Люди з картонками. Як молодь змінює правила політичної гри

Оригінал публікації – за посиланням на сайті ZN.UA.

Більшість висновків, звичайно, ми робитимемо пізніше, але швидке розгортання подій потребує і швидкої рефлексії, і налагодження координації та недопущення деструктивної конфронтації всередині країни.

Спробуємо узагальнити висновки обговорень у середовищі громадських обʼєднань і аналітичних центрів і дати відповідь на питання: що робити далі, як не вульгаризувати протест.

Антикорупційна незалежність — не питання компромісів

Ухвалення та підписання законопроєкту №12414, який де-факто ліквідує інституційну незалежність НАБУ та САП, стало тригером глибокої політичної та суспільної кризи. Це рішення підірвало легітимність влади в очах активної частини суспільства та міжнародних партнерів. Спроба концентрації влади в руках президента викликала нову хвилю протестного потенціалу, що нагадує ранні етапи Майданів. Відповідно, від дій політичної влади і правоохоронних органів залежить, чи стане протест новим Майданом.

Новий суб’єкт: молодь

Протести очолили молоді (важливо — за віком) люди, для яких це революція «з чистого аркуша» (тобто без досвіду попередніх революцій). Основні вимоги — захист інституцій, прав і майбутнього, а не політичні гасла щодо персоналій і в меншому ступені романтизація євроінтеграції. Протести мають форму іронічної, візуально виразної самоорганізації — це революція суб’єктності, свободи, гідності, креативності.

Дехто дорікає протестантам в недостатній ґрунтовності вимог, в недостатньому розумінні суті, структури антикорупційних інституцій. Але дорікання у проплаченості чи заангажованості протесту виглядають недоречними і безглуздими.

Молодь виступає не тільки проти конкретного закону, а формулює ширший запит на справедливість, прозорість і підзвітність влади; не сприймає авторитарних підходів; не піддається на спроби маніпуляцій чи матеріальних стимулів.

ZN.UA

Криза легітимності влади

Поспішне підписання закону №12414 призвело до того, що формальна легітимність президента не поставлена під сумнів, але моральна легітимність суттєво постраждала. Втрата довіри ускладнює можливість суспільної мобілізації політичною владою перед прийдешніми викликами.

Президентська комунікація не відповідає суспільним реаліям — відбувається відчуження центру ухвалення рішень від соціальних трансформацій.

Ранні сигнали, про які вже кілька років говорять аналітичні центри і соціологи (держава, яка стала джерелом ризиків для 58% підприємців; 55% молоді, яка втратила відчуття світлих перспектив тощо — дані Advanter Group), проігноровані комунікаторами від політичної влади. Або враховані виключно на рівні тактичних комунікацій («монолог» з бізнесом, «рада підприємців» тощо) без стратегічного опрацювання.

Реабілітація іміджу України — суспільством, не владою

Ухвалення закону викликало занепокоєння міжнародних партнерів, зокрема ЄС, G7 та ОЕСР, які вказали на загрозу антикорупційним реформам, оборонним інвестиціям, довгостроковій відбудові України і перспективам інтеграції. Протести при цьому врятували зовнішній імідж України, бо стали свідченням демократичності. Президент ситуаційно втратив позицію «Лідера вільного світу». Західні медіа трактують протести як демократичну реакцію громадян на узурпацію влади, а не як дестабілізацію.

Парламент і уряд — втрата зв’язку із суспільною реальністю

У Раді спостерігається глибокий розрив між поколінням і мисленням депутатів та активним суспільством. Частина урядовців зберігає професійну етику, але вони поставлені перед моральним вибором: служити правді чи конформізму; погоджуватися на стратегічні компроміси заради збереження можливості реалізовувати точкові реформи.

Очевидно, що шість років у владі без осяжних перспектив заміни і при цьому фактична виключеність з ухвалення принципових рішень створили у більшості депутатів відчуття втоми, безпорадності і «стокгольмського синдрому» по відношенню до рішень з ОП. Додамо до цього більше вісімдесяти депутатів, щодо яких ведуться слідчі дії з боку антикорупційних органів, що суттєво впливає на об’єктивність ухвалення рішень.

Також синдром «знаємо краще» за відсутності справжнього діалогу призвів до «бронзовіння» значної частини представників політичної влади.

Спроможність до швидкої консолідації

Окрім спонтанної швидкої креативної самоорганізації молоді слід відзначити і спроможність громадських організацій, аналітичних центрів, громадських об’єднань швидко вийти з традиційної позиції «ми знаємо краще» і узгодити (фактично за одну ніч) між 300+ організаціями спільну заяву.

Гра провладних політичних технологів на розсварення і атомізацію громадянського суспільства зазнала фіаско цього разу, хоча спроби розсварити повторюватимуться.

Суспільний договір і довіра — ключовий актив

Україна має суспільний договір, заснований на гідності, самоактивації та прагненні до волі і справедливості. При цьому брак довіри до влади — екзистенційна загроза в умовах війни. Вона не компенсується жодною агітацією чи репресіями.

При цьому протест став фактором відновлення віри в можливе світле майбутнє України. Спроможність впливати на рішення влади, спроможність до співдії зрештою стають дієвими інструментами управління майбутнім. Саме формування нових модерних практик і є передумовою модернізації України.

Що робити владі?

1. Визнати помилковість дій і ініціювати перегляд №12414

Незважаючи на те, що формально (після спроб захистити ідею 12414) президент запропонував внесення в парламент власного закону про відновлення незалежності антикорупційних інституцій, цього вже буде замало для заспокоєння громадянського суспільства. Тепер йтиметься про повне перезавантаження принаймні БЕБ, ДБР, ДМС, ДПС та інших державних інституцій, діяльність яких вважається суспільством неефективною, корумпованою, політично вмотивованою.

2. Запустити справжній суспільний діалог з участю нових лідерів думок
Інституціоналізувати діалог — але при цьому не у форматі «Ради з питань підтримки підприємництва», коли перелік учасників формується однобічно офісом президента. А сформувати простір діалогу за представництва інституціоналізованого громадянського суспільства.

3. Оновити комунікаційну стратегію президента, з фокусом на довіру, прозорість і співдію.

4. Посилити внутрішній аудит влади:

• зупинити репресивні тенденції;
• забезпечити прозорість ухвалення рішень;
• запровадити демократичні важелі унеможливлення автократичних тенденцій (дієві і повноважні громадські ради, реальне врахування петицій та інших інструментів прямої демократії).

5. Забезпечити справжню незалежність від політичних вподобань і професійність антикорупційних органів, НБУ, судової системи.

Відмовитися від практики «зачистки» політичного поля:

• припинити переслідування політичних опонентів;
• готуватися до зміни політичних еліт;
• стати прикладом для майбутньої політичної влади з готовністю до безконфліктної передачі влади новим силам;
• відмовитися від практики використання державних службовців і військових у політичній боротьбі.

Що робити громадянському суспільству?

Основна ідея: не перетворювати єднання і громадський рух на протиборство політичних партій.

Стратегією Громадянського суспільства (ГС) має стати вплив. І сила цього впливу не має залежати від поточної політичної влади.

ГС має навчитися узгоджувати стратегічну візію України, ставити її як задачу політичній владі, узгоджувати стратегію і політику реалізації візії, контролювати дії влади. І для цього потрібно навчитися узгоджувати позиції всередині і ззовні, співдіяти і вибудовувати кола довіри.

1. Посилювати суб’єктність, горизонтальну самоорганізацію

Зберігати самостійність протестної ініціативи без передання її під контроль старих політичних структур.

Підсилювати мережевість середовищ активістів, ветеранів, підприємців, волонтерів, студентів, правозахисників, експертів. Не допускати передчасного висування «лідерів».

2. Визначити порядок денний наступного етапу

Важливо перейти від реакційних вимог (скасування закону 12414) до проактивної програми змін — реформи КПК, повноцінної судової реформи, перезавантаження БЕБ, ДБР, ДМС, ДПС, ліберальні економічні реформи, впровадження нової проривної економічної стратегії і стратегії розвитку людського капіталу, формування нової стратегії оборони.

Основою подальших дій мають бути узгоджені принципи: інклюзивність і незалежність інституцій, верховенство права, «деперсоналізація» держави, свобода слова, людиноцентричність.

3. Готуватися до довгого спротиву і ефективного діалогу

Важливо зберегти сталість і легітимність протестного руху, не дозволити його радикалізувати або маргіналізувати.

При цьому важливо налагодити конструктивний діалог з політичною владою заради запобігання використанню протестного руху ворогом і заради досягнення поточного ефекту посилення обороноздатності країни, економічної і соціальної стійкості.

4. Посилювати інформаційний вплив

Важливе чесне висвітлення протесту, протидія дезінформації.

Необхідно налагодити взаємодію з незалежними медіа та іноземними журналістами, щоб зберігати фокус на суті протесту, вимогах, ефекті, подальших діях.

Сила нового протестного руху — розподіленість і горизонтальність — має зберігатися і в медійних каналах.

5. Запровадити моніторинг реакції і можливих репресій

Ймовірність посилення репресій з боку корупційної частини влади зберігається.

Необхідним є створення юридичних груп швидкого реагування. Важливим є залучення бізнесу і профільних громадських обʼєднань для запобігання репресіям.

6. Розширити кола взаємодії

Вихід за рамки наявних «бульбашок». Спільнодія громад, місцевої влади, креативного класу, молодіжних об’єднань, релігійних організацій, бізнес-спільнот, ветеранських об’єднань, громадських і волонтерських організацій, наукових установ і аналітичних центрів.

Крос-взаємодія має втілюватися в спільні продукти, проєкти, комунікаційну активність. Важливо поширювати нові практики контролю над діями центральної і місцевої влади, спільнодії з владою.

Фото на головній: ZN.UA