Саміт без ілюзій: чому Китай не поступається ЄС

24 липня у Пекіні відбувся саміт ЄС—Китай за участі голови Європейської ради Антоніу Кошти та президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, приурочений до 50-річчя встановлення дипломатичних відносин між сторонами.

Для Китаю, який традиційно вміло використовує символічні дати для формування сприятливого дипломатичного фону, ювілей мав би стати слушною нагодою для перезавантаження відносин з ЄС. Втім, відмова Сі Цзіньпіня їхати до Європи (а цього разу за дипломатичним протоколом черга за ним), як і обмеження саміту одним днем, замість раніше анонсованих двох, вказують на складність діалогу між двома сторонами. Відносини між Брюсселем та Пекіном затьмарені глибокими економічними суперечностями, а також позицією Пекіна щодо підтримки Росії у війні проти України.

Якраз напередодні саміту Європейський Союз, незважаючи на активну протидію китайських дипломатів, у 18-му пакеті санкцій проти РФ вперше ввів обмеження щодо двох регіональних китайських банків — Suifenhe Rural Commercial та Heihe Rural Commercial, пов′язаних із проведенням криптотрансакцій з РФ. Такі дії роздратували Пекін, який закликав ЄС припинити шкодити законним інтересам китайських компаній та пообіцяв зробити усе необхідне «для рішучого захисту їхніх законних прав та інтересів».

Очікувано, що в цих умовах саміт не приніс проривів, а радше став відправною точкою переосмислення формули співпраці між ЄС та Китаєм.

Переосмислення партнерства

У своєму виступі Сі Цзіньпін зазначив, що «сьогодні вікові зміни у світі прискорюються, а односторонність та знущання серйозно вплинули на міжнародний порядок та правила». Стратегічне та глобальне значення відносин між Китаєм та ЄС стає більш помітним. За його словами, як «великі хлопці» в міжнародному співтоваристві, Китай та ЄС повинні підтримувати розвиток своїх двосторонніх відносин у правильному напрямку та працювати разом, щоб привести їх до ще яскравіших наступних 50 років. Такий акцент відображає прагнення Пекіна використати поточні розбіжності між ЄС та адміністрацією Дональда Трампа для посилення європейської стратегічної автономії та зміцнення відносин Євросоюзу з КНР. Також Сі Цзіньпінь намагався переконати європейських лідерів, що «взаємозалежність не є ризиком, а інтеграція інтересів та підвищення конкурентоспроможності не є загрозою», закликаючи «уникати ізоляціонізму, утриматися від розриву ланцюгів постачання та не будувати нових бар’єрів, оскільки це лише послабить потенціал двосторонньої співпраці».

Ці застереження виникли небезпідставно. ЄС дедалі чіткіше усвідомлює, що відносини з Китаєм мають ґрунтуватися на тверезій оцінці нової геоекономічної реальності. Обравши політику «зниження ризиків», Європа хоч і розглядає співпрацю з Китаєм як важливу та необхідну, але водночас прагне зміцнювати стійкість власної економіки та промисловості через застосування інструментів торговельного захисту та поступову диверсифікацію ланцюгів постачання у критичних секторах, де зберігається залежність від китайських ресурсів.

Критичні ресурси і торговельний дисбаланс

Проблема експорту рідкоземельних елементів та магнітів, яка загострилася у квітні, стала важливим уроком для ЄС. Європейські компанії опинилися у вирі протистояння між Китаєм та США, що призвело до серйозних збоїв у виробництві. За результатами перемовин сторони домовилися про новий механізм експортних постачань. Як зазначила Урсула фон дер Ляєн, буде більше прозорості щодо швидкості надання експортних ліцензій та доставки критичної сировини компаніям. У разі виникнення затримки новостворений механізм дозволяє компаніям звернутися до ЄС виступити посередником, щоб з′ясувати причини цього. Проте навіть ця домовленість не знімає стратегічних ризиків — Китай, як і раніше, зберігає за собою контроль над експортом, що дає йому серйозний інструмент впливу у відносинах з ЄС, який вже успішно випробувано нещодавно у тарифному протистоянні з США. Домінування Китаю на ринку критично важливих елементів та магнітів створює ризики економічного примусу, саме тому ЄС розвиває альтернативні джерела постачання у тісній співпраці з партнерами, однак це потребує часу та додаткових коштів.

Наступним важливим питанням переговорів стало перебалансування економічних відносин, пов′язане зі значним торгівельним дисбалансом та надвиробництвом товарів, які заполоняють світові ринки, зокрема ЄС.

Китай є третім за величиною торговельним партнером ЄС, а ЄС для Китаю — першим. У 2024 році ЄС експортував до Китаю товарів на 213,3 млрд євро та імпортував на 517,8 млрд євро, що призвело до торгового дефіциту у 304,5 млрд євро. При цьому європейські компанії системно дискримінуються у державних закупівлях через політику Made in China. Товари, вироблені в Китаї, автоматично отримують двадцятивідсоткову цінову перевагу в тендерах. Лідери ЄС висловили сподівання на «конкретний прогрес у питаннях, пов′язаних з торгівлею та економікою», зокрема щодо усунення структурних дисбалансів у двосторонній торгівлі, забезпечення рівного доступу до ринків та прозорих умов для європейських компаній у Китаї. За результатами переговорів Пекін погодився до жовтня 2025 року створити технічну робочу групу з питань бар'єрів доступу на ринок, що охоплюватиме медичні вироби, агропромислові товари та компоненти відновлюваної енергетики. Зі свого боку Брюссель пообіцяв шестимісячну «перерву в перегляді» щодо продовження антисубсидійних тарифів на китайські електромобілі, щоб дозволити проведення нових консультацій.

Також європейські лідери наполягають: Китай не може покладатися на експорт, щоб вирішити свої внутрішні економічні проблеми, а питання надлишку виробництва потрібно вирішувати всередині країни, а не за рахунок інших. Отже, Урсула фон дер Ляєн попередила, що ЄС буде важко залишити нинішній рівень відкритості, якщо Китай не справиться зі своїми дисбалансами. На цьому тлі китайська влада пообіцяла активніше працювати над стимулюванням внутрішнього ринку та зменшенням виробництв.

Клімат як платформа для співпраці

Під час зустрічі з Сі Цзіньпінем Антоніу Кошта підкреслив: «Нам потрібен конкретний прогрес у питаннях, пов′язаних з торгівлею та економікою». Водночас він наголосив, що ЄС прагне не лише врегулювати двосторонні суперечності, а й розширити співпрацю з Китаєм у вирішенні глобальних викликів — від боротьби зі зміною клімату, захисту біорізноманіття та забезпечення готовності до майбутніх пандемій до гарантування продовольчої безпеки, гуманітарної допомоги та подолання боргової кризи у країнах, що розвиваються.

Коли сторони не можуть дійти згоди у складних питаннях, клімат зазвичай стає платформою для домовленостей. Єдиним документом, який підсумував результати саміту, стала спільна заява щодо зміни клімату, що містить переважно загальні формулювання без конкретних зобов’язань. Сторони домовилися про підтримку центральної ролі Рамкової конвенції ООН і Паризької угоди, посилення дій для досягнення кліматичних цілей через конкретні політики, співпрацю на COP30 у Бразилії, прискорення впровадження відновлюваної енергії та доступу до зелених технологій, подання оновлених національно визначених внесків до 2035 року, а також розвиток двосторонньої співпраці в енергетичному переході, контролі викидів метану, вуглецевих ринках і зелених технологіях.

Війна в Україні як тест для відносин ЄС і Китаю

Одним з ключових питань зустрічі стала російська агресія проти України. Лідери ЄС повторили свої заклики до Китаю не надавати будь-яку матеріальну підтримку військово-промисловій базі РФ та закликали використати свій вплив для підтримки справедливого та міцного миру в Україні на основі принципів Статуту ООН. ЄС є важливим фактором впливу на Китай щодо підтримки РФ  протягом війни: Китай прагне зберігати «обличчя нейтральності», щоб не втратити можливості торговельних відносин з Євросоюзом.

Однак цього виявляється недостатньо, щоб спонукати Пекін до реальних кроків. Як показав час, методи переконання та заклики до відповідальності залишаються проігнорованими, якщо вони не скріплені санкціями та іншими методами примусу. Заява міністра закордонних справ Ван Ї під час нещодавньої зустрічі з головною дипломаткою Каєю Каллас про те, що Китай не допустить програшу РФ у війні, чітко продемонструвала стратегічний вибір Пекіна. А це ставить під сумнів ефективність дипломатичних зусиль ЄС та свідчить про необхідність посилення тиску і пошуку нових інструментів впливу на Китай, без яких його залученість до військової підтримки РФ буде тільки зростати.

Китайська влада підкреслює, що між Китаєм та Європою не існує фундаментальних конфліктів інтересів або геополітичних суперечностей, у такий спосіб намагаючись відділити безпекові застереження ЄС від торговельних відносин. Утім, Урсула фон дер Ляєн наголосила: те, як Китай поводитиметься щодо війни Путіна, стане надалі визначальним фактором у відносинах з ЄС.

Очікувано саміт дав обмежені результати, а лідери європейських країн зазначили, що він став перш за все можливістю відкрито та чесно обговорити питання та проблеми, які існують між сторонами. Разом з тим зустріч відображає труднощі, з якими стикається Євросоюз. Китай не пішов на значні поступки в питаннях, які становлять ключовий інтерес ЄС. Пекін не визнає більшості структурних проблем у відносинах з ЄС, натомість намагається апелювати до права на «власний розвиток», а також використовувати власні переваги (як то рідкоземельні метали) та заходи у відповідь (антидемпінгові розслідування та мита), щоб домагатися поступок у переговорах з ЄС.

Попри те, що Китай створює стратегічні та системні ризики для Євросоюзу, які впливають на його безпеку й конкурентоспроможність, європейські інституції змушені вирівнювати свій підхід — подекуди пом’якшуючи його — через відмінності в позиціях держав-членів щодо КНР. Це ускладнює прийняття спільних термінових та злагоджених дій з боку ЄС та створює простір для маневру Китаю.

Тож, Саміт ЄС—Китай є важливим кроком для підтримання діалогу, проте справжнім викликом залишатиметься здатність Євросоюзу мобілізувати спільні зусилля та вжити рішучих заходів у відповідь на системні загрози, що походять із політики та стратегічної поведінки Китаю.