Швейцарія переглядає міграційний режим українців які втекли від війни

Понад три роки тому Швейцарія активувала так званий “статус захисту S” для осіб, які втекли від війни в Україні. Тепер умови надання такого статусу планується змінити, відповідну ініціативу схвалив федеральний парламент Швейцарії. Про це повідомляє швейцарське радіо SRF.

Тепер Україна буде умовно розділена на “безпечні” і “небезпечні” регіони. Ті, хто прибув із регіонів, визнаних безпечними, більше не зможуть претендувати на отримання “захисту відповідно до міграційного статусу категорії S”. Прихильники такого підходу, насамперед права Швейцарська народна партія (SVP), вважала це необхідним заходом у плані “протидії можливим зловживанням”.

Противники, насамперед зліва, критикували цю ідею за “адміністративні витрати та юридичну складність порядку реалізації”. “В Україні немає безпечних зон”, – у цьому впевнений і міністр юстиції (курирує міграційне досьє) Беат Янс (Beat Jans). За його словами, під удари дронів і ракетні атаки потрапляють і ті регіони, які перебувають на відстані від лінії фронту.

Проте новий порядок надання дозволу на проживання в Швейцарії категорії S (з цією ініціативою виступала Швейцарська народна партія SVP) був ухвалений парламентом: за – 96 голосів, проти – 87. Її підтримали також депутати від партій “Ліберали” (FDP) і “Центр” (Mitte).

Депутат Паскаль Шмід (Pascal Schmid, SVP/кантон Тургау) заявив, що “не всіх українців можна вважати особами, які втекли від війни. Сьогодні статус S фактично означає для них повну свободу пересування між Україною та Швейцарією і прямий доступ (володарів цього статусу) до системи соціального забезпечення. А це несправедливо по відношенню до нашого населення”.

Реалізацією нового міграційного режиму займеться Державний секретаріат з питань міграції (SEM, підрозділ відомства Беата Янса). Федеральна рада (кабінет міністрів) відмовилася від складання офіційного списку “безпечних” регіонів, бажаючи “зберегти гнучкість”.

Однак, як підтвердив SEM у коментарі для радіо SRF, “обсяг роботи у нас збільшиться. Кожна заява, як і раніше, розглядатиметься індивідуально. Ми визначаємо при цьому, чи існує реальна загроза життю або здоров’ю в регіоні походження прохача, а також аналізуємо його останнє місце проживання. За такого “регіонального” підходу навантаження на систему обробки заяв зросте”.

Норвезька модель

Професор міграційного права Альберто Акерманн (Alberto Achermann) налаштований скептично, він вважає, що реалізувати цей новий порядок виявиться важко: “Що вважати “бойовими діями” в зонах, які піддаються атакам дронів? І скільки атак достатньо для визнання (цього регіону небезпечним)?”

Він також сумнівається у правомірності можливої висилки людей до країни, де триває війна. Партія SVP, своєю чергою, вказує на приклад Норвегії, яка вже майже рік використовує схожу систему. Однак, як зазначає Альберто Акерманн, у Норвегії це призвело до збільшення кількості заяв від українців щодо надання захисного статусу, а отже – і до збільшення витрат.

Нагадаємо, Європейський союз у 2022 році одноголосно запровадив тимчасовий міграційний захисний механізм, аналогічний до швейцарського “статусу S”, поширивши його на понад 5 млн українських біженців і біженок. Але тепер і Швейцарія, і Норвегія тепер відходять від цієї практики.

Швейцарська народна партія (SVP) сподівається на виникнення “ефекту відлякування”, проф. Акерманн припускає, що українці в майбутньому нададуть перевагу іншим країнам ЄС, що може бути сприйнято Брюсселем вельми негативно, – особливо на тлі того, що багато країн ЄС приймають зараз у перерахунку на душу населення значно більше біженців, ніж Швейцарія.

Як вказує радіо SRF, з огляду на нещодавні масовані ракетні удари, завдані Росією по території України, реалізація цієї парламентської ініціативи залишається під питанням. Сам парламент може відмовитися від неї, якщо в рамках поточного консультаційного процесу (Vernehmlassungsverfahren) буде зроблено висновок, що збігається з висновками Альберто Акерманна. Проте вже зараз плануються нові політичні кроки в бік перегляду “захисного статусу S”.

Країна мігрантів: хто формує обличчя сучасної Швейцарії?

Швейцарія посідає одне з перших місць у світі за часткою мігрантів у структурі населення. Близько 2,5 мільйона осіб, які проживають у цій країні, не мають швейцарського громадянства, а ще більше людей мають іноземне коріння. Звідки вони приїхали? Які їхні особисті та професійні профілі й життєві шляхи-дороги?

Імміграція до Швейцарії – далеко не нове явище. Починаючи з 19 століття країна пережила три хвилі масового припливу мігрантів: першу – в період від початку індустріалізації (1815 рік) до Першої світової війни, другу – в роки економічного зростання середини 20 століття, особливо в 1960-ті роки, і третю – в епоху угод з ЄС про вільне пересування людей і капіталів і з початком процесу сучасної глобалізації, що стартував у 2000-х роках.

Імміграція залишається у Швейцарії постійною темою суспільних і політичних дебатів. У поєднанні з низькою народжуваністю саме вона вже кілька десятиліть залишається основним чинником демографічного зростання. Сучасний вигляд швейцарського суспільства – прямий наслідок цього тренда.

Станом на кінець 2023 року близько трьох мільйонів осіб віком старше 15 років мали у Швейцарії міграційне походження, що відповідає приблизно чотирьом із кожних десяти жителів країни. За останні десять років ця частка стабільно збільшувалася: у 2012 році вона становила лише 35%.

Серед цих трьох мільйонів людей 2,4 мільйона народилися за кордоном і тільки потім переїхали до Швейцарії. Так зване “перше покоління мігрантів” становить майже третину дорослого населення країни. Цей показник – один із найвищих у світі та співставний із масштабами міграції, зафіксованими в країнах Перської затоки, а також у містах-державах, таких як Сінгапур або Люксембург.

До осіб з міграційним походженням належать також близько 600 тисяч осіб, відомих як “секондос”. Це друге покоління мігрантів – люди, які народилися у Швейцарії, але чиї батьки народилися за кордоном.

До Швейцарії приїжджає приблизно рівна кількість жінок і чоловіків. У 2023 році частка жінок серед нових іммігрантів становила 49%, чоловіків – 51%. Більшість новоприбулих (шість із десяти) перебувають у віці від 20 до 45 років. Частка дітей і підлітків до 20 років, а також осіб, старших за 45 років, становить по 20%.

Основний потік мігрантів формують громадяни країн Європейського Союзу (ЄС) і Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). З 2013 по 2022 рік дві третини всіх іноземців, які прибули до Швейцарії, приїхали саме з цих країн. У 2023 році їхня частка знизилася до 54%, але це насамперед пов’язано з урахуванням у статистиці десятків тисяч біженців з України.

Для порівняння: за даними Євростату, у країнах ЄС і ЄАВТ 2023 року в середньому лише близько 20% нових іммігрантів прибули з інших країн-членів цих організацій. До початку агресії Росії проти України ця частка становила приблизно третину. Таким чином, Швейцарія залишається однією з провідних країн Європи з прийому громадян ЄС і ЄАВТ.

Домінуюче становище громадян країн ЄС і ЄАВТ пояснюється тим, що завдяки угоді Берна і Брюсселя про вільне пересування вони користуються особливими правами і привілеями. На відміну від громадян “третіх країн” (колишні радянські республіки, США, а тепер і Великої Британії), на яких поширюються квоти та суворіші вимоги до перебування у Швейцарії, громадяни ЄС та ЄАВТ мають значно вільніший доступ до швейцарського ринку праці.

Склад і структура іноземного населення Швейцарії демонструє як історичні міграційні зв’язки, так і особливості швейцарської міграційної політики. Найпомітніші групи іноземців – це громадяни Італії (14%) і Німеччини (13%), за ними йдуть португальці (11%) і французи (7%). Серед вихідців із країн за межами Європи найширше представлені громадяни азіатських держав (8%), потім – громадяни африканських країн (5%) і вихідці з американського континенту (менше 4%).

Серед громадян третіх країн особливо помітні представники традиційних країн-джерел біженців. Це вихідці з Косово, Еритреї, Афганістану, Шрі-Ланки та Сирії. А тепер і України.

В абсолютних цифрах найбільше іноземних працівників зайнято в промисловості – понад 200 тисяч осіб – а також в охороні здоров’я та соціальній сфері, де працює понад 170 тисяч осіб. Разом ці два сектори забезпечують майже 30% усіх робочих місць, зайнятих людьми без швейцарського громадянства. Однак у відносному вираженні залежність від іноземної робочої сили найпомітніша в готельному бізнесі та будівництві. У цих галузях близько половини і майже 40% працівників відповідно не є громадянами Швейцарії.