Маніпулятивна мова влади: що насправді стоїть за словами парламентарів

Оригінал публікації – за посиланням на сайті «Вокс Україна».

Чи завжди народні депутати говорять правду, коли виступають з трибуни Верховної Ради? Парламентські дебати часто супроводжуються емоційними закликами, гучними звинуваченнями й перекручуванням фактів. З одного боку, це виглядає як частина політичної гри. З іншого – це цілеспрямоване використання маніпуляцій, аби вплинути на аудиторію: як на виборців, так і на інших депутатів.

Слова – це інструмент впливу, а в руках політика це ще й зброя переконання. За удаваною турботою про громадян, гучними заявами про «розкрадання бюджету» чи «зраду національних інтересів» часто приховується не прагнення до об’єктивності, а бажання нав’язати свою думку, змінити акценти й здобути голоси. Маніпуляція в цьому сенсі – не виняток, а структурний елемент парламентського дискурсу, що має прихований мотив.

У цьому дослідженні ми розглянули динаміку використання маніпуляцій під час ухвалення державного бюджету як одного з найважливіших рішень парламенту. Це дозволило нам порівняти риторику в однакових умовах (розгляд законопроєкту про держбюджет), але в різні роки та за різних політичних обставин. 

Ми вивчили, хто, як і скільки маніпулює, які тактики використовуються найчастіше, чи змінюються маніпулятивні патерни з роками. Це дослідження дозволяє не лише виявити рівень маніпулятивності парламентського дискурсу, а й зрозуміти, який «порядок денний» просуває той чи інший депутат чи політична фракція, наскільки певний виступ пов’язаний із предметом обговорення або використовується лише для політичних атак чи передвиборчої агітації. Адже від рішень, ухвалених під впливом маніпуляцій, залежать не лише політичні рейтинги, а й дуже конкретні речі – які лікарні отримають фінансування, скільки коштів спрямують на оборону чи освіту, чи буде підвищено податки. Розуміння маніпулятивних технік допомагає громадянам критично мислити, орієнтуватися в інформаційному шумі й ефективніше контролювати дії обраних представників.

Маніпуляція – це комунікативна практика, спрямована на здійснення контролю над аудиторією, зазвичай всупереч її інтересам, за допомогою цілеспрямованого викривлення інформації, апеляції до емоцій та зловживання владою. Маніпулятор свідомо спотворює факти, створюючи ілюзію, що його дії спрямовані на благо аудиторії, хоча насправді вони вигідні лише йому самому. Через тонку межу між маніпуляцією та прямою брехнею таке спотворення інформації часто межує з відвертим обманом.

​​У цьому дослідженні ми зосереджуємо увагу на трьох основних видах маніпуляцій, що використовуються під час парламентських дебатів.

Ідеологічне протистояння – форма маніпуляції, що базується на створенні дихотомій типу «ми проти них», позитивній самопрезентації та дискредитації опонентів. Така тактика дозволяє уникати аргументованої дискусії, підміняючи її боротьбою ідеологій та моральною оцінкою політичних опонентів.

Використання браку знань реципієнта – маніпуляція, що полягає у свідомому використанні складної термінології, статистики або спеціалізованих понять, які складно перевірити або зрозуміти широкій аудиторії. Це створює враження експертності промовця або катастрофічності ситуації, формуючи хибні уявлення про реальний стан справ.

Апелювання до емоцій – техніка, що використовує емоційно забарвлену лексику, метафори, перебільшення та образи для мобілізації підтримки або тиску на опонентів. Емоційний вплив часто затьмарює зміст дискусії, підміняючи раціональне обговорення політичними настроями та резонансними образами.

Як досліджували парламентські маніпуляції?

Щоб системно проаналізувати маніпуляції у Верховній Раді, ми застосували метод критичного дискурс-аналізу. Ми вручну опрацювали тексти стенограм пленарних засідань та засідань Бюджетного комітету Верховної Ради України ІХ скликання за 2019-2024 календарні роки, де обговорювалися законопроєкти про державні бюджети. Це період, що охоплює різні кризи – від пандемії COVID-19 до повномасштабної війни, тож можна простежити, як зовнішні обставини впливали на риторику парламентарів. 

Загалом за шість років проаналізовано 542 маніпулятивні висловлювання (з майже 23 тисяч виступів), з яких 510 належать опозиції, 19 – більшості, а ще 13 – іншим суб’єктам. Упродовж 2020-2022 років спостерігається стрімке зростання кількості маніпуляцій: з 33 випадків у 2019 році (обговорення бюджету-2020) до 130 у 2021 році (бюджет-2022), що збігається з початком нового політичного циклу, зростанням суспільного розчарування та активізацією парламентської критики дій влади. У 2022 році (обговорення бюджету-2023) кількість маніпуляцій тимчасово знижується (до 79 випадків), що пояснюється згуртуванням політиків у перші місяці повномасштабного вторгнення та зменшенням мотивації до публічної конфронтації через обмежений доступ медіа до парламенту. Водночас уже з 2023 року (бюджет-2024) дискурс знову радикалізується, і кількість маніпуляцій зростає до 125, а у 2024 році (бюджет-2025) – утримується на високому рівні (118 випадків).

Втім, маніпуляції у виступах щодо законопроектів про держбюджети за 6 років виявлено лише у 63 народних депутатів та інших учасників бюджетного процесу – це менш як 14% від загальної кількості осіб. Деякі депутати є «чемпіонами» за кількістю маніпуляцій у виступах порівняно зі своїми колегами. Проте можна припустити, що лідери з маніпуляцій можуть змінюватись залежно від предмета, який регулює обговорюваний законопроєкт. 

Маніпуляції депутатів: основні види й тактики

У парламентських дебатах про державний бюджет дедалі частіше спостерігається використання маніпулятивних технік, покликаних не стільки пояснити суть рішень, скільки схилити аудиторію на той чи інший бік за допомогою емоцій, образів та упереджень. Однією з найпоширеніших тактик є ідеологічне протистояння, що реалізується через поляризацію «ми» проти «них», дискредитацію опонента та позитивну самопрезентацію. Опозиція часто виступає від імені «народу» чи «армії», створюючи дихотомію, де «ми» – патріоти й захисники, а «вони» – влада, що нібито відсторонилася від потреб людей. Таке протиставлення дозволяє уникати складних дискусій про конкретні бюджетні рішення, замінюючи їх емоційно зарядженими ціннісними конфліктами. Часто це супроводжується дискредитацією – нападками на особистості, звинуваченнями в корупції чи некомпетентності без фактичної аргументації.

Окрему увагу слід звернути на позитивну самопрезентацію, коли оратор активно вихваляє себе або свою політичну силу, підкреслюючи свою моральність, єдність чи історичні досягнення. Ця тактика ефективна для формування позитивного іміджу серед виборців навіть якщо вона не має жодного стосунку до обговорюваного бюджету. Усі три елементи ідеологічного протистояння – протиставлення, дискредитація та самовихваляння – часто працюють у тандемі, створюючи замкнуту риторику, де замість діалогу точиться боротьба за моральну перевагу.

Іншим інструментом є апеляція до емоцій – свідоме використання таких почуттів, як страх, гнів, гордість або обурення, для мобілізації підтримки. Промовці послуговуються емоційно забарвленою лексикою, гіперболами та метафорами («тарифний геноцид», «бюджет війни», «приниження для країни»), що створює потужне емоційне тло, здатне затьмарити раціональне сприйняття фактів. Особливо ефективними є звернення до суспільного резонансу – гучних скандалів, воєнних тем або протестів. Такі прийоми використовують навіть тоді, коли вони не мають прямого зв’язку з бюджетом, оскільки маніпулятор прагне «осідлати хвилю» обурення, щоб делегітимізувати опонентів.

Ще одна поширена тактика – експлуатація браку знань у реципієнта (слухача). У складній технічній темі, якою є бюджет, деякі промовці зловживають термінами або статистикою, яку аудиторія не може оперативно перевірити. Отже, формується хибне враження про катастрофічність ситуації або про експертність промовця, хоча в реальності це може бути лише ретельно поданою риторичною пасткою. Усі ці прийоми мають спільний наслідок – зниження якості політичного дискурсу, підміна аналітики емоціями, а дебатів – боротьбою за вплив.

На чому маніпулюють депутати?

Упродовж 2019-2024 років парламентський дискурс щодо проєктів Державного бюджету України демонструє стійку тенденцію до фреймінгу – використання повторюваних інтерпретацій реальності, які покликані сформувати відповідне ставлення до бюджету в очах аудиторії. Аналіз парламентських стенограм показав, що кожен рік мав свої провідні наративи, які адаптувалися до політичного контексту та суспільних очікувань.

У 2019 році, під час обговорення бюджету на 2020 рік, домінували фрейми «непрофесійного уряду» та «втрати національної гідності», що відображали недовіру до нової політичної сили. Також активно експлуатувався фрейм «спадщини попередників» – відповідальність за проблеми перекладалася на попередню владу. У 2020 році (бюджет-2021) риторика радикалізувалася: кількість маніпуляцій виросла майже вдвічі, а серед провідних фреймів були «влада проти народу», «страх за життя» (у зв’язку з пандемією) та «крадіжки під прикриттям COVID-19». Водночас посилюється використання емоційних прикладів із соціальної сфери (лікарі, шахтарі, вчителі), що дозволяло формувати сильне емоційне неприйняття урядової політики.

У 2021 році (обговорення бюджету-2022) кількість маніпуляцій більш ніж подвоїлася. З’являються нові фрейми: «політичні переслідування», «похоронна команда» та «геноцид української нації» – останній активно використовувався для опису тарифної політики. Також формується лінія «поліцейської держави», зосереджена на збільшенні витрат на силовий блок. Водночас у 2022 році, з початком повномасштабної війни, загальна кількість маніпуляцій зменшується на 40%, проте зростає частка емоційних апеляцій. Фрейм «бюджету воюючої країни» стає провідним, частково витісняючи традиційне ідеологічне протистояння. Публічність дискусій обмежується, риторика стає менш конфронтаційною, хоча зберігається критика уряду щодо «шкурняків» і непрозорого фінансування.

У 2023 році (бюджет-2024) кількість маніпуляцій повертається на довоєнний рівень. Найпоширеніші фрейми – «війна vs дороги», «гроші на армію vs каральні органи», «репресії проти бізнесу» та «бюджет несправедливості». Дискурс стає більш поляризованим, із сильним емоційним навантаженням і чіткими опозиційними наративами. У 2024 році (обговорення бюджету-2025) ці тенденції тривають. Фрейми «війна та оборона», «солдат в окопі vs прокурор-інвалід» та «бюджет несправедливості» стають основними інструментами для посилення критики бюджету як соціально нерівного та політично вмотивованого.

Динаміка використання маніпуляцій. Хто більше маніпулює: опозиція чи влада?

Аналіз парламентських дебатів щодо законопроєктів про Державний бюджет України за 2020-2025 роки демонструє, що основним джерелом маніпулятивного дискурсу є парламентська опозиція. У структурі маніпуляцій від 84% до 99% припадає саме на опозиційних депутатів, тоді як представники більшості використовують маніпуляції значно рідше, а їхня частка зазвичай не перевищує 5–10% (за винятком 2022 року, коли вона зросла до 10%, ймовірно, через публічні апеляції до патріотизму в умовах війни).

У структурі видів маніпуляцій домінує апелювання до емоцій, причому його частка виросла з 43% в середньому за три роки до повномасштабного вторгнення до 60% після нього. Такі маніпуляції активно використовують як опозиція (через риторику зради, катастрофи, «бюджету смерті»), так і (у воєнний час) монобільшість – через фрейм «бюджету перемоги». Ідеологічне протистояння було найбільш активним у період 2019–2021 календарних років (в середньому 42% від загальної кількості маніпуляцій), однак у 2022–2024 календарних роках воно значно поступилося емоційному фреймінгу. Це можна пояснити тим, що за наявності контексту зовнішнього ворога зменшується кількість маніпуляцій на основі ідеологічних протистоянь між парламентарями та збільшується апелювання до емоцій. Маніпуляції через брак знань менш поширені, але їхня кількість поступово зростає – з 5 випадків у 2019 році до 20 у 2024, що свідчить про все активніше використання складної термінології та статистики у бюджетних дебатах.

Висновки та рекомендації до публічної політики

Аналіз парламентських дебатів щодо державного бюджету України у 2021-2024 календарних роках засвідчує, що маніпуляції є невіддільною частиною політичного дискурсу. Дані показали, що опозиція є основним джерелом маніпуляцій. Апеляції до емоцій є найпоширенішим видом маніпуляції. За наявності контексту зовнішнього ворога зменшується кількість маніпуляцій на основі ідеологічних протистоянь між парламентарями й збільшується апелювання до емоцій. Контекст криз впливає на вид і кількість маніпуляцій під час дебатів щодо держбюджету. Водночас фрейми під час дебатів про держбюджет часто повторюються з року в рік.

Щоб зменшити рівень маніпуляцій у парламентських дебатах, доцільно впровадити три системні рішення. По-перше, запровадити при Верховній Раді перевірку фактів, які озвучені депутатами у виступах, і публікувати результати перевірки разом зі стенограмами у форматі приміток з фактчекінгом. Було б доречно розглянути зміни до Регламенту ВРУ щодо відповідальності за свідоме поширення хибної інформації, а також можливість запровадження в парламенті етичного кодексу. Це підвищить відповідальність за публічні висловлювання. По-друге, необхідно розвивати медіаграмотність та критичне мислення громадян – через шкільну освіту, публічні кампанії та партнерства з громадськими організаціями. Поінформований виборець краще розпізнає маніпуляції та не піддається популістським заявам. По-третє, важливо підтримувати незалежний громадський моніторинг парламентських виступів. Присутність зовнішнього контролю знижує схильність до викривлень і стимулює здорову політичну конкуренцію. Сукупно ці заходи сприятимуть формуванню відповідальнішого й фактологічного дискурсу.

Авторка: Елліна Юрченко, Голова Центру аналізу політики «Зміст»

Фото: Верховна Рада України / Facebook