коли я починав, мені казали: “Не варто, футболісти дурні, все спускають”. Я хотів довести протилежне. Хотів зменшити кількість історій банкрутства. Моє завдання — змінити підхід, починаючи з юнацького рівня, через освіту".

Ні Кертіс Андерсон, ні Суф’ян Дааффі не засуджують футболістів за те, що ті витрачають свої заробітки — але обоє наголошують: потрібен баланс. Купівля дорогого автомобіля — майже неминуча, коли у тебе на руках контракти з зарплатами рівня Прем'єр-ліги. Так само, як і дизайнерський одяг чи розкішні відпустки. Райан Бабель, колишній вінгер Ліверпуля та збірної Нідерландів, це добре знає.

"Я теж мав свій період", — згадує Бабель, який нині є амбасадором Sport Legacy у Дубаї. — "Пам’ятаю, як у 21 рік купив Bentley, а у 25 — Rolls-Royce. Хоча загалом я не витрачав шалено багато саме на авто.
Більше грошей ішло на стиль життя: відпустки, оренда дорогих будинків, тусовки. Стандартні речі. Також пригадую, як оплачував усе — буквально все — за своїх друзів. У якийсь момент мені довелося зупинитися і сказати: “Не Різдво ж кожного дня”. З роками приходить розуміння, що це не може тривати вічно".

Бабель каже, що вдячний батькам за те, що з дитинства прищепили йому розуміння цінності грошей.
"Футбол як гра не дає тобі жодних знань про це", — зазначає він. — "Це твоя власна відповідальність — керувати фінансами. Часто трапляється, що через ранній початок у спорті ти не закінчуєш повноцінно навчання, тож просто не маєш базових знань, як оперувати великими грошима. І саме тут багато хто припускається фатальних помилок. Бо немає належного супроводу.

Деякі гравці — як ходячі банкомати. Люди навколо це знають і просто намагаються взяти від них якомога більше. Це сумно, але часто походить від бажання самого гравця допомогти, бути прийнятим. Але жорстка правда — коли гроші закінчуються, зникають і всі ці “друзі”. Ми знаємо багато таких історій. Все їхнє оточення просто випаровується. Це боляче".

Немає офіційної статистики щодо кількості футболістів, які після завершення кар'єри збанкрутували.
У 2013 році благодійна організація XPro, що опікується екс-гравцями, стверджувала: це трапляється з трьома з п’яти гравців упродовж п’яти років після виходу з футболу. Але ці дані піддавали сумніву. Гордон Тейлор, очільник Професійної футбольної асоціації (PFA) на той час, в інтерв’ю BBC назвав більш реалістичною оцінку у “10–20%”.

Проте ніхто не заперечує: частота подібних історій дисонує з рівнем доходів, які футболісти мають протягом кар’єри. У Прем’єр-лізі, наприклад, середня зарплата гравця перевищує 100 тисяч фунтів на тиждень. У сезоні-2022/23 сумарний фонд зарплат 20 клубів сягнув 4,1 мільярда фунтів.

На початку 2000-х суми були нижчими, але навіть тоді доходів вистачало, щоб забезпечити безбідне життя — при належному управлінні. Проте і тоді траплялися гучні крахи.

Девід Джеймс, який провів 53 матчі за збірну Англії й виступав за Ліверпуль, Манчестер Сіті, Астон Віллу, Вест Гем, Портсмут та інші клуби, був визнаний банкрутом у 2014 році. Йому довелося продати особисту колекцію футбольної атрибутики. За повідомленнями преси, його розлучення з дружиною Танею у 2005 році обійшлося йому у 3 мільйони фунтів.

Ще один приклад — Лі Гендрі, екс-півзахисник Астон Вілли. Податкова служба подала на нього в суд ще тоді, коли він був діючим гравцем, у 2012 році. Його фінансові проблеми спричинили глибоку депресію, і, за словами самого Гендрі в інтерв’ю The Guardian у 2020 році, він пережив п’ять або шість спроб самогубства.

"Я щиро хотів подбати про свою родину й інвестувати гроші", — розповідав він BBC Radio 4 наступного року. — "Але потім сталося розлучення — воно сильно вдарило по кишені. А ще я купив кілька будинків, які виявилися невдалими інвестиціями. Здавалося, що всі радники просто не знали, що робити. Я не мав до кого звернутися".

Дін Віндасс добре розуміє подібні історії. Після завершення кар'єри він також стикався з проблемами ментального здоров’я. А ще — з тиском з боку податкової.

"У 2001 році, коли я грав за Мідлсбро, на тренування прийшов якийсь чоловік, що пропонував вкластися в кіноіндустрію", — згадує Віндасс, який у найкращі роки заробляв 30 тисяч фунтів на тиждень і досі щомісяця виплачує HMRC по 500 фунтів. "Я не дуже розумів, про що йдеться, але на формі були вказані імена ледь не всіх знаменитостей. Я подумав: “Якщо вони інвестували — і я спробую”.

Я вклався з розрахунком, що через 15 років отримаю гарну суму. Минали роки, а мені все надходили ті коричневі конверти. І я думав: “Що за чортівня?” Якщо коротко — отримав податковий рахунок на 164 тисячі фунтів. Протягом кар’єри я платив 40% податку зі свого доходу. Я не ухилявся — просто потрапив у погану схему. Тепер розумію: це було погане рішення".

Проблеми з податками та невдалі інвестиції часто лежать в основі банкрутств колишніх футболістів. Саме податкова служба Великої Британії (HMRC) подала позов і проти колишнього захисника Манчестер Юнайтед та збірної Англії Веса Брауна у 2023 році.

"Коли заробляєш великі гроші, тобі потрібні правильні люди поруч", — сказав він у подкасті. — "І, мабуть, у мене таких людей не було".

"Податки — це важка тема", — погоджується Кертіс Андерсон. — "Багато хто просто не до кінця розуміє, скільки і за що має платити. Це можуть бути агентські комісії, приватна медична страховка, яку клуб оформлює на тебе — усі ці речі впливають на твій податковий код. Якщо у тебе звичайний бухгалтер, який не знає про це, через п’ять років тобі може надійти величезний рахунок із нарахованими штрафами та відсотками. І тоді гроші треба знаходити швидко. Якщо їх немає — все логічно закінчується".

Фактор, про який рідко говорять, — розлучення. Після завершення кар’єри, коли фінансові надходження суттєво скорочуються, поділ майна може стати вирішальним ударом.

Дін Віндасс не приховує: розлучення з дружиною Гелен серйозно вдарило по ньому. "Я втратив багато грошей через це", — каже він. — "Це моя відповідальність, моя помилка.
Не можу говорити за інших, бо не знаю їхніх історій, але знаю: багато гравців після розлучення банкрутують. Якби не невдала інвестиція і не це розлучення — я б не опинився в такій ситуації".

Кожен випадок — унікальний. Але в усіх цих історіях проглядається спільний сценарій. Мільйони можуть зароблятися — і так само швидко зникати. Справжне усвідомлення зазвичай приходить лише тоді, коли грошовий потік припиняється.

"Як це трапляється і як цього уникнути? Важливо мати правильних людей навколо", — підсумовує Андерсон. — "Я постійно повторюю про освіту. Не потрібно знати все. Але треба хоча б знати, що щось робити потрібно".

The Athletic