Травма, що породжує жорстокість. Як психологиня Тетяна Руденко допомагає військовим та їхнім родинам

15 років тому Тетяна Руденко вступила на факультет психології, щоб отримати відповідь на запитання, яке цікавило її з дитинства: як саме влаштована людина.

Десять років тому, коли Росія вже анексувала Крим та почалась АТО, Тетяна вирішила допомагати військовим та їхнім родинам як вміє – а саме надавати психологічну підтримку. Вона створила громадську організацію "Вільний вибір" та разом із двома іншими психологинями почала працювати як волонтерка.

Зараз "Вільний вибір" – це 52 психологи та близько 1700 консультацій на місяць. А також кемпи для родин загиблих військових, застосунок з психологічної підтримки, яким користуються понад 40 тисяч людей, групи підтримки для підлітків та багато інших напрямків роботи.

LIGA.net поспілкувалася з Тетяною та дізналась, як це, з нуля створити велику організацію та самостійно навчитись працювати з військовими й членами їхніх сімей.

"Хотіла розібратись, з чого складена людина"

Тетяну Руденко з дитинства цікавило головне запитання: як влаштована людина. Її мама працювала на кафедрі психології, а батько – військовий моряк. Він часто розповідав історії, де на перший план виходили людські стосунки і психологічні знання допомагали виходити зі складних ситуацій.

"Десь класі у восьмому мені потрапила до рук наукпопівська книжка з психології, і я в неї залипла, – розповідає Тетяна. – Потім, щоправда, був етап у житті, коли я захотіла "бороздити великі води" – подала документи до Академії водного транспорту, як тато. Але, зрештою, забрала документи та поступила на психолога. Це був природний, очевидний вибір. Є люди, яких цікавить, як рослинка росте чи інші фізичні процеси. Мені хотілося розібратись, з чого складена людина, що у неї в голові".

Паралельно з навчанням Тетяна працювала. Згадує, ким тільки не була: від прибиральниці до ейчара. Під час фінансової кризи 2008 року навіть попрацювала у сфері страхування, але вигоріла та повернулася до практичної психології:

"Пішла працювати шкільною психологинею та отримувати додаткові спеціалізації: когнітивно-поведінкова та схема-терапія додались до моєї бази знань, – розповідає Тетяна. – Третій великий пласт знань – ЕMDR-терапію (метод психотерапії, який допомагає обробляти травматичні спогади та емоції за допомогою руху очей. – LIGA.net) – я завершила вивчати вже під час великої війни".

Піти в терапію – це вибір

Революція гідності остаточно розставила крапки над "і" та дала зрозуміти, якою саме психологинею Тетяна хоче бути. Її близькі друзі пішли добровольцями у ЗСУ одразу після анексії Криму, і стало зрозуміло: починається війна і вона надовго. Рішення прийшло саме собою: треба створити організацію, яка б надавала психологічну допомогу військовим.

"Я почала шукати однодумців-психологів. Знайшла. Нас стало троє: я, Тамара Придатко, Леся Вітер, – згадує Тетяна. – Ми не знали, як саме працювати з військовими та їхніми сім’ями, не мали такого досвіду. Були готові навчатись. Ми розуміли, що для того, щоби залучати кошти та розвиватися, потрібно створити громадську організацію. Але ми ніц не знали, як оформлювати, звітувати, що таке статут, де його взяти… Почали розбиратися. Спочатку захотіли назватися "Коло". Потім виявилося, що на той час різних кіл з'явилося мільйон. І от нам вже треба подавати документи, а назви нема".

Тетяна пів ночі намагалася придумати назву. Крутила різні варіанти, а потім згадала, що все почалось з Євромайдану – з духу свободи та ідеї про те, що людина сама може обирати свій шлях у житті.

"Я почала розкручувати цю думку далі. Наприклад, бути в депресії та піти в терапію – вибір. Не піти в терапію – теж. Я вважаю, що кожен з нас несе відповідальність за своє психічне здоров'я. До речі, воно саме психічне, не існує терміну "ментальне здоров'я". Mental health у перекладі українською – це саме психічне здоров'я. Але слово "психічне" досі стигматизоване та відлякує людей. Наче це Волдеморт, якого не можна називати. А я думаю, що важливо називати речі своїми іменами. У січні 2015 року отримали документ: наше ГО "Вільний вибір" почало існувати де-юре".

На перший грант купили принтер

Спочатку дівчата працювали безоплатно як волонтерки. Їх першим напрямом стала робота з жінками, які чекають своїх чоловіків-військових. Це були групи підтримки.

"Це була підтримувальна терапія. У нас не було свого офісу, але я тоді працювала у дитячому центрі, і нам виділяли час для цих занять. Ми почали комунікувати з суспільством: ми є, до нас можна звертатися. Завели сторінку у фейсбуці, розповідали про свою діяльність колегам, волонтерським спільнотам, громадським організаціям. І звертались сім’ї військових. Згодом з’явились перші ветерани, і ми почали роботу з ними". У них були різні запити: від посттравматичних стресових реакцій до пошуку себе у цивільному житті.

"Вільний вибір" ріс. Роботи ставало дедалі більше, потрібні були уже ресурси і для самих психологинь, яких теж побільшало – близько десяти. Почали говорити про стабільну оплату їхньої праці. Також до команди приєдналась психологиня Олена Сігута й почала активно розбудовувати ГО. Разом з Тетяною вона стала до управлінської діяльності:

"У такій роботі вигорання наступає доволі швидко, – каже Тетяна. – Плюс у кожної з нас були інші роботи, які приносили прибуток. А "Вільний вибір" тільки забирав час та сили. Ми пройшли низку вкрай важких криз, коли не вистачало часу, сил, та й просто опускались руки… Часом думала: "цю історію треба закривати". Бо розбудовувати ГО, тобто масштабуватись та шукати фінансування, не виходило. Адже для цього треба було тільки цим і займатися. А як, якщо це волонтерство? За що жити?"

Перший грант "Вільний вибір" отримав від організації "Крим SOS": 10 000 гривень на розбудову ГО. На ці гроші психологині купили принтер, фліпчарт, папір та дещо з канцелярії.

"Кілька років ми працювали як волонтери і ці перші кошти отримали у 2015 році, хоча, мабуть, могли раніше. Не знали як, – згадує Тетяна. – Бухгалтер у нас з’явився ще пізніше: цією роботою теж займалась я. Мій гуманітарний мозок вибухав. Ми з Оленою пішли на курси фандрейзингу, управління неприбутковими організаціями. Та стабільне фінансування ми почали отримувати, тільки коли стали авторитетним ГО. Були маленькими, але гордими".

"Як уявляли ветерана? Дєдушка з гвоздичкою"

У 2016 році громадський сектор у темі військових і ветеранів почав активно розвиватися. Це дало поштовх для створення різних організацій. З деякими з них "Вільний вибір" став активно співпрацювати:

"До нас направляли військових, ім’я "Вільного вибору" закріпилось у цій сфері. Всі ми і далі навчались додатково, і про нас знали як про доказових психологів. А на практиці здобували той досвід, якого ніде було навчитися: наприклад, робота з травмою в умовах, коли травматична подія не завершена. Поясню як це: людина потрапила в ДТП. Це сталось, подія завершилась, але можуть бути наслідки у вигляді посттравматичних стресових реакцій: розлад сну, тривожність, панічні атаки. Ми з вами живемо в ситуації, коли "ДТП" відбуваються щодня. І нам важко інтегровувати цей досвід, бо постійно з’являються нові травматичні події. Це стосується і цивільних, і військових".

Тетяна каже, що уніфікованого алгоритму, як допомагати при кожній конкретній травмі, немає та не може бути, – адже всі люди різні, і переживають досвід вони теж по-різному. "У ЗСУ нині ті, хто раніше саджав полуницю, будував бізнес чи розвозив молоко – це також дуже різні люди, – говорить Тетяна. – До того ж служба в піхоті – це одна історія, а в ППО – інша. Але в обох випадках це можуть бути досить складні історії незалежно від особливостей служби. Ми не можемо точно сказати, як і що відчуватиме військовий, коли повернеться у відносно мирне місце".

Складнощів у роботі додавала стигматизація ветеранів, яка була доволі поширеною до початку великої війни:

"Як уявляли ветерана? Дєдушка з гвоздичкою. У 2014-2015 роки додавалось ще хибне уявлення про військових. На кожному кроці, пам’ятаєте, кричали "буде афганський синдром!". Але правда така: повернуться "як з Афгана", якщо цивільні поводитимуться як радянське лайно".

Застосунок "База" та повернення усмішок вдовам

До початку великої війни "Вільний вибір" розвивався органічно. Грантів ставало дедалі більше, з'явилися амбітні плани: створити застосунок для діючих військових та їхніх родин, що допоможе їм у важкі моменти.

"У 2022 році, уже під час великої війни, ми випустили цей застосунок, назвали його "База", він безкоштовний. Ми ним дуже-дуже пишаємось. У ньому техніки психологічної стабілізації, вправи, медитації, матеріали про різні стани, щоб людина могла розуміти: зараз зі мною відбувається оце. А допомогти я собі можу отак. Певні функції працюють без інтернету. Ми додали також корисні контакти і можливість написати безпосередньо психологу. Це не терапія, лише одне запитання, але жива людина дасть відповідь. Наприклад, що робити, якщо я два тижні не сплю? Нині маємо дані, що "Базою" користується більше 40 000 людей".

Зараз у ГО "Вільний вибір" працює 52 психологи та 26 адміністративних працівників. Маленька команда однодумців виросла у потужну організацію. Лише за травень 2025 року психотерапевти "Вільного вибору" провели понад 1700 консультацій. А ще почали проводити психоедукаційні групи для підлітків – на них молодих людей навчають розуміти свої емоції та стани. Проводять виїзні кемпи для родин загиблих військових у Карпатах – цього року їх було вже два, а плануються ще мінімум чотири.

"Туди можуть поїхати мами з дітьми-підлітками. Знаєте, вдови не усміхаються. Мовчазні. Закриті. Такими приїжджають. Але назад повертаються з усмішками, можуть взаємодіяти з іншими людьми. Наче фізично змінюються. Ми робимо все, щоб дати їм відчути: життя далі є. Біль неминучий. Але інші страждання необов’язкові. Ми зменшуємо рівень болю до такого, щоб вони могли жити та ростити своїх дітей", – розповідає Тетяна.

"Вільний вибір" намагається охопити якомога більше сфер, де будь-які люди у будь-який спосіб стикаються з травмою – своєю чи чужою. Наприклад, видали посібник "Коли людина плаче" – гайд із першої емоційної підтримки для непсихологів, які у своїй роботі контактують з людьми у гострих кризових станах, що переживають горе і втрату, тривогу, агресію. Беруть участь у проєкті Repower — це єдиний проєкт в Україні, що фокусується виключно на психологічному відновленні діючих військових медиків.

Мета – навчити справлятися самостійно

Крім військових українців, "Вільний вибір" допомагає усім, хто став на захист України. Серед тих, хто звертається по допомогу, є військові з Канади, Білорусі, Великої Британії. Основна мета – навчити справлятися зі складними ситуаціями самостійно.

"Ми тримаємо зв’язок з деякими клієнтами, – каже Тетяна. – Це відбувається так: наприклад, у 2014-2015 роках ветеран звертається до нас та проходить терапію. Він отримує інструменти для самопідтримки, знає, що робити під час різних станів. У 2022 році він повертається на війну і ділиться з нами: "Добре, що у мене виробились ці навички до великої війни. Бо тепер я знаю, що робити. Фіксую "дзвіночки", коли треба звернутися до психолога чи психіатра, це не лякає. Доріжка протоптана".

Робота у "Вільному виборі" допомогла Тетяні якщо й не відповісти, то, принаймні, наблизитись до відповіді на запитання, яке турбувало її з дитинства.

"Тепер я набагато краще розумію, з чого складена людина, – каже Тетяна. – Але це не приносить полегшення. Травма породжує жорстокість. Жорстокість – нову травму. Люди приносять біль іншим людям тому, що колись інші зробили боляче їм. І виникає відчуття, що цей цикл нескінченний. Часом це набуває світового масштабу. Моя рожева мрія – аби не було потреби у таких організаціях, як наша. Але поки вона не збулась – ми є. Якщо ви військовий чи член родини військового і вам потрібна допомога – напишіть нам у приватні месенджери. Ми допоможемо. Звісно, безоплатно".

Коли Тетяні стає важко, вона рятується роботою. Це повертає відчуття контролю хоча б над чимось у житті та дає ще одне відчуття: все не дарма, ця робота корисна для суспільства. Але головне – дає можливість того самого вільного вибору:

"Кожен з нас має вибір: фокусуватись на чомусь хорошому або думати тільки про погане. Я обираю перше", – говорить Тетяна.