Зрадник чи патріот "спільної Вітчизни": як православний шляхтич Адам Кисіль намагався замирити українців з поляками

Чимало істориків з обох боків ламали списи у суперечках про роль цієї постаті в історії як Речі Посполитій, так і українських земель. Хтось вважав його зрадником українського народу, хтось — одним із послідовних захисників українців чи то патріотом "спільної Вітчизни" – Речі Посполитої; для поляків він залишався "схизматиком", який ревно захищав права православної церкви в державі, де з часів Контрреформації майже одноосібно панувала католицька церква.

Неабиякі дипломатичні здібності, популярність на українських землях (особливо на Волині), нарешті і особиста симпатія короля Речі Посполитої Владислава IV Ваза, дозволяли цій людині довгий час балансувати у вирі військових і політичних баталій. Все це про православного магната, воєводу Брацлавського і Київського, сенатора, благодійника Києво-Могилянської академії Адама Киселя (1600—1653). Цього року, орієнтовно влітку, виповнюється 425 років з дня його народження…

Перший український шляхтич-православний у варшавському сенаті

Походив Адам Григорович з родини православних шляхтичів Григорія Киселя-Низкиницького та Терези Іваницької. У 16 років закінчив навчання у славетній Замойській академії, яка відзначалася віротерпимістю. За одними партами сиділи католики і протестанти, православні та греко-католики, не тільки уродженці Речі Посполитої, але й з багатьох інших держав Європи. Майже відразу Адам Кисіль став на військову службу. Виявився вправним воїном, відзначився у битвах під Оринином (1619) та у нещасливій для коронної армії битві з турецько-татарським військом під Цецорою (1620). В майбутньому році він брав участь у доленосній для історії Польсько-Литовської держави битві під Хотином, де визначальну роль у перемозі польсько-козацького війська зіграв український полководець, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Саме під Цецорою загинув Михайло Хмельницький – батько Богдана Хмельницького, а сам майбутній гетьман України потрапив у полон. Шляхи Адама Киселя та Богдана Хмельницького неодноразово перетиналися, особливо під час складних перемовин між королем, урядом Речі Посполитої та українськими козаками. Кисіль був представником толерантної до "схизматиків" гілки влади Речі Посполитої, лідером якої вважався коронний канцлер Єжи Оссолінський…

Невдовзі після Хотинської війни 1620—1621 років молодий, добре освічений (вільно володів кількома європейськими мовами і латиною, мав хист оратора та широкі знання з історії та філософії) шляхтич привертає до себе увагу короля Речі Посполитої Сигізмунда III Ваза, який доручив йому виконання дипломатичних завдань.

Уже як представник короля він брав участь у кількох сеймиках у Луцьку та Житомирі. 1630 та 1632 року Адам Кисіль обирається послом (депутатом) варшавського сейму від шляхти Волинського воєводства. Недовгий час був греко-католиком, і вже після смерті короля і обрання на престол його сина Владислава IV Ваза стає в оборону прав православних у державі. Він зближується зПетром Могилою, якого обирають у листопаді 1632 року митрополитом після того, як був зміщений з митрополичої кафедри за москвофільську орієнтацію Ісая Копинський.

Розгортається цього року і так звана Смоленська війна, в якій важливу роль зіграли козацькі полки. Московське царство зазнає ганебної поразки у війні, а Адам Кисіль стає першим українським шляхтичем-православним у варшавському сенаті (вищому органі влади в державі). Він мав широкі зв’язки в оточенні короля Владислава IV Ваза. Монарх був доволі толерантним у релігійних питаннях на відміну від батька – Сигізмунда III Ваза, який знаходився під впливом папістів і католицького кліру, налаштованих войовничо як проти численних протестантських течій, так і проти православних-"схизматиків".

На цій посаді Адам Кисіль доклав багато зусиль для відновлення статусу православної церкви. Сходження до вершин влади було доволі стрімким: у 1633 році стає черкаським підкоморієм, з 1639 року — чернігівським каштеляном. Наступні сходинки в ієрархії: київський каштелян (1646—1648), воєвода Брацлавський (1648) та воєвода Київський (1649—1651). Дипломатичний хист Адама Киселя сповна використовував король Владислав IV Ваза під час замирення козацьких повстань у другій половині 1630-х років.

Шляхтич середньої руки за народженням стає поступово одним з найвпливовіших магнатів не тільки на українських землях, але й в усій Речі Посполитій. Так, вже наприкінці життя він володів 65 населеними пунктами. Частково він їх отримав за королівськими привілеями, частково були куплені вже на початковому етапі Національної революції українського народу.

Хотів пройти між краплями, але потрапив у кроваву зливу

Повстання в Україні у січні 1648 року після "десятиліття спокою" викликало шок у владних структурах Речі Посполитої, а також у представників еліти – магнатів і шляхти, в тому числі й православного віросповідання. Адам Кисіль, який вже багато років захищав інтереси своє малої батьківщини (населених здебільшого українцями східних воєводствах Польсько-Литовської держави) у варшавському парламенті й перед королем Владиславом IV Ваза, також опинився ніби у вакуумі. Він залишався вірним присязі і не міг апріорі зрадити суверена.

Перші перемоги козацько-татарського війська у травні цього року під Жовтими Водами і Корсунем стали передвісниками майбутнього лихоліття на теренах Речі Посполитої. А також краху і розчленування цієї держави наприкінці XVIII століття сусідами-хижаками – Російською та Австрійською імперіями і Прусським королівством.

Українська письменниця та історикиня Лариса Верьовка писала: "Вважаючи, що між Україною та Польщею можна досягти компромісу, не раз брав участь як представник Польщі у переговорах з козаками: 1649 р. – у Переяславі і Зборові, 1651 р. – у Білій Церкві. У лютому 1649 р. приїхав з посольством від польського короля Яна II Казимира Ваза до Богдана Хмельницького в Переяслав, щоб вручити йому гетьманські клейноди, досягти домовленостей, запропонувати свій проєкт перемир’я".

Проте ці місії від імені польського уряду і нового короля Речі Посполитої (з ним, зовсім негнучким і не толерантним політиком, Адам Кисіль знаходився у складних стосунках) були приречені на провал: повстання пройшло точку неповернення післяЗборівської битви – Польсько-Литовська держава опинилася на межі розвалу. Взагалі Адам Кисіль, попри симпатії до Богдана Хмельницького і намагання знайти ключик до козацьких душ, продовжував захищати державні інтереси (козаки у Білій Церкві кричали йому вслід: "Твої руські кості оброслим лядським м’ясом!").

Світогляд Адама Киселя, попри його політичну позицію, мав і яскраво український характер, спираючись на старовинну, значною мірою міфологізовану історію народу та вірність православній релігії. "Ідея "Великої Сарматії", що розкинула свої простори від Балтики до Чорного моря, міцно й надовго оселилася у письменстві Речі Посполитої, підштовхнувши до витворення "сарматської" політичної ідентичності, яка єднала шляхту незалежно від етнічної приналежности, мови чи конфесії… Чітко розмежовує польських і руських сарматів у своєму виступі на сеймі 1641 р. волинець Адам Кисіль. Як і церковні інтелектуали 1620-х рр.., він тлумачить поєднання Русі та Польщі через призму контракту, хоча суб’єктами договірних взаємин для нього вже є не руські князі, а шляхта: "…Наші предки, руські сармати", добровільно прийшли до ваших милостей, польських сарматів… Не до країни, але з країною, не до релігії, але з релігією, не до титулів і відзнак, але з титулами й відзнаками – так ми прийшли до нашої спільної вітчизни" (цитата за книгою Наталії Яковенко "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України", "Критика", К., 2005).

"І від поляків я маю біду, і від своїх – русинів – також". Ці слова Адама Киселя, справжнього майстра компромісів, підкреслювали всю марність його бажання "пройти між крапель дощу", які виявилися страшною кривавою зливою: і в період козацько-селянських повстань 1630-х років, і на самому початку Національної революції в Україні під проводом Богдана Хмельницького. У листі до гетьмана України в 1651 році він, вже важко хворий, з болем писав: "Я майже зів’ялий, весь умучений і на здоров’ї скалічений, три роки ганяю… від сойму почавши, досі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб остання частина народу нашого не загинула".

Де похований Адам Кисіль

3 травня 1653 року перестало битися серце цього вправного дипломата, невгамовного посередника між королем Речі Посполитої, владними структурами держави та православними русинами (сучасними українцями). Похований у Низкиничах на Західній Волині, де й народився, у родинному Успенському храмі.

Не тільки серед земляків-волинян залишив добру пам’ять Адам Кисіль. Він був одним з найбільших благодійників Києво-Могилянської академії, надаючи матеріальну підтримку Михайлівському монастирю в місті Гоща, а також православній школі, що містилася при ньому й була підпорядкована Академії.В Києві є Замкова гора, яка панує над Подолом. У XVII столітті вона мала назву Киселівка за іменем тодішнього київського воєводи…