Як боролися із сараною в давнину: стрілянина з гармат, хресні ходи та витоптування кіньми

Вже другий місяць Україна страждає від масштабної навали сарани. Особливо не пощастило південним та центральним регіонам – Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській областям, і крилаті бестії вже помічені під Одесою та Вінницею. Коротко про - про те, як ця напасть приходила в Україну ще у далекі часи.

«І прийшла велика сарана»

Нічого незвичайного в навалі сарани немає, на території України це було багато разів і явно буде ще.

Український історик Іван Крип'якевич у своїй книзі «Саранча на Україні в XI–XVII століттях» (1928 рік) зібрав численні свідчення з літописів, що фіксують нашестя сарани. Також згадки про нальоти крилатих шкідників зустрічаються і в літописах, що дійшли до наших днів.

Перша згадка про навалу сарани - 1094 рік, Лаврентіївський, Іпатіївський, Новгородський літописи: «Того ж року прийшла сарана («прузи») на Руську землю місяця серпня 26 і поїла всяку траву і багато зерна».

Через рік ситуація повторюється: «Того ж року прийшла сарана місяця 28 серпня і вкрила землю, і страшно було дивитися; йшла у північну сторону, поїдаючи траву та просо».

«Прийшла сарана» на українські землі і 1103 року.

Потім згадок про «кару небесну», як розцінювали це явище літописці, довгий час немає – аж до XVI ст. Польські історики повідомляють, що у 1527 році «вітер із Туреччини до Польщі приніс дуже великі полки сарани, краски золотої та сірої, мала по чотири крила».

У 1536-му «вітер від Чорного моря такі хмари сарани погнав на Поділлі, що на 20 миль навколо все поїли, пасовища заражали, через що була надзвичайна зараза на худобу. Взимку загинули ці комахи від морозу», - пише польський єзуїт, натураліст та географ Габріель Рощинські у книзі Historia naturalis. Він же повідомляє, що через п'ять років «саранця у Волощини зайняла дві милі вздовж і густотою своєю закрила світло сонця на цьому просторі; вона поїла все довкола аж до Львова, майже на 60 миль».

Потім короткі згадки про «велику сарану» датуються різними роками, але завжди приблизно одним і тим же періодом – кінцем літа.

У 1645 році «місяця липня 28 дня саранча велика йшла повз Переяславля і очерет поїла і береза, і овес на нивах та інших шкод багато в полі вчинила», - розповідає Межигірський літопис.

І так – майже щороку

Одна із наймасштабніших навал була зафіксована в 1689 році. Як пише «Літопис Самовидця», «велика сарана була в Україні та біля Стародуба на Сивері; прийшла 9 серпня і туди повернула на краї литовські... а та, що йшла на Київ, то пішла до Польщі на Шлезськ і понад Дністром і там на Волині біля Гродно та Берестя Литовського... Охопила Полтавщину, Чернігівщину, Стародубівщину, Київщину, Волинь, Галичину. Летіла в такому числі (я бачив у Львові), що закривала світло, великим шумом наводила страх, з'їдала до коріння не тільки стиглі колосся, а й траву та листя дерев».

У 1832-1833 роках сарана окупувала території нинішніх Одеської та Херсонської областей, що також спричинило серйозні втрати врожаю. Не минуло й пів століття – сарана прийшла до Запорізької області, знищивши 70% посівів пшениці та ячменю. Ще через 50 років, у 1922-1923-му, полчища комах безперешкодно гуляли українськими степами.

1952-1953-го у Запорізькій та Дніпропетровській областях комахи знищили значну частину зернових. Тоді зі шкідниками боролися, розпорошуючи пестициди з літаків. Навала у 1983-1984 роки у Криму та на Херсонщині призвела до втрати сотень гектарів бавовняних та зернових культур.

На початку XXI століття спалах сарани в Дніпропетровській області, у місці впадання річки Самари в Дніпро, знищив заплавні луки, а в 2019-му перелітна сарана знищила майже 15% посівів у прифронтових районах Луганської області.

Сарана та війна – завжди разом, завжди поруч

Літописці та історики неодноразово відзначали зв'язок навали сарани з військовими конфліктами. Крип'якевич у своїй книзі наголошує: «Часті війни, які тоді велися, походи різних військ через українські землі, насправді допомагали сарані розширюватися».

Також літописці Самовидець і Величко пов'язують нашестя сарани з початком повстання Хмельницького у 1647-1648 роках: «На початку козацьких та татарських воєн сарану бачили на тих місцях, де були бої, у такій силі, що як сіла – закривала на дорогах копита коней».

Сучасну навалу сарани можна пов'язати з війною, що почалася в 2022 році. Руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року призвело до осушення водосховища, що створило умови для розмноження цих шкідників. Заміновані поля та зруйнована іригаційна інфраструктура сприяли зростанню дикої рослинності, яка стала кормовою базою для комах.

У наші дні із сараною борються лише одним способом – розпорошуючи пестициди на полях. Кілька століть тому крилатих шкідників намагалися відлякувати шумом – стукали по залізу, кричали, стріляли з гармат. Літописи повідомляють, що одного разу хмари сарани капітулювали перед церковною процесією на чолі зі священником.

Знищували шкідників і фізично: знаходили місця яйцекладок і навесні, до появи крил у сарани, спалювали солому з яйцями та личинками, витоптували кіньми та скидали до ями.

Божа кара і ніяк інакше

Сарана у народній свідомості часто сприймалася як божественна кара за гріхи минулі та майбутні. Почасти цим і пояснюється такий спосіб боротьби із сараною як хресна хода (процесії). У 1094 році в Лаврентіївському літописі зазначалося: «І не було про це чути в днях перших у землі Руській, що бачили очі наші за гріхи наші».

Козацький літописець Самуїл Величко в 1690 році писав: «Деякі письмові люди з малоросіян говорили, що на багатьох її (сарани) крилах літерами були зображені два такі слова «~HIB божий»… Це зміцнювало віру в надприродне походження сарани та її "караючу" місію, що активно підтримувалось священнослужителями.